Постанова

Іменем України

01 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 520/6366/13

провадження № 61-11990св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

особа, яка не брала участі у справі в суді першої інстанції, - ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування за законом,

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 10 липня 2023 року у складі колегії суддів: Вадовської Л. М., Сєвєрової Є. С., Цюри Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати за ним в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_4 право на спадщину, а саме на 1/4 частини будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що він є сином та спадкоємцем першої черги за законом після смерті батька ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . Іншим спадкоємцем першої черги за законом є його мати - відповідач ОСОБА_2 . За життя його батьку належала 1/4 частини житлового будинку АДРЕСА_2 . Після смерті батька він звернувся до Третьої одеської державної нотаріальної контори із заявою по прийняття спадщини, проте йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на спірний будинок з посиланням на ненадання оригіналів правовстановлюючих документів. У зв`язку з цим позивач просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Київський районний суд м. Одеси заочним рішенням від 01 серпня 2013 року позов задовольнив. Визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/4 житлового будинку з надвірними спорудами, розташованого на АДРЕСА_3, що в цілому складається з одного житлового будинку загальною житловою площею 53,9 кв. м, та надвірних споруд: сарай - літ "Б", вбиральня - літ. "Г", огорожа - № 1-3, мостіння - І, цистерна - ІІ, розташованих на земельній ділянці площею 536 кв. м.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що єдиним спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_4 є його син - ОСОБА_1, який прийняв спадщину, звернувшись до нотаріуса з відповідною заявою. Свідоцтво про право на спадщину позивачу не видавалося у зв`язку з відсутністю в нього оригіналу правовстановлюючого документа на спірний житловий будинок. Вказані обставини призвели до неможливості оформити спадщину та зареєструвати за позивачем право власності на частину будинку іншим шляхом, окрім звернення до суду.

У липні 2019 року ОСОБА_5 як особа, яка не брала участі у справі, звернулася до апеляційного суду з апеляційною скаргою.

Одеський апеляційний суд постановою від 20 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнив частково. Заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 01 серпня 2013 року скасував і ухвалив нове рішення, яким позов залишив без задоволення.

Верховний Суд постановою від 28 липня 2021 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сиротенка В. С. задовольнив частково. Постанову Одеського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року скасував, справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Одеський апеляційний суд ухвалою від 01 червня 2023 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 01 серпня 2013 року закрив.

04 травня 2023 року ОСОБА_3 як особа, яка не брала участі у справі, звернулася до апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення Київського районного суду м. Одеси від 01 серпня 2013 року.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Одеський апеляційний суд ухвалою від 10 липня 2023 року відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 01 серпня 2013 року.

Суд апеляційної інстанції мотивував ухвалу тим, що рішенням місцевого суду не вирішувалося питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_3, оскільки вона не є спадкоємцем першої черги майна ОСОБА_4 . Водночас суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_3 пропустила строк на апеляційне оскарження і не навела поважних причин для поновлення цього строку.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У серпні 2023 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просила скасувати ухвалу Одеського апеляційного суду від 10 липня 2023 року і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням апеляційним судом того, що ОСОБА_3 є рідною сестрою померлого ОСОБА_4, і після його смерті фактично вступила в управління та володіння спадковим майном, як це було передбачено ЦК Української РСР (1540-06) 1963 року. Таким чином, вона стала власником спадкового майна. Водночас позивач, знаючи, що на спадкове майно претендує ОСОБА_3, умисно звернувся з позовною заявою до своєї матері, не залучивши до спору іншого спадкоємця, яка фактично прийняла спадщину. Отже, ухвалене у цій справі рішення безпосередньо стосується прав та законних інтересів заявника. Разом з цим апеляційний суд, всупереч нормам процесуального закону, навіть не відкриваючи апеляційного провадження, дійшов передчасного висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження з посиланням на те, що суд першої інстанції не вирішував питання про права та інтереси особи, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції.

Крім того, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про пропуск ОСОБА_3 строку на апеляційне оскарження, адже обізнаність про смерть спадкодавця не свідчить про те, що вона знала про рішення суду в цій справі.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

10 жовтня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 16 вересня 1998 року.

Після його смерті залишилося спадкове майно, яке складається з 1/4 частини житлового будинку АДРЕСА_2 і належало ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 02 жовтня 1987 року, за яким 1/2 частини будинку була розподілена в рівних частинах між ОСОБА_6 і ОСОБА_4 .

Інша 1/2 частини будинку належить ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 15 січня 2004 року.

На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 24 травня 2007 року ОСОБА_5 набула право власності на 1/4 частини спірного будинку після смерті її матері - ОСОБА_8 .

Згідно з інформацією, наданою нотаріусом Нотаріальної палати Республіки Саха (Якутія) Петровою В. Н., 26 грудня 1995 року ОСОБА_1 звертався до державної нотаріальної контори Саха-Якутії, селище Тіксі, із заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_4 . На підставі вказаного звернення позивачу не видавалося свідоцтво про право власності на спадкове майно.

Заочним рішенням Київського районного суду міста Одеси від 24 січня 2012 року у справі № 2-5865/11 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини ОСОБА_1 визначено додатковий строк тривалістю в три місяці з дня набрання рішенням законної сили для подання заяви про прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

07 березня 2012 року ОСОБА_1 звернувся до Третьої одеської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.

10 квітня 2013 року листом № 1641/01-14 державний нотаріус Третьої одеської державної нотаріальної контори Савицька О. Ю. повідомила ОСОБА_1 про необхідність подання відповідних документів для отримання свідоцтва про право на спадщину за законом на частку домоволодіння АДРЕСА_2 . Крім того, нотаріус роз`яснила ОСОБА_1 право на звернення до суду за визнанням права власності на частку домоволодіння у разі відсутності необхідних документів.

22 травня 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з відповідним позовом до ОСОБА_2, яка 27 червня 2013 року подала до суду заяву про визнання позову.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право має бути забезпечене справедливими судовими процедурами.

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статі 3 ЦПК України (1618-15) ).

Судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу (пункт 13 підпункту 13 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) ).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18) зазначено, що: "оскільки апеляційна скарга учасниками справи була подана 03 квітня 2018 року на рішення суду першої інстанції, ухвалене 24 квітня 2013 року, то апеляційний суд правильно керувався нормами ЦПК України (1618-15) у редакції, що діяла з 15 грудня 2017 року. Зазначене відповідає загальновизнаному положенню про дію цивільних процесуальних норм у часі, згідно з яким незалежно від часу відкриття провадження у справі, при здійсненні процесуальних дій застосовується той процесуальний закон, який діє на момент здійснення таких дій (частина третя стаття 3 ЦПК України)".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009 (провадження № 14-36цс21) зазначено, що відповідно до загальновизнаного положення про дію процесуальних норм у часі незалежно від часу відкриття провадження у справі при вчиненні процесуальних дій застосовується той процесуальний закон, який діє на момент їхнього вчинення (див. постанову Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 6 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц). […] Згідно з підпунктом 13 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону № 2147-VIII, застосовним до судових рішень, ухвалених судами першої інстанції перед набранням чинності цією редакцією кодексу, такі рішення набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією кодексу.

У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду виснувала, що перебіг строку на апеляційне оскарження у особи, яка не брала участі у справі розпочинається з моменту отримання нею судового рішення.

Звертаючись у травні 2023 року з апеляційною скаргою на заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 01 серпня 2013 року, ОСОБА_3 як особа, яка не брала участі у справі та вважає, що оскаржуваним судовим рішенням суд вирішив питання про її права та обов`язки, просила поновити строк на апеляційне оскарження, посилаючись на те, що про існування судового рішення дізналася 25 квітня 2023 року, після ознайомлення її представника з матеріалами справи.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження апеляційний суд виходив, зокрема з того, що ОСОБА_3 достовірно знала, що у померлого брата ОСОБА_4 є син ОСОБА_1, який на підставі рішення суду від 31 березня 2011 року набув права власності на спадкове майно. У зв`язку з цим суд вважав, що ОСОБА_3 була обізнана про рішення суду, однак у визначені законом строки чи хоча б у розумні строки, а не через 10 років, не оскаржувала рішення суду.

Такий висновок апеляційного суду є помилковим, оскільки в спірному випадку перебіг процесуального строку слід відраховувати з моменту отримання судового рішення.

Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов передчасного висновку, що наведені ОСОБА_3 причини для поновлення процесуального строку є неповажними.

Крім того, постановляючи ухвалу, апеляційний суд мотивував її також відсутністю порушених прав заявниці оскаржуваним рішенням, що є передчасним, оскільки порушено порядок вирішення цього питання.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18) дійшов правового висновку, що суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції. При цьому, якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердились, апеляційне провадження підлягає закриттю.

Отже, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження суд дійшов передчасного висновку, що рішенням місцевого суду не вирішувалося питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_3, оскільки вона не є спадкоємцем першої черги майна ОСОБА_4, адже такий висновок суд апеляційної інстанції може зробити лише в межах відкритого апеляційного провадження.

Враховуючи зазначене, доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом норм процесуального права знайшли своє підтвердження.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

Пунктами 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала апеляційного суду - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Ухвалу Одеського апеляційного суду від 10 липня 2023 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов