Н-СЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м.КИЄВА
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Н-ський районний суд м. Києва в складі головуючого - судді при
секретарі з участю адвокатів
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну
справу за позовом НО до НЛ
про усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням та вселення
зустрічного позову НЛ до НО , органу приватизації державного
житлового фонду Н-ського району про визнання таким , що втратив
право користування жилим приміщенням , визнання свідоцтва про
право власності на житло частково недійсним , про визнання права
власності на квартиру,
встановив:
Позивач НО. звернувся до суду із вимогами до відповідача НЛ. і
просить зобов`язати останню не чинити перешкоди в користуванні
власністю квартирою №1 будинку №3 по вул Т-ській в м. Києві , свої
вимоги обґрунтовуючи тим, що спірна квартира приватизована ним
разом з відповідачкою в 1993 році і іншого жилого приміщення він
не має, одночасно позивач просить вселити його в спірне жиле
приміщення. Відповідач НЛ. звернулась до суду із зустрічними
позовними вимогами до позивача та Н-ській райдержадміністрації в і
просить визнати НО таким, що втратив право користування спірним
жилим приміщенням, і визнати свідоцтво про право власності на
житло частково недійсним , та визнати за нею право власності на
всю квартиру. Свої вимоги обґрунтовуючи тим , що в 1993 році
позивач був прописаний в спірній квартирі, однак в ній не
поселився і не ніс витрат по оплаті за квартиру та комунальні
послуги. В 1994 році спірна квартира була приватизована на ім`я
НО. незаконно.
В судовому засіданні позивач НО підтримав свої вимоги, просив їх
задовольнити , заперечував проти задоволення зустрічних вимог НЛ.,
посилався на викладені в позовних заявах обставини. Пояснив , що з
відповідачкою проживали в кв.№55 буд. 709 по вул.Ж-ській в м.
Києві до січня 1995 року. 3 січня 1995 рову проживали в спірній
квартирі, приватизація якої відбулась в квітні - травні 1994 року.
Заяву щодо передачі спірної квартири у власність він підписав в
присутності начальника ЖЕК, із викладеним текстом заяви був
згоден.
Відповідач НЛ. в судовому засіданні заперечувала проти задоволення
вимог позивача, підтримала свої зустрічні позовні вимоги
посилалась на викладені в позові обставини. Пояснила , що з НО
проживали в квартирі її батьків по вул.П-ській б.№8 кв.6 в м.Києві
до 1993 року. В 1993 ропі відносини між ними погіршились і вона
повернулась в кв.№1 б.№3 по вул Т-ській в м. Києві, а позивач
повернувся в квартиру до своїх батьків. Під час примирення між
ними в цьому ж році на прохання позивача, вона прописала його ,
однак в спірну квартиру НО не поселився. В 1994 році нею було
прийнято рішення про приватизацію спірної квартири , про що вона
звернулась до органу приватизації із відповідною заявою , в якому
зазначила своє бажання про передачу квартири повністю в її
власність. При цьому позивач проти зазначеного не заперечував.
Сумнівів що вона є єдиним власником спірної квартири у неї не
було, і тільки в грудні 1995 року, під час прописки дитини, вона
дізналась , що в свідоцтві про право власності на житло крім неї,
як співвласника зазначено НО.
Представник відповідача органу приватизації державного житлового
фонду Н-ського району м. Києва в судовому засіданні вважав вимоги
НЛ. , приймаючі до уваги пояснення сторін щодо не проживання НО в
спірній квартирі до і на момент приватизації, заяву НЛ про
передачу спірної квартири лише у її власність , згоду на це Н0, а
також розпорядження органу приватизації, обгрунтованими.
Вислухавши пояснення позивача, відповідача, представника
відповідача, допитавши свідків, вивчивши письмові докази, суд
приходить до висновку, що в судовому засіданні вимоги НЛ знайшли
своє підтвердження, а вимоги НО - ні, виходячи з наступних
підстав.
Спірна квартира представляє собою двохкімнатну ізольовану
квартиру, жилою площею 36,5 кв.м., в якій прописані три особи :
НЛ, НО., який прописаний на зазначений житловій площі у 1993 році,
НТ., 1995 року народження.
Згідно заяви НЛ. поданої на ім`я керівника органу приватизації
ХХ.ХХ.94 року, остання просила оформити передачу спірної квартири
лише у її приватну власність у співвідношенні: НЛ -100 %,
зазначена заява підписана і НО, що свідчить про те, що він на той
час був з цим згоден.
Розпорядженням органу приватизації № 000 від ХХ.ХХ.94 року
вирішено прохання наймача НЛ задовольнити і передати спірну
квартиру лише у її власність. Крім того НЛ сплатила відповідну
суму за надлишки загальної площі, відділ приватизації оформляє
свідоцтво, а ЖЕК укладає з НЛ договір на її участь у витратах щодо
будинку.
В свідоцтві про право власності на житло від ХХ.ХХ.94 року
зазначено, що квартира №1 будинку №3 по вул.Т-ській належить на
праві власності гр.НЛ та членам його сім'ї НО. При цьому в
свідоцтві не відображено долі власності у спірній квартирі.
Поясненнями свідків Г., Б., Б. даними ними в ході судового
засідання , встановлено, що відповідач НЛ повернулась в спірну
квартиру в 1993 році, а позивач НО в спірну квартиру як до її
приватизації так і після неї не поселявся і не проживав. Крім того
свідки пояснили, що лише в грудні 1995 року НЛ стало відомо про
передачу спірної квартири у власність також і позивачу, в той час
коли вона писала заяву і вважала, що оформила спірну квартиру
тільки на своє ім`я.
Із пояснень свідка С. вбачається, що останній декілька разів , з
позивачем по справі, заходив в спірну квартиру після народження
дитини , тобто в 1995 році. Свідок С. в спірній квартирі не була,
фактично, про обставини які їй стали відомі, дізналась від
позивача. Свідок Н пояснила, що спірну квартиру відвідувала з часу
народження дитини, тобто з 1995 року, а також те ,що подружжя
проживали в іншій квартирі, а в січні 1995 року пересилились в
спірну квартиру. Зі слів сина, позивача по справі , дізналась про
приватизацію спірної квартири в 1995 році. При цьому разом з сином
приходили в спірну квартиру з метою поспілкуватись з дитиною, а не
з метою проживання сина у квартирі.
Нормами ст. 71 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
встановлено загальний строк
для захисту права за позовом особи , право якої порушено - три
роки. При цьому, відповідно до ст. 76 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення
права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналась
або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Враховуючі встановлені в судовому засіданні обставини ,а саме що
відповідач НЛ про порушення свого права дізналась лише в грудні
1995 року , а з позовом до суду для захисту порушеного права вона
звернулась в вересні 1998 року , суд приходить до висновку , що
встановлений законом строк нею не порушено .
Відповідно до ст.65 ЖК України ( 5464-10 ) (5464-10)
наймач вправі в
установленому порядку вселити в займане ним жиле приміщення свою
дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. Особи , що вселилися
в жиле приміщення як члени сім'ї наймача , набувають рівного з
іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням.
Відповідно до ст.71 ЖК України ( 5464-10 ) (5464-10)
при тимчасовій
відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається
жиле приміщення протягом шести місяців.
Відповідно до ст.5 Закону України "Про приватизацію державного
житлового фонду" ( 2482-12 ) (2482-12)
до членів сім`ї наймача включаються
лише громадяни , які постійно проживають в квартирі разом з
наймачем або за яким зберігається право на житло.
Встановлені в судовому засіданні поясненнями сторін, свідків,
обставини, свідчать про те, що позивач НО будучи прописаним в 1993
році на спірній житловій площі, не поселився на ній і права
користування цим приміщенням не набув взагалі . Крім того ,
позивач НО на час приватизації спірної квартири , ХХ.ХХ.94 рову,
не був особою ,яка постійно проживала в квартирі разом з наймачем:
або особою , за якою б зберігалось право на житло.
При таких обставинах суд приходить до висновку, що видане органом
приватизації свідоцтво про право власності НО на частину спірної
квартири не відповідає вимогам вищезазначеного закону,
волевиявленню сторін та органу приватизації.
Відповідно до ст.48 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
недійсною є та угода ,
що не відповідає вимогам закону. При цьому ст.60 ЦК України
( 1540-06 ) (1540-06)
встановлено , що недійсні частини угоди не тягнуть за
собою недійсності інших її частин.
Оскільки угода щодо передачі частини квартири у власність позивача
НО. не відповідає вимогам закону , свідоцтво видане ХХ.ХХ.94 року
в цій частині є недійсним.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 65, 71 ЖК України
( 5464-10 ) (5464-10)
, ст.ст. 5, 8 Закону України " Про приватизацію
державного житлового фонду" ( 2482-12 ) (2482-12)
, ст. 48 ЦК України
( 1540-06 ) (1540-06)
, ст.ст. 15, 30, 62, 202, 203 ЦПК України ( 1501-06 ) (1501-06)
,
ВИРІШИВ:
В задоволенні позовних вимог НО до НЛ про усунення перешкод в
користування жилим приміщенням та вселення , відмовити.
Позов НЛ задовольнити.
Визнати НЛ таким ,що втратив право користування жилим приміщенням
квартири №1 будинку № 3 по вулиці Т-ській в місті Києві.
Визнати свідоцтво про право власності на житло видане ХХ.ХХ.1994
року органом приватизації державного житлового фонду Н-ського
району м.Києва щодо квартири №1 будинку №3 по вул Т-ській в
м.Києві в частині належності НО на праві власності долі квартири,
недійсним.
Визнати за НЛ право власності на квартиру № 1 будинку № 3 по
вулиці Т-ській в м.Києві.
Рішення може бути оскаржено до міського суду протягом 10 діб через
райсуду.