за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Шляпіної Людмили Миколаївни на рішення Київського районного суду м. Одеси від 03 листопада 2022 року у складі судді Гниличенко М. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 24 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Карташова О. Ю., Коновалової В. А., Назарової М. В.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати недійсними договори від 24 травня 2016 року купівлі-продажу садового будинку та земельної ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, які укладені між нею і ОСОБА_2, посвідчені приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Криворотенко Д. І. та зареєстровані в реєстрі за № 667 та № 668.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що їй належали на праві приватної власності земельна ділянка площею 0,0233 га та садовий будинок загальною площею 53,0 кв. м за вищевказаною адресою.

З 19 червня 2006 року її сусідами є ОСОБА_3 та її чоловік ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, які є батьками ОСОБА_2 . Тривалий час між нею та сусідами були дуже гарні стосунки, вони її підтримували морально та матеріально, надавали фінансову допомогу для лікування та поховання її чоловіка ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 і лікування доньки ОСОБА_6, яка є особою з інвалідністю II групи.

У січні 2016 року у позивачки виникли проблеми зі сплатою кредиту. У зв`язку з тим що належна їй земельна ділянка та садовий будинок є суміжними до земельної ділянки та будинку сім`ї ОСОБА_7, а у неї немає інших близьких родичів або знайомих, які змогли б їй допомагати та, зокрема, сплатити кредитну заборгованість і в подальшому підтримувати її як фінансово, так і у побутових питаннях щодо утримання земельної ділянки та будинку, вона разом із сусідами вирішили укласти договір довічного утримання, щоб після її смерті будинок та земельна ділянка перейшли у власність сім`ї ОСОБА_7, зокрема до їх сина ОСОБА_2 .

Для виконання цих домовленостей ОСОБА_4 запропонував позивачці оформити нотаріально посвідчену довіреність з огляду на її стан здоров`я та зайнятість по догляду за хворою донькою, щоб не турбувати позивачку збором документів та поїздками до нотаріуса у подальшому з метою оформлення договору на довічне утримання без необхідності її безпосередньої присутності.

На підставі оформленої довіреності ОСОБА_4 від її імені уклав з ОСОБА_2 договори купівлі-продажу садового будинку та земельної ділянки. При цьому ОСОБА_2 зазначені земельну ділянку та садовий будинок фактично у власність не отримав, у будинку не проживав, комунальні послуги не сплачував, а позивачка фактично проживала і продовжує проживати в будинку.

Вона є особою похилого віку, потребує постійного догляду, садовий будинок є єдиним її житлом, і наміру передати свій будинок та земельну ділянку у власність ОСОБА_2 станом на 14 травня 2016 року у неї не було.

На її думку, договори купівлі-продажу укладені внаслідок помилки з її боку, вона неправильно сприйняла фактичні обставини правочинів, оскільки мала на меті укласти договір довічного утримання, а не договори купівлі-продажу. У зв`язку з цим просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Київський районний суд м. Одеси рішенням від 03 листопада 2022 року позов задовольнив. Визнав недійсним договір від 24 травня 2016 року купівлі-продажу садового будинку житловою площею 13,1 кв. м, загальною площею 53,0 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, який укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Криворотенко Л. І. 24 травня 2016 року, зареєстрований в реєстрі за № 667. Визнав недійсним договір від 24 травня 2016 року купівлі-продажу земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,0233 га, кадастровий номер 5110136900:41:014:0031, який укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Криворотенко Л. І. 24 травня 2016 року, зареєстрований в реєстрі за № 668.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними, оскільки, укладаючи договори купівлі-продажу, позивачка помилялася щодо фактичних обставин правочинів, що вплинуло на її волевиявлення, а саме: позивачка уклала договори купівлі-продажу замість договору довічного утримання, який фактично бажала укласти. Суд дійшов висновку, що позивачка не пропустила строк на звернення до суду з цим позовом, оскільки дізналася про порушення свого права лише у січні - лютому 2022 року, після спілкування з матір`ю ОСОБА_2 - ОСОБА_3, яка повідомила їй про існування договорів купівлі-продажу.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Одеський апеляційний суд постановою від 24 квітня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Онищук Г. А. залишив без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 03 листопада 2022 року залишив без змін.

Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що позивачка неправильно сприйняла предмет та інші умови угод, що вплинуло на її волевиявлення. Враховуючи похилий вік позивачки, стан здоров`я та відсутність у неї іншого житла, апеляційний суд вважав доведеним, що мотивом укладення договорів з боку позивачки було отримання матеріального забезпечення, а тому вона помилялася стосовно істотних умов і змісту договорів купівлі-продажу.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У травні 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Шляпіна Л. М. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 03 листопада 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 24 квітня 2023 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження вказувала на те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 29 березня 2023 року у справі № 200/6309/19, від 14 вересня 2021 року у справі № 753/9886/19, від 26 жовтня 2022 року у справі № 947/32485/20, від 13 грудня 2021 року у справі № 607/11584/19.

Касаційна скарга мотивована безпідставністю висновків судів попередніх інстанцій про доведеність позовних вимог, оскільки в позовній заяві позивачка визнає той факт, що вона досягнула домовленості із сім`єю ОСОБА_7 про погашення її кредитної заборгованості, а на виконання цих домовленостей були укладені так звані фіктивні договори купівлі-продажу. Ці обставини повністю виключають можливість допущення позивачкою помилки, а навпаки, додатково підтверджують, що позивачка була обізнана щодо укладання саме договорів купівлі-продажу, а не довічного утримання.

Також суди неправильно застосували норми матеріального права, які регулюють позовну давність у спірних правовідносинах, оскільки договори купівлі-продажу були укладені у 2016 році, а тому суди мали б урахувати норми статті 256 ЦК України та задовольнити клопотання відповідача про застосування позовної давності.

У липні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Косинюк Ю. Д. подав відзив на касаційну скаргу, у якому просив відмовити в її задоволенні. Зазначив, що суди дійшли правильного висновку про доведеність заявлених вимог, оскільки позивачка помилилася щодо правової природи оспорюваних правочинів, адже мала намір укласти договір довічного утримання, а не договори купівлі-продажу. Крім того суди обґрунтовано виходили з того, що позивачка не пропустила позовну давність.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

19 червня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що станом на 01 січня 2016 року ОСОБА_1 належали на праві приватної власності садовий будинок загальною площею 53,0 кв. м та земельна ділянка площею 0,0233 га, кадастровий номер 5110136900:41:014:0031, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

09 лютого 2016 року ОСОБА_1 видала довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Василенко О. В., зареєстровану в реєстрі за № 464, згідно з якою на підставі попередньої усної домовленості, уповноважила ОСОБА_4 розпоряджатися (продати, обміняти, здавати в оренду, на умовах та за ціну за його розсудом, страхувати) належними їй об`єктами нерухомого майна - садовим будинком та земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі вказаної довіреності ОСОБА_4, який діяв від імені ОСОБА_1, уклав з ОСОБА_2 два договори, а саме:

договір від 24 травня 2016 року купівлі-продажу нерухомого майна- садового будинку за адресою: АДРЕСА_1, за умовами якого продавець передає (продає) у власність покупця, а покупець приймає (купує) майно і сплачує за нього обговорену грошову суму 65 590,00 грн, які були одержані продавцем від покупця до підписання цього договору купівлі-продажу у повному обсязі. Продавець зобов`язується звільнити відчужуваний об`єкт від наявних в ньому речей і передати об`єкт в повне розпорядження покупця у стані, що відповідає санітарним та технічним нормам щодо житлових приміщень, до моменту фактичного звільнення об`єкта зробити повну оплату комунальних послуг і спожитої електроенергії;

договір від 24 травня 2016 року купівлі-продажу земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, за умовами якого продавець передає (продає) у власність покупця, а покупець приймає (купує) майно і сплачує за нього обговорену грошову суму за домовленістю сторін у розмірі 321 070,00 грн, які були одержані продавцем від покупця до підписання цього договору в повному обсязі, продавець зобов`язується передати, а покупець прийняти вказану земельну ділянку в стані, придатному для її використання за цільовим призначенням.

Згідно з договором від 25 серпня 2015 року № 778838580, укладеним між ОСОБА_1 і Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Центр фінансових рішень", заборгованість позичальника ОСОБА_1 становила 17 000,00 грн, а датою погашення кредиту було 09 лютого 2016 року, яка збіглася з датою оформлення довіреності.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши аргументи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про наявність передбачених законом підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Згідно зі статтями 263- 265 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. У мотивувальній частині рішення зазначаються фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини, чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення відповідають не повною мірою.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що після укладення оспорюваних договорів купівлі-продажу позивачка не отримувала коштів від продажу садового будинку та земельної ділянки, продовжує проживати у спірному будинку, сплачує комунальні платежі, передача будинку фактично не відбулася, що притаманно для реалізації умов договору довічного утримання (статті 744, 750 ЦК України), іншого житла на той час не мала, в силу свого похилого віку та за станом здоров`я потребує стороннього догляду та матеріальної допомоги. У зв`язку з цим суди дійшли висновку про те, що позивачка діяла під впливом помилки, оскільки вважала, що укладає договір, за умовами якого відповідач буде здійснювати догляд за нею, тобто вона помилялася щодо правової природи правочину, що вплинуло на її волевиявлення, а тому є правові підстави для задоволення вимоги про визнання недійсними договорів купівлі-продажу на підставі статті 229 ЦК України.

Разом з тим, суди дійшли передчасного висновку, що позивачка не пропустила позовну давність про застосування якої заявив представник ОСОБА_2 у клопотанні від 23 червня 2022 року, поданому до суду першої інстанції, з огляду на таке.

Статтею 257 ЦК України загальна тривалість позовної давності встановлена у три роки. Відповідно до частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг строку позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Згідно зі статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року в справі № 6-2469цс16.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18) вказано, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов.

Вважаючи, що позивачка не пропустила строку на звернення до суду з цим позовом, суди попередніх інстанцій виходили з того, що про помилковість своїх дій при укладанні зазначеного правочину вона дізналася лише у січні-лютому 2022 року, після спілкування з матір`ю ОСОБА_2 - ОСОБА_3, яка повідомила про існування договорів купівлі-продажу.

Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком виходячи з такого.

Оспорювані договори купівлі-продажу були укладені від імені ОСОБА_1 24 травня 2016 року на підставі довіреності від 09 лютого 2016 року.

У позовній заяві позивачка, зокрема, зазначила, що в січні 2016 року у неї почалися проблеми з фінансовою установою, й вона не мала можливості без сторонньої допомоги сплачувати кредитні зобов`язання, у зв`язку з чим звернулась за допомогою до сім`ї ОСОБА_7, і вони досягли згоди про допомогу у сплаті її боргів, у зв`язку з чим, як вказувала позивачка, для досягнення домовленостей були укладені фіктивні договори купівлі-продажу.

Тобто позивачка фактично стверджувала, що їй було відомо про існування оскаржуваних правочинів, адже вона отримала кошти для погашення кредитних зобов`язань, і на виконання певних домовленостей вона видала довіреність для розпорядження спірним майном, яка була дійсною до 09 лютого 2019 року.

За захистом своїх прав позивачка звернулася до суду лише у квітні 2022 року, тобто зі спливом трьох років після вчинення нотаріальної дії щодо нотаріального посвідчення оспорюваних угод та реєстрації 24 травня 2016 року права власності на спірне майно за ОСОБА_2, про що внесено відповідні записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Таким чином, висновки судів про те, що про порушення своїх прав ОСОБА_1 дізналася у січні-лютому 2022 року, ґрунтується на припущеннях, адже наведені у позовній заяві обставини та матеріали справи свідчать про те, що позивачка могла дізнатися/дізналася про порушення свого права в межах позовної давності.

Ураховуючи зазначене, підлягають встановленню обставини щодо моменту, з якого позивачка могла дізнатися/дізналася про порушення свого права.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України касаційний суд не має процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, та давати оцінку доказам, які суди не дослідили, а отже, не може вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

Верховний Суд взяв до уваги тривалий час розгляду цієї справи, однак з метою дотримання принципівсправедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України) дійшов висновку про передання справи на новий розгляд до апеляційного суду для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін, зокрема щодо пропуску позовної давності, та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.