РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05.02.2002 року
Н-ський районний суд м. Києва в складі:
головуючого - судді
при секретарі
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу
за позовом Б.
до ДП "УУУ"
про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку та
моральної шкоди, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення
середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при
звільненні з роботи ХХ.12.2001 року та моральної шкоди в розмірі
5000 грн., посилаючись на те, що він у 2001 році працював у
відповідача на посаді економіста. ХХ.12.2001 року його було
звільнено з роботи за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням, але
в порушення вимог ст. 116 КЗпП України розрахунок з ним на момент
звільнення не провів а саме: не виплатив компенсацію за щорічну
відпустку, незважаючи на те, що він неодноразово звертався до
відповідача і тільки після його письмового звернення ХХ.02.2002
року, відповідач ХХ.02.2002 року виплатив йому остаточний
розрахунок, тобто має місце затримка розрахунку з ХХ.01.2002 року
по ХХ.02.2002 року, що складає 793 грн. 20 коп., яку він і просить
стягнути на його користь.
Також зазначає, що відповідач своїми діями порушив його трудові
права, а це призвело до втрати його нормальних життєвих зв'язків,
які вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого
життя.
Представник відповідача позов визнав частково та пояснив що
трудові права позивача не були порушені, він до ХХ.02.2002 року не
звертався до відповідача про виплату остаточного розрахунку і
діями відповідача йому не завдано моральної шкоди.
Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи
приходить до висновку про часткове задоволення позову, виходячи з
наступного.
Згідно до вимог ч.1 ст.117 КЗпП України ( 322-08 ) (322-08)
в разі
невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних
звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП
України ( 322-08 ) (322-08)
, при відсутності спору про їх розмір
підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові
його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного
розрахунку.
У судовому засіданні встановлено, що позивач працював в ДП "УУУ"
на посаді провідного економіста з ХХ.01.2001 року по ХХ.07.2001
року, а з ХХ.07.2001 року по ХХ.12.2001 року - економіста 2
категорії і був звільнений з роботи за власним бажанням на
підставі ст. 38 КЗпП України.
З матеріалів справи вбачається, що позивач був звільнений з роботи
ХХ.12.2001 року (а.с. 4).
З ХХ.01.2002 року по ХХ.01.2001 року його заробітна плата була
депонована і виплачена ХХ.01.2002 року (а.с. 16 - 18).
Компенсація за невикористану відпустку в розмірі 115 грн. була
виплачена позивачу лише ХХ.02.2002 року.
Як пояснив у судовому засіданні позивач, останнім робочим днем
було ХХ грудня 2001 року, звільнився він згідно наказу ХХ.12.2001
року, першим робочим днем було ХХ.01.2002 року.
Пояснив, що за розрахунком ХХ.01.2002 року не звернувся по причині
того, що хотів отримати розрахунок разом з зарплатою, яка
виплачується кожного 4 числа місяця. Передзвонивши в бухгалтерію
ХХ.01.2002 року він поцікавився чи є заробітна плата, на що йому
відповіли, що зарплата є, але розрахункові, ще не нарахували.
Пояснив також, що приходив на підприємство ХХ.01.2002 та
ознайомився з наказом на звільнення. З'явився за зарплатою
ХХ.01.2002 року, однак при цьому йому 115 грн. за 4 дні
невикористаної відпустки не виплатили, тобто остаточний розрахунок
не провели.
Згідно ст.116 КЗпП України ( 322-08 ) (322-08)
при звільненні працівника
виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи,
організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день
звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не
пізніше наступного дня пісня пред'явления звільненим працівником
вимоги про розрахунок. З'ясовано, що позивач письмово звернувся з
заявою ХХ.02.2002 року, однак заробітну плату за грудень місяць
2001 року отримав ХХ.01.2002 року при цьому остаточний розрахунок
з ним проведено не було в порушення ст.116, 117 КЗпП України
( 322-08 ) (322-08)
і суд вважає цю дату моментом пред'явления вимоги про
розрахунок.
А тому суд, вважає за необхідне стягнути середній заробіток за
період з ХХ.01.2002 року по ХХ.02.2002 року у сумі 652 грн. 89
коп., з наступного розрахунку, враховуючи, що з ХХ.02.2002 року
позивач працює в Київському університеті економіки і технологій
транспорту, та денний середній заробіток складає 8 грн. 33 коп. -
згідно довідки "УУУ" середній заробіток позивача за два останні
місяці склав 1639 грн. 84 коп., за 10 днів січня (з 18 по 31.01) -
484 грн. 20 коп., за період з ХХ.02 по ХХ.02.2002 року -168,69
коп. (193,68 грн. - 24,99 грн.(3 х 8,33 - сума заробітної плати
одержаної за новим місцем роботи)
Згідно п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від
24.12.1999 року "Про практику застосування судами законодавства
про оплату праці" ( v0013700-99 ) (v0013700-99)
для застосування
відповідальності за ст.117 КЗпП України ( 322-08 ) (322-08)
застосовується
тримісячний строк позовної давності, який починається з наступного
дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості
затримки розрахунку.
Позивач вказує, що пропустив строк позовної давності з поважних
причин, а саме неодноразово звертався.
В задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди суд
вважає за можливе відмовити, оскільки позивачем не надано доказів,
які б підтверджували факт заподіяння позивачеві моральних чи
фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких
обставин чи яким діями (бездіяльністю) вони заподіяні.
Керуючись ст. 116, 117 КЗпП України ( 322-08 ) (322-08)
, ст. 15, 30, 62,
202-1, 203 ЦПК України ( 1501-06 ) (1501-06)
, суд, -
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ДП "УУУ" на користь Б. середній заробіток за затримку
розрахунку в розмірі 652,89 грн.