В обґрунтування своїх вимог зазначив, що 18 липня 2005 року між ним і ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений попередній договір, яким передбачався обов’язок останніх по укладенню з ним до 20 вересня 2005 року договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1.

Умовами договору передбачався продаж ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вищезазначеної квартири за 150 450,00 грн. двома частками: перша – 10 200,00 грн., яку він передав на момент підписання попереднього договору, друга – 140 250,00 грн., яку вони повинні були отримати після укладання основного договору купівлі-продажу і вже після цього, не пізніше 20 вересня 2005 року, зобов’язувались звільнити спірну квартиру та передати йому для використання, в стані відповідаючому санітарним та технічним нормам, знятися з реєстраційного обліку та інше.

Зазначає, що після підписання попереднього договору між ним та відповідачами була досягнута усна домовленість про те, що він робитиме ремонт у квартирі, за час якого, з урахуванням вартості будівельних робіт та будівельних матеріалів, було витрачено його власні кошти в сумі 9 400,00 грн.

З 15 серпня 2005 року він зі своєю дружиною ОСОБА_4 та онукою ОСОБА_5 почали мешкати за вищезазначеною адресою.

За час проживання в спірній квартирі він неодноразово звертався до відповідачів з нагадуванням, що вони порушують умови попереднього договору, на підставі чого він не має можливості укласти основний договір купівлі-продажу. Проте відповідачі запевняли його, що зазначений договір буде укладений одразу після усунення деяких перешкод, зокрема ОСОБА_3 стверджувала, що не може зняти з реєстрацій її чоловіка, який не проживає з нею більше 10 років.

Вищевикладені обставини тривали протягом року.

За цей час він та його родина сплачували комунальні послуги та квартирну плату за квартиру АДРЕСА_1, всього в сумі 6 400,00 грн., шляхом передачі грошей ОСОБА_3, оскільки особові рахунки по квартирі не були розділені.

З травня 2007 року ОСОБА_2 почала погрожувати його дружині виселенням, якщо їх родина не перестане набридати ОСОБА_3 Після цього випадку відповідачі почали недружньо відноситися до них, що знайшло свій прояв у сварках, відключенні електроенергії. За даних обставин у ОСОБА_4 погіршився стан здоров’я, що призвело до тяжких фізичних та моральних страждань.

На підставі наведеного вважає, що відповідачами йому завдана моральна шкода, яку оцінює в розмірі 10 000,00 грн.

Крім того, з вищенаведених обставин вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 завдали йому матеріальні збитки, які складаються з коштів витрачених ним на ремонт спірної квартири 9 400,00 грн., на її утримання – 6 400,00 грн. та подвійну суму сплачену ним за попереднім договором в розмірі 20 400,00 грн.

Таким чином просив суд стягнути з відповідачів завдану йому моральну та матеріальну шкоду в розмірі 46 200,00 грн., та судові витрати по розгляду справи.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.

В судовому засіданні представник позивача за довіреністю – ОСОБА_6, позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.

В судовому засіданні представник відповідача, ОСОБА_2, за довіреністю – ОСОБА_7 позовні вимоги не визнав, просив суд в їх задоволенні відмовити.

Суд, вислухавши пояснення позивача, його представника, представника відповідача, вивчивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

В ході судового розгляду встановлено, що 18 липня 2005 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, з одного боку, і ОСОБА_1, з іншого боку, був укладений попередній договір, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського округу Петрушенською І.Р. за реєстровим 4373, згідно якого сторони зобов’язувались до 20 вересня 2005 року укласти договір купівлі-продажу квартири за АДРЕСА_1. Відповідно до змісту договору зазначена квартира належить на підставі приватної власності відповідачам. Умовам попереднього договору також передбачалось, що ОСОБА_1 на час його підписання передає грошову суму ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в розмірі 10 200,00 гривень, а в день підписання договору купівлі-продажу 140 250,00 гривень, в свою чергу вони зобов’язувались по 20 вересня 2005 року звільнити та виписатись з вищезазначеної квартири для вільного розпорядження позивачем, передати її у стані, що відповідає санітарним та технічним нормам щодо житлових приміщень; знятися з паспортного реєстраційного обліку особисто, та забезпечити зняття з реєстраційного обліку третіх осіб, які там зареєстровані; оплатити всі платежі за надання комунальних послуг (а.с.7).

В судовому засіданні встановлено, що позивач виконав умови попереднього договору в частині передачі суми авансу в розмірі 10 200,00 гривень, проте відповідачі свої зобов’язання не виконали.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подвійної суми завдатку на користь позивача в розмірі 20 400,00 грн., суд виходить з наступного.

Згідно статті 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Матеріалами справи встановлено, що суму грошей в розмірі 10 200,00 гривень, сплачену ОСОБА_1, слід вважати авансом, оскільки умовами попереднього договору не передбачувалось, що передана сума є саме завдатком, і, відповідно, немає законних підстав щодо застосування в даному випадку правил встановлених частиною 1 статті 571 ЦК України.

Разом з тим, суд відноситься критично до чинності укладеного попереднього договору в зв’язку з наступними обставинами.

Відповідно довідки Комунального підприємства "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації", за №8563 від 16 липня 2009 року, право власності на квартиру АДРЕСА_1 станом на 14 липня 2009 року – не зареєстроване.

Відсутність права власності на спірну квартиру також підтвердили і відповідачі в своєму запереченні на позов, зазначивши, що квартира була отримана ОСОБА_3 згідно ордера на житлове приміщення за №159 серії 89, виданого виконкомом Ленінської районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська від 21 березня 1989 року, на підставі рішення Ленінського районного виконкому від 13 січня 1989 року за №36/7 (а.с.42,43,44).

Щодо заперечення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на позовну заяву ОСОБА_1, слід зазначити, що їх посилання на нікчемність укладеного попереднього договору, враховуючи також і вищенаведене, мають обґрунтований, правовий характер.

Згідно частині 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Таким чином, оскільки попередній договір укладений між сторонами є нікчемним, а ОСОБА_1 на підтвердження своїх намірів виконав зобов’язання по сплаті авансу в розмірі 10 200,00 гривень, то саме ця сума повинна бути повернута останньому.

Крім того, статтею 57 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до частини 1 статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В зв’язку з наведеним, суд вважає за необхідне відмовити позивачу в частині позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 коштів витрачених ним на ремонт спірної квартири в розмірі 9 400,00 гривень і на її утримання – 6 400,00 гривень, оскільки відсутні будь-які фактичні обґрунтування заявлених вимог, а надані до суду копії розрахунку комунальних послуг з нотатку є неналежними доказами (а.с.8-14).

Згідно положень статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно пункту 9 частини 2 статті 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до положень статей 23, 280 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, яка може полягати зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї. Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Разом з тим, вирішуючи питання про відшкодування позивачу моральної шкоди, суд виходить з визначення критеріїв моральних страждань, завданих їй внаслідок дій відповідачів. При цьому, у відповідності до пунктів 4, 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України за №4 від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (v0004700-95) (з наступними змінами та доповненнями), суд проаналізувавши доводи ОСОБА_1, вважає доведеним наявність у нього на протязі дуже тривалого часу моральних страждань, які спричинені йому та його родині порушенням з боку відповідачів, невизначеністю його правового статусу в спірній квартирі, сварками, що безперечно призвело до перебування його в нервовому напруженні і могло негативно вплинути на стан здоров’я. Однак до заявленої суми в розмірі 10 000,00 гривень, суд відноситься критично, і вважає, що моральна шкода в розмірі 3 000,00 гривень є цілком реальною з врахуванням вимог розумності та справедливості.

Крім того, у відповідності до частини 1 статті 88 ЦПК України, з відповідачів підлягають стягненню солідарно на користь позивача, понесені ним судові витрати в розмірі 132,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 15, 16, 23, 280, 1166 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 15, 57- 60, 88, 209, 213- 215 ЦПК України, суд, ?

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення матеріальної та моральної шкоди – задовольнити частково .

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму авансу в розмірі 10 200,00 гривень (десять тисяч грн. 00 коп.), моральну шкоду в розмірі 3 000,00 гривень (три тисячі грн. 00 коп.) та судові витрати в розмірі 132,00 гривні (сто тридцять дві грн. 00 коп.).