розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Одеської міської ради про встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та прийняття спадщини, за зустрічним позовом Одеської міської ради до ОСОБА_1 про встановлення спадщини відумерлою та виселення

за касаційною скаргою адвоката Рязанцевої Олександри Олександрівни як представника ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 22 червня 2023 року у складі колегії суддів: Князюка О. В., Таварткіладзе О. М., Заїкіна А.П.,

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила встановити факт її проживання однією сім`єю із ОСОБА_2 у період з 01 березня 2009 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 та встановити факт прийняття нею спадщини після смерті ОСОБА_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, що складається із квартири АДРЕСА_1

На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначала, що вона з березня 2009 року проживала разом із ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, у квартирі АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_2 на праві приватної власності. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, після її смерті відкрилася спадщина. Ураховуючи, що позивач проживала із ОСОБА_2 з березня 2009 року та була пов`язана з нею спільним побутом, мала взаємні права та обов`язки, вела спільний бюджет і спільне господарство, а також ураховуючи відсутність у спадкодавця інших спадкоємців, ОСОБА_1 є спадкоємцем четвертої черги, яка, залишившись проживати у спірній квартирі після смерті ОСОБА_2, фактично прийняла спадщину.

У 2017 році Одеська міська рада звернулась до суду із зустрічним позовом, у якому просила визнати спадщину відумерлою, оскільки спадкоємців на спадкове майно після смерті ОСОБА_2 немає, а ОСОБА_1 виселити як особу, що проживає без достатніх правових підстав.

На обґрунтування заявлених вимог Одеська міська рада зазначала, що ОСОБА_1 зареєстрована у квартирі АДРЕСА_2, тому не може вважатися особою, що проживала разом зі спадкодавцем однією сім`єю. Доказів проживання ОСОБА_1 у квартирі, яка належала спадкодавцю ОСОБА_2, і того, що вона була членом її сім`ї, немає.

Справу суди розглядали неодноразово

Приморський районний суд м. Одеси рішенням від 15 червня 2017 року позов ОСОБА_1 задовольнив. Встановив факт спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в період з 01 березня 2009 року до 21 жовтня 2015 року. Встановив факт прийняття спадщини, що складається із квартири АДРЕСА_1, ОСОБА_1 після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 . У задоволенні зустрічного позову Одеської міської ради відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивоване доведеністю факту спільного проживання ОСОБА_1 із ОСОБА_2 з березня 2009 року однією сім`єю протягом останніх п`яти років.

Апеляційний суд Одеської області рішенням від 18 жовтня 2017 року апеляційну скаргу Одеської міської ради задовольнив частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 червня 2017 року в частині задоволення вимог ОСОБА_1 про встановлення факту прийняття спадщини скасував та в цій частині ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Рішення апеляційного суду мотивоване недоведеністю ОСОБА_1 факту спільного проживання разом зі спадкодавцем ОСОБА_2 у її квартирі протягом останніх п`яти років.

Верховний Суд постановою від 07 листопада 2018 року касаційну скаргу Одеської міської ради задовольнив частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 червня 2017 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 18 жовтня 2017 року скасував. Справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що суди не встановили фактичних обставин справи, які мають значення для правильного її вирішення.

Приморський районний суд м. Одеси рішенням від 11 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково. Встановив факт спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в період з 01 березня 2009 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 (на час відкриття спадщини). В решті позову відмовив. Зустрічний позов Одеської міської ради залишив без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 проживала з ОСОБА_2 однією сім`єю з 2009 року протягом не менш як п`ять років до її смерті, вони вели спільне господарство та були пов`язані власним побутом, позивач народила там дитину, а після смерті ОСОБА_2 продовжила мешкати у квартирі, яка становить спадщину, фактично вступивши в управління нею, отже, ця квартира не може бути визнана відумерлою спадщиною. Посилання Одеської міської ради на те, що ОСОБА_2 отримувала соціальну допомогу і що це спростовує факт сумісного проживання з ОСОБА_1, спростовуються поясненнями свідків, письмовими доказами, виходячи з того, що заява про отримання такої допомоги датується 09 вересня 2008 року, коли ОСОБА_1 ще не проживала разом із ОСОБА_2 .

Одеський апеляційний суд постановою від 22 червня 2023 року апеляційну скаргу Одеської міської ради задовольнив. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 лютого 2020 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив у повному обсязі. Зустрічний позов Одеської міської ради задовольнив. Визнав спадщину після смерті ОСОБА_2, що складається з квартири АДРЕСА_1, відумерлою. Виселив ОСОБА_1 із вказаної квартири.

Постанова апеляційного суду мотивована недоведеністю та необґрунтованістю позовних вимог, оскільки позивач не довела факту спільного проживання її та ОСОБА_2 як осіб, які становили сім`ю, що передбачає їх пов`язаність спільним побутом, веденням спільного господарства, наявністю між ними взаємних прав і обов`язків. Оскільки у ОСОБА_2 немає спадкоємців, то спадщина після її смерті, зокрема спірна квартира, є відумерлою.

Короткий зміст вимог касаційної скарги, відзиву на неї, пояснень їх узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 01 серпня 2023 року, адвокат Рязанцева О. О. як представник ОСОБА_1 просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 22 червня 2023 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 19 квітня 2023 року у справі № 308/10705/20, від 08 лютого 2023 року у справі № 365/455/20, від 31 березня 2020 року у справі № 205/4245/17, від 23 квітня 2020 року у справі № 686/8440/16.

На обґрунтування вимог касаційної скарги заявник посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Суд першої інстанції на підставі наявних у справі доказів, а саме, письмових доказів і пояснень свідків, відомостей щодо поховання та лікування ОСОБА_2, а також квитанцій про сплату комунальних платежів, їх належного дослідження та оцінки окремо та у взаємозв`язку, дійшов правильних висновків про доведення ОСОБА_1 факту її проживання із ОСОБА_2 однією сім`єю не менше п`яти років.

Водночас суд апеляційної інстанції виокремив кожен із цих доказів та оцінив окремо, без їх взаємозв`язку в сукупності, порушуючи норми матеріального права дійшов неправильного висновку про задоволення апеляційної скарги Одеської міської ради, посилаючись лише на те, що у справі доказом слугують лише пояснення свідків, що додатково підтверджує необхідність скасування постанови апеляційного суду.

02 жовтня 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив Одеської міської ради на касаційну скаргу, який мотивований законністю і обґрунтованістю постанови апеляційного суду.

09 жовтня 2023 року до Верховного Суду надійшли пояснення ОСОБА_1 мотивовані тим, що постанова апеляційного суду прийнята з порушенням норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права, що є підставою для її скасування та залишення в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалене з урахуванням позицій Верховного Суду та вимог суду касаційної інстанції при скасуванні попередніх судових рішень у цій справі.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

21 вересня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 26 жовтня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, після смерті якої відкрилась спадщина, що складається з квартири АДРЕСА_1 .

Після смерті ОСОБА_2 . ОСОБА_1 особисто організувала її поховання, що підтверджується свідоцтвом про поховання від 22 жовтня 2015 року № 020681, договором-замовлення на організацію та проведення поховання, квитанцією про оплату послуг, пов`язаних із похованням ОСОБА_2 .

Після смерті ОСОБА_2 спадкоємців за законом першої, другої та третьої черг немає.

11 листопада 2015 року ОСОБА_1 подала заяву про прийняття спадщини за законом, 11 листопада 2015 року приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Тиквенко М. О. до спадкового реєстру внесла відомості про заведену спадкову справу № 58193937 щодо спадкодавця ОСОБА_2, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Приватний нотаріус Тиквенко М. О. відмовила ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв`язку з відсутністю рішення суду, яке набрало законної сили, про встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем ОСОБА_2 протягом останніх п`яти років.

Згідно з поясненнями ОСОБА_3 і ОСОБА_4, допитаних у судовому засіданні як свідків, ОСОБА_1 проживала із ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_1 з початку березня 2009 року до дня смерті ОСОБА_2 та продовжує проживати. ОСОБА_1 почала проживати у спірній квартирі на запрошення ОСОБА_2, оскільки та була самотньою та потребувала догляду, а ОСОБА_1 шукала місце проживання у зв`язку із погіршенням взаємин із батьками. Відносини ОСОБА_1 і ОСОБА_2 свідки охарактеризували як відносини бабусі з онучкою, оскільки вони були пов`язані спільним побутом, вели спільне господарство, спільно несли побутові витрати та жили як одна сім`я. Також свідки підтвердили, що відносини ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стосовно проживання позивача у зазначеній квартирі не мали характеру цивільно-правового договору, предметом якого була оренда житла: ОСОБА_1 за проживання грошових коштів ОСОБА_2 не сплачувала.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_5 пояснила, що проживає у квартирі АДРЕСА_3 з 2011 року, з цього ж часу вона знає ОСОБА_1, яка проживала спільно з ОСОБА_2 у квартирі № 18 цього будинку. ОСОБА_1 і ОСОБА_2 як бабуся з онучкою, були однією сім`єю та вели спільне господарство, а саме спільно оплачували побутові послуги, спільно придбавали побутову техніку, продукти харчування, ліки тощо. Після смерті ОСОБА_2 . ОСОБА_1 самостійно організувала її поховання та продовжила мешкати у квартирі ОСОБА_2, де й проживає тепер.

ОСОБА_2 перебувала на обліку в територіальному центрі соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян з вересня 2008 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга

не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю зі спадкодавцем у період з 01 березня 2009 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 та прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 .

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

В основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім`ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення (постанова Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 304/1648/14-ц).

Статтею 1264 ЦК України передбачено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

До числа спадкоємців четвертої черги не входить особа, яка хоча і проживала спільно зі спадкодавцем, але перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншою особою. Зазначене положення поширюється щодо осіб, а саме чоловіка або жінки, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, але перебувають в іншому зареєстрованому шлюбі; проте не поширюється щодо інших осіб, які перебувають у зареєстрованому шлюбі з іншою особою, але проживали однією сім`єю зі спадкодавцем на інших засадах, ніж фактичні шлюбні відносини.

Згідно з частиною другою статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Тлумачення наведеної норми права вказує, що для визначення статусу сім`ї необхідно встановити три складові: особи спільно проживали; ці особи пов`язані спільним побутом; ці особи мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до частин першої, третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Встановивши, що позивач не надала належних і допустимих доказів її проживання разом із спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, а суд першої інстанції ухвалив рішення лише на поясненнях свідків, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 за недоведеністю заявлених нею вимог, адже свідоцтво про поховання ОСОБА_2, видане ОСОБА_1 ; договір замовлення на організацію та проведення поховання, укладений між КП "Спеціалізоване підприємство комунально-побутового обслуговування" і ОСОБА_1 ; квитанції про оплату за придбання предметів ужитку, лікарських засобів тощо (незадовго до смерті ОСОБА_2 ); квитанції про сплату комунальних платежів за 2014-2016 роки; квитанції про сплату послуг за поховання ОСОБА_2 не є належним доказом проживання позивача із спадкодавцем однією сім`єю не менше п`яти років до дня смерті ОСОБА_2, а самі по собі пояснення свідків не є достатніми для встановлення такого факту.

Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_1 не надала суду належних та допустимих доказів і не довела в установленому законом порядку, що вона та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Щодо позовних вимог Одеської міської ради про визнання спадщини відумерлою та виселення

Відповідно до частини першої статті 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

Згідно зі статтею 338 ЦПК України суд, встановивши, що спадкоємці за заповітом і за законом відсутні або спадкоємці усунені від права на спадкування, або спадкоємці не прийняли спадщину чи відмовилися від її прийняття, ухвалює рішення про визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді відповідно до закону.

Згідно зі статтею 140 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Частиною першою статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України (254к/96-ВР) , цим та іншими законами.

Встановивши, що спадкоємців ОСОБА_2 за заповітом і за законом немає, адже ОСОБА_1 не підтвердила факт спільного проживання з спадкодавцем; спадщина після смерті ОСОБА_2 ніким не прийнята; з часу відкриття цієї спадщини сплив один рік, апеляційний суд дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для визнання спадщини відумерлою та виселення ОСОБА_1 .

Таким чином, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 та задоволення зустрічного позову Одеської міської ради. Ухвалюючи рішення у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку.

Висновки апеляційного суду не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, що зазначені заявником у касаційній скарзі, адже в цих судових рішеннях інші фактичні обставини, зокрема, наявність доказів, які підтверджують факт спільного проживання, чого немає у справі, яка переглядається.

Аргументи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, зводяться до незгоди з ними та необхідності здійснення переоцінки фактичних обставин справи, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.