Позивач звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів посилаючись на те, що відповідач здійснив продаж належної їй земельної ділянки, яка розташована за адресою: с. Перше Травня в Обухівському районі. Відповідач укладав договір купівлі-продажу на підставі довіреності та за її дорученням повинен був продати земельну ділянку по максимально високій ціні, щоб за виручені кошти позивач могла придбати квартиру дітям та іншу земельну ділянку. Здійснивши продаж земельної ділянки відповідач не передав позивачу грошові кошти, які були отримані від продажу ділянки. Тому позивач звернулась до суду та просить стягнути з відповідача на її користь заборгованість.

В судовому засіданні позивач та її представник позов підтримали в повному обсязі та просять суд, стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 254 020 грн. 65 коп. –суму заборгованості, 122 945 грн. 99 коп. – індексу інфляції за період прострочення, 22 235 грн. 51 коп. – 3% річних, а всього 399 202 грн. 15 коп., а також 20 000 грн. витрат на правову допомогу.

В судовому засіданні представник позивача позов не визнав та пояснив, що дійсно відповідачем було здійснено продаж належної позивачу земельної ділянки, але грошові кошти, які були отримані від її продажу відповідачем були передані, в повному обсязі, позивачу. Позивачка витратила грошові кошти на поїздки своєї дочки – ОСОБА_4, 1986 року до Японії, а також відкриті депозитні рахунки на ім’я дітей. Тому відповідач виконав свої зобов’язання перед позивачем, а отже, в задоволенні позову необхідно відмовити в повному обсязі.

Суд, вислухавши пояснення сторін, свідка ОСОБА_5, дослідивши матеріали справи, матеріали, на підставі яких винесено рішення про відмову в порушенні кримінальної справи, приходить до наступного висновку.

Як вбачається з пояснень та матеріалів справи, ОСОБА_1 була власницею земельної ділянки розташованої за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується копією державного акта на землю серія ЯА № 375669, яка міститься в матеріалах, на підставі яких винесено рішення про відмову в порушення кримінальної справи на а.с. 21.

02.11.2006 року ОСОБА_1 видала довіреність на ім’я ОСОБА_2, якою уповноважила останнього продати належну їй земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, за ціну і на умовах на його розсуд (а.с.111).

Відповідно до ст. 1000 ЦК України, за договором доручення одна сторона (повірений) зобов’язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії.

На виконання вказаної довіреності, 29.11.2006 року ОСОБА_2 діючи від імені ОСОБА_1 уклав договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки, що підтверджується копією договору купівлі-продажу (а.с.5) та показами представників відповідача, та свідка ОСОБА_5 Земельна ділянка була продана за 254 020 грн. 65 коп.

Відповідно до ст. 1006 ЦК України, повірений зобов’язаний: повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості його доручення; після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдані документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення; негайно передати довірителеві все одержане у зв’язку з виконанням доручення.

Заперечуючи проти позову представники відповідача в судовому засіданні пояснили, що відповідачем після укладання договору купівлі-продажу, належної позивачці земельної ділянки, гроші від продажу земельної ділянки були в повному об"ємі передані ОСОБА_1 в присутності свідка ОСОБА_5

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_5, пояснив, що з позивачкою він знайомий з 2004 року і майже з початку їх знайомства вони мали інтимні стосунки. В 2006 році ОСОБА_1 звернулась до нього з проханням допомогти продати її землю, для чого надала йому довіреність, якою уповноважила його продати землю. Оскільки він не зміг продати землю, він запропонував ОСОБА_1 видати довіреність на ім’я ОСОБА_2, який займався продажем нерухомості. ОСОБА_2 продав землю та в його присутності приблизно на протязі тижня з дня оформлення угоди передав суму грошей, яку він отримав від продажу. Передача грошей відбувалась під будинком позивача в машині. Він особисто перераховував гроші під час передачі.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Проте із досліджених судом доказів не вбачається, що ОСОБА_2 виконав договір доручення і передав ОСОБА_1 гроші, отримання від продажу земельної ділянки. Суд вважає, що представником відповідача не надано суду належних доказів, які б спростовували доводи позивача про повернення грошей отриманих від продажу земельної ділянки.

Покази свідка ОСОБА_5 в підтвердження факту передачі грошей ОСОБА_1, суд не приймає до уваги, оскільки ОСОБА_5 був співмешканцем ОСОБА_1, юридично мають спільного сина, якого, зі слів свідка, він спочатку визнав, а потім після звернення ОСОБА_1 до суду з позовами про поділ майна та стягнення аліментів, вирішив оспорити, звернувшись з позовом про оспорювання батьківства. Таким чином, на даний момент відносини між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 можна охарактеризувати як неприязні. З пояснень свідка встановлено, що на момент укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки він мав ділові стосунки з ОСОБА_2, які на даний момент мають характер не лише ділових, а й дружніх.

Оцінюючи викладені обставини, в їх сукупності, суд вважає, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню в частині стягнення з відповідача суми грошей, отриманих від продажу належної позивачці земельної ділянки, а саме 254 020 грн. 65 коп.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зважаючи на те, що судом встановлено порушення відповідачем грошового зобов’язання за вказаним договором, тому з ОСОБА_2 підлягає стягненню 3% річних від простроченої суми, що становить – 22 235 грн. 51 коп. та з урахування індексу інфляції 122 945 грн. 99 коп. відповідно до наданого позивачем розрахунку, так як правильність нарахування вказаної суми не оспорювалась представником відповідача, оскільки заперечує сам факт не передачі грошей.

Відповідно до ст. 84 ЦПК України, позивач просить суд також стягнути з відповідача на її користь витрати на правову допомогу в розмірі 20 000 грн. Постановою КМУ № 590 від 27.04.2006 року (590-2006-п) встановлений граничний розмір компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних справ. Оскільки позивачем та її представником не надано доказів, скільки часу представник позивача витратив на надання юридичної допомоги за межами судового процесу, суд стягує лише за безпосередню участь представника позивача в судових засіданнях. З урахуванням часу проведеного в судових засіданнях та граничного розміру компенсації витрат, пов’язаних з правовою допомогою стороні, на користь якої ухвалено рішення, стягненню підлягає 907 грн.

Отже, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, також підлягає стягненню з ОСОБА_2 1700 грн. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи на користь держави.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 625, 1000, 1006 ЦК України ст.ст. 10, 58, 60, 84, 88, 131, 208, 209, 212- 215 ЦПК України, суд, -

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 254 020 грн. 65 коп. – суму заборгованості, 122 945 грн. 99 коп. – індексу інфляції за період прострочення, 22 235 грн. 51 коп. – 3% річних, а всього 399 202 грн. 15 коп.