розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Державного підприємства "Південь" - "Про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди", -

7.06.2010 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про оплату вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі та відшкодування моральної шкоди, по якому просить суд зобов’язати відповідача виплатити позивачу середню заробітну плату за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду від 2.10.2009 року про поновлення на роботі на посаді директора ДП "Південь", а також стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 80000 грн., посилаючись на те, що він за рішенням суду від 2.10.2009 року був поновлений на посаді директора ДП "Південь", але вказане рішення, яке підлягало негайному виконанню виконано не було до 20.05.2010 року, у зв’язку з чим знаходився у вимушеному прогулі з 3.10.2009 р. по 20.05.2010 р.

Представник ДКУ з питань регуляторної політики та підприємництва надав до суду письмові заперечення, за якими позов ОСОБА_1 не визнає, заперечує проти його задоволення, посилаючи на те, що ДК виконав рішення суду, а також зазначивши, що за рішенням суду був поновлений на посаді директора ДП ОСОБА_2, у зв’язку з чим відповідач не знав яким чином виконати рішення суду.

Представник ДП "Південь" позов не визнав, з заявленими доводами не погодився, пояснивши, що вони є необґрунтованими та підтримавши думку ДКУ.

Суд, вислухавши думку учасників судового розгляду, ознайомившись та дослідивши матеріали цивільної справи, надані докази, суд вважає позов ОСОБА_1 підлягаючим частковому задоволенню на підставі встановлених фактичних обставин.

Правовідносини між сторонами по справі є цивільно-правовими, та які стосуються трудових відносин, у зв’язку з чим урегульован КЗпП України (322-08) .

По справі встановлені наступні фактичні обставини.

Згідно до статуту ДП "Південь" органом управління державного підприємства є Міністерство оборони України.

ОСОБА_1 з 25.05.2007 року був призначений на посаду директора ДП "Південь" на підставі контракту, строком на один рік з 25.05.2007 року до 24.05.2008 року.

За два місяці до закінчення строку контракту позивач звернувся до МО України з проханням продовжити контракт на була дана письмова згода. Згідно до наказів по ДП "Південь" № 83 від 21.05.2008 року та № 86 від 24.05.2008 року ОСОБА_1 знаходився у відпустці з 22.05.2008 року до 23.06.2008 року та мав вийти на роботу 24.06.2008 року.

Лист МО України від 13.06.2008 року позивачу було повідомлено про можливість продовження контракту, у зв*язку з чим ОСОБА_1 достроково вийшов на роботу у відповідності з наказом № 97 від 17.06.2008 року та відбув у відрядження до МО України

Наказом МО України № 51 від 27.06.2008 року ОСОБА_1 було нагороджено премією.

Згідно з наказом № 109 від 5.07.2008 року ОСОБА_1 вибув у відпустку з 8.07.2008 року по 20.07.2008 року, а з 29.07.2008 року по 27.11.2008 року позивач хворів та знаходився на лікарняному.

30.07.2008 року МО України був виданий наказ про звільнення ОСОБА_1 у зв’язку із закінченням строку контракту.

Наказом МО України № 383 від 30.07.2008 року ОСОБА_2 був призначений на посаду директора ДП МОУ "Південь" та з ним був укладений контракт строком до 31.07.2011 року.

17.06.2009 року КМУ прийняв пропозицію Державного комітету щодо передачі цілісного майнового комплексу ДП "Південь" із сфери Управління МО до сфери Управління Держкомпідприємництва, про що було видане відповідне розпорядження № 683 – р.

Згідно до наказу ДП "Південь" № 80-к від 10.07.2009 року ОСОБА_2 за погодженням з виконуючим обов`язки МО України ОСОБА_3 з 13.07.2009 року по 12.08.2009 року була надана щорічна відпустка, а тимчасове виконання обов`язків керівника підприємства було покладено на першого заступника директора ОСОБА_4

Однак, не зважаючи на це, 22.07.2009 року Держаним комітетом був виданий наказ № 131 про призначення виконуючим обов`язки директора ДП МОУ "Південь" ОСОБА_5

27.07.2009 року Державним комітетом України був виданий наказ № 135 про відсторонення ОСОБА_2 від займаної посади на час проведення перевірки фінансово-господарської діяльності підприємства.

5.05.2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, який рішенням суду від 2.10.2009 року був задоволений: ОСОБА_1 поновлено на посаді директора ДП "Південь", в даній частині рішення підлягало негайному виконанню, стягнено з ДП "Південь" на користь ОСОБА_1 оплату за час вимушеного прогулу у сумі 136777, 56 грн., стягнено з ДП "Південь" судові витрати.

4.08.2009 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про визнання наказів незаконними, їх скасування та зобов`язання допустити до роботи, який рішенням суду від 1.10.2009 року був задоволений: визнано незаконними та скасувано накази ДКУ з питань регуляторної політики та підприємництва № 131 від 22.07.2009 року та № 135 від 27.07.2009 року, а також зобов`язати ДКУ з питань регуляторної політики та підприємництва негайно допустити ОСОБА_2 до виконання обов`язків директора ДП "Південь", з зазначенням, що в цій частині рішення суду підлягає негайному виконанню.

рішення суду від 2.10.2009 року відносно ОСОБА_1 було оскаржено відповідачем, але ухвалою апеляційного суду Одеської області від 3.12.2009 року рішення суду першої інстанції було залишено без змін та набрало законної сили.

Незважаючи на те, що рішення суду від 2.10.2009 року щодо поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді директора ДП підлягало негайному виконанню та набрало законної сили, воно тривалий час не було виконано відповідачем: з посиланням на те, яким чином мали виконуватись вказані рішення суду.

На протязі тривалого часу, у період якого ОСОБА_1 не був поновлений на роботі, тобто рішення суду не було виконано відповідачем, позивач звертався до різних вищих державних інстанцій, органів тощо.

20.05.2010 року наказом ДКУ № 125 ОСОБА_1 був поновлений на посаді директора ДП "Південь" з 21.05.2010 року.

Між іншим, відповідач з врахуванням вказаних двох рішень суду про допуск ОСОБА_2 до виконання обов*язків директора та ОСОБА_1 про поновлення на посаді директора ДП "Південь", які не протирічили одне одному, а навпаки вирішили різні по суті правовідносини, мав керуватись положеннями КЗпП України (322-08) (ст. 40 ч.1, п.6) та спочатку виконати рішення суду про допуск до роботи ОСОБА_2, потім звільнити його з зазначених підстав та поновити на роботі ОСОБА_1, але таких дій відповідачем не було виконано, що призвело до порушень прав та інтересів ОСОБА_1

Таким чином, позивача з 2.10.2009 року по 20.05.2010 року безпідставно не було поновлено на роботі на посаді директора ДП "Південь", у зв’язку з чим ОСОБА_1 знаходився у вимушеному прогулі, який підлягає оплаті.

Як вбачається з бухгалтерської довідки заробітна плата ОСОБА_1 як директора ДП "Південь" у період з 1.08.2007 року по 30.07.2008 року складає: середньоденна – 385,29 грн., середньомісячна – 11398,13 грн.

З врахуванням періоду часу, з якого ОСОБА_1 мав бути поновлений на посаді – з 3.10.2009 року та до видання наказу від 20.05.2010 року про поновлення його на роботі на посаді директора ДП, ОСОБА_1 мав отримати заробітну плату у розмірі 88616,70 грн.

У разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки (ст. 236 КЗпП України).

Під час звернення до суду з даним позовом, ОСОБА_1 стверджує, що такі дії відповідача завдали йому моральної шкоди, яку позивач оцінює у 80000 грн.

Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Суд, розглянувши справу повно та всебічно, вважає доведеним та встановленим, що такі тривалі та неправомірні дії відповідача у невиконанні рішення суду, яке підлягало негайному виконанню, тим більше яке у подальшому набрало законної сили, дійсно завдали позивачу моральних страждань, моральної шкоди, у зв’язку з чим суд вражає, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути заподіяну йому моральну шкоду.

Стосовно розміру моральної шкоди, то суд вважає, що в цій частині позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Під моральною шкодою, заподіяною позивачу по справі, є втрати немайнового характеру внаслідок моральних страждань та інших негативних явищ, заподіяних позивачу діями відповідача.

Відшкодування моральної шкоди передбачено вимогами ст.. 237-1 КЗпП України (322-08) , відповідно до якої відшкодування моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо поршення його хзаконних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв*язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Розмір відшкодування моральної шкоди позивачу визначається залежно від характеру правопорушення, глибини його фізичних та душевних страждань, пов’язаних з неправомірною поведінкою щодо нього. У зв’язку з тим, що межі відшкодування моральної шкоди законом не встановленні, суд керується принципом розумності і справедливості, та оцінює заподіяну шкоду відповідачем позивачу у розмірі 8000 грн.

Суд вважає законним стягнути з відповідача на користь позивача заподіяну моральну шкоду, оскільки сам факт невиконання рішення суду про поновлення на роботі, яке підлягає негайному виконанню приніс позивачу хвилювання, страждання, поставив його у скрутне матеріальне становище, втратив матеріальне благополуччя, а також істотно погіршились нормальні життєві зв’язки та перспектива ділової репутації.

Важливо, в межах розумності, правильно визначити розмір моральної шкоди в залежності від тяжкості моральних витрат, тривалості страждань, наслідків завданої шкоди відповідачем, а також часу, необхідного на відновлення попереднього стану позивача.

Суд, виконавши всі вимог трудового та цивільно-процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Так, суд вважає за можливе позовні вимоги позивача задовольнити, стягнувши з відповідача на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 88616,70 грн. та 8000 грн. у відшкодування моральної шкоди, а всього стягнути 96616,70 грн., а також суд вважає за необхідне стягнути з відповідача ДП "Південь" на користь держави судовий збір – 1% від стягуємої суми – 966,16 грн. та витрати на ІТЗ у розмірі 120 грн.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 7, 8, 10, 11, 15, 209, 212, 213, 214, 215, 223, 294 ЦПК України, ст. ст. 40 п. 6, 232, 233, 236, 237-1 КЗпП України, суд, -

Позов ОСОБА_1 до Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Державного підприємства "Південь" - "Про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди" - задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства "Південь" на користь ОСОБА_1 оплату за час вимушеного прогулу 88616 грн. 70 коп. та 8000 грн. у відшкодування моральної шкоди, а всього стягнути 96616 грн. 70 коп.

Стягнути з Державного підприємства "Південь" на користь держави судовий збір 966 грн. 16 коп.; витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу 120 грн.

В іншій частині позову ОСОБА_1 відмовити.

рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.