розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Львівської міської ради на постанову Львівського апеляційного суду від 13 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р.,

Приколоти Т. І. у справі за позовом Львівської міської ради до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання договору недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння

та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання особи добросовісним набувачем,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2020 року Львівська міська рада звернулася з позовом в якому просила:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 27 січня 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Куйбідою-Кришкевич Х. В., зареєстрований в реєстрі за № 31;

- витребувати з володіння ОСОБА_1 на користь територіальної громади

м. Львова квартиру АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги мотивували тим, що ця квартира належить до комунальної власності територіальної громади м. Львова, яку представляє Львівська міська рада. Жодних дій по відчуженню вказаної квартири на користь фізичних чи юридичних осіб Львівською міською радою не вчинялося.

В цій квартирі було зареєстровано двоє осіб: основний квартиронаймач ОСОБА_6, який проживав і був зареєстрований на підставі ордера від 26 квітня 1969 року

№ 000239 та який був знятий з реєстрації 06 лютого 2019 року у зв`язку із смертю, та його син ОСОБА_6, який був знятий з реєстрації 01 березня 2019 року у зв`язку із смертю.

Позивач вказував, що на час смерті цих осіб квартира АДРЕСА_1 не була приватизована.

Рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради від 09 грудня 2019 року

№ 1127 квартиру АДРЕСА_1 надано частині багатодітної сім`ї ОСОБА_7 - черговику із 1987 року, а саме:

ОСОБА_4 та ОСОБА_5, однак у квартиру вони не змогли заселитись.

У той же час, згідно договору купівлі-продажу від 27 січня 2020 року, ОСОБА_2 продав квартиру АДРЕСА_1, що належить йому на підставі свідоцтва про право власності, виданого 11 квітня 1996 року виконкомом Львівської міської ради народних депутатів, у власність ОСОБА_3 . Однак ОСОБА_2 ніколи не проживав, не був зареєстрований та не приватизовував цю квартиру і зазначене свідоцтво про право власності жодними виконавчими органами міської ради на його ім`я не видавалося.

На думку позивача, ОСОБА_2 за відсутності рішення власника квартири на підставі підробленого рішення (свідоцтва про право власності на квартиру) відчужив зазначену квартиру ОСОБА_3, який, у свою чергу, 27 лютого 2020 року, відчужив цю квартиру ОСОБА_1 .

Оскільки відчужувач за договором ОСОБА_2 не є власником квартири, наявні підстави до встановлення нікчемності договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 27 січня 2019 року, укладеного між

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі статей 203, 215, 216 ЦК України та витребування у останнього набувача - ОСОБА_1 цієї квартири на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради.

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зустрічним позовом в якому просила визнати її добросовісним набувачем квартири

В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що вона набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 за відплатним договором купівлі-продажу і в розумінні статті 383 ЦК України є добросовісним набувачем.

Вказувала, що умови застосування статті 388 ЦК України, за яких допускається витребування квартири у добросовісного набувача - покупця, за обставини, набуття на неї права власності за продавцем на підставі підроблених документів, висловлено Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у справі № 645/4220/16-ц в постанові від 13 листопада 2019 року. Відповідно до правової позиції суду, конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар.

Також зазначала, що органи державної влади повинні були забезпечити належну експертизу законності правочинів зі спірним нерухомим майном. При цьому, як зазначено Верховним Судом у справі № 645/4220/16-ц, покупець не повинен був передбачати наявність ризику того, що право власності на спірну квартиру може бути припинено в зв`язку з бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів зі спірним нерухомим майном.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Залізничний районний суд м. Львова рішенням від 22 червня 2021 року під головуванням судді Палюх Н. М. первісний позов задовольнив частково. Витребував з володіння ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради квартиру АДРЕСА_2 .

В решті позовних вимог Львівської міської ради відмовив.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовив.

Вирішив питання розподілу судових витрат.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволенні первісного позову та відмову у задоволенні зустрічного, місцевий суд виходив з того, що спірне житлове приміщення вибуло з володіння власника - територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради поза її волею, а відтак наявні підстави для витребування майна у добросовісного набувача, у зв`язку з чим вважав обґрунтованими заявлені вимоги про витребування майна з володіння ОСОБА_1 . Одночасно місцевий суд вважав безпідставними вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову суд першої інстанції вказував, що визнання ОСОБА_1 добросовісним набувачем спірної квартири не є належним способом судового захисту.

Львівський апеляційний суд постановою від 13 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 22 червня 2021 року в частині задоволених позовних вимог Львівської міської ради скасував.

У задоволенні позовної вимоги про витребування з володіння ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради квартири

АДРЕСА_2 та стягнення з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 судових витрат відмовив.

В решті рішення суду залишив без змін. Вирішив питання розподілу судових витрат.

Приймаючи оскаржувану постанову суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем, яка придбала спірну квартиру на підставі відплатного договору купівлі-продажу, укладеного з ОСОБА_3, який посвідчений приватним нотаріусом Барбуляк Х. М. При цьому ОСОБА_3 набуто право власності на спірну квартиру на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з ОСОБА_2, який посвідчений приватним нотаріусом

Куйбідою-Кришкевич Х. М.

За вказаних обставин, існувало як мінімум два рівні гарантій перед тим, як спірна квартира перейшла у власність ОСОБА_1, відповідно до законодавства. Так, існував обов`язок нотаріуса ОСОБА_8 переконатись, що перехід права власності на спірну квартиру до ОСОБА_2 відбувся відповідно до закону, а також приватний нотаріус Барбуляк Х. М. була зобов`язана переконатись у тому, що перехід права власності на спірну квартиру до ОСОБА_3 відбувся відповідно до закону. Таким чином органи державної влади не забезпечили належної експертизи законності правочинів зі спірним нерухомим майном.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначав, що покупець не повинен був передбачати наявність ризику того, що право власності на спірну квартиру може бути припинене у зв`язку з бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів із нерухомим майном.

Апеляційний суд зазначав, що на вказані обставини суд першої інстанції уваги не звернув, а тому дійшов помилкового висновку про наявність підстав для витребування спірної квартири з володіння добросовісного набувача -

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2023 року представник Львівської міської ради - Феник Л. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду

від 13 жовтня 2022 року в якій просить оскаржену постанову скасувати, а рішення місцевого суду в частині витребування з чужого незаконного володіння

ОСОБА_1 на користь Львівської міської ради квартири

АДРЕСА_1 загальною площею 48,6 кв. м залишити в силі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Наведені в касаційній скарзі доводи містили підставу, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

У поданій касаційній скарзі представник заявника вказує, що судом апеляційної інстанції не було враховано правових позицій викладених у постановах Верховного Суду: від 17 травня 2021 року № 754/14094/17; від 14 травня 2021 року у справі

№ 753/11965/19; від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17; від 02 лютого

2022 року у справі № 202/3508/20; від 14 квітня 2021 року у справі № 753/11965/19; від 20 березня 2020 року у справі № 200/9962/17-ц; від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16; від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц, а також у постановах Верховного Суду України: від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15 та від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16.

Також представник заявник зазначає, що застосування судом апеляційної інстанції до спірних правовідносин правової позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16-ц є нерелевантним, адже правовідносини у цій справі не є подібними.

Аргументом касаційної скарги також є те, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, адже провів слухання справи, яке відбулось 29 вересня 2022 року, проте представника Львівської міської ради не було належним чином повідомлено про час та місце розгляду справи. Повний текст постанови суду апеляційної інстанції було складено 13 жовтня 2022 року. В електронній системі документообігу Львівської міської ради відсутні судові повістки у справі

№ 462/2720/20 на 29 вересня 2022 року.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Красільнікова Л. М. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, подану Львівською міською радою в якому у задоволенні касаційної скарги просить відмовити, посилаючись на необґрунтованість її доводів.

Вказує, що аргументи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом правових позиції, викладених у наведених представником Львівської міської ради постановах не заслуговують на увагу, адже правовідносини у справах не є подібними.

Додатково вказує, що порушень норм процесуального права апеляційним судом не бо допущено, адже представник позивача за первісним позовом був обізнаний про розгляд справи судом апеляційної інстанції, крім того не реалізував свого права на подання заперечень на апеляційну скаргу.

Вважає, що місцевий суд дійшов помилкового висновку про набуття ОСОБА_2 права власності на підставі підробленого документа, адже такий доказ у розпорядженні суду був відсутній. Положеннями статті 321 ЦК України закріплюється презумпція правомірності правочину, а тому з огляду на обставини цієї справи суд апеляційної інстанції правильно вважав, що місцевим судом на відповідача покладено надмірний тягар.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 03 квітня 2023 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Залізничного районного суду м. Львова.

25 квітня 2023 року цивільна справа № 462/2720/20 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна

від 02 березня 2020 року, на підставі договору купівлі продажу квартири, серія та номер: 595, виданого 27 лютого 2020 року, видавник: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Х. М., за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на житлове приміщення - квартиру АДРЕСА_1 .

Згідно договору купівлі-продажу квартири від 27 лютого 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Х. М., зареєстрованого в реєстрі за № 595, ОСОБА_3 продав ОСОБА_1, а ОСОБА_1 купила належну ОСОБА_3 квартиру

АДРЕСА_1 . Продаж квартири вчинено за 617 700 грн.

від 13 лютого 2020 року, на підставі договору купівлі продажу квартири, серія та номер: 31, виданого 27 січня 2020 року, видавник: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Куйбіда-Кришкевич Х. В., зареєстровано за ОСОБА_3 право власності на житлове приміщення - квартиру

З договору купівлі-продажу квартири від 27 січня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Куйбідою-Кришкевич Х. В., зареєстрованого в реєстрі за № 31 суд встановив, що ОСОБА_2 передав у власність ОСОБА_3 квартиру

АДРЕСА_1, а ОСОБА_3 прийняв у власність цю квартиру. Продаж квартири вчинено за 149 000 грн. Згідно п. 3 цього договору, квартира належить продавцю на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконкомом Львівської міської ради народних депутатів 11 квітня 1996 року.

Також судом встановлено, що будинок АДРЕСА_3

до 2002 року перебував в оперативному управлінні Дистанції цивільних споруд на станції Львів Львівської залізниці, що підтверджується рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 28 грудня 2001 року № 630 та ухвалою Львівської міської ради від 26 вересня 2002 року № 59.

Місцевий суд встановив, що будинок АДРЕСА_3

до 2002 року не перебував у власності територіальної громади м. Львова, що свідчить про те, що відповідні органи місцевого самоврядування не могли приймати рішення щодо передачі у власність шляхом приватизації спірної квартири.

З довідки ЛКП "Сигнівка" від 12 березня 2020 року встановлено, що у квартирі АДРЕСА_1 проживав основний квартиронаймач ОСОБА_6, який вселився у квартиру на підставі ордера від 26 квітня 1969 року № 000239. Основний квартиронаймач помер і у квартирі зареєстрованих осіб немає.

Рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради від 09 грудня 2019 року

№ 1127 надано ОСОБА_4 - сину ОСОБА_7, черговика Львівської міської ради з 10 лютого 1987 року № 9518, у списку першочергового надання житла (багатодітна сім`я) з 10 лютого 1987 року № 1511, квартиру

АДРЕСА_1 на сім`ю з двох осіб (він, брат ОСОБА_5 ). На підставі вказаного рішення виконавчим комітетом видано ордер на житлове приміщення від 25 грудня 2019 року № 004889 на ім`я ОСОБА_4 .

З службової записки Залізничної районної адміністрації на ім`я Львівського міського голови А. Садового від 17 лютого 2020 року встановлено, що Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради повідомила Львівського міського голову,

що 11 березня 2019 року з ЛКП "Сигнівка" до районної адміністрації надійшла інформація про вільну квартиру АДРЕСА_1, про що листом від 13 березня 2019 року повідомлялося керуючу справами виконкому та департамент житлового господарства. В цій квартирі було зареєстровано двоє осіб: основний квартиронаймач - ОСОБА_6, який проживав і був зареєстрований на підставі ордера від 26 квітня 1969 року № 000239 та який був знятий з реєстрації

06 лютого 2019 року у зв`язку із смертю та його син - ОСОБА_6, який був знятий з реєстрації 01 березня 2019 року у зв`язку із смертю. На час смерті цих осіб квартира АДРЕСА_1 не була приватизована. ЛКП "Сигнівка" жодних документів на приватизацію згаданої квартири не оформляло. Проте,

10 лютого 2020 року до ЛКП "Сигнівка" звернувся громадянин ОСОБА_3 з питанням про отримання довідки з місця проживання про склад сім`ї і прописку (форми № 2), надавши договір купівлі-продажу квартири від 27 січня 2020 року, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Куйбідою-Кришкевич Х. В., зареєстрований в реєстрі за № 31. У зв`язку з наведеним Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради просила доручити юридичному департаменту вивчити законність підстав набуття у власність зазначеної квартири.

З листа Комунальної установи "Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду" від 24 вересня 2020 року встановлено, що до наявних баз даних відсутня інформація щодо приватизації квартири

З листа Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів)

від 09 липня 2020 року встановлено, що за зверненням юридичного департаменту Львівської міської ради Західним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Львів) здійснено огляд наданих приватним нотаріусом Куйбідою-Кришкевич Х. В. документів та проведено порівняльний аналіз правовстановлюючих документів на підставі яких було посвідчено договори купівлі-продажу квартир.

Встановлено, що квартира АДРЕСА_4 належала відчужувачу на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконкомом Львівської міської ради народних депутатів 11 червня 1996 року на підставі розпорядження № 402

від 11 червня 1996 року, зареєстрованого Львівським міжміським бюро технічної інвентаризації та записане у реєстрову книгу № 17206 (далі - свідоцтво 1).

Квартира АДРЕСА_1 належала відчужувачу на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконкомом Львівської міської ради народних депутатів 11 квітня 1996 року (далі свідоцтво 2).

Квартири знаходяться в різних районах міста. Квартира

АДРЕСА_1 знаходиться на території Залізничного району

м. Львова, однак на свідоцтві 2 проставлено печатку з написом "Відділ приватизації житла Галицька районна рада народних депутатів", при цьому у свідоцтві не вказано номер та дату розпорядження (наказу) виконкому Львівської міської ради, на підставі якого видано це свідоцтво та, окрім того, в цьому свідоцтві вказано розбіжності щодо номера будинку, в якому знаходиться квартира, а саме вказано будинок АДРЕСА_3 та

АДРЕСА_5 . Квартира АДРЕСА_4 знаходиться на території Личаківського району м. Львова, однак на свідоцтві 1 проставлено печатку з написом "Відділ приватизації житла. Франківська районна рада народних депутатів". В обох свідоцтвах вказано прізвище керівника органу приватизації ОСОБА_9 . При здійснені огляду зазначених документів встановлено, що при посвідченні даних договорів нотаріусом не дотримано вимог закону.

Місцевий суд встановив, що будинок АДРЕСА_3 до

2002 року не перебував у власності територіальної громади м. Львова. У квартирі

АДРЕСА_6 цього будинку було зареєстровано двоє осіб: основний квартиронаймач -

ОСОБА_6, який проживав і був зареєстрований на підставі ордера № 000239

від 26 квітня 1969 та був знятий з реєстрації 06 лютого 2019 року у зв`язку із смертю, та його син - ОСОБА_6, який був знятий з реєстрації 01 березня 2019 року у зв`язку із смертю. За час проживання цих осіб спірна квартира не була приватизована. ЛКП "Сигнівка" жодних документів на приватизацію не оформляло. ОСОБА_2 не проживав і не був зареєстрований у спірній квартирі, а відтак не мав права на приватизацію цієї квартири у 1996 році.

Представник Львівської міської ради в судовому засіданні ствердив, шо 11 квітня 1996 року рішення органом місцевого самоврядування про передачу шляхом приватизації у власність ОСОБА_2 квартири

АДРЕСА_1 не приймалося і взагалі не могло таке питання вирішуватися, так як будинок до 2002 року не перебував у власності територіальної громади м. Львова.

Відповідачі не надали, а судом не здобуто доказів існування відповідного рішення про передачу у власність ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1 .

Місцевий суд вказував, що Виконкомом Львівської міської ради народних депутатів 11 квітня 1996 року за відсутності відповідного рішення не міг видати громадянину ОСОБА_2 свідоцтва про право власності на квартиру

Суд першої інстанції також вказував, що у свідоцтві на квартиру

АДРЕСА_1, яка знаходиться на території Залізничного району м. Львова, проставлено печатку з написом "Відділ приватизації житла Галицька районна рада народних депутатів", при цьому у свідоцтві не вказано номер та дату розпорядження (наказу) виконкому Львівської міської ради, на підставі якого видано свідоцтво та, окрім того, в свідоцтві вказано розбіжності щодо номера будинку, в якому знаходиться квартира.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною другою статті 247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Згідно з частиною п`ятою статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Врахувавши наведені вище вимоги процесуального закону, апеляційний суд вказував, що датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в цій справі, призначеній до розгляду на 29 вересня 2022 року, є дата складення повного судового рішення - 13 жовтня 2022 року.

Суд апеляційної інстанції у постанові від 13 жовтня 2022 року зазначив, що в судове засідання сторони не з`явилися, хоча належним чином повідомлялися про час та місце розгляду справи, що відповідно до частини другої статті 372 ЦК України не перешкоджає розгляду справи.

Однак колегія суддів Верховного Суду не погоджується з такими висновками апеляційного суду з огляду на таке.

Відкритість судового процесу, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і, судом, змагальність є одним з основних засад (принципів) цивільного судочинства.

На підставі частин першої та другої статті 211 ЦПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.

Відповідно до частини третьої статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

У постанові від 20 січня 2023 року у справі № 465/6147/18 Велика Палата Верховного Суду виклала такі правові висновки.

Відповідно до частини шостої статті 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.

Днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення

у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (частина восьма статті 128 ЦПК України).

Суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки - повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (частина п`ята статті 14 ЦПК України).

Адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб`єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в добровільному порядку (частина шоста статті 14 ЦПК України).

Зміст вказаної процесуальної норми свідчить про те, що для цілей ЦПК України (1618-15) офіційною електронною адресою є електронна адреса, зареєстрована в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.

Вказаний висновок також узгоджується з правовою позицією щодо належного виклику учасника справи засобами електронної пошти, викладеною Верховним Судом у постановах від 01 червня 2022 року у справі № 761/42977/19 (провадження № 61-1933св22) та від 26 жовтня 2022 року у справі № 761/877/20 (провадження

№ 61-11706св21).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі

№ 9901/335/20 (провадження № 11-361заі20) міститься правовий висновок про те, що альтернативою звернення учасників справи до пілотного суду (всіх місцевих та апеляційних судів України (крім Київського апеляційного суду) та Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду) із позовними заявами, скаргами та іншими визначеними законом процесуальними документами, оформленими в паперовій формі та підписаними безпосередньо учасником справи або його представником, є звернення з процесуальними документами в електронній формі з обов`язковим їх скріпленням власним електронним цифрового підписом учасника справи та подання такого документу через "Електронний кабінет".

У справі, що переглядається згідно інформації з ЄСІТС Львівська міська рада має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд з 21 серпня

Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення ЄСПЛ у справі "Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії" від 07 липня 1989 року). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19.

Статтею 372 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З матеріали справи вбачається, що звертаючись до суду з позовом представник позивача Львівської міської ради в позовній заяві зазначав електронну адресу - ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 1 том 1).

Львівський апеляційний суд ухвалою від 11 лютого 2022 року відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 (а. с. 57 том 2).

Ухвалою від 14 лютого 2022 року Львівський апеляційний суд проведення підготовчих дій закінчив та призначив справу до розгляду на 03 березня 2022 року на 14 год. 15 хв (а. с. 58 том 2). Надіслав повістку Львівській міській раді (а. с. 60 том 2), яка була вручена її представнику засобами поштового зв`язку 18 лютого 2022 року

(а. с. 66 том 2).

У зв`язку із введенням на території України з 24 лютого 2022 року воєнного стану справу було знято з розгляду (а. с. 73 том 2).

25 березня 2022 року Львівський апеляційний суд здійснив виклик сторін та Львівську міську раду у тому числі у судове засідання, призначене на 09 червня

2022 року на 14 год 00 хв. (а. с. 82 том 2).

Доказів отримання цієї повістки матеріали справи не містять.

08 червня 2022 року представник Львівської міської ради Феник Л. звернулась до Львівського апеляційного суду із клопотанням про відкладення розгляду справи, призначеного на 09 червня 2022 року на 14 год 00 хв. (а. с. 93 том 2).

Відповідно до довідки секретаря судового засідання Львівського апеляційного суду судове засідання, що було призначене на 09 червня 2022 року, відкладено на 28 липня 2022 року у зв`язку із неявкою сторін (а. с. 97 том 2).

04 липня 2022 року Львівський апеляційний суд повісткою здійснив виклик у судове засідання представника Львівської міської ради на 28 липня 2022 року на 14 год.

45 хв. Повістку надіслано на електронну адресу - aqu@city-adm.lviv.ua (а. с. 102

Матеріали справи містять довідку про доставку електронного листа на електронну адресу Львівської міської ради - ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 102 зворотня сторона том 2) та про доставку цього ж електронного листа на електронну адресу -

ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 103 том 2).

Відповідно до довідки секретаря судового засідання Львівського апеляційного суду судове засідання, що було призначене на 28 липня 2022 року, відкладено

на 29 вересня 2022 року (а. с. 110 том 2).

09 серпня 2022 року Львівський апеляційний суд повісткою здійснив виклик у судове засідання представника Львівської міської ради на 29 вересня 2022 року на 15 год.

30 хв. Повістку надіслано на електронну адресу - ІНФОРМАЦІЯ_3

(а. с. 126 том 2).

Матеріали справи містять довідку про доставку електронного листа на електронну адресу Львівської міської ради - ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 126 зворотня сторона том 2), проте не містять довідки про доставку на електронну адресу Львівської міської ради - agu@lvivcity.gov.ua, яка була зазначена позивачем за первісним позовом у позовній заяві, та на час розгляду справи апеляційним судом, Львівська міська рада не мала зареєстрованого Електронного кабінету у підсистемі Електронний суд. Отож судом апеляційної інстанції було допущено помилку в електронній адресі Львівської міської ради, на яку відправлено судову повістку про виклик до суду в судове засідання, призначене на 29 вересня 2022 року та замість правильної - agu@lvivcity.gov.ua, зазначено помилкову -ІНФОРМАЦІЯ_3.

Також, матеріали справи не місять жодного рекомендованого повідомлення про вручення представникові Львівської міської ради поштового відправлення з повідомленням про розгляд справи Львівським апеляційним судом на 28 липня

2022 року та 29 вересня 2022 року.

Згідно з частиною першою статті 11 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" електронний документ вважається одержаним адресатом з часу надходження авторові повідомлення в електронній формі від адресата про одержання цього електронного документа автора, якщо інше не передбачено законодавством або попередньою домовленістю між суб`єктами електронного документообігу.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що позивач за первісним позовом - Львівська міська рада була належним чином повідомлена про розгляд справи судом апеляційної інстанції 29 вересня 2022 року, а тому колегія суддів вважає обґрунтованими аналогічні за змістом аргументи касаційної скарги.

Наведене свідчить, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята з порушенням норм процесуального права, оскільки справу розглянуто за відсутності учасника справи - представника Львівської міської ради, яка належним чином не повідомлена про дату, час і місце судового засідання, що є порушенням статей 128- 130, 368, 372 ЦПК України.

Вищенаведене також узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 27 вересня 2023 року у справі № 127/35584/21.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції скасовує судове рішення за наявності підстав, які тягнуть за собою обов`язкове скасування судового рішення (частина четверта статті 401 ЦПК України).

Судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою (пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України).

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, скасування постанови суду апеляційної інстанцій, яка прийнята з порушенням норм процесуального права, з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за результатами касаційного перегляду постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляду, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.