розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору недійсним та за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, виконавчого комітету Сімферопольської міської ради, КП "Приватизаційне бюро" про визнання недійсними розпорядження органу приватизації, свідоцтва про право власності, договору купівлі-продажу, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5,

ОСОБА_1 звернулася до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 з вимогою про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 15.01.2008 р., укладений між ОСОБА_6 за довіреністю від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Свої вимоги мотивує тим, що у квартирі вона проживає разом із сином - ОСОБА_3, страждає на алкоголізм та регулярно проходить лікування, в якому їй допомагав ОСОБА_6 У січні 2008 р. він повідомив їй про те, що вона винна йому велику суму за лікування та переконав у необхідності продати квартиру для покращання матеріального стану та купівлі житла. У подальшому вона дізналася, що на підставі виданої нею довіреності квартира продана ОСОБА_2 Вартість квартири у договорі не відповідає її реальній вартості. Грошей від ОСОБА_6 вона не отримала. Вважає, що правочин вчинено під впливом тяжкої обставини на вкрай невигідних для неї умовах, що є підставою для визнання договору недійсним на підставі ст..233 ЦК України (435-15) .

Також ОСОБА_1 звернулася із позовом до ОСОБА_6 про визнання довіреності на його ім’я від 20.11.2006 р. недійсною, мотивуючи тим, що відповідач ввів її у оману та наміру продавати квартиру вона не мала. Провадження у справі у цій частині закрито в зв’язку зі смертю ОСОБА_6

ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, виконавчого комітету Сімферопольської міської ради, КП "Приватизаційне бюро" з вимогами про скасування розпорядження органу приватизації №1162 від 07.12.2007 р., скасування свідоцтва про право на власність (квартира АДРЕСА_2) від 07.12.2007 р. на ім’я ОСОБА_1, визнання договору купівлі-продажу вказаної квартири від 15.01.2008 р. – недійсним, скасування державної реєстрації прав власності на нерухоме майно. Свої вимоги мотивує тим, що у квартирі за вказаною адресою проживає зі своєю матір’ю ОСОБА_1 постійно. На підставі заочного рішення суду, яке у подальшому було скасоване, його визнано таким, що втратив право на це приміщення. Таким чином, приватизація у порушення ЗУ "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) була проведена без його згоди, що є підставою для визнання незаконним рішення про приватизацію та свідоцтва про право власності ОСОБА_7 на квартиру АДРЕСА_2. В зв’язку з незаконністю приватизації, а також на підставі п.1 ст. 232 ЦК України внаслідок зловмисної домовленості ОСОБА_6 та ОСОБА_2 договір купівлі-продажу квартири просить визнати недійсним.

ОСОБА_1 та її представник у судовому засіданні свої вимоги підтримали та визнали також вимоги ОСОБА_3

ОСОБА_3 та його представник у судовому засіданні свої вимоги підтримали, наполягали на їх задоволенні.

Представник ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, пояснив, що підстави для задоволення вимог позивачів відсутні. ОСОБА_7 добровільно розпорядилася своєю власністю та її вимоги необґрунтовані. ОСОБА_3, на момент приватизації квартири на законних підставах був знятий з реєстрації за вказаною адресою та його вимоги тож не обґрунтовані. Крім того, на їх думку підставою для звернення до суду ОСОБА_7 та її сина стала смерть ОСОБА_6 та намагання повернути себе квартиру. Також вважає пояснення ОСОБА_3 неправдивими, бо спірна квартира знаходиться у непридатному для проживання стані, коло неї давно зведені нежилі приміщення, які здаються в оренду.

Представник КП "Приватизаційне бюро" надав заяву про розгляд справи у його відсутність, у судове засідання не з’явився.

Третя особа – приватний нотаріус ОСОБА_5 у судовому засіданні вимоги про визнання довіреності недійсною не визнала, пояснила, що як нотаріус посвідчувала довіреність ОСОБА_1 на ім’я ОСОБА_6 для приватизації та продажу квартири. ОСОБА_1 була присутня особисто, була адекватна, твереза, сумнівів у її дієздатності не було. Текст довіреності був перекладений їй на російську та нею зрозумілий. У будь який час вона могла самостійно скасувати довіреність.

Третя особа - приватний нотаріус ОСОБА_4 у судове засідання не з’явилася, про причини не повідомила, у судовому засіданні 19.10.09 р. вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири не визнала, пояснила, що нею був посвідчений вказаний договір, ОСОБА_6 діяв на підставі довіреності у межах повноважень. Їй були надані довідка ЖЕО про реєстрацію, свідоцтво про приватизацію, всі необхідні документи для посвідчення правочину. Вважає, що підстав для визнання договору недійсним немає.

Представник виконавчого комітету Сімферопольської міської ради у судове засідання не з’явився, надав письмові пояснення згідно з якими позов не визнав, вважає, що приватизація спірної квартири відбулася відповідно до вимог закону.

Заслухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступного.

Судовим розглядом встановлено, що 20.11.2006 р. приватним нотаріусом ОСОБА_5 посвідчено довіреність, якою ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_6 бути її представником з питань приватизації належної їй квартири АДРЕСА_2, отримання витягу з реєстру прав власності, свідоцтва про право власності, з питань продажу на умовах та за ціну на його розсуд з правом підписати договір та отримати гроші від продажу, а також виконувати всі інші необхідні дії для такого роду повноважень. Довіреність видано строком на 3 роки.

З наданої суду довідки вбачається, що з 21.11.2006 р. по 10.01.2007 р. ОСОБА_1 знаходилася на лікуванні у КРУ "Психіатрична лікарня №5".

30.05.2007 р. заочним рішенням Київського районного суду м.Сімферополя задоволено позов ОСОБА_1 та ОСОБА_3 визнано таким, що втратив право користування жилим приміщенням - квартирою №5 по вул..Некрасова,18 у м.Сімферополі в зв’язку з відсутністю його за вказаною адресою більш ніж 6-ть місяців.

05.12.2007 р. ОСОБА_1 на адресу органу приватизації – КП "Приватизаційне бюро" подано заяву про передачу у приватну власність квартири АДРЕСА_3.

07.12.2007 р. розпорядженням органу приватизації №1162 ОСОБА_1 у власність передано квартиру за вказаною адресою, про що видане відповідне свідоцтво.

15.01.2008 р. ОСОБА_6 на підставі довіреності від 20.11.2006 р. від імені ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу вказаної вище квартири із покупцем – ОСОБА_2 Ціна продажу вказана – 20000 грн.

12.05.2008 р. ОСОБА_6 помер (актовий запис №2238 від 14.05.2008 р.)

01.07.2008 р. ухвалою суду за заявою ОСОБА_3 заочне рішення від 30.05.2007 р. скасоване та справу призначено до розгляду у загальному порядку. За заявою ОСОБА_1 провадження у справі було закрито в зв’язку з відмовою від позову.

Як на підставу визнання договору купівлі-продажу недійсним, ОСОБА_1 посилалася на ч.1 ст..233 ЦК України (435-15) , якою встановлено, що правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним. Також вона у позові зазначає, що всупереч ч.3 ст. 203 ЦК України її волевиявлення не було вільним.

Вказані підстави позивачкою у судовому засіданні не доведені. Довіреність на ім’я ОСОБА_6 видана нею добровільно, у встановленому законом порядку нотаріально посвідчена 20.11.2006 р.

Спірний договір укладений ОСОБА_6 аж 15.01.2008 р. та у будь-який час ОСОБА_1 могла скасувати довіреність згідно зі ст. 249 ЦК України. Знаходження позивачки на лікуванні у психіатричній лікарні у певний період таких висновків суду не спростовують. Докази впливу тяжкої обставини, а також вкрай невигідних умов договору суду не надані.

Як підставу для задоволення вимог ОСОБА_3 його представник у судовому засіданні навів порушення органом приватизації вимог ЗУ "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) в частині відсутності його (ОСОБА_3) письмової згоди на приватизацію, як повнолітнього громадянина, який постійно проживає у квартирі, що є підставою для скасування розпорядження органу приватизації та свідоцтва ОСОБА_7 про право власності на квартиру. Також послався на порушення ст..47 Конституції України (254к/96-ВР) та ст..9 ЖК України (5464-10) . Такі посилання є необґрунтованими, бо вимоги про щодо проживання ОСОБА_3 у спірній квартирі не заявлені та не розглядаються судом.

Відповідно до ч.2 ст. 8 наведеного Закону передача займаних квартир (будинків, кімнат у гуртожитках) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку, кімнаті у гуртожитку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку, кімнати у гуртожитку).

Позивач зазначає, що його було визнано таким, що втратив право проживання у спірній квартирі заочним рішенням суду, яке у подальшому було скасовано. На підтвердження свого проживання посилається на реєстрацію за вказаною адресою та пояснення свідків: ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, які нібито є сусідами позивачів та пояснили, що постійно бачать їх, що вони (ОСОБА_7 та ОСОБА_3) проживають за вказаною адресою.

Проте, суд до цих свідчень ставиться критично, бо свідки пояснили, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 проживають за наведеною адресою постійно та нікуди не виїжджали. Але ж з наданих документів та пояснень самої ОСОБА_1 встановлено, що вона з 2006 р. регулярно та протягом тривалого часу знаходилася на стаціонарному лікуванні у психіатричній лікарні. Також ОСОБА_3 у судовому засіданні не заперечувалося відсутність замків, скла у вікнах, що ставить під сумнів можливість його проживання у цій квартирі.

При ухваленні рішення суд враховує, що реєстрація місця проживання чи місця перебування є юридичною процедурою обліку фізичних осіб за обраним ними місцем проживання, наявність або відсутність якої не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених законами, або підставою для їх обмеження (ст. ст. 2, 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні"). Таким чином, лише факт реєстрації у спірній квартирі не підтверджує факт постійного проживання у ній.

Щодо правомірності дій органу приватизації у частині видачі спірного розпорядження та свідоцтва суд вважає, що вони були видані відповідно до вимог закону із додержанням відповідних процедур. Підстави для відмови у видачі розпорядження та свідоцтва від 07.12.2007 р. про право власності ОСОБА_1 були відсутні.

Жодних доказів зловмисної домовленості між сторонами у спірному договорі, а також того, що правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків позивачем суду не надано.

За таких обставин, суд вважає, що у будь-якому разі, задоволення позовних вимог ОСОБА_3 його права не поновить, бо квартира АДРЕСА_1 належить за відплатним договором ОСОБА_2 та до теперішнього часу у нього не витребувана.

Таким чином, позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

На підставі ст..ст. 203, 215, 216, 232, 233, 249 ЦК України, ЗУ "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) , керуючись ст..ст. 10,11, 60, 21-215 ЦПК України (1618-15) , суд-

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору недійсним та позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, виконавчого комітету Сімферопольської міської ради, КП "Приватизаційне бюро" про визнання недійсними розпорядження органу приватизації, свідоцтва про право власності, договору купівлі-продажу залишити без задоволення.

Заяву про апеляційне оскарження рішення може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення, апеляційну скаргу на рішення – протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження до Апеляційного суду АР Крим через Київський районний суд м. Сімферополя.