розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, подану адвокатом Круцем Володимиром Мироновичем, на рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 18 червня 2021 року, додаткове рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 08 липня 2021 року у складі судді Бейка А. М. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 04 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Максюти І. О., Василишин Л. В., Фединяка В. Д.,

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Ясенської сільської ради Рожнятівського району Івано-Франківської області, ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення сесії та державного акта на право приватної власності на землю.

Позов обґрунтований тим, що пунктом 35 рішення сесії Ясенської сільської ради Рожнятівського району Івано-Франківської області від 05 червня 2001 року "Про розгляд заяв громадян" (далі - Рішення) сільська рада передала ОСОБА_2 у приватну власність 0,10 га землі для обслуговування житлового будинку та 0,52 га землі для ведення особистого підсобного господарства та видала державний акт на право приватної власності на цю землю.

У січні 2018 року ОСОБА_2 почав чинити перешкоди у користуванні проїздом до його земельної ділянки шляхом закриття дороги (проїзду) і активно забудовувати, чим звузив її.

Під час однієї із суперечок йому стало відомо, що дорогу, якою він користується, приватизував відповідач.

У липні 2018 року жителі АДРЕСА_1, де розташовані земельні ділянки сторін, звернулися до Ясенської сільської ради про облаштування дороги до їхніх домоволодінь, однак сільська рада відмовила у вирішенні цього питання.

Пункт 35 Рішення прийнятий з порушенням вимог законодавства України.

На підставі Рішення ОСОБА_2 видано державний акт про право приватної власності на землю, чим порушено його охоронювані законом інтереси.

Відповідно до генерального плану села Ясень визначено частину території населеного пункту, що включає землі на вул. Вагилевича, які віднесені до категорії земель житлової та громадської забудови. Рішенням фактично змінено цільове призначення землі.

Передавши у приватну власність земельну ділянку ОСОБА_2 та затвердивши технічну документацію, сільська рада позбавила його єдиного проходу (проїзду), доступу до свого домоволодіння.

Просив визнати незаконним та скасувати пункт 35 Рішення та визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю, виданий ОСОБА_2 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 19 квітня 2021 року замінено Ясенську сільську раду Рожнятівського району Івано-Франківської області на Перегінську селищну раду Івано-Франківської області.

Рішенням Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 18 червня 2021 року, яке залишене без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 04 серпня 2022 року позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано пункт 35 Рішення. Визнано недійсним державний акт на право приватної власності на землю від 02 липня 2001 року, серія І-ІФ № 014370, виданий ОСОБА_2 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що під час ухвалення Рішення сільська рада порушила вимоги земельного законодавства, а саме передала ОСОБА_2 у власність земельну ділянку загального користування, на місці якої згідно з генеральним планом забудови села передбачено влаштування під`їзної дороги до домоволодіння позивача.

Оскільки державний акт на право власності на землю був виданий ОСОБА_2 на підставі незаконного Рішення, то суди дійшли висновку, що цей правовстановлюючий документ є недійсним.

Відповідач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження пропуску позовної даності.

Додатковим рішенням Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 08 липня 2021 року заяву ОСОБА_1, подану адвокатом Романів О. П., про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.

Стягнено з Перегінської селищної ради на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 12 041,60 грн.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 9 222,40 грн.

Врахувавши докази, подані позивачем, а саме: додаткову угоду до договору про надання правничої допомоги від 17 червня 2021 року про погодження суми гонорару, квитанцію до прибуткового касового ордеру від 17 червня 2021 року № 021, копію квитанції від 03 жовтня 2019 року № NOYI43811M, квитанцію № 0065 та матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проєктування на 4 арк., суд дійшов висновку, що судові витрати у розмірі 21 264,00 грн необхідно стягнути з Перегінської селищної ради - 12 041,60 грн і з ОСОБА_2 - 9 222,40 грн.

Суд апеляційної інстанції, залишивши без змін рішення суду першої інстанції по суті, виходив також із того, що обраний позивачем спосіб захисту є ефективним.

Оскільки інтерес позивача порушується, поки існує незаконне рішення (триваюче порушення), це рішення можна оскаржити упродовж усього часу тривання порушення зазначеного інтересу і позовна давність на такі позовні вимоги не поширюється.

Залишивши додаткове рішення без змін, суд апеляційної інстанції виходив з того, що судові витрати позивача підтверджені належними доказами, зокрема і витрати на проведення судової експертизи та витрати за послугу зйомки території щодо пропозиції із влаштування спільної дороги, питання щодо чого виникло в судовому засіданні (т. 2, а. с. 114).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2022 року ОСОБА_2 через адвоката Круця В. М. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 18 червня 2021 року, додаткове рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 08 липня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 04 серпня 2022 року, просив їх скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не застосував правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 925/756/19, провадження № 12-40гс20, від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19, провадження № 12-84гс20, у постановах Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 683/2422/19, провадження № 61-13607св21, від 19 січня 2022 року у справі № 592/10260/16, провадження № 61-12358св21, від 12 травня 2020 року у справі № 363/3641/17, провадження № 61-36341св18; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права, а саме пункту "а" частини першої статті 21 ЗК України щодо визначення ефективного способу захисту у випадку необхідності скасування рішення органу місцевого самоврядування та державного акта про право власності на землю, якщо порушене право позивача в частині виділення конкретної земельної ділянки у власність відповідача, водночас інші земельні ділянки, передані у приватну власність відповідача на підставі оскаржуваного рішення, не порушують права та інтереси відповідача; суди не дослідили докази у справі та встановили обставини, що мають значення, на підставі недопустимих доказів.

Висновок судової експертизи є неналежним доказом, оскільки експерт не вирішив питання, яка саме частина земельної ділянки ОСОБА_2 накладається на запроєктовану під`їзну дорогу.

Позивач не посилався, а суди не обґрунтували як передання ОСОБА_2 у власність всіх земельних ділянок, що зазначені в оскаржуваному державному акті, порушує його права.

Просить також скасувати додаткове рішення в частині стягнення судових витрат з відповідачів.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У жовтні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 06 листопада 2023 року справу призначено до судового розглядув порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389, пунктами 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що згідно з копією пенсійного посвідчення, серія НОМЕР_1, довідки до акта огляду МСЕК від 04 грудня 2017 року, серія АВ, № 1077046, ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 2-ї групи (т. 1, а. с. 9).

Згідно з погосподарської книги Ясенської сільської ради, облікової картки погосподарського обліку, витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно, листа Головного управління Держгеокадастру, акта обстеження земельної ділянки, витягу з Державного земельного кадастру технічної документації із землеустрою, ОСОБА_1 є власником домоволодіння та земельної ділянки на АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 118-171).

Пунктом 35 Рішення ОСОБА_2 передано у приватну власність земельні ділянки для обслуговування житлового будинку площею 0,10 га і для ведення особистого підсобного господарства - 0,52 га, зокрема: в урочищі "Підверх" - 0,07 га, в урочищі "Поля" - 0,20 га, в урочищі "Під лаз" - 0,23 га, в урочищі "За бабське" - 0,01 га (т. 1, а. с. 19).

Згідно з державним актом на право приватної власності на землю від 02 липня 2001 року, серія І-ІФ, № 014370, ОСОБА_2 на підставі Рішення приватизував земельну ділянку площею 0,0990 га для обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 42).

Відповідно до колективного звернення до Ясенської сільської ради та її відповіді від 23 липня 2018 року № 344 11 липня 2018 року до сільської ради звернулися жителі села, а саме: ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 для вирішення питання облаштування дороги до своїх садиб (т. 1, а. с. 20).

Згідно з графічними матеріалами розміщення земельної ділянки на викопіюванні з генерального плану села Ясень за 1981 рік земельної ділянки ОСОБА_1 площею 0,2204 га на АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд; земельної ділянки ОСОБА_2 площею 0,0959 га на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд; обох земельних ділянок ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на АДРЕСА_1 вздовж земельної ділянки ОСОБА_2 на АДРЕСА_1 передбачена дорога (вулиця) (т. 1, а. с. 22, 43, 216).

Відповідно до свідоцтва на забудову садиби від 25 березня 1977 року вздовж земельної ділянки ОСОБА_2 на АДРЕСА_1, передбачена дорога (вулиця) (т. 1, а. с. 44-51).

Згідно з актом узгодження меж та схеми до нього межі земельної ділянки ОСОБА_2 погодила ОСОБА_6, а не позивач як власник суміжної ділянки (т. 1, а. с. 52-53).

Відповідно до технічної документації із землеустрою ОСОБА_2, а саме плану меж земельної ділянки, між позначками Г і В знаходиться дорога (т. 1. а. с. 54-57).

Згідно з висновком експерта від 13 лютого 2020 року № 111 частина дороги, яка передбачена генеральним планом селі Ясень Калуського (Рожнятівського) району, входить до приватизованої ОСОБА_2 земельної ділянки на АДРЕСА_1 .

Відповідно до свідоцтва ОСОБА_2 на забудову садиби від 25 березня 1977 року, площа земельної ділянки для обслуговування та будівництва житлового будинку, господарських будівель та споруд яка розташована в АДРЕСА_1 становить 700 кв. м, а розміри (проміри по периметру) становлять: 18,00; 13,00; 20,00; 16,00; 27,00; 19,00 м п., що не відповідає площі (0,0990 га або 990 кв. м) та розмірам (промірам по периметру) 15,00; 3,30; 12,40; 13,34; 6,70; 18,72; 16,00; 8,74; 13,42; 27,10; 19,45 м п. земельної ділянки № 1, відображеним у державному акті на право приватної власності на землю від 02 липня 2001 року (т. 2, а. с. 3-20).

У судовому засіданні з метою роз`яснення висновку допитаний судовий експерт ОСОБА_7, який надав пояснення про те, що неможливо встановити точні координати дороги (вулиці), яка визначена генеральним планом населеного пункту і межі накладення на неї земельної ділянки відповідача ОСОБА_2 через масштабування генерального плану 1:2000. Однак факт накладення земельної ділянки відповідача на громадську вулицю є безспірним.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Власнику належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).

Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Право власності на землю - це право володіти, користуватися та розпоряджатися земельними ділянками (стаття 78 ЗК України).

Згідно зі статтями 91, 96 ЗК України власники земельних ділянок та землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем; за свій рахунок привести земельну ділянку у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком здійснення такої зміни не власником земельної ділянки, коли приведення у попередній стан здійснюється за рахунок особи, яка незаконно змінила рельєф.

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) (далі - Конвенція) закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном, а також право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦК України, частина перша статті 4 ЦПК України).

У розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Під порушенням необхідно розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Згідно з частиною другою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Щодо доводів касаційної скарги про ефективність способу захисту права позивача та незастосування позовної давності, Верховний Суд зазначає таке.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частин другої, третьої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, провадження №14-181цс18, зазначено, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавства виокремлює усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України). Вказаний спосіб захисту може бути реалізований шляхом подання негаторного позову.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.

Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод.

Негаторний позов може бути пред`явлений позивачем упродовж усього часу, поки існує відповідне правопорушення.

Подібні правові висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц

Суди встановили, що позивачу на праві власності належить земельна ділянка і домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, яке є суміжним з домоволодінням відповідача за адресою: АДРЕСА_1, на земельну ділянку якого накладається запроєктований проїзд.

Підставою позову є те, що єдиний проїзд до земельної ділянки позивача, запроєктований генеральним планом села Ясень з 1981 року, наразі є частиною земельної ділянки відповідача, та він чинить перешкоди у користуванні цим проїздом.

З огляду на вказане позивач обрав ефективний спосіб захисту прав, а саме усунення перешкод у користуванні проїздом шляхом скасування рішень уповноваженого органу про надання земельної ділянки загального користування, запроєктованої під проїзд, у приватну власність та державного акта про право власності на неї. На такі вимоги не поширюється позовна давність.

Стосовно доводів касаційної скарги, щосуди не дослідили докази у справі та встановили обставини, що мають значення, на підставі недопустимих доказів, а також відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права, а саме пункту "а" частини першої статті 21 ЗК України щодо визначення ефективного способу захисту у випадку необхідності скасування рішення органу місцевого самоврядування та державного акта про право власності на землю, якщо порушене право позивача в частині виділення конкретної земельної ділянки у власність відповідача, Верховний Суд виходить з такого.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.(частина перша, друга статті 77 ЦПК України).

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків дії принципу змагальності у цивільному процесі.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 січня 2020 року у справі № 370/999/16-ц, провадження № 14-709цс19, від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц, провадження № 14-740цс19).

Згідно з матеріалами справи частина дороги, яка передбачена генеральним планом села Ясень 1981 року, входить до приватизованої ОСОБА_2 земельної ділянки (згідно з державним актом від 02 липня 2001 року І-ІФ № 014370, ділянка НОМЕР_6 площа 0,0990 га), а площа, розмір та конфігурація цієї земельної ділянки не відповідає її промірам, визначеним у свідоцтві на забудову садиби від 25 березня 1977 року.

Суди виходили з того, що генеральним планом визначено функціональне призначення земельної ділянки або ж частини території за її цільовим призначенням як землі громадської чи житлової забудови, такі земельні ділянки не можуть бути передані у власність без внесення відповідних змін до генерального плану та іншої містобудівної документації.

Вулиця Вагилевича у селі Ясень відноситься до категорій вулиць та доріг - житлова вулиця (вулиця в житловій забудові) сільського населеного пункту, доказів того, що до генерального плану села Ясень вносились зміни в цій частині у матеріалах справи немає, що вказує на неможливість виникнення права приватної власності на неї чи на її частину.

Верховний Суд зазначає, що враховуючи фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, докази у справі у їх сукупності, зокрема висновок земельно-технічної експертизи, генеральний план села Ясень, свідоцтво ОСОБА_2 на забудову садиби від 25 березня 1977 року, суди попередніх інстанцій дійшли правильного та об`єктивного висновку про наявність підстав для захисту прав позивача шляхом усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою з огляду на накладення частини земельної ділянки ОСОБА_2 на землі загального користування, запроєктовані для проїзду, зокрема до земельної ділянки позивача.

Водночас Верховний Суд не погоджується з висновками судів у частині визнання незаконним та скасування пункту 35 Рішення в цілому та визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю від 02 липня 2001 року, серія І-ІФ, № 014370, у частині всіх наданих земельних ділянок з огляду на таке.

Підставою позову є накладенні однієї земельної ділянки позивача, а саме земельної ділянки № НОМЕР_2 площею 0,0990 га (у державному акті на право приватної власності на землю від 02 липня 2001 року, серія І-ІФ, № 014370), яка зазначена у пункті 35 Рішення як земельна ділянка для обслуговування житлового будинку площею 0,1 га, на землі загального користування, запроєктовані під проїзд на АДРЕСА_1, зокрема до земельної ділянки позивача.

Водночас в обґрунтуваннях позову, у матеріалах справи немає доводів та доказів, суди не досліджували та не оцінювали накладення інших земельних ділянок ОСОБА_2, зазначених у пункті 35 Рішення та державному акті на право приватної власності на землю від 02 липня 2001 року, зокрема земельних ділянок НОМЕР_7 (№ НОМЕР_3 площею 0,1974 га, НОМЕР_8 - 0,2020 га, НОМЕР_9 - 0,0698 га) на землі проїзду, або створення інших перешкод позивачу у користуванні його земельною ділянкою.

Крім того, Верховний Суд зазначає, що земельне законодавство на час видання ОСОБА_2 державного акта про право власності на землю допускало видання одного правовстановлюючого документа на декілька земельних ділянок.

Стаття 23 ЗК України від 18 грудня 1990 року № 561-XII та пункт 1.10 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, затвердженої наказом Держкомзему від 04 травня 1999 року № 43), які були чинними на час видання державного акта, не встановлювали обмежень щодо кількості земельних ділянок, зазначених у державному акті. Постановою Верховної Ради України від 13 березня 1992 року № 2201-XII "Про форми державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею" (2201-12) (чинною на час видання державного акта) передбачалася можливість оформлення одним державним актом на право приватної власності на землю декількох земельних ділянок.

У 2009 році норми, що дозволяли видавати один державний акт на декілька земельних ділянок, були скасовані.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають враховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19,провадження № 12-80гс20).

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) дійшов висновку, що вказана норма Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення саме порушеного права особи, яка звернулася за судовим захистом.

Аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 806/5244/15, провадження № 12-3гс22.

Верховний Суд, враховуючи обставини цієї справи, з огляду на законне на час видання державного акта посвідчення одним правовстановлюючим документом прав на декілька земельних ділянок ОСОБА_2, дійшов висновку, що скасування пункту 35 Рішення та визнання недійсним державного акта в частині земельних ділянок, які не є предметом спору, тобто інших трьох земельних ділянок (земельних ділянок НОМЕР_7 (№ НОМЕР_3 площею 0,1974 га, НОМЕР_8 - 0,2020 га, НОМЕР_9 - 0,0698 га), які на праві власності належать відповідачу і не накладаються на частину дороги, яка передбачена генеральним планом села Ясень, не порушують права позивача у цій справі, тому в цій частині оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові в цій частині, оскільки ухвалені з помилковим застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

В іншій частині оскаржувані судові рішення, а саме скасування пункту 35 Рішення та визнання недійсним державного акта в частині належної на праві приватної власності ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,0990 га для обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_1, є законними та обгрунтованими, тому їх необхідно залишити без змін.

Щодо доводів касаційної скарги про неналежність висновку експерта за результатами судової земельно-технічної експертизи, то Верховний Суд зазначає, що неможливість судової експертизи надати відповіді на всі поставлені перед експертом питання з огляду на недоліки масштабування генерального плану села Ясень 1981 року, не є підставою для визнання такого експертного висновку неналежним доказом з огляду на таке.

Верховний Суд зазначає, що вирішуючи питання про належність доказу необхідно брати до уваги туінформацію, яку можна встановити за допомогою доказу, і перевірити, чи входить вона до предмета доказування.

Інформація, яку містить висновок експерта за результатами проведеної судової земельно-технічної експертизи у вказаній цивільній справі, входить до предмета доказування у справі. Неможливість експерта надати відповідь на усі поставлені судом питання не вказує про неналежність висновку експерта як доказу у справі.

Щодо доводів касаційної скарги в частині оскарження додаткового рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 08 липня 2021 року, оскільки справа щодо інших земельних ділянок, зазначених в оскаржуваних документах, не ініціювалась позивачем і не розглядалась в судах попередніх інстанцій, а щодо спірної земельної ділянки судові рішення залишаються без змін, немає підстав для скасування додаткового рішення.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про скасування судових рішень про визнання незаконним та скасування пункту 35 Рішення та визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю в частині земельних ділянок № НОМЕР_3 площею 0,1974 га, АДРЕСА_2 - 0,0698 га, що належать ОСОБА_2 на праві приватної власності, та ухвалення нового рішення в цій частині про відмову у позові,в іншій частині оскаржувані рішення - залишити без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки справа щодо земельних ділянок № НОМЕР_3 площею 0,1974 га, АДРЕСА_2 - 0,0698 га не ініціювалась позивачем і не розглядалась в судах попередніх інстанцій, а щодо земельної ділянки № НОМЕР_4 площею 0,0990 гасудові рішення залишаються без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2, подану адвокатом Круцем Володимиром Мироновичем, задовольнити частково.

Рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 18 червня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 04 серпня 2022 року в частині визнання незаконним та скасування пункту 35 рішення сесії Ясенської сільської ради Рожнятівського району Івано-Франківської області від 05 червня 2001 року "Про розгляд заяв громадян" та визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю від 02 липня 2001 року, серія І-ІФ, № 014370, щодо належних ОСОБА_2 на праві приватної власності земельних ділянок № НОМЕР_3 площею 0,1974 га, № НОМЕР_5 - 0,2020 га, № НОМЕР_4 - 0,0698 га, скасувати, ухвалити нове рішення.

У позові ОСОБА_1 до Перегінської селищної ради Івано-Франківської області, ОСОБА_2, про визнання незаконним та скасування пункту 35 рішення сесії Ясенської сільської ради Рожнятівського району Івано-Франківської області від 05 червня 2001 року "Про розгляд заяв громадян" та визнання державного акта на право приватної власності на землю від 02 липня 2001 року, серія І-ІФ № 014370, недійсним в частині земельних ділянок № НОМЕР_3 площею 0,1974 га, НОМЕР_8 - 0,2020 га, НОМЕР_9 - 0,0698 га відмовити.