розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 до фізичної особи – підприємця ОСОБА_2, ОСОБА_3 та фізичної особи – підприємця ОСОБА_4 про визнання договорів недійсними, договору нікчемним, усунення перешкод у користуванні майном і стягнення моральної шкоди, -

Позивач звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що 11.12.2009р. між ним та фізичною особою – підприємцем ОСОБА_2 (відповідач 1) був укладений Договір купівлі-продажу нерухомого майна щодо будівлі майстерні з ремонту взуття, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. За твердженням позивача, у березні 2010р. відповідач 1 почав вимагати у позивача передання майна на користь ОСОБА_3 (відповідач 2) та ОСОБА_4 (відповідач 3), підтверджуючи таку вимогу укладеними з вказаними особами договорами оренди та суборенди, актами передання майна в оренду та суборенду, а також договором купівлі-продажу ? приміщення. З огляду на фактичне захоплення відповідачем 2 та відповідачем 3 спірного приміщення, позивач просив суд визнати договори оренди, суборенди недійсними, договір купівлі-продажу ? приміщення – нікчемним, усунути перешкоди у користування майном шляхом зобов’язання відповідача 2 та відповідача 3 звільнити приміщення, а також стягнути солідарно з відповідача 2 та відповідача 3 моральну шкоду у розмірі 500 000,00 грн.

Відповідачі заперечували проти заявлених вимог, оскільки вимоги позивача не обґрунтовані на законі, не підтверджені достовірними та правдивими доказами.

Позивач у судовому засіданні заявлений позов підтримав в повному обсязі.

Свідок, ОСОБА_5, у судовому засіданні пояснив що він проживає неподалік від майстерні, у зв’язку з чим неодноразово звертався з питань ремонту взуття до ОСОБА_2 Також, він підтвердив, що від неодноразово бачив ОСОБА_1 та ОСОБА_4, та кому належить приміщення йому невідомо

Суд, заслухавши пояснення сторін, свідка, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено у судовому засіданні, 11.12.2009р. між позивачем, фізичною особою – підприємцем ОСОБА_1, та відповідачем 1, фізичною особою – підприємцем ОСОБА_2, був укладений Договір купівлі-продажу нерухомого майна, який посвідчено приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округа Кирсановою Т.О., зареєстровано в реєстрі за №6586. відповідно до п.1.1 вказаного договору предметом угоди є нерухоме майно - будівля майстерні з ремонту взуття літ. А-1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Договір купівлі-продажу нерухомого майна від 11.12.2009р. укладено у відповідності до норм чинного законодавства, посвідчено нотаріально, зареєстровано у встановленому законодавством порядку, що підтверджується Витягом з Державного реєстру правочинів №8062072 від 11.12.2009р., наданим приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округа Кирсановою Т.О.

Право власності на придбане нерухоме майно було зареєстровано у встановленому законодавством порядку у Комунальному підприємстві Бюро технічної інвентаризації м. Донецька, що підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №24784443 від 14.12.2009р.

Судом також встановлено, що за участі відповідача 1, відповідача 2, відповідача 3 було укладено наступні договори:

Договір оренди приміщення від 20.11.2009р. між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (відповідач 1) та ОСОБА_3 (відповідач 2), відповідно до якого відповідач 2 приймає в оренду належне відповідачу 1 приміщення за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 45,4 кв.м.

Договір суборенди від 23.11.2009р. між ОСОБА_3 (відповідач 2) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (відповідач 3), відповідно до якого відповідач 3 приймає в суборенду від відповідача 2 приміщення за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 45,4 кв.м., право на передання в суборенду якого обумовлене Договором оренди приміщення від 20.11.2009р., укладеним між відповідачем 1 та відповідачем 2.

Договір купівлі-продажу нерухомого майна від 09.12.2009р. між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (відповідач 1) та ОСОБА_3 (відповідач 2), відповідно до якого відповідач 2 купує у відповідача 1 ? належного йому приміщення за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 45,4 кв.м.

Договір оренди приміщення від 10.12.2009р. між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (відповідач 1) та ОСОБА_3 (відповідач 2), відповідно до якого відповідач 2 приймає в оренду ? належного відповідачу 1 приміщення за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 45,4 кв.м.

Дослідження під час судового розгляду тексту вказаних угод дозволяє суду зробити висновок, що усі зазначені вище договори укладені за участю негосподарюючого суб’єкта – фізичної особи ОСОБА_3, а отже вони не є господарськими, оскільки у ч.1 ст. 179 Господарського Кодексу України вказано, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Таким чином, розглядати справу, у якій ці договори виступають предметом спору, а також вимоги позивача про незаконність дій відповідачів, що витікають у зв’язку з укладенням таких договорів, слід відповідно до ч.1 ст. 15 Цивільного процесуального Кодексу України у порядку цивільного судочинства. Також судом встановлено, що усі спірні угоди укладені щодо нерухомого майна - будівлі майстерні з ремонту взуття, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а отже справа підсудна Київському районному суду м. Донецька, оскільки згідно з ч.1 ст. 114 ЦПК України (виключна підсудність) позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред’являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Відповідно до ч.2 ст. 10 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Згідно з ч.1 ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. У ч.2 ст. 57 ЦПК України вказано, що ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Відповідно до ч.1 ст. 60 ЦПК України к ожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Завдяки дослідженню тексту Договору купівлі-продажу нерухомого майна від 11.12.2009р., який посвідчено приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округа Кирсановою Т.О., зареєстровано в реєстрі за №6586, судом встановлено, що Продавець (ОСОБА_2.) свідчить, що будівля не надана в користування наймачам (орендарям) (п.3.7).

Суд приймає до уваги не спростовані відповідачами пояснення позивача про те, що ані відповідач 2, ані відповідач 3 які нібито є орендарем та суборендарем приміщення, взагалі ніколи не були у спірному приміщенні до 07.04.2010р., коли вони силоміць увірвалися у приміщення та почали перешкоджати позивачу у його праві користування майном. Про відсутність наміру щодо реальних правових наслідків укладених угод свідчить і те, що відповідач 2 ОСОБА_3, будучи обізнаною про зміну власника майна, жодного разу не сплатила орендну плату новому власнику, хоча відповідно до ч.1 ст. 770 ЦК України у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця.

З огляду на це ані Договір оренди приміщення від 20.11.2009р., ані Договір оренди приміщення від 10.12.2009р., ані Договір суборенди від 23.11.2009р., рівно як і с кладені Акти здачі-приймання приміщення від 20.11.2009р., 23.11.2009р., 10.12.2009р. не можуть свідчити про фактичне передання відповідачем 1 приміщення в оренду відповідачу 2 та суборенду відповідачу 3.

У ч.1 ст. 215 ЦК України вказано, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно з ч.5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. У ч.3 ст. 215 ЦК України вказано, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч.1 ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. У ч. 2 ст. 234 ЦК України вказано, що фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Таким чином, з огляду на те, що Договір оренди приміщення від 20.11.2009р. та Договір оренди приміщення від 10.12.2009р., підписані відповідачем 1 та відповідачем 2, а також Договір суборенди від 23.11.2009р. між відповідачем 2 та відповідачем 3, вчинено без наміру створення реальних правових наслідків, які обумовлювалися цими правочинами (фактичне передання майна в оренду та суборенду), вимога позивача про визнання зазначених договорів недійсними є законною та обґрунтованою, а отже підлягає задоволенню.

Щодо вимоги позивача про визнання нікчемним Договору купівлі-продажу нерухомого майна від 09.12.2009р. між відповідачем 1 та відповідачем 2 щодо 1\2 приміщення за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 45,4 кв.м., судом встановлено таке.

Спірний Договір купівлі-продажу нерухомого майна від 09.12.2009р. укладено в простій письмовій формі.

Відповідно до ч.1 ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Згідно з ч.1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

У ч.2 ст. 215 ЦК України вказано, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Між тим, чинне законодавство не позбавляє особу, права або охоронювані законом інтереси якої порушуються укладенням нікчемного правочину, звернутись до суду з позовом про визнання такого правочину недійсним. Така позиція знайшла підтвердження у п. 5 Постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) . Відповідно до п. 5 Постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому.

З огляду на те, що Договір купівлі-продажу нерухомого майна від 09.12.2009р. між відповідачем 1 та відповідачем 2 щодо 1\2 приміщення за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 45,4 кв.м. укладено у простій письмовій формі і всупереч вимогам ч.1 ст. 657 ЦК України не було нотаріально посвідчено і зареєстровано у встановленому законодавством порядку, суд вважає вимогу позивача про визнання зазначеного договору нікчемним законною і обґрунтованою, а отже такою, що підлягає задоволенню.

Згідно зі ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю (ч.1); ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним (ч.3).

З огляду на те, що Договір купівлі-продажу нерухомого майна від 11.12.2009р. укладено у відповідності до норм чинного законодавства, посвідчено нотаріально, зареєстровано у встановленому законодавством порядку, що підтверджується Витягом з Державного реєстру правочинів №8062072 від 11.12.2009р., наданим приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округа Кирсановою Т.О., а право власності позивача на придбане нерухоме майно було зареєстровано у встановленому законодавством порядку у Комунальному підприємстві Бюро технічної інвентаризації м. Донецька, що підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №24784443 від 14.12.2009р., дії відповідача 2 та відповідача 3 по самовільному захопленню 07.04.2010р. об’єкта нерухомості, належного позивачу, є протиправними та таким, що порушують права позивача як законного власника, передбачені ст. 41 Конституції України.

До того ж, щодо протиправних дій відповідача 3, слід враховувати, що договір суборенди від 23.11.2009р., укладений між відповідачем 2 та відповідачем 3, на момент захоплення вже не був діючим, адже право на передання в суборенду обумовлене Договором оренди приміщення від 20.11.2009р., а відповідно до ч.2 ст. 774 ЦК України строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. Договір оренди приміщення від 20.11.2009р. втратив свою силу у зв’язку з підписанням між відповідачем 1 та відповідачем 2 Договору оренди приміщення від 10.12.2009р., у п.1.2 якого сторони обумовили втрату сили Договором оренди приміщення від 20.11.2009р.

У ч.1 ст. 391 ЦК України йдеться про те, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Згідно з ч.2 ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів, серед іншого, може бути припинення дії, яка порушує право (п.3).

Тому суд приходить до висновку про законність та обґрунтованість вимоги позивача про те, що відповідач 2 та відповідач 3 мають бути зобов’язані усунути перешкоди у користуванні належним позивачу об’єктом нерухомості - будівлею майстерні з ремонту взуття літ. А-1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом зобов’язання звільнити зазначене приміщення.

Щодо вимоги позивача про стягнення на його користь солідарно з відповідача 2 та відповідача 3 моральної шкоди у розмірі 500 000,00 грн., суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення цієї вимоги з огляду на таке.

Згідно з ч.2 ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів, серед іншого, може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (п.9).

У ч.3 ст. 386 ЦК України встановлено, що власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому моральної шкоди.

Також ст. 23 ЦК України визначає, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (ч.1); моральна шкода полягає, серед іншого, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна (п.3 ч.2); моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб (ч.3); моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування (ч.4).

Суд погоджується з тим, що протиправними діями відповідача 2 та відповідача 3 щодо власності позивача останньому завдано моральної шкоди, оскільки фактично з вини відповідача 2 та відповідача 3 за час існування перешкод у користуванні належним позивачу майном зазнав втрат його діловий імідж, адже у придбаному приміщенні він здійснював свою господарську діяльність з продажу товарів з футбольною символікою, а з огляду на дії відповідача 2 та відповідача 3 позивач втратив частину клієнтів. Крім того, приміщення було зачинене у робочі дні, що поставило позивача у неприємне становище перед покупцями та клієнтами майстерні з ремонту взуття. Також позивач занепокоєний схоронністю майна, що знаходиться у самому приміщенні, адже його вартість є значною. На фоні такого становища у позивача з’явились труднощі спілкування з людьми, він втратив рівновагу, що викликало погіршення моральної атмосфери в його сім’ї і у колі колег. Вплив неправомірних дій відповідача 2 та відповідача 3 призвів і до душевного неспокою, поганого самопочуття, роздратованості, почуття образи у позивача.

Усі зазначені обставини встановлені судом на підставі не спростованих відповідачами пояснень позивача, та дозволяють суду прийти до висновку, що з відповідача 2 та відповідача 3 на користь позивача має бути відшкодовано моральну шкоду. Разом з тим за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд вважає, що достатньою та обґрунтованою сумою відшкодування моральної шкоди є сума 50 000,00 грн., яку слід стягнути солідарно з відповідача 2 та відповідача 3 у зв’язку з неподільністю предмета зобов’язання (ч.1 ст. 541 ЦК України).

На підставі ст.ст. 16, 23, 381, 386, 215, 203, 234, 657, 220, 391, 541 ЦК України, керуючись ст. ст. 11, 88, 212 - 215, 224- 226 ЦПК України, суд, -

Позов фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати недійсним Договір оренди приміщення за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 45,4 кв.м., укладений 20.11.2009р. між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

Визнати недійсним Договір суборенди приміщення за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 45,4 кв.м., укладений 23.11.2009р. між ОСОБА_3 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4.

Визнати недійсним Договір оренди ? приміщення за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 45,4 кв.м., укладений 10.12.2009р. між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

Визнати нікчемним Договір купівлі-продажу нерухомого майна – ? приміщення за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 45,4 кв.м., укладений 09.12.2009р. між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

Зобов’язати ОСОБА_3 усунути перешкоди у користуванні належним фізичній особі – підприємцю ОСОБА_1 об’єктом нерухомості - будівлею майстерні з ремонту взуття літ. А-1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1., шляхом зобов’язання звільнити зазначене приміщення.

Зобов’язати фізичну особу – підприємця ОСОБА_4 усунути перешкоди у користуванні належним фізичній особі – підприємцю ОСОБА_1 об’єктом нерухомості - будівлею майстерні з ремонту взуття літ. А-1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом зобов’язання звільнити зазначене приміщення.

Стягнути з ОСОБА_3 та фізичної особи – підприємця ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1, солідарно суму 50 000,00 грн. за завдану моральну шкоду.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Донецької області через Київський районний суд м. Донецька протягом десяти днів, починаючи з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.