РІШЕННЯ
ІMEHEM УКРAЇHИ
22.03.2004 р. Печерський районний суд м. Києва в складі:
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну
справу за позовом Д.М.В. до Редакції газети "ХХХ" ТОВ "YYY" та С.Р
про визнання відомостей безпідставними та образливими, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів - Редакції
газети "ХХХ" Товариства з обмеженою відповідальністю "YYY" та
Р.С.Ф. і просить постановити рішення про вилучення оспорених ним
відомостей з мотивів їх безпідставності та образливості. Правовою
підставою позову визначено ч. 4 ст. 32 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, відповідно до якої особі гарантується право
спростовувати недостовірну інформацію щодо себе і членів своєї
родини та право вимагати вилучення будь-якої інформації.
Позивач вважає, що опублікована в газеті "ХХХ" (N ХХ2 від ХХ - ХХ
серпня 2003 року) стаття С.Р. - "ААА" містить безпідставні та
образливі за формою і змістом вислови, а саме:
"...такого "мастера" незаконных спецопераций, как Н.Д.",
"И кубло это будет похищать, пытать и убивать",
"...они были выращены в зверинце Л.К.".
Позов обгрунтовано наступними доводами. Обмеження інформаційного
права з метою охорони репутації визнається ч. 3 ст. 34 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, норми якої є нормами прямої дії. Зазначена
норма відповідає нормі ч. 2 ст. 10 Європейської конвенції про
захист прав людини і основних свобод 1950 року ( 995_004 ) (995_004)
(надалі
- Європейська конвенція), якою захист репутації визнається
легітимною метою для обмеження реалізації права вільно поширювати
інформацію і ідеї. Частиною 2 ст. 47-1 Закону України "Про
інформацію" ( 2657-12 ) (2657-12)
визначено, що на висловлювання, які носять
характер образи, або наклепу, не розповсюджується правило щодо їх
непідсудності. За таких умов, вважає позивач, його звернення до
суду є законним та таким, що має легітимну мету - охорону
репутації, оскільки його статус публічної особи лише мінімізує
інформаційний імунітет, але не заперечує його. З огляду на
зазначене, позивач просить позов задовольнити, визнати зазначені
аргументи статті безпідставними та образливими, заборонити
відповідачеві поширювати зазначені безпідставні та образливі
відомості щодо нього - наразі і на майбутнє та забов'язати
відповідачів опублікувати резолютивну частину рішення суду.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги
в повному обсязі посилаючись на обставини, викладені в позовній
заяві.
Представник відповідача - Редакція газети "ХХХ" Товариство з
обмеженою відповідальністю "YYY" в судовому засіданні проти позову
заперечувала, посилаючись на те, що Законодавством України не
передбачено спростування безпідставних і образливих відомостей.
Так, відповідно до ст. 7 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
громадяни і оргації
вправі вимагати від суду спростування відомостей, що не
відповідають дійсності або викладену неправдиво, які порочать їх
честь, гідність, ділову репутацію або завдають шкоди їхнім
інтересам, якщо той, хто поширив такі відомості не доведе, що вони
відповідають дійсності. Аналогічну норму містить ст. 47 Закону
України "Про інформацію" ( 2657-12 ) (2657-12)
. В ст. 37 Закону України "Про
друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" ( 2782-12 ) (2782-12)
також мова йде про відомості, що не відповідають дійсності або
принижують честь і гідність особи. Одночасно, відповідно до ст.
47-1 Закону України "Про інформацію" ( 2657-12 ) (2657-12)
ніхто не може
бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних
суджень. Крім того, згідно з практикою Європейського суду з прав
людини, яка має для України прецедентний характер, журналісти
користуються свободою вираження, яка допускає певний рівень
перебільшення або, навіть, провокації. З огляду на зазначене,
перший відповідач вважає позовні вимоги протизаконними.
Відповідач - журналіст С.Р. в судовому засіданні проти позову
заперечував, посилаючись на те, що оспорені позивачем
висловлювання є обгрунтованими і істинними, оскільки базуються на
інтерв'ю Г.О., листах І.Г., інформації вміщеній в інтернет-виданні
"ZZZ" та стенограмі засідань Верховної Ради. Відповідач вважає, що
оціночні судження не повинні бути обов'язково позитивними і
журналіст щодо державного чиновника та представника влади має
право на такі оцінки, бо такими є вимоги плюралізму і широти
поглядів, без яких не існує демократичного суспільства. З огляду
на зазначене відповідач просить відмовити у задоволенні позовних
вимог.
Суд, вислухавши пояснения сторін, вивчивши матеріали справи,
приходить до наступних висновків.
В судовому засіданні встановлено, що в газеті "ХХХ" (N ХХ2 від ХХ
- ХХ серпня 2003 року) опубліковано статтю С.Р. "ААА", яка містить
наступні вислови:
"...такого "мастера" незаконных спецопераций, как Н.Д.",
"И кубло это будет похищать, пытать и убивать",
"...они были выращены в зверинце Л.К.".
Дані правовідносини регулюються ч. 4 ст. 32 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, якою регламентовано право особи по суду вимагати
вилучення будь-якої інформації. Зазначене право особи не пов'язано
із захистом права на повагу до честі, гідності, ділової репутації,
а також інших особистих немайнових прав, через що посилання
першого відповідача на норми ст. 7 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
та ст.
37, 471 Закону України "Про друковані засоби масової інформації
(пресу) в Україні" ( 2782-12 ) (2782-12)
суд визнає безпідставним. А
намагання відповідача обмежити право особи, передбачене ч. 4 ст.
321 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, виключно захистом права на
повагу до честі гідності і ділової репутації - безпідставним
звуженням можливостей правового захисту.
Оспорені позивачем вислови є оціночними судженнями. Перший і
третій вислів являють собою частину речения, проте їх виокремлення
не спотворює змісту, що дає підставу оскаржувати наведені
позивачем вислови окремо від цілого речення.
Відповідно до ч. 1 ст. 47-1 Закону України "Про інформацію"
( 2657-12 ) (2657-12)
ніхто не може бути притягнутим до відповідальності за
висловлення оціночних суджень. Проте, ч. 2 ( 2657-12 ) (2657-12)
названої
статті вказаний правовий режим не розповсюджує на вислови, що
мають характер образи або наклепу.
Частиною 1 ст. 10 Європейської конвенції про захист прав людини і
основних свобод ( 995_004 ) (995_004)
, яка відповідно до ст. 9 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
є частиною національного законодавства,
передбачено право особи на вільне поширення інформації та ідей.
Проте, частиною 2 вказаної норми передбачена можливість обмеження
цього права - на підставі закону з легітимною метою за умови, що
таке обмеження є необхідним у демократичному суспільстві.
Такою легітимною метою визнається охорона репутації ocіб -
фігурантів інформації. Як свідчить аналіз практики Європейського
суду з прав людини, рішення якого є одночасно тлумаченням Норм
Конвенції ( 995_004 ) (995_004)
і обов'язкові для застосування при розгляді
справ національними судами, публічний статус фігурантів
інформації, хоч і робить їх більш відкритими для критики, не
заперечує права останніх звертатись до суду з позовом про захист
репутації.
Суд приходить до висновку, що оспорені позивачем висловлювання
носять образливий характер. Доказів підставності таких висловів
відповідачі суду не подали, оскільки ані стенограми пленарних
засідань Верховної Ради України, ані листи І. Г. не містять
беззаперечних фактів, які б дозволили оцінити особу і діяльність
М.В.Д. як "мастера" незаконных спецопераций", а також - з-поміж
інших працівників ГУБОП - стверджувати його готовність
"...похищать, пытать и убивать". Вислів "...они были выращены в
зверинце Л.К." є відверто образливим, через що правило ч. 1 ст.
47-1 Закону України "Про інформацію щодо непідсудності оціночних
суджень" на нього розповсюдженим бути не може.
Оцінюючи доводи відповідачів щодо меж свободи висловлювань
взагалі, та, відносно публічних осіб, зокрема, суд виходить з
наступного. Відповідно до ст. 5 Закону України "Про інформацію"
( 2657-12 ) (2657-12)
одним з принципців інформаційних відносин є
об'єктивність інформації. Реалізація зазначеного принципу стосовно
оціночних суджень має мати наслідком їх підставність. За умов
підставності оціночних суджень, тобто, використання для оцінки
об'єктивних і перевірених фактів, публічна особа дійсно є більш
відкритою для критики, яка за своїм визначенням ніколи не буває
позитивною. Зазначене правило, однак, не поширюється на
безпідставну критику та ще й з елементами образи, як це мало місце
в даному разі. З огляду на це судом не можуть бути прийняті до
уваги доводи відповідачів щодо свободи преси як "сторожової собаки
демократії", публічного статусу позивача та перебільшення з
елементами провокації як засобу роботи журналіста і ЗMІ.
Зазначена позиція абсолютно узгоджується з практикою Європейського
суду з прав людини. У своєму рішенні по cправі "Лінгенс проти
Австрії" Суд застеріг, що слід уважно розрізняти факти та оціночні
судження, достовірність яких не може бути доведеною. Одночасно суд
зазначив: "У зв'язку з цим Суд зауважує, що факти, на яких пан
Лінгенс грунтував свої оціночні судження, були незаперечними, як і
його добросовісність".
Доказів незаперечності оцінених журналістом у спірній справі
фактів відповідачі суду не надали, через що суд не вважає їх дії
добросовісними і такими, що відповідають ст. 5 Закону України "Про
інформацію" ( 2657-12 ) (2657-12)
.
За таких умов суд приходить до висновку про необхідність
задоволення позовних вимог в частині визнання вищезазначених
фрагментів статті безпідставними та образливими.
Щодо вимог позивача в частині заборони поширення названої
безпідставної та образливої оцінки щодо нього - наразі і на
майбутнє, то вони не підлягають задоволенню, оскільки не
грунтуються на чинному законодавстві.
Вимоги позивача в частині забов'язання відповідачів опублікувати
резолютивну частину рішення також не підлягають задоволенню,
оскільки позивачем не ставиться питання про спростування
відомостей, що не відповідають дійсності і не просить їх
спростувати.
На підставі викладеного, керуючись ч. 2 ст. 10 Європейської
Конвенції про захист прав людини і основних свобод ( 995_004 ) (995_004)
, ч.
4 ст. 32 і ч.3 ст. 34 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, ст. 5,
ч. 2 ст. 47-1 Закону України "Пpo інформацію" ( 2657-12 ) (2657-12)
, ст. ст.
15 ( 1501-06 ) (1501-06)
, 15-1 ( 1501-06 ) (1501-06)
, 30 ( 1501-06 ) (1501-06)
, 62 ( 1501-06 ) (1501-06)
,
202 ( 1502-06 ) (1502-06)
, 202-1 ( 1502-06 ) (1502-06)
, 203 ( 1502-06 ) (1502-06)
ЦПК України,
суд, -
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити частково.
Визнати наступні фрагменти статті С.Р. "ААА":
"...такого "мастера" незаконных спецопераций, как Н.Д.",
"И кубло это будет похищать, пытать и убивать",
"...они были выращены в зверинце Л.К."
безпідставними та образливими.
В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва, через
районний суд, протягом місяця.