Н-СЬКІЙ РАЙОННИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Н-ський районний суд м.Києва в складі:
головуючого - судді
при секретарі
розглянувши у відкритому судовому засіданні в цивільну справу за
позовом Г. до закритого акціонерного товариства "ХХХ" , 3-я особа
В.
про визнання звільнення незаконним, стягненні компенсації за
невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки
остаточного розрахунку та компенсації моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
позивач звернувшись до суду просив зобов`язати відповідача
звільнити його за власним бажанням з ХХ.ХХ.2000р. , видати трудову
книжку , провести кінцевий розрахунок при звільненні, та виплатити
заборгованість по заробітній платі по день фактичного розрахунку ,
а також відшкодувати моральну шкоду .Свої вимоги обґрунтовував
тим, що ХХ.ХХ.2000р. ним була подана заява про звільнення за
власним бажанням і відробивши два тижні , він припинив виходити на
своє місце роботи . Не дивлячись на ці обставини керівництво
відповідача відповідний наказ і трудову книжку не видало, чим
порушило його законні права.
В судовому засіданні позивач уточнив свої позовні вимоги і просив
визнати виданий відповідачем ХХ.ХХ.2000р. наказ №0 про його
звільнення за прогул без поважних причин , незаконним , змінити
формулювання причин та дати його звільнення , стягнути з
відповідача компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 1
200гр., середній заробіток за весь час затримки проведення
остаточного розрахунку в розмірі 12 354 гр., а також моральну
шкоду в розмірі 100 000 гр.В обгрунтування своїх вимог посилався
на викладене в його позовній заяві обставини .
Представник позивача С. підтримала позовні вимога пред`явлені до
відповідача і просила їх задовольнити. При цьому посилалась на
обставини викладені в уточнюючий заяві, а також на те, що
позивачем були додержані вимоги діючого законодавства щодо порядку
звільнення , після попередження відповідача за два тижні бажання
залишитись на роботі не виявив , на роботу не виходив і тому наказ
виданий ХХ.ХХ.2000р. є незаконним.
Представники відповідача Г. та В. в судовому засіданні
заперечували проти задоволення позовних вимог В., посилаючись на
те, що після строку попередження про своє звільнення , позивач
продовжував виходити на роботу і не вимагав розірвання трудового
договору ХХ.ХХ.2000р. позивач не вийшов на роботу без поважним
причин і тому був звільнений з підстав ст.40 КЗпП України
( 322-08 ) (322-08)
. Зазначили що ХХ.ХХ.2000р. з позивачем проведено повний
розрахунок і тому вимоги останнього з цього приводу, а також інших
вимог є необгрунтованими.
3-я особа Є.Б. в судове засідання не заявився , про час і день
розгляду справи був повідомлений належним чином, про поважні
причини своєї неявки суд не сповістив . Враховуючи , що в
матеріалах справи є достатні матеріали які свідчать про права та
взаємовідносини сторін суд визнав можливим розглянути справу у
відсутність останнього. Вислухавши пояснення позивача , його
представника, представників відповідача, дослідивши письмові
докази , надані сторонами в обгрунтування своїх вимог і
заперечень, суд находить позов таким , що підлягає частковому
задоволенню , виходячи з наступних підстав.
В судовому засіданні судом встановлено, що позивач працюючи
головним спеціалістом департаменту товарних поставок в ЗАТ "ХХХ"
ХХ.ХХ.2000 року звернувся до уповноваженого органу останнього з
проханням звільнити його з роботи за власним бажанням . При цьому
позивач продовжував працювати на своєму робочому місці ще два
тижні і тим самим дотримався вимог част.38 КЗпП України( 322-08 ) (322-08)
.
Починаючи з ХХ.ХХ.2000р. припинив свій вихід на роботу і тим самим
залишив роботу . Зазначені обставини знайшли своє підтвердження в
показах свідків В., Г.., М., які працювали в Департаменті товарних
поставок ЗАТ "ХХХ" , і якім відомо , що Г. звернувся ХХ.ХХ.2000р.
до відповідача з заявою про звільнення і через два тижні припинив
свій вихід на роботу. Так , В. зазначила, що ХХ.ХХ.2000р. позивач
був на своєму робочому місці, а ХХ.ХХ.2000р. не вийшов . Свідок Г.
зазначав, що зі слів позивача йому було відомо про бажання
звільнитись, і ХХ.ХХ.2000р. позивач на роботу не виходив. Свідок
М. пояснив, що починаючи з ХХ.ХХ.2000р. позивач на роботу не
виходив враховуючи подану ним заяву про звільнення. При цьому
свідчення зазначених осіб суд приймак як доказ , оскільки підстави
не довіряти останнім у суду відсутні, крім того вони спростовують
пояснення відповідача і наданий ним табель обліку робочого часу за
січень року. Вищенаведені обставини свідчать про те, що позивач за
два тижні письмово попередивши керівництво відповідача про своє
наступне звільнення , звільнив своє місце роботи і, як свідчить
подана ним позовна заява вимагав розірвання трудового договору. За
таких обставин , суд вважає , що наказ №0 виданий ХХ.ХХ.2000р. про
звільнення позивача з підстав прогулу без поважних причин є
незаконним, оскільки на момент його винесення позивач фактично не
працював і були всі підстави для видання наказу щодо поданої ним
заяви від ХХ.ХХ.2000р. Крім того приймаючи рішення про звільнення
позивача за прогул , що є одним із видів дисциплінарного стягнення
, уповноважений власником орган, повинен був зажадати від
порушника трудової дисципліни письмових пояснень , і після цього
обрати вид стягнення, враховуючи і інші обставини.
За ст. 116 КЗпП України ( 322-08 ) (322-08)
при звільненні працівника
виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, провадиться в
день звільнення . Суд вважає , що в даному випадку днем звільнення
позивача є , оскільки саме цей день є останнім днем його роботи і
в цей день відповідач повинен був вирішити питання щодо поданої
ХХ.ХХ.2000р. позивачем заяви про звільнення за власним бажанням ,
винести відповідний наказ , видати належним чином оформлену
трудову книжку та провести повний розрахунок.
Як вбачається з матеріалів справи , ХХ.ХХ.2000р. позивачу було
виплачено заробітну плату за грудень року, січень -лютий р. в
розмірі 2099гр.27 коп., що відповідач вважає в повній мірі
проведеним розрахунком . Однак як вбачається із наданої останніми
довідки і це підтверджується поясненнями позивача, Г. за період
роботи у відповідача правом на щорічну відпустку не скористався .
Зазначені обставини і вимоги ст. 24 Закону України "Про відпустки"
, ст,83 КЗпП України ( 322-08 ) (322-08)
свідчать про те, що в суму виплат
, що належать позивачу при звільненні необхідно було включити
грошову компенсацію за всі невикористані ним дні щорічної
відпустки , що складає 24 доби , що в даному випадку зроблено
відповідачем не було і тому суд приходить до висновку, про
необхідність стягнення цієї компенсації. Стягнення грошової
компенсації рішенням суду , суд вважає днем фактичного розрахунку
відповідача з позивачем , а тому з відповідача на підставі ст. 117
КЗпП України ( 322-08 ) (322-08)
необхідно стягнути середній заробіток за
весь час затримки , тобто з ХХ.ХХ.2000р. по даний час , що складає
189 робочих днів . Враховуючи, що позивач за цей період не
працював стягненню підлягає сума (заробітна плата позивача за
листопад, грудень р., січень р. відповідно складає
640гр.+626гр.+1263 гр. = 2 529гр. : 32 (робочі дні "фактично
відпрацьовані позивачем в цей період, відповідно 8,9 та 15 днів)
= 79гр.ОЗ коп. Х на 189 - 14 93бгр. Крім того компенсація за
невикористані позивачем 24 дні щорічної відпустки складає 79 гр.ОЗ
коп. Х 24 = 1 896гр.72 коп. Зазначені суми є вищими ніж ті, яки
позивачем предъявлені до відповідача і які останній просить
стягнути . При цьому суд не вбачає підстав для виходу за межі
заявлених Г. позовних вимог в цій частині і вважає необхідним
стягнути відповідно 12 354гр.93 коп, та 1 200гр.
Відповідно до вимог ст.237-1 КЗпП України ( 322-08 ) (322-08)
,відшкодування
власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди
працівникові провадиться у разі, якщо порушення його законних прав
призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих
зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації
свої о життя.
Встановлені в судовому засіданні обставини , свідчать про те, що
при звільненні позивача з роботи відповідачем були порушені його
законні права , і які в свою чергу привели до неможливості
влаштуватись на роботу, погіршення стану здоров`я і вимагають від
позивача додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому
суд бере до уваги наданий позивачем контракт про можливість
влаштування на роботу після пред`явлення трудової книжки та
виписку із історії його хвороби в період вересня року, і оцінює
завдану моральну шкоду в розмірі 800 гр.
Судові витрати необхідно стягнути з відповідача в розмірі 5% від
суми задоволених позовних вимог, за виключенням суми компенсації
моральної шкоди, державне мито за яке складає 8гр.50 коп.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 38, 83, 149 , 235,
237-1 ЗКпП( 322-08 ) (322-08)
України, ст. ст. 15,30,62, 75,202,203 ЦПК
України ( 1501-06 ) (1501-06)
,
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги задовольнити частково.
Визнати звільнення Г. проведеного ХХ.ХХ.2000р. наказом № 0 ЗАТ
"ХХХ" з підстав п.4 ст. 40 КЗпП України ( 322-08 ) (322-08)
незаконним.
Змінити дату та формулювання причин звільнення Г. і вважати його
звільненим з ХХ.ХХ.2000 року за власним бажанням по ст. 38 КЗпП
України( 322-08 ) (322-08)
.
Стягнути з Закритого акціонерного товариства "ХХХ" на користь Г.
компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 1 200 гр. та
середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в
розмірі 12 354 гр. 93 коп. , компенсацію моральної шкоди в розмірі
800 гр. , а всього 14 345гр.93 коп. (чотирнадцять тисяч триста
сорок п`ягь гр.93 коп.)
В решті заявлених вимог відмовити.
Стягнути з Закритого акціонерного товариства "ХХХ" державне мито в
розмірі 133 гр. 54 коп. в дохід держави.
Рішення може бути оскаржено до кого суду протягом 10 діб через
райсуд.