розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги прокурора Черкаської обласної прокуратури та Головного управління Державної казначейської служби України в Черкаській області на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 02 червня 2022 року у складі судді Позарецької С. М. та постанову Черкаського апеляційного суду від 11 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Нерушак Л. В., Вініченка Б. Б., Новікова О. М.,

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Черкаській області (далі - ГУ НП в Черкаській області), Черкаської обласної прокуратури, Головного управління Державної казначейської служби України в Черкаській області (далі - ГУ ДКСУ в Черкаській області) про відшкодування шкоди.

Позов обґрунтовано тим, що 22 липня 2017 року за наслідками досудового розслідування кримінального провадження від 03 квітня 2017 року № 12017250000000138 його повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 369-2 КК України.

Під час здійснення досудового розслідування стороною обвинувачення організовувались та здійснювались щодо нього слідчі та процесуальні дії, оперативні та інші заходи, що призвели до завдання йому моральної шкоди.

За результатами обшуку, проведеного в належному йому офісному приміщенні ФГ "Степ" у м. Жашкові Черкаської області, було виявлено та вилучено документи підприємства.

Ухвалою слідчого судді Придніпровського районного суду м. Черкаси від 31 липня 2017 року щодо нього застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту строком на 2 місяці із забороною залишати місце свого проживання та покладено виконання певних обов`язків.

Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 14 серпня 2017 року щодо нього застосовано запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 32 000,00 грн.

Ухвалою суду від 12 жовтня 2017 року строк дії виконання обов`язків, накладених на ОСОБА_1, продовжено на 1 місяць.

Вироком Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 березня 2019 року, залишеним без змін ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 08 січня 2020 року, його визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні злочину та виправдано за недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 369-2 КК України.

Постановою Верховного Суду від 27 січня 2021 року вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 березня 2019 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 08 січня 2020 року залишено без змін.

Посилаючись на вказані обставини, обґрунтовує виникнення права на звернення до суду із позовом про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду у порядку, встановленому Законом України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (266/94-ВР) (далі - Закон № 266/94-ВР (266/94-ВР) ).

Йому завдано моральну шкоду незаконним повідомленням про підозру, незаконним вилученням в ході обшуку офісу документації, незаконним проведенням негласних слідчих (розшукових) дій, незаконними обмеженнями, покладеними стороною обвинувачення та судом на нього у зв`язку із реалізацією заходу забезпечення кримінального провадження, що призвело до моральних страждань внаслідок погіршення відносин з оточуючими людьми, позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, нормально працювати, погіршенням стану здоров`я, неможливістю реалізувати право бути обраним, тощо.

Перебування під слідством та судом об`єктивно не може не завдавати шкоди особі, щодо якої здійснюється кримінальне переслідування.

Мінімальний розмір завданої моральної шкоди за період з 22 липня 2017 року до 27 січня 2021 року становить 173 860,00 грн.

Враховуючи ступінь тяжкості кримінального правопорушення, яке йому інкриміновано, тривалість досудового розслідування, встановлений законом мінімальний гарантований розмір шкоди, який обов`язково має бути відшкодованим постраждалій особі (в розмірі мінімальної заробітної плати за відповідний період), об`єктивно має бути більшим у цій справі. Доцільно застосувати до розрахованої гарантованої суми, що підлягає відшкодуванню, коефіцієнт 2,5. Таким чином, розмір, який підлягає відшкодуванню за завдану йому моральну шкоду, становить 434 650,00 грн (173 860,00 x 2,5).

У зв`язку з тривалим перебуванням під слідством та судом, значним погіршення стану здоров`я, необхідністю лікування та профілактики йому завдано шкоду у розмірі не менше 150 000,00 грн.

Незаконним проведенням негласних слідчих (розшукових) дій, що встановлено виправдувальним вироком, йому завдано моральну шкоду у розмірі 50 000,00 грн.

Покладення на нього стороною обвинувачення та судом деяких обмежень суттєво обмежило можливість нормально працювати, а тому завдана шкода оцінюється ним у 65 350,00 грн.

Сукупно обсяг завданої моральної шкоди, який підлягає до відшкодування, становить 700 000,00 грн.

Просить суд стягнути солідарно з ГУНП в Черкаській області, Черкаської обласної прокуратури на його користь у відшкодування моральної шкоди 700 000,00 грн, яка завдана незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів судового розслідування, прокуратури.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 02 червня 2022 року, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 11 серпня 2022 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди 191 834,41 грн.

Стягнуто з ГУ НП в Черкаській області в дохід держави судовий збір у розмірі 959,17 грн.

Стягнуто з Черкаської обласної прокуратури в дохід держави судовий збір у розмірі 959,17 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що у період незаконного та безпідставного перебування під слідством та судом факт завдання позивачу моральної шкоди презюмується, що дає підстави для висновку про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди.

Вирішуючи спір та задовольняючи позовні вимоги про відшкодування шкоди, суд першої інстанції виходив з доведення позовних вимог на підставі досліджених письмових доказів у справі, які є належними та допустимими. Суд встановив, що права позивача порушені діями працівників ГУ НП в Черкаській області, які здійснювали досудове розслідування кримінального провадження, та Черкаської обласної прокуратури, які здійснювали нагляд та процесуальне керівництво за досудовим розслідуванням, а тому можуть бути відновлені шляхом відшкодування моральної шкоди.

Враховуючи норми законодавства щодо розміру моральної шкоди, який підлягає відшкодуванню позивачу, суди дійшли висновку про стягнення з відповідачів 191 834,41 грн (29 місяців х 6 500 грн = 188 500 грн; 18 календарних днів дорівнює 11 робочим дням (11 робочих дні х 6 500 грн = 3 334,41 грн / міс).

Враховуючи критерій справедливості відшкодування моральної шкоди, суди дійшли висновку, що зазначений розмір є розумним та справедливим, визначений відповідно до обставин справи.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, вважав їх такими, що відповідають обставинам справи та вимогам закону, оскільки суд першої інстанції встановив дійсні обставини справи, надав належну оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, та ухвалив у справі законне рішення.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У вересні 2022 року прокурор Черкаської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 02 червня 2022 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 11 серпня 2022 року, просить змінити оскаржувані судові рішення в частині розподілу судових витрат.

У вересні 2022 року ГУ ДКСУ в Черкаській області звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Черкаського апеляційного суду від 02 червня 2022 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 11 серпня 2022 року, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволення позову та ухвалити нове рішення про відмову у позові у повному обсязі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга прокурора Черкаської обласної прокуратури мотивована тим, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суди попередніх інстанцій неправильно застосували частину шосту статті 141 ЦПК України, пункт 13 частини другої статті 3 Закону України "Про судовий збір", статті 3, 4 Закону № 266/94-ВР та помилково стягнули судовий збір з відповідачів, а не з держави.

Підставою касаційного оскарження судових рішень прокурор зазначає те, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 591/6892/18, провадження № 61-17919св20, від 11 серпня 2022 року у справі № 703/468/21, провадження № 61-3251св22, від 12 травня 2021 року у справі № 569/5644/19, провадження № 61-6116св20, від 19 травня 2021 року у справі № 210/1295/15-ц, провадження № 61-15655св19, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, провадження № 12-110гс18.

Касаційна скарга ГУ ДКСУ в Черкаській області мотивована таким.

Позивач обрав спосіб захисту порушеного права, який не передбачений законом, що є самостійною підставою для відмови у позові, пред`явив позов до органів державної влади, а не до держави Україна в особі її органів.

Належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу якого відповідач зазначає порушником своїх прав.

Відшкодувавши моральну шкоду без залучення до участі у справі держави як відповідача, суди попередніх інстанцій самостійно змінили предмет та підстави позову. Водночас суд не може вийти за межі позовних вимог та усупереч принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Підставою касаційного оскарження судових рішень ГУ ДКСУ в Черкаській області зазначає те, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 17 серпня 2020 року у справі № 0240/2961/18-а, провадження № К/9901/360/19, від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, провадження № 61-32739св18, від 12 січня 2022 року у справі № 372/4159/18, провадження № 61-18574св20, від 16 вересня 2020 року у справі № 420/5665/18, провадження № К/9901/21250/19,К/9901/21837/19; у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі

№ 242/4741/16-ц, провадження № 14-515цс19, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, провадження № 12-80гс20, від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, провадження № 12-110гс18.

Аргументи інших учасників справи

У відзивах на касаційні скарги, поданих до суду у жовтні та листопаді 2022 року, ГУ НП в Черкаській області підтримало доводи Черкаської обласної прокуратури та ГУ ДКСУ в Черкаській області, просило касаційні скарги задовольнити, рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 02 червня 2022 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 11 серпня 2022 року скасувати та відмовити у позові ОСОБА_1 .

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Черкаської обласної прокуратури, витребувано матеріали справи, відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення виконання рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 02 червня 2022 року та постанови Черкаського апеляційного суду від 11 серпня 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ГУ ДКСУ в Черкаській області.

У грудні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 16 жовтня 2023 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційні провадження відкриті з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційних скарг та відзивів, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги ГУ ДКСУ в Черкаській області та залишення без задоволення касаційної скарги прокурора Черкаської обласної прокуратури з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

03 квітня 2017 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості № 12017250000000138 про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 369-2 КК України.

За наслідками досудового розслідування кримінального провадження № 12017250000000138 ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 369-2 КК України.

Під час здійснення досудового розслідування стороною обвинувачення організовувались та здійснювались стосовно ОСОБА_1 слідчі та процесуальні дії, оперативні та інші заходи.

Зокрема, за результатами обшуку, проведеного 20 червня 2017 року на підставі ухвали слідчого судді Придніпровського районного суду м. Черкаси суду від 07 червня 2017 року в офісному приміщенні ФГ "Степ" у м. Жашків, було виявлено та вилучено документацію вказаного підприємства.

Ухвалою слідчого судді Придніпровського районного суду м. Черкаси від 31 липня 2017 року щодо ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід -домашній арешт, строком на 2 місяці із забороною залишати місце свого проживання та покладено на нього певні обов`язки.

Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 14 серпня 2017 року скасовано ухвалу слідчого судді Придніпровського районного суду м. Черкаси від 31 липня 2017 року, щодо ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 32 000,00 грн та встановлені певні процесуальні обов`язки.

Ухвалою слідчого судді Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12 жовтня 2017 року строк дії виконання обов`язків, накладених на ОСОБА_1 ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 14 серпня 2017 року, продовжено на 1 місяць.

Вироком Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 березня 2019 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 369-2 КК України, та виправдано ОСОБА_1 за недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення.

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 08 січня 2020 року вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 березня 2019 року залишено без змін.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Порядок відшкодування такої шкоди встановлюється законом (частина сьома статті 1176 ЦК України).

Таким спеціальним нормативно-правовим актом є Закон № 266/94-ВР (266/94-ВР) .

Статтею 1 Закону № 266/94-ВР передбачено, що відповідно до положень цього закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:

1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру

у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;

2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;

3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність" (2135-12) , "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" (3341-12) та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених Законом № 266/94-ВР (266/94-ВР) , виникає, зокрема, у випадках постановлення виправдувального вироку суду (пункт 1 частини першої статті 2 цього Закону).

У справі, що переглядається, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що позивачу завдано моральної шкоди внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, оскільки вироком суду ОСОБА_1 визнаний невинуватим у пред`явленому йому обвинуваченні та виправданий за недоведеністю в його діяннях складу кримінального правопорушення.

Згідно зі статтею 4 Закону № 266/94-ВР відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Відповідно до частини третьої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно з частиною третьою статті 13 Закону № 266/94-ВР відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом.

При цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діє на час розгляду справи.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, від якої не відступила Велика Палата Верховного Суду й у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18).

Зазначена норма Закону не зобов`язує суд визначати розмір відшкодування моральної шкоди в межах мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, а лише встановлює найнижчу межу розміру такого відшкодування. Тобто розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом може бути визначений у сумі більшій, ніж один мінімальний розмір заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Визначення розміру моральної шкоди не в мінімальному розмірі є правом суду.

Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" (1928-20) з 01 січня 2022 року мінімальний розмір заробітної плати встановлено на рівні 6 500,00 грн, і саме з урахуванням цієї суми повинен розраховуватися розмір заподіяної позивачу моральної шкоди.

Суди попередніх інстанцій визначили і встановили правильний період перебування позивача під слідством і судом, за який він має право на відшкодування моральної шкоди, визначили розмір відшкодування такої шкоди та стягнули компенсацію у розмірі (191 834,41 грн), який не може бути меншим відповідно до норм закону та періоду перебування позивача під слідством і судом.

Доводів щодо заперечення проти вказаного розміру касаційні скарги не містять.

Частково задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з доведеності факту завдання позивачу моральної шкоди у зв`язку з незаконним притягненням його до кримінальної відповідальності, оскільки сам факт притягнення особи до кримінальної відповідальності за злочин (кримінальне правопорушення), вчинення якого не було доведено, є підставою для відшкодування такій особі моральної шкоди.

У зв`язку з цим Верховний Суд відхиляє відповідні доводи касаційної скарги.

Також безпідставними є доводи ГУ ДКСУ в Черкаській області (з посиланням на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, провадження

№ 12-80гс20, постановах Верховного Суду від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, провадження № 61-32739св18, від 12 січня 2022 року у справі № 372/4159/18, провадження № 61-18574св20,) проте, що позивач обрав спосіб захисту порушеного права, який не передбачений законом, що є самостійною підставою для відмови у позові; позивач пред`явив позов до органів державної влади, а не до держави Україна в особі її органів.

Належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.

Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій правильно стягнули компенсацію моральної шкоди за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відшкодування моральної шкоди у цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 711/4624/21 (провадження № 61-5128св22) за подібних обставин справи та тотожних предмету та підстав позову.

Зазначене не суперечить доводам касаційної скарги ГУ ДКСУ в Черкаській області (з посиланням на правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, провадження № 12-110гс18) про те, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі, а отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин.

Разом з тим зазначення судом першої інстанції у резолютивній частині рішення відомостей про вид рахунку, з якого буде здійснено безспірне списання, є помилковим з огляду на таке.

Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває

і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Згідно з пунктом 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011 (460/2011) , центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду, від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18), на яку заявники посилаються у касаційних скаргах).

У пунктах 5.4, 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду

від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження

№ 12-110цс18) вказано, що у випадку, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов`язана держава, яка бере участь у справі через відповідні органи: орган, дії, бездіяльність якого призвели до негативних наслідків, та орган Державної казначейської служби України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19), що у цивільному судочинстві зазначено, що держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді. У справах про відшкодування шкоди державою вона бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого завдано шкоду. Хоча наявність такого органу для того, щоб заявити відповідний позов до держави України, не є обов`язковою. Участь у вказаних справах Державної казначейської служби України чи її територіальних органів не є необхідною.

Відповідний правовий висновок також викладений у постановах Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 495/6187/16 (провадження № 61-8385св20), від 29 червня 2022 року у справі № 201/9398/20 (провадження № 61-11520св21).

З огляду на викладене суди попередніх інстанцій зробили помилкові висновки про стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди безпосередньо з Державного бюджету України, оскільки кошти підлягають стягненню з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України.

Доводи касаційної скарги ГУ ДКСУ у Черкаській області про неналежність обраного позивачем способу захисту, відсутність заявлених вимог безпосередньо до держави Україна та незалучення до участі у справі Державної казначейської служби України є необґрунтованими та спростовуються зазначеними вище нормами права і релевантною практикою Верховного Суду щодо застосування цих норм у спірних правовідносинах.

Позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, в порядку, передбаченому статтею 1176 ЦК України та Законом № 266/94-ВР (266/94-ВР) .

Відповідачами у справі позивач визначив органи, діяннями яких завдано шкоду, а також співвідповідача - територіальний орган Державної казначейської служби України, тобто через ці органи держава бере участь у справі як відповідач.

Тобто держава як учасник цивільних відносин у цій справі виступає в особі органу, якого відповідач зазначив порушником своїх прав (постанова Верховного Суду від 17 серпня 2020 року у справі №0240/2961/18-а, постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, на які заявники посилаються у касаційних скаргах, та від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15).

Також є необґрунтованими посилання у касаційній скарзі ГУ ДКСУ у Черкаській області на те, що стягнувши з Державного бюджету України шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку Державногобюджету України кошти у відшкодування моральної шкоди, суди вийшли за межі позовних вимог, оскільки позивач заявляв вимогу про солідарне відшкодування моральної шкоди з ГУ НП в Черкаській області та Черкаської обласної прокуратури з таких підстав.

Установивши, що шкода завдана позивачу у зв`язку діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури, зокрема, які зазначені у справі відповідачами, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що відшкодовувати таку шкоду зобов`язана держава, яка бере участь у справі через ці органи. Часткового задовольняючи позов, суд першої інстанції не вийшов за межі позовних вимог, а застосував спосіб поновлення порушеного права позивача, який передбачений законом та відповідає змісту права, за захистом якого він звернувся до суду. Суд не змінив ні підстави позову, ні зміст позовних вимог.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року

у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) та від 25 червня

2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19) зроблено правовий висновок про те, що посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені в позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв`язку із цим суд, з`ясувавши при розгляді справи, що позивач послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує в рішенні саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

З урахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у зазначених вище постановах Верховного Суду, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга ГУ ДКСУ у Черкаські області підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають зміні з викладенням резолютивної частини в такій редакції:

"Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 191 834,41 (сто дев`яносто одну тисячу вісімсот тридцять чотири) грн 41 коп на відшкодування моральної шкоди".

Щодо доводів касаційної скарги прокурора Черкаської обласної прокуратури, то Верховний Суд зазначає таке.

Частково задовольнивши позов про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції врахував сплату позивачем при зверненні до суду судового збору у розмірі 7 000,00 грн та на підставі статті 141 ЦПК України розподілив судові витрати пропорційно до задоволених вимог, стягнувши з ГУ НП в Черкаській області та Черкаської обласної прокуратури в дохід держави судовий збір у розмірі по 959,17 грн з кожного відповідача.

У касаційній скарзі прокурор Черкаської обласної прокуратури вказує на неправильність такого розподілу з тих підстав, що позивач був звільнений від сплати судового збору при зверненні до суду з позовом і підстав для компенсації сплаченої суми в порядку розподілу судових витрат у визначений судом спосіб немає.

Відповідно до пункту 13 частини другої статті 3 Закону України "Про судовий збір" судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина шоста статті 141 ЦПК України).

Позивач був звільнений від сплати судового збору при зверненні до суду, зокрема при поданні позовної заяви, на підставі пункту 13 частини другої статті 3 Закону України "Про судовий збір", проте сплатив 7 000,00 грн судових витрат.

Однак зазначене не вплинуло на розподіл судових витрат у справі, оскільки суд компенсував судовий збір пропорційно до задоволеної вимоги не на користь позивача, а на користь держави.

У будь-якому випадку, звільнення позивача від сплати судового збору не означає, що відповідач не має відшкодувати витрати, пов`язані з розглядом справи. Змінюється лише спосіб компенсації цих витрат.

Суд першої інстанції правильно вирішив питання про компенсацію цих витрат пропорційно до задоволених вимог та стягнув їх частину в дохід держави, а не на користь позивача.

Питання компенсації судового збору пропорційно до задоволеної вимоги не на користь позивача, а на користь держави, у випадку звільнення позивача від сплати судових витрат відповідає вимогам закону, оскільки держава як відповідач діє через відповідні органи.

Висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 02 червня 2021 року у справі № 591/6892/18, провадження 61-17919св20, на яку прокурор посилається у касаційній скарзі, не є підставою для скасування судових рішень щодо розподілу судових витрат у справі.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до частин першої, третьої та четвертої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Зважаючи на те, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині способу стягнення моральної шкодиухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, вказані судові рішення підлягають зміні з викладенням резолютивної частини в редакції цієї постанови.

Відповідно до підпунктів "б", "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частиною першою, пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача.

З урахуванням того, що оскаржувані судові рішення змінені лише щодо способу стягнення грошових коштів у відшкодування моральної шкоди, а не щодо розміру цієї шкоди, судові витрати у вигляді судового збору в касаційній інстанції розподілу не підлягають.