розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду міста Львова від 01 жовтня 2021 року в складі судді Мармаша В. Я. та постанову Львівського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року в складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В.,

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Львівської міської ради, ОСОБА_2 та з урахуванням уточнених вимог просила визнати незаконними та скасувати: пункт 9 додатку до ухвали Львівської міської ради № 3804 від 31 липня 2014 року про надання дозволу ОСОБА_2 на виготовлення документації з землеустрою земельної ділянки площею 0,0600 га на АДРЕСА_1 та ухвалу Львівської міської ради від 20 лютого 2020 року № 6342, якою затверджено проект землеустрою щодо відведення цієї земельної ділянки ОСОБА_2 .

Позовні вимоги мотивувала тим, щона підставі договору на право тимчасового користування землею від 12 вересня 2000 року її чоловік ОСОБА_3, який у 2003 році помер, користувався земельною ділянкою на АДРЕСА_1 . Після його смерті вона як його спадкоємиця продовжила користуватися цією земельною ділянкою.

25 квітня 2019 року на виконання судового рішення Львівська міська рада надала їй дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 . На підставі цієї ухвали вона замовила відповідний проект землеустрою.

Разом з тим, до завершення виготовлення проекту землеустрою, 20 лютого 2020 року Львівська міська рада винесла ухвалу № 6342, якою передала спірну земельну ділянку у власність ОСОБА_2 . Реалізації отримання цього права передувала ухвала Львівської міської ради від № 3804 від 31 липня 2014 року про надання ОСОБА_2 дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою.

Зазначала, що такі ухвали Львівської міської ради прийняті на підставі недостовірних доказів та порушують її права. Земельна ділянка не була вільною, перебувала в її користуванні, згоди на її вилучення ні вона, ні померлий чоловік не надавали.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Личаківського районного суду міста Львова від 01 жовтня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довела порушення її прав внаслідок прийняття Львівською міською радою оскаржуваних ухвал, не зазначила правових підстав для визнання їх незаконними та скасування.

Ухвалою Личаківського районного суду міста Львова від 22 жовтня 2021 року задоволено заяву ОСОБА_2 та стягнуто зі ОСОБА_1 на її користь витрати на професійну правничу допомогу в сумі 9 243,00 грн.

Постановою Львівського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року рішення Личаківського районного суду міста Львова від 01 жовтня 2021 року залишено без змін, а ухвалу Личаківського районного суду міста Львова від 22 жовтня 2021 року скасовано й ухвалено нове рішення, яким стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 5 000,00 грн на відшкодування витрат на правничу допомогу.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову є законним та обґрунтованим.

Водночас, вирішуючи питання про стягнення витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції не надав оцінки запереченням позивача, не врахував, що заявлений відповідачем розмір цих витрат є завищеним, тому підлягає зменшенню до 5 000,00 грн.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Личаківського районного суду міста Львова від 01 жовтня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року й направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Підставами касаційного оскарження зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах від 10 вересня 2018 року в справі № 920/739/17, від 05 червня 2019 року в справі № 693/45/18, від 02 жовтня 2019 року в справі № 365/349/16-ц, від 17 грудня 2019 року в справі № 159/3709/17, від 04 березня 2020 року в справі № 199/2542/17, від 15 квітня 2020 року в справі № 626/601/19, від 04 вересня 2020 року в справі № 311/2145/19-ц, від 14 липня 2021 року в справі № 311/2233/19, від 27 жовтня 2021 року в справі № 634/355/19; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права в подібних правовідносинах; судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди неповно з`ясували обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Зокрема не врахували, що оскаржувані ухвали міської ради порушують її право на набуття у власність землі, яка перебувала в її фактичному користуванні. Внаслідок незаконних дій органу місцевого самоврядування вона не змогла завершити виготовлення технічної документації на спірну земельну ділянку та подати її на затвердження. Водночас поданий ОСОБА_2 проект землеустрою не відповідав вимогам законодавства, оскільки до такого не додано належних доказів його погодження, тому підстав для його затвердження не було.

Вважає, що вирішення питання передачі у власність спірної земельної ділянки мало б здійснюватися на конкурентних засадах (земельних торгах), оскільки наявні два претенденти на цю земельні ділянку.

Крім того зазначає про помилковість висновку апеляційного суду в частині стягнення з неї витрат на правничу допомогу, посилаючись на те, що вона є особою з інвалідністю ІІ групи, тому звільнена від їх сплати.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

01 лютого 2023 року справа № 463/1901/20 надійшла до Верховного Суду.

Львівська міська рада надіслала відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини, встановлені судами

12 вересня 2000 року між Львівською міською радою та ОСОБА_3 укладений договір на право тимчасового користування землею, на підставі якого останньому надано в користування терміном на 3 роки земельну ділянку площею 0,06 га на АДРЕСА_1 для городництва. Після спливу цього терміну договір не переукладений.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

Ухвалою Львівської міської ради № 3804 від 31 липня 2014 року надано ОСОБА_2 дозвіл на виготовлення документації із землеустрою на земельну ділянку площею 0,06 га на АДРЕСА_1 для садівництва.

На підставі цієї ухвали від 31 липня 2014 року земельна ділянка сформована, їй присвоєно кадастровий номер, відомості про земельну ділянку внесені до Державного земельного кадастру та ділянка зазначена на публічній карті України.

16 квітня 2015 року ОСОБА_1 звернулася до Львівської міської ради з заявою про надання їй дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення цієї ж земельної ділянки.

Постановою Верховного Суду від 27 березня 2018 року в справі № 463/3375/15-а адміністративний позов ОСОБА_1 до Львівської міської ради, Управління природних ресурсів та регулювання земельних відносин Львівської міської ради, третя особа - ОСОБА_1, про визнання незаконною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії частково задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Львівської міської ради щодо неприйняття рішення за заявою ОСОБА_4 від 16 квітня 2015 року. Зобов`язано Львівську міську раду розглянути питання надання позивачу дозволу на виготовлення технічної документації з відведення земельної ділянки, призначеної для ведення садівництва, розташованої на АДРЕСА_1 . У задоволенні решти позову відмовлено.

На виконання цієї постанови ухвалою Львівської міської ради № 5035 від 24 квітня 2019 року надано ОСОБА_1 дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 для ведення садівництва.

19 липня 2019 року позивач уклала з ДП "Центр державного земельного кадастру" договір на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки.

Ухвалою Львівської міської ради № 6342 від 20 лютого 2020 року затверджено ОСОБА_2 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано їй земельну ділянку площею 0,06 га (кадастровий номер 4610137200:08:011:0005) на АДРЕСА_1 у власність для ведення садівництва.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо ухвали Львівської міської ради № 3804 від 31 липня 2014 року

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом (частина п'ята статті 116 ЗК України).

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначений статтею 118 ЗК України.

Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення садівництва у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Частиною сьомою цієї статті передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною четвертою статті 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Звертаючись з вимогами про скасування ухвали Львівської міської ради № 3804 від 31 липня 2014 року про надання ОСОБА_2 дозволу на розроблення проекту землеустрою, позивач зазначала, що цією ухвалою порушені її права на користування земельною ділянкою як спадкоємиці ОСОБА_3 .

Суди встановили, що земельна ділянка на АДРЕСА_1 не перебувала у власності ОСОБА_3 . Також на час його смерті закінчився термін дії договору, на підставі якого він тимчасово користувався цієї землею.

Відповідно суди правильно вважали, що спірна земельна ділянка не входить до складу спадщини після його смерті й внаслідок надання ОСОБА_2 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо цієї земельної ділянки права позивача, яка не мала правових підстав для її користування, не порушені.

Крім того обставина відсутності порушеного права позивача внаслідок прийняття Львівською міською радою ухвали від 31 липня 2014 року встановлена постановою Верховного Суду від 27 березня 2018 року в іншій адміністративній справі, у якій позивач брала участь.

З огляду на викладене правильним є висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про відсутність підстав для задоволення вимог позивача про визнання незаконною та скасування ухвали Львівської міської ради № 3804 від 31 липня 2014 року (у частині пункту 9 додатку).

Щодо ухвали Львівської міської ради № 6342 від 20 лютого 2020 року

За змістом частини восьмої статті 118 ЗК України (тут і далі в редакції на час виникнення спірних правовідносин) проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність (частина дев`ята статті 118 ЗК України).

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду (частина десята статті 118 ЗК України).

Єдиною підставою для відмови в затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 ЗК України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 ЗК України, норми статті 118 Земельного кодексу України не містять. Разом з цим перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватися саме на етапі погодження такого проекту.

Матеріалами справи підтверджено, що 01 липня 2019 року відповідач ОСОБА_2 звернулася до Львівської міської ради з заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 .

Разом із заявою ОСОБА_2 надала проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, який погоджений в порядку, установленому статтею 186-1 ЗК України, про що свідчить висновок відділу Держземагенства у місті Львові Львівської області від 10 червня 2015 року.

За таких обставин суди обґрунтовано вважали, що правових підстав для відмови в затвердженні цього проекту землеустрою та передачі спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_2 . Львівська міська рада не мала, у зв`язку з чим дійшли правильного висновку про відсутність підстав для визнання незаконною та скасування ухвали Львівської міської ради № 6342 від 20 лютого 2020 року.

Посилання позивача на те, що вирішення питання передачі у власність спірної земельної ділянки мало б здійснюватися на конкурентних засадах, оскільки вона також претендувала на цю земельну ділянку, колегія суддів відхиляє як безпідставні, з огляду на те, що в силу вимог частини третьої статті 134 ЗК України при наданні земельних ділянок громадянам у випадках, передбачених статтею 121 ЗК України (зокрема, для ведення садівництва), земельні торги не проводяться.

Також не заслуговують на увагу доводи позивача про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно стягнув з неї витрати на правничу допомогу, оскільки ОСОБА_1 як особа з інвалідністю ІІ групи звільняється лише від сплати судового збору, а не від компенсації відповідачу витрат на правничу допомогу.

Інші аргументи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріально і процесуального права.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для їх скасування.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Личаківського районного суду міста Львова від 01 жовтня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року залишити без змін.