Н-СЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м.КИЄВА
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2000р.
Н-ський районний суд м.Києва в складі:
головуючого - судді
при секретарі
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за
позовом Г. до ТОВ "ХХХ"
про стягнення заробітної плати невиплаченої при звільненні з
роботи ,
ВСТАНОВИВ:
Позивач Г. звернулась до суду із вимогами до відповідача, якими
просила скасувати накази видані в березні 2000 року про зменшення
посадового окладу за цей місяць , в зв`язку з цим стягнути з
відповідача заборгованість по заробітній платі за цей період . При
цьому при звільненні ХХ.ХХ.2000р. з нею не було проведено повного
розрахунку, не видано трудову книжку до цього часу. Не сплаченим
на даний час залишилась індексація заробітної плати за 1998 рік в
розмірі 661 гр.20 коп. В зв`язку з цим просила стягнути середній
заробіток за затримку трудової книжки та одержання остаточного
розрахунку, а всього 6 457 гр.01 коп.
В судовому засіданні позивач підтримала свої вимоги і просила їх
задовольнити в повному обсязі , посилаючись на обставини викладені
в позові.
Пояснюючи причину пропуску строків звернення до суду в частині
скасування наказів про зменшення заробітної плати , позивач
посилалась на те, що в травні 2000р. вона звернулась до комісії по
трудовим спорам для вирішення цих питань.
Представник відповідача М. в судовому засіданні заперечував проти
задоволення вимог позивача, посилаючись на те, що накази про
зменшення посадового окладу були видані на законних підставах , а
при звільненні позивач відмовилась отримувати трудову книжку про
що і було складено відповідний акт.
Вислухавши пояснення позивача, представника відповідача, вивчивши
письмові докази по справі, суд приходить до висновку, що позовні
вимоги підлягають частковому задоволенню , виходячи з наступних
підстав.
Ст. ст. 225, 233 КЗпП України ( 322-08 ) (322-08)
встановлені строки
звернення працівників до комісії по трудовим спорам і до суду за
вирішенням трудових спорів , який складає три місяці з дня коли
працівник дізнався або повинен був дізнатись про порушення свого
права.
Ознайомившись з наказом №1 від ХХ.ХХ.2000р. про накладення
дисциплінарного стягнення в той же день, позивач дізналась про
порушення свого права , однак звернулась до суду лише ХХ.ХХ.2000
року , що свідчить про пропуск вищенаведених строків , при цьому
поважних причин для їх поновлення судом не вбачається. Звертаючись
до комісії по трудових спорах позивач просила вирішити питання
лише про виплату остаточного розрахунку пов`язаного з її
звільненням. Наказами №№ 10,10-а від ХХ.ХХ.2000р. до позивача
також було застосовано дисциплінарне стягнення . Однак наказом від
ХХ.ХХ.р.2000 № 10-б були внесені зміни до останніх, на підставі
наданого лікарняного листа за період з ХХ.ХХ.2000 р. по
ХХ.ХХ.2000р., та враховано при нарахуванні остаточного розрахунку.
При таких обставинах вимоги позивача в цій частині задоволені не
можуть бути з вищенаведених підстав.
ХХ.ХХ.2000р. при звільненні позивача і в порядку, передбаченому
ст. 47 КЗпП України ( 322-08 ) (322-08)
відповідачем було запропоновано
отримати належно оформлену трудову книжку .
Однак як вбачається з складеного працівниками підприємства акта
№11, позивач відмовилась отримувати трудову книжку. Як пояснила
позивач в судовому засіданні , вона дійсно відмовилась отримувати
книжку , оскільки в день звільнення з нею не було проведено
повного розрахунку. При таких обставинах суд не вбачає порушень
трудового законодавства з боку відповідача щодо позивача. А тому в
цій частиш позовні вимоги не можуть бути задоволені.
З часу звільнення позивача , тобто з ХХ.ХХ.2000р. до цього часу не
виплаченим залишилась заборгованість у вигляді індексації
заробітної плати за 1998 рік , яка складає 661 гр,20 коп. Як
пояснив представник відповідача , остання не була нарахована при
звільненні , оскільки на момент звільненні позивача коефіцієнт
приросту споживчих цін не був встановлений. Таке посилання суд
оцінює критично і не приймає його до уваги , оскільки є порушенням
позивача на своєчасне отримання належних коштів щодо компенсації
несвоєчасно виплаченої заробітної плати. При цьому з вимогами про
виплату зазначених коштів , а також інших коштів належних позивачу
при звільненні позивач зверталась до відповідача починаючи з часу
звільнення ХХ.ХХ.2000р. та ХХ.ХХ.2000р. частина належних позивачу
сум була виплачена. При цьому строки звернення до суду позивачем
не порушені. А тому вимоги позивача в частині стягнення цих
неотриманих коштів суд находить обгрунтованими і такими , що
підлягають задоволенню. Крім того, оскільки відповідачем не були
виплачені в строки передбачені ст. 116 КЗпП України ( 322-08 ) (322-08)
належні позивачу суми, то вимоги про стягнення середнього
заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку ,
тобто по день винесення даного рішення суд находить також
обгрунтованими і тому такими , що необхідно задовольнити.
Відраховуючи суму яка підлягає стягненню, суд виходить з сум які
одержав позивач в січні , лютому, березні 2000 року та фактично
відпрацьованих за цей період робочих днів, що складає (400гр. +
292 гр. + 170гр.= 862гр - : 59 днів (17+23+19;=59)= 14 гр.61 коп.
на добу Х 174 днів (з 28.03.2000р. до 15.09.2000р.- 174) =2
542гр.14 коп.
А всього стягненню з відповідача підлягає : 661гр.20коп. + 2 542
гр.14 коп. =3 203 гр.34 коп.
При цьому з відповідача необхідно стягнути судові витрати у
вигляді державного мита, яке повинно складати не менше трьох
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 47, 116,117 ,221 КЗпП
України ( 322-08 ) (322-08)
, ст.ст. 15, 30, 62, 75, 202, 203 ЦПК України
( 1501-06 ) (1501-06)
,суд-
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з ТОВ "ХХХ" на користь Г. невиплачену заробітну плату в
розмірі ббігр.20 коп. та середній заробіток за час затримки
розрахунку при звільненні в розмірі 2 542гр.14 коп., а всього 3
203 гр.34 коп. (три тисячі двісті три гр. 34 коп.)
В решті заявлених вимог відмовити.
Стягнути з ТОВ "ХХХ" державне мито в розмірі 51 гр. в дохід
держави.
Рішення може бути оскаржено до Н-ського суду протягом 10 діб через
райсуд.