Ялтинський міський суд АР Крим в складі :

судді Коротковой Л.М.

при секретарі Кайро Д.А.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Ялті цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права власності на Ѕ частину квартир та визнання договорів недійсними,-

Позивачка звернулася 16.11.2010р. до суду з дійсним позовом, в я кому просить визнати за нею право власності на Ѕ частину квартир №№ 13 та 14 в будинку № АДРЕСА_1 та визнати недійсними договір купівлі продажу вказаної квартири № 13 від 13.10.2010 р., укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_6 з одного боку та ОСОБА_4 з другого, а також недійсним договір купівлі-продажу вказаної квартири № 14 від 13.10.2010р., укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з одного боку та ОСОБА_5 з другого боку, зобов’язавши продавців ОСОБА_2 та ОСОБА_3 повернути ОСОБА_4 800175 грн., отримані по договору та ОСОБА_5 – 568000 грн. отримані по договору. Свої позовні вимоги мотивує тим, що вказані спірні квартири були придбані ОСОБА_7 за період з 2001 по 2004 рік, а вона з вказаною особою проживала однією сімєю, що встановлено судовим рішенням, тому вважає, що відповідно до вимог ст. 74 СК України вказані квартири є спільним сумісним майном і вона має право на Ѕ частку в цім майні. ІНФОРМАЦІЯ_1 р. ОСОБА_7 помер, вона звернулася з заявою про вступ в спадщину після його смерті, але рішенням суду їй було відмовлено в прийнятті спадщини, оскільки вона є спадкоємцем четвертої черги, а відповідачі третьої черги та за ними було визнано право власності на спірне майно. Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 отримавши в 2010 році правовстановлюючі документи на спірні квартири 13.10.2010 року їх продали ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та при цьому порушили її права як власника Ѕ частини вказаних квартир, тому ці угоди порушили публічний порядок, бо були спрямовані на порушення її прав як співвласника вказаних квартир, тому повинні бути визнані недійсними та кожна сторона по угоді повинна повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. В судовому засіданні позивачка та її представник підтримали позовні вимоги.

Відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 в судове засідання не зявилися, але надіслали суду телеграми, в яких просять справу розглянути в їх відсутність та відмовити в задоволенні позову позивачки.

Вислухавши думку позивачки та її представника, пояснення свідків, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що в задоволенні позову варто відмовити по наступним підставам.

Судом встановлено, що відповідно до рішення Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 20.11.2006р. було встановлено, що позивачка ОСОБА_1. та ОСОБА_7 проживали однією сімєю з 2000 року.

В 2004 році ОСОБА_7 уклав договір про сумісну діяльність на придбання двох квартир № 13 та 14 в будинку № АДРЕСА_1, після чого 10.06.2005р. на вказані квартири було оформлено право власності та 07.07.2005р. вказане право власності ОСОБА_7 зареєстрував за собою.

Відповідно до вимог ст. 74 СК України( який набрав чинності з 01.01.2004р.) якщо жінка та чоловік проживають однією сімєю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 цього Кодексу (2947-14) .

Главою 8 СК України (2947-14) регулюються правовідношення щодо права спільної сумісної власності подружжя та ст. 70 СК України передбачено, що розмір часток майна дружини та чоловіка при поділі майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя є рівним.

Отже, оскільки ОСОБА_7 придбав дві спірні квартири в період сумісного проживання з позивачкою, то позивачка має право на Ѕ частину вказаних квартир.

ІНФОРМАЦІЯ_1 р. ОСОБА_7 помер. Позивачка звернулася з заявою про вступ в спадщину після його смерті, але оскільки вона була спадкоємцем четвертої черги, а відповідачі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 третьої черги, то рішенням судової колегії судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харьківської області від 15.07.2010р. саме за вказаними відповідачами було визнано право власності на відкриту спадщину. рішення суду набрало законної сили.

З позовними вимогами про визнання права власності на Ѕ частку спільного майна, яке було придбане зі спадкодавцем позивачка до суду з моменту смерті ОСОБА_7 не зверталася, але про своє порушене право як співвласника набутого майна вона повинна була знати саме з моменту смерті ОСОБА_7

Відповідно до вимог ст. 257 ЦК України загальна позовна давність, тобто строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу протягом трьох років. Початок перебігу позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно до вимог ст. 267 ч.4 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в своїх запереченнях на позов від 14.12.2010р.(ар.с.44-47) заявили про застосування спливу позовної давності, судом не було встановлено поважних причин пропущення позовної давності позивачкою за звертанням з таким позовом до суду з 03.10.2006р. до 16.10.2010р., отже їй в задоволенні позовних вимог про визнання за нею права власності на Ѕ частку квартир варто відмовити по вказаним підставам.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 після набуття права власності на спірні квартири, розпорядилися ними як власники і 13.10.2010 року вказані спірні квартири № 13 та № 14 продали відповідачам ОСОБА_4 та ОСОБА_5, оформивши вказані договори нотаріально.

Відповідно до вимог ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною(сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Ст. 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме:

1.Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

2.Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

3.Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

4.Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

5.Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

6.Правочин, що вчиняється батьками(усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Позивачка вважає, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розпорядилися майном без згоди всіх співвласників, отже порушили ст. 369 ч.2 ЦК України, якою передбачено, що розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, тому правочини здійснені без додержання ч.1 ст. 203 ЦК України.

Але, на момент укладання договорів купівлі-продажу 13.10.2010 р. за позивачкою не було зареєстровано право власності на яку-небудь частину спірних квартир, тому вона не була співвласником вказаних спірних квартир, отже її згода на відчудження вказаного майна не була потрібна.

Суд приходить до висновку, що здійснені відповідачами правочини по спірним квартирам відповідали вимогам закону, тому застосування до них правових наслідків недійсності правочинів, передбачених ст. 216 ЦК України неможливо, отже в задоволенні вказаних вимог позивачці також варто відмовити.

Керуючись ст.ст.70,74 СК України, ст.ст. 203, 216, 392, 369 ЦК України, суд-

ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права власності на Ѕ частину квартир та визнання договорів недійсними – відмовити.

рішення може бути оскаржене до апеляційного суду АР Крим через Ялтинський міський суд в порядку та терміни, передбачені ст. 294 ЦПК України.