Печерський районний суд м. Києва в складі: Гримич М.К. (головуючий суддя), при секретарях: Кукурудз І.В., Ахундовій А.А., Новак Р.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом Бородіна Михайла Михайловича до Президента України, Вищої ради юстиції, третя особа - апеляційний суд Харківської області - про поновлення порушених прав та відшкодування моральної шкоди, В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з вищезазначеними позовними вимогами, які були об'єднані для сумісного розгляду про поновлення порушених прав, просив поновити його порушені права на зайняття посади заступника голови апеляційного суду Харківської області шляхом визнання Указу Президента від 24.04.2003 N 367/2003 (367/2003) "Про звільнення М.Бородіна з посади заступника голови апеляційного суду Харківської області" незаконним, обїрунтовуючи їх тим, що звільнення його з посади заступника голови апеляційного суду Харківської області відбулося з порушенням порядку, встановленого ч. 5 ст. 20 Закону "Про судоустрій України" (3018-14) (далі - Закон). В позовній заяві до Вищої ради юстиції про захист порушених прав та відшкодування моральної шкоди позивач просив захистити його порушені права на зайняття посади заступника голови апеляційного суду Харківської області шляхом відновлення становища, яке існувало до порушення вказаних прав, а саме: визнати недійсним рішення Вищої ради юстиції від 17.03.2003 про внесення подання Президенту України щодо звільнення його з посади заступника голови апеляційного суду Харківської області, а також стягнути з цього відповідача на його користь моральну шкоду в розмірі 1025 грн.

Позивач та його представник, з'явившись у судове засідання, підтримали позов та зазначили, що для прийняття рішення Вищої ради юстиції від 17.03.2003 не було ані законних (правових), ані фактичних підстав.

Представник відповідача - Президента, якого в судовому засіданні представляло Міністерство юстиції, позов не визнав, посилаючись на те, що при прийнятті указу Президент діяв у межах наданих йому повноважень.

Представник відповідача - Вищої ради юстиції - позов не визнав, зазначив, що при прийнятті рішення від 17.03.2003 Вища рада юстиції діяла в межах повноважень, наданих їй Конституцією (254к/96-ВР) та чинним законодавством України та на підставі матеріалів перевірки, які підтвердили порушення, на які було звернуто увагу у вищезазначеному рішенні.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про час і місце судового розгляду справи повідомлявся належним чином, надіслав до суду заяву про можливість розгляду справи за його відсутності.

Суд, вислухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у сукупності, вважає, що позовні заяви позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що позивача Указом Президента від 24.04.2003 (367/2003) було звільнено з посади заступника голови апеляційного суду Харківської області на підставі подання Вищої ради юстиції щодо звільнення позивача з адміністративної посади заступника голови апеляційного суду Харківської області, внесеного Президенту відповідно до рішення Вищої ради юстиції 17.03.2003 N 145.

Відповідно до ч. 3 ст. 29 Закону (3018-14) перший заступник та заступники голови апеляційного суду призначаються на посаду з числа суддів та звільняються з посади в порядку, встановленому ст. 20 цього Закону.

Згідно з ч. 5 ст. 20 Закону (3018-14) голова суду та заступник голови суду призначаються на посаду строком на 5 років з числа суддів та звільняються з посади Президентом України за поданням Голови Верховного Суду на підставі рекомендації Ради суддів. Суддя може бути звільнений з адміністративної посади в порядку, визначеному цією статтею, також за ініціативою Вищої ради юстиції.

Таким чином, ч. 5 ст. 20 Закону (3018-14) встановлено процедуру звільнення судді з адміністративної посади, яка складається з наступних стадій: рекомендація Ради суддів Голові Верховного Суду про звільнення судді з адміністративної посади; подання Голови Верховного Суду Президенту про звільнення судді з адміністративної посади; прийняття Президентом рішення (указу) про звільнення судді з адміністративної посади.

Тому суд доходить висновку, що лише за умови дотримання всіх цих стадій звільнення судді з адміністративної посади може бути визнано законним.

Зі змісту ч. 5 ст. 20 Закону (3018-14) слідує, що Вищій раді юстиції надано право ініціативи звільнення судді з адміністративної посади, але лише за умови дотримання процедури, визначеної цією нормою, а саме: ініціатива Вищої ради юстиції перед Радою суддів України щодо звільнення судді з адміністративної посади; рекомендація Ради суддів Голові Верховного Суду про звільнення судді з адміністративної посади; подання Голови Верховного Суду Президенту про звільнення судді з адміністративної посади; прийняття Президентом рішення (указу) про звільнення судді з адміністративної посади.

Разом з тим, судом береться до уваги, що вичерпний перелік повноважень Вищої ради юстиції встановлено ст. 131 Конституції (254к/96-ВР) та ст. 3 Закону "Про Вищу раду юстиції" (22/98-ВР) , зокрема:

"1) внесення подання про призначення суддів на посади або звільнення їх з посад".

Крім того, як вбачається з рішення Конституційного Суду у справі про призначення суддів від 16.10.2001 N 14-рп/2001 (v014p710-01) , зі змісту положень Конституції (254к/96-ВР) не випливає належність до відання Вищої ради юстиції внесення подань про призначення суддів на адміністративні посади в судах загальної юрисдикції та про звільнення їх з цих посад (абз. 3 п. 8 мотивувальної частини).

Позивачем надано до матеріалів справи копію листа заступника голови Ради суддів В.Гуменюка від 06.05.2003 N 2-рс-75-14, з якого вбачається, що Радою суддів України питання про ініціювання звільнення позивача з адміністративної посади заступника голови апеляційного суду Харківської області не розглядалося, а також те, що голова Ради суддів звернувся з листом до Голови ВС В.Маляренка, глави АП В.Медведчука та голови ВРЮ С.Ківалова, в якому зазначив, що Вища рада юстиції не є суб'єктом внесення подання на звільнення судді з адміністративної посади, саме по собі прийняття нею рішення щодо звільнення позивача з посади заступника голови апеляційного суду Харківської області без дотримання процедури не може бути підставою для прийняття указу Президентом.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції (254к/96-ВР) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тому суд доходить висновку, що Вища рада юстиції не наділена повноваженнями вносити безпосередньо Президенту подання про звільнення судді з адміністративної посади. Відповідно Президент не має правових підстав приймати указ про звільнення судді з адміністративної посади на підставі подання Вищої ради юстиції. З ч. 5 ст. 20 Закону (3018-14) вбачається, що Президент приймає указ про звільнення судді з адміністративної посади за умови наявності рекомендації Ради суддів та подання Голови ВС. При відсутності цих документів Указ Президента про звільнення судді з адміністративної посади є незаконним.

Як вбачається з рішення Вищої ради юстиції, провадження по звільненню позивача з адміністративної посади заступника голови апеляційного суду Харківської області було відкрито за пропозицією народних депутатів М.Добкіна, О.Каратуманова, Д.Святаша.

Разом з тим рішенням КС у справі про Закон "Про Вищу раду юстиції" від 21.05.2002 N 9-рп/2002 (v009p710-02) визнано таким, що не відповідає Конституції (254к/96-ВР) (є неконституційним), зокрема, положення п. 1 ч. 1 ст. 30 Закону "Про Вищу раду юстиції" (22/98-ВР) , за яким до Вищої ради юстиції з пропозицією про прийняття подання про звільнення судді з посади може звернутися народний депутат України.

Розв'язуючи позов у частині вимог до Вищої ради юстиції з рішення від 17.03.2003, підставою для прийняття Вищою радою юстиції цього рішення було порушення позивачем норм чинного законодавства України при розгляді справи за скаргою К.Давтяна на рішення міської територіальної виборчої комісії по виборах депутатів Харківської міської ради та Харківського міського голови.

Судом встановлено, що ухвалою судової колегії судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області від 25.04.2002 (головуючий М.Бородін) задоволена апеляційна скарга О.Давтяна, ухвала Київського районного суду м. Харкова скасована, а справа направлена на новий розгляд до Дзержинського районного суду м. Харкова - за місцем знаходження виборчої комісії.

Таким чином, з наданих суду матеріалів та пояснень сторін вбачається, що при постановленні ухвали від 25.04.2002 позивач діяв як суддя судової колегії судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області, а не як заступник голови апеляційного суду Харківської області.

Крім того, відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції (254к/96-ВР) судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України, а на підставі ч. 1 ст. 14 ЦПК (1501-06) рішення, ухвала і постанова судді або суду, що набрали законної сили, є обов'язковими для всіх органів, підприємств, установ, організацій, службових осіб та громадян та підлягають виконанню на всій території України.

Як вбачається з матеріалів справи і не заперечується сторонами, ухвала від 25.04.2002, що набрала чинності, вищими судовими інстанціями не скасована і не змінена, а тому є обов'язковою до виконання.

Крім того, з рішення Вищої ради юстиції від 17.03.2003 вбачається, що однією з фактичних підстав для його прийняття було те, що позивач, використовуючи свої адміністративні повноваження, безпідставно витребував цивільну справу до апеляційного суду Харківської області, яку наступного дня повернув.

Таке посилання не відповідає чинному законодавству, оскільки відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 29 Закону (3018-14) заступник голови апеляційного суду - голова судової палати має право витребувати з відповідного суду справи.

Крім того, з рішення Вищої ради юстиції вбачається, що прокуратурою м. Харкова була порушена кримінальна справа за фактом підроблення судових та інших документів за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 358 КК (2341-14) , та вказується на висновки експертизи, проведеної Харківським науково-дослідним інститутом судових експертиз ім. проф. Н.С.Бокаріуса з цього приводу. Однак відповідно до ч. 1 ст. 62 Конституції (254к/96-ВР) особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Як встановлено судом, обвинувального вироку стосовно позивача на даний час не існує.

Крім того, у своєму рішенні від 17.03.2003 Вища рада юстиції посилається на те, що позивач не виконував письмового доручення голови апеляційної суду Харківської області і тривалий час не допускав працівників прокуратури Харківської області до ознайомлення зі справою про застосування державних гарантій захисту іноземних інвестицій до спільного українсько-чеського підприємства "К.".

Однак з матеріалів справи вбачається, що прокурор не брав участі в розгляді справи у суді першої інстанції, а тому ухвалою судової колегії судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області від 28.10.2002 прокуратурі Харківської області було відмовлено в клопотанні про вступ у цивільну справу за позовом громадянина Чеської Республіки М.К. та спільного українсько-чеського підприємства з іноземними інвестиціями "К." до держави Україна в особі Кабінету Міністрів та ПУМБ про захист іноземної інвестиції на стадії її апеляційного розгляду для надання висновків з метою здійснення покладених на органи прокуратури повноважень по представництву інтересів держави у судах.

Вказана ухвала набрала чинності, вищими судовими інстанціями не змінена і не скасована, а відповідно, є обов'язковою до виконання, тому позивач правомірно виконував судове рішення, що набрало законної сили.

Крім того, з вказаного рішення Вищої ради юстиції вбачається, що позивачем, у порушення вимог ст. 29 Закону (3018-14) , не було доведено і не було роз'яснено рекомендації Верховного Суду суддям місцевих судів області, що стало причиною помилкового застосування суддями законодавства про іноземні інвестиції та спричинення збитків державному бюджету.

Однак відповідно до ст. 8 ЦПК (1501-06) при здійсненні правосуддя в цивільних справах судді незалежні та підкоряються тільки закону, а на підставі ст. 11 ЦПК суд вирішує справи на підставі Конституції (254к/96-ВР) , інших актів законодавства України міжнародних договорів в порядку, передбаченому цим Кодексом. Тобто з чинного цивільного процесуального законодавства України не вбачаться, що рекомендації Голови Верховного Суду є обов'язковими при розгляді справи судами.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, 21.06.2002 відповідно до розпорядження голови судової палати в цивільних справах апеляційного суду Харківської області М.Бородіна на виконання вищезазначеного листа ВС України суддями апеляційного суду Д.Луспеником та А.Колтуновою було проведено семінар із суддями Київського районного суду м. Харкова, у провадженні яких знаходилися справи щодо оподаткування суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження та за участю іноземних інвесторів.

Матеріали справи також містять лист ВС України від 03.12.2002 N 1-5/372 з цього приводу, з яким були ознайомлені судді апеляційного суду Харківської області, про що свідчать їх підписи на вказаному листі.

Таким чином, суд доходить висновку, що позивачем здійснювалися його обов'язки як заступника голови апеляційного суду Харківської області належним чином, у відповідності з чинним законодавством України.

На підставі наведеного суд вважає, що рішення Вищої ради юстиції від 17.03.2003 є необгрунтованим по суті та з урахуванням тієї обставини, що Указ Президента від 24.04.2003 (367/2003) , винесений на підставі цього рішення, порядок внесення подання про звільнення з адміністративної посади, встановлений ст. 20 Закону (3018-14) дотриманий не був, указ Президента не можна вважати таким, що винесений в передбаченому законодавством України порядку.

В позовній заяві на обгрунтування підстав для відшкодування моральної шкоди позивачем наведено ст. 56 Конституції (254к/96-ВР) , відповідно до якої кожен має право на відшкодування за рахунок держави моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до роз'яснень в п. 3 постанови Пленуму ВСУ "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.95 N 4 (v0004700-95) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі та гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, порушенні права власності, прав, наданих споживачам, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушення стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. На підставі наведеного, суд не може взяти до уваги в якості обгрунтування факту спричинення моральної шкоди необхідність відстоювання своїх прав у судах, про що зазначено в позовній заяві, посилання на наявність психологічного та морального тиску суд вважає суб'єктивним, а погіршення стану здоров'я в зв'язку з цим, таким, що не підтверджене жодним доказом, за таких обставин позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст. 131 Конституції (254к/96-ВР) , ст. 3 Закону "Про Вищу раду юстиції" (22/98-ВР) , ст. 20 Закону "Про судоустрій України" (3018-14) , рішенням КС у справі про Закон "Про Вищу раду юстиції" від 21.05.2002 (v009p710-02) , ст.ст. 4, 15-1, 30, 62, 202, 202-1, 203 ЦПК України (1501-06, 1502-06) , суд В И Р І Ш И В: