Позивач – ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_3 про припинення права на частку в спільному майні, посилаючись на те, що сторони є співвласниками квартири АДРЕСА_1. Право спільної часткової власності на зазначену квартиру у Позивача виникло на підставі виконання мирової угоди, затвердженої Деснянським районним судом, оформленої договором дарування частини квартири укладеного ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 Право власності зареєстровано у відповідності до вимог чинного законодавства Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності нерухомого майна. Частки співвласників квартири є наступними: ОСОБА_1 - 5/18, ОСОБА_3 – 13/18 частин в квартирі. Належна Позивачу частка квартири 5/18 становить 17,1 кв.м. від загальної площі квартири та 12,55 кв.м. від жилої площі. Спірна трикімнатна квартира № АДРЕСА_1 має загальну площу 61,70 кв.м., в тому числі жилу площу 45,2 кв.м. і складається з 3-х житлових кімнат площею 14,9,1 кв.м., 14,7 кв.м., 15,6 кв. м. та місць загального користування: коридор, вбиральня, ванна, кухня. Дві кімнати у квартирі (15,6кв.м.,14,7 кв.м.) суміжні, одна кімната (14,9 кв.м.) ізольована. Оскільки частки Позивача 12,55 кв.м. недостатньо для того, щоб він мав можливість користуватись окремою кімнатою 14,9 кв.м. у квартирі, він запропонував Відповідачці грошове відшкодування за 2,34 кв.м., що належить позивачці, однак домовленості досягти не вдалось. Намагання позивача вирішити спірні питання у досудовому порядку виявились марними.

Статтею 365 Цивільного кодексу України передбачено припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників. Підстави такого припинення визначені ч.1 зазначеної статті. Закон не передбачає наявності всіх обставин для такого припинення. В даному випадку, існують три обставини, за якими Позивач вважає, що має право на припинення права позивача на частку, що становить 3/50 частин в спірній квартирі, зокрема:

Позивач не має іншого житла окрім переданою йому за мировою угодою часткою (яка належала його матері) у квартирі, Відповідачка забезпечена іншим житлом і в спірній квартирі не проживає. За вимогами ч.4 ст. 365 ЦК України припинення права власності не повинно завдавати істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. За відповідними роз'ясненнями, що містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" (v0020700-95) (N 20, 22.12.1995, Постанова, Верховний Суд України) де зокрема зазначено, що "оскільки за чинним законодавством суд вирішує спори учасників спільної власності щодо розпорядження чи користування майном, то не слід розглядати як неправомірне позбавлення права власності присудження грошової компенсації за частку у спільній власності, якщо її неможливо виділити або поділити майно в натурі чи спільно користуватися ним." Виходячи з таких обставин, позивач зазначає, що припинення права власності на частку в квартирі не завдасть істотної шкоди інтересам співвласниці – Відповідачці по справі. Зазначена обставина передбачена п. 4 ч.1 ст. 365 ЦК України .

Внаслідок того, що Відповідачка та Позивач не є членами сім’ї, (родичами, особами, що ведуть спільне господарство), спільне володіння і користування майном неможливе, також неможливо встановити порядок користування жилою площею без того, щоб не було завдано шкоди правам іншого співвласника. Позивачу у загальному майні належить 5/18, що складає 12,55 кв.м. від жилої площі квартири. Виходячи з того, що у трикімнатній квартирі дві кімнати суміжні, а одна ізольована кімната, позивач зазначає, що неможливо виділити у користування Позивачу окрему кімнату, не порушуючи при цьому права власності Відповідачки.

З огляду на те, що частка Відповідачки, про припинення права власності, про яку йде мова у запропонованому варіанті порядку користування квартирою складає 2,34 кв. м, враховуючи площу квартири, площу кімнат квартири та розміщення квартири у багатоквартирному, типовому будинку (де за будівельними нормативами перепланування виключене), неможливо також виділити в натурі долі співвласників. Таким чином, частка Відповідачки є незначною і не може бути виділена в натурі.

Оскільки згідно з ч.2 ст. 365 ЦК України передбачається внесення позивачем вартості частки на депозитний рахунок суду, представник позивача просив суд відстрочити внесення вартості частки до визначення її вартості.

Виходячи з викладених обставин, позивач просить суд припинити право ОСОБА_3 на 3/50 частки, що становить 2,34 кв. м. спільної власності у квартирі №АДРЕСА_1 зі сплатою вартості її частки та встановити порядок користування приміщеннями у спірній квартирі, виділивши позивачу – ОСОБА_1 кімнату 14,9 кв. м., а відповідачці ОСОБА_3 дві суміжні кімнати 15,6 кв. м. та 14,7 кв. м.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 уточнив свої позовні вимоги та просив суд припинити право ОСОБА_3 на 1/18 частки, що становить 2,34 кв. м. спільної власності у квартирі №АДРЕСА_1 зі сплатою вартості її частки та встановити порядок користування приміщеннями у спірній квартирі, виділивши позивачу – ОСОБА_1 кімнату 14,9 кв. м., а відповідачці ОСОБА_3 дві суміжні кімнати 15,6 кв. м. та 14,7 кв. м. та визнати за ОСОБА_1 право власності на 6/18 часток в спірній квартири.

ОСОБА_3 позов ОСОБА_1 не визнала та звернулася з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про припинення права на частку у спільному майні, який був прийнятий судом до спільного розгляду з первісним позовом.

Зустрічний позов ОСОБА_3 мотивований тим, що вона придбала у ОСОБА_6 за договором купівлі-продажу від 07.08.2009 року 13/18 часток трикімнатної квартири № АДРЕСА_1. Право власності на ці частки, згідно із законом, було зареєстровано у Київському МБТІ 25.08.2009р. у реєстровій книзі № д.760-134 за реєстровим № 138. Співвласником інших 5/18 частин спірної квартири на момент укладання правочину була ОСОБА_5 (мати Відповідача – ОСОБА_1.) на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 27.07.2006 року зареєстрованого у Київському МБТІ 09.08.2006 року у реєстровій книзі д.760-125 за реєстровим № 138.

Як до купівлі 13/18 часток спірної квартири, так і після, співвласниця ОСОБА_5 в квартирі не проживала, оскільки питанням її вселення займалася виконавча служба Дніпровського РУЮ м. Києва. Враховуючи, що всі кімнати в квартирі були вільними від речей та меблів попереднього власника та співвласниці ОСОБА_5, у вересні 2009 року вона – ОСОБА_3 перевезла до однієї з трьох кімнат цієї квартири свої речі і меблі. Зважаючи на те, що квартира перебувала у занедбаному стані і потребувала ремонту, було одразу перевезено і необхідний для цього інструмент, який вона поклала у кімнату площею 14,9 кв. м., яка є ізольованою і обладнана балконом, що підтверджується технічнім паспортом на квартиру.

Проте, 05.10.09 року вона не змогла потрапити у квартиру, оскільки замки на вхідних дверях були замінені. Актом від 05.10.09 за підписами комісії у складі дільничного інспектора Даниленко В.В., майстра т/д ОСОБА_7, слюсаря ОСОБА_8, столяра ОСОБА_9, було зафіксовано факт примусового розкриття вхідних дверей спірної квартири. Також було зафіксовано відсутність кімнатних дверей у кількості 2 шт., навісної книжкової полиці, малярного (шпателів, пензлів, щіток) та іншого інструменту (пасатижів, викрутки, молотка, кліщів, сантехнічного ключа). Одна з трьох кімнат - ізольована, саме та, що обладнана балконом, була замкнена.

За даними фактами Дніпровським РУ ГУ МВС України в м. Києві було проведено перевірку і 12.10.2009 року постановою дільничного ОСОБА_10, було відмовлено у порушені кримінальної справи за відсутністю ознак злочину передбаченого ст. 296 КК України (хуліганство). Постанова не оскаржувалась, проте наслідком звернення до органів міліції стало повернення дверей.

09.10.2009 року ОСОБА_5 шляхом укладення договору дарування, відчужила свої 5/18 часток на користь свого сина ОСОБА_1. Останній, вважаючи, що кімната з балконом, яка незаконно була замкнена його матір’ю під час такого ж її незаконного проникнення у квартиру, може повністю залишитися у його одноособовому користуванні, звернувся до Дніпровського районного суду с позовом про припинення права на частину належної їй 13/18 частки у спірній квартирі.

Зважаючи на те, що з моменту переїзду ОСОБА_3 з неповнолітнім сином ОСОБА_11 07.12.2006 р. н. у спірну квартиру, ні попередній, ні новий співвласник 5/18 її частин не виявили бажання проживати в цій квартирі, не висловили своїх намірів узгодити питання про порядок користування квартирою, здійснення в ній ремонту, порядку сплати комунальних платежів, вона стверджує про відсутність у відповідача ОСОБА_1 реального наміру проживати в квартирі. Враховуючи наведене. Беручи до уваги неможливість виділу 5/18 часток відповідача в натурі, ОСОБА_3 і звернулася до суду з вимогою про припинення права власності ОСОБА_1 на 5/18 часток у спірній квартирі на підставі ст. 365 ЦК України, просить суд задовольнити її зустрічний позов та відмовити в позові ОСОБА_1

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 зустрічний позов не визнав, просив відмовити в його задоволенні та наполягав на задоволенні первісного позову з урахуванням поданих ним уточнень.

Зокрема, пояснив, що ОСОБА_1 проживав в спірній квартирі багато років, на даний час немає змоги проживати, оскільки в судовому порядку не врегульовані питання про визнання за ним права на частку в спірній квартирі, яка б дозволяла виділити її в натурі у вигляді ізольованої кімнати. На даний час він проживає в Київській області, де від наймає житло. Крім того, представник зазначив, що частка ОСОБА_1 не може бути визнана судом незначною, оскільки останньому належить майже третина спірної квартири і тому доцільно на компенсаційній основі припинити право ОСОБА_3 .В. на частку в її частці квартирі врегулювати таким чином спірні правовідносини між сторонами.

В судовому засіданні ОСОБА_3 та її представник проти позову ОСОБА_1 заперечували з підстав, викладених в письмових запереченнях на первісний позов (а.с. 24-27), просили відмовити та задовольнити зустрічний позов. Додатково надали суду докази внесення вартості частки ОСОБА_1 на депозитний рахунок Дніпровського районного суду м. Києва та пояснили, що фактично їм не зрозуміло, що таке частка 3/50, оскільки спільним знаменником часток є 18, також незрозумілими є уточнені вимоги позивача щодо припинення за ОСОБА_3 права на 1/18 частки в спірній квартирі, оскільки це становить по відношенню до площі квартири аж ніяк не 2,34 кв. м.. Крім того, ОСОБА_3 зазначила, що нею пропонувався відповідачу за зустрічним позовом варіант, за яким вона б передала йому на умовах тимчасового користування (оренди) 2,34 кв. м. у користування, проте ОСОБА_1 від такого варіанту відмовився, оскільки має намір позбавити її прав власності на частку в судовому порядку.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, вважає, що в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про припинення права на частку в спільному майні слід відмовити та задовольнити зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про припинення права на частку в спільному майні з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що сторони є співвласниками спірної квартири №АДРЕСА_1.

Частки співвласників квартири є наступними: ОСОБА_1 - 5/18, ОСОБА_3 – 13/18 частин в квартирі.

Право власності на 13/18 часток ( що становить 13,43 кв. м. від загальної площі та 48, 27 кв. м. від жилої площі квартири) у ОСОБА_3 виникло на підставі договору купівлі-продажу від 07.08.2009 року, яке було зареєстровано у Київському МБТІ 25.08.2009р. у реєстровій книзі № д.760-134 за реєстровим № 138.

Співвласником інших 5/18 частин спірної квартири, на момент укладання правочину, була ОСОБА_5 (мати ОСОБА_1.) на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 27.07.2006 року зареєстрованого у Київському МБТІ 09.08.2006 року у реєстровій книзі д.760-125 за реєстровим № 138.

Право власності на 5/18 часток (що становить 17,1 кв. м. від загальної площі та 12, 55 кв. м. від жилої площі) в зазначеній квартирі у ОСОБА_1 виникло на підставі виконання мирової угоди, затвердженої Деснянським районним судом, оформленої договором дарування частини квартири укладеного ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 Право власності зареєстровано у відповідності до вимог чинного законодавства Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності нерухомого майна.

У співвідношенні до загальної площі спірної квартири частка ОСОБА_1 становить менше третини (1/3) всієї квартири.

Згідно з технічним паспортом, виданим Київським БТІ, спірна квартира має загальну площу 61,7 кв.м. і складається з трьох кімнат, одна з яких ізольована, площею 14,9 кв.м., дві інших суміжні, площею 14,7 кв.м. та 15,6 кв.м., приміщення загального користування є - кухня 7,9 кв.м., ванна кімната 2 кв.м., вбиральня 1 кв.м., коридор 4,9 кв.м. та балкон 0,7 кв.м., доступ до якого можливий лише через ізольовану кімнату 14, 9 кв.м.

Сторони не перебувають між собою в родинних відносинах.

Спірна квартира знаходиться у багатоповерховому, типовому будинку, де за будівельними нормами перепланування здійснити неможливо.

Відповідно до Звіту про оцінку майна та його відповідних часток, яким є приватна трьохкімнатна квартира №111 загальною площею 61,70 кв. м., що розташована на 2-му поверсі 5-ти поверхового житлового будинку за адресою: м. Київ, бульвар Перова, 40-Б з метою визначення ринкової вартості (а.с. 55- 77), вартість квартири в цілому стоном на 24.11.2009 року складає 538 400, 00 гривень, в тому числі вартість 13/18 часток квартири, що належить ОСОБА_3, становить 328 253, 03 гривень, а вартість 5/18 частин квартири, що належить ОСОБА_1, становить 126 262, 50 гривень.

З оцінкою вартості квартири та часток в спірній квартирі сторони в судовому засіданні погодилися, представник ОСОБА_1, зокрема, відмовився від заяви, викладеній в позовній заяві, про призначення судової товарознавчої експертизи.

Відповідно до довідок Київського БТІ, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 іншого житла, зареєстрованого за ними на праві власності, в м. Києві не мають.

Всі викладені вище обставини сторонами визнаються, тому в силу вимог ч.1 ст. 61 ЦПК України, не підлягають доказуванню, також підтверджується наявними в справі письмовими доказами.

Згідно з ч. 1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:

1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;

2) річ є неподільною;

3) спільне володіння і користування майном є неможливим;

4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім’ї.

Згідно з ч. 2 ст. 356 ЦК України, суд постановляє рішення про припинення право особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Таким чином, законодавець визначив право суду припинити право особи на частку у спільному майні.

Оскільки позивач за первісним позовом – ОСОБА_1 просить припинити право ОСОБА_3 на частку в належній їй частці (1/18 від належних ОСОБА_3 13/18 часток), що чинним законодавством України не передбачено, суд вважає вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими та такими, що не можуть бути задоволені.

Також, проаналізувавши норми чинного цивільного законодавства, суд бере до уваги те, що нормативне визначення "незначної частки" в законодавстві Україні відсутнє.

Враховуючи, що у співвідношенні до загальної площі квартири частка ОСОБА_1 становить менше третини квартири, суд вважає, що така частка може бути визначена судом, як незначна.

Кімнати, яка б за розміром відповідала 5/18 часткам, належних ОСОБА_1, і могла би бути виділена в натурі, немає, оскільки житлова площа, що відповідає частці ОСОБА_1, становить 12,55 кв. м., її не можна виділити в натурі, тобто річ є неподільною.

Співвласники - сторони по справі не є родичами між собою, між ними склалися неприязні стосунки, що підтверджується зібраними в справі письмовими доказами, також поясненнями представників обох сторін. Так, представник ОСОБА_3 пояснив, що ОСОБА_1 зачинив ізольовану кімнату та не дає можливості ОСОБА_3 потрапити до балкону, який в квартирі один і доступ до нього можливий через ізольовану кімнату. Представник ОСОБА_1, зі свого баку, пояснив, що тільки в судовому порядку можливо вирішити питання порядку користування місцями загального користування, через те, що сторони вже не здатні домовлятися.

Все це дає підстави суду дійти до висновку про те, що спільне володіння та користування майном – квартирою між сторонами неможливе.

Суд також вважає, що припинення права ОСОБА_1 на частку в спільній квартирі не завдасть йому істотної шкоди, оскільки його представником в судовому засіданні було повідомлено, що ОСОБА_1 не проживає в спірній квартирі потягом тривалого часу, оскільки мав спір з батьками. А проживає в Київській області. Факт не проживання в спірній квартирі відповідача ОСОБА_1 також підтверджується доказами, зібраними в справі (актом від 05.12.2009, що складений за участю сусідів ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, повідомленням поштового відділення № 232 від 04.12.09 про неотримання ним телеграми щодо боргу за комунальні послуги).

Згідно з роз’ясненням п. 7 Постанови Пленуму ВСУ № 20 від 22.12.1995 року "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" (v0020700-95) оскільки за чинним законодавством суд вирішує спори учасників спільної власності щодо розпорядження чи користування майном, то не слід розглядати як неправомірне позбавлення права власності присудження грошової компенсації за частку у спільній власності, якщо її неможливо виділити або поділити майно в натурі чи спільно користуватися ним.

Відповідно до ч. 2 ст. 365 ЦК України необхідною умовою для задоволення позову про припинення права особи на частку у спільному майні є попереднє внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

На підтвердження виконання ОСОБА_3 наведеної умови, суду була надана квитанція про внесення на депозитний рахунок Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_3 грошових коштів у розмірі 126 262,50 грн., що за офіційним курсом НБУ 1$ - 7,99 грн., на день перерахування коштів, становить еквівалент 15 802 доларів США 56 центів.

Вартість частки ОСОБА_1 визначається судом на підставі висновку, викладеному у Звіті від 24.11.2009 року в результаті проведення незалежної оцінки ринкової вартості спірної квартири та її часток, з якою погодилися також всі учасники судового процесу.

Так, аналізуючи докази, надані ОСОБА_3. а саме - витяги з Інтернет - сайтів, спеціалізованих друкованих видань про варіанти продажу та інвестування кімнат та однокімнатних квартир в аналогічному будинку того ж району, суд вважає, що отримавши компенсацію у розмірі ринкової вартості своєї частки, відповідач за зустрічним позовом – ОСОБА_1 матиме змогу або побудувати житло, наприклад, інвестуючи гроші у будівництво сучасної однокімнатної квартири або придбати ізольовану кімнату у тому ж районі міста площею не менше, а у деяких випадках більшою ніж та, що в нього була, або орендувати ізольоване повноцінне житло не один рік.

Таким чином, суд дійшов до висновку про наявність всіх умов, передбачених ст. 365 ЦК України, за яких припинення права власності ОСОБА_1 на частку у спільному майні за рішенням суду є можливим: – частка є незначною і не може бути виділена в натурі; - річ є неподільною; - спільне володіння та користування майном є неможливим; - таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника; - на депозитний рахунок суду позивачем внесено кошти, що відповідають вартості частки відповідача за зустрічним позовом.

З огляду на вищевикладені обставини, в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про припинення права на частку в спільному майні, на думку суду, слід відмовити, а зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про припинення права на частку в спільному майні задовольнити.

Відповідно до ст. 218 ЦПК України судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення, повний текст складений 28.12.2009 року.

Керуючись ст. ст. 358, 364, 365 ЦК України, ст.ст. 10, 60, 79, ч. 2 ст. 80, 88, 208, 218, 212- 215, 218, 223, 294 ЦПК України, суд, -

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про припинення права на частку в спільному майні – відмовити в повному обсязі.

Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про припинення права на частку в спільному майні – задовольнити.

Припинити право власності ОСОБА_1 на 5/18 частин квартири №АДРЕСА_1.

Визнати право власності на 5/18 частин квартири №АДРЕСА_1 за ОСОБА_3.

Стягнути з депозитного рахунку Дніпровського районного суду м. Києва (р/р 37318001003058 МФО 820019 код 02896696) на користь ОСОБА_1 суму компенсації за 5/18 частин квартири №АДРЕСА_1 в розмірі 126 262 гривень 50 копійок, внесену на депозитний рахунок Дніпровського районного суду м. Києва згідно квитанції №РN182 від 07.12.2009р. ОСОБА_3.

Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави 152, 53 гривень судового збору.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 1 383, 00 гривень судових витрат.

рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Дніпровський районний суд м. Києва протягом 20 днів після подачі заяви про апеляційне оскарження, яку може бути подано протягом 10 днів з дня проголошення рішення.

рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в строк встановлений законодавством України, рішення набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Апеляційним судом м. Києва