розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - Казарян Ірини Сергіївни на постанову Одеського апеляційного суду від 20 січня 2022 рокуу складі колегії суддів: Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я., Сєвєрова Є. С.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

1. У липні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу частково недійсним, витребування майна із чужого незаконного володіння.

2. Позовна заява мотивована тим, що з 25 грудня 1978 року вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_5, який рішенням Ворошиловського районного суду міста Донецька від 04 березня 2005 року, яке набрало законної сили 23 травня 2005 року, розірвано.

3. 17 грудня 2002 року ОСОБА_5 було придбано 3/4 ідеальної частки нежилого приміщення в будинку АДРЕСА_1 . За взаємною згодою право власності на вказане майно було зареєстровано за ОСОБА_5, проте воно є об`єктом загальної спільної сумісної власності, придбаним за час спільного шлюбу.

4. Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 17 квітня 2014 року у справі № 1519/2-465/11, яке набуло законної сили, визнано недійсним договір купівлі-продажу 3/4 ідеальної частки нежилого приміщення за адресою: АДРЕСА_1, укладений 20 жовтня 2004 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, посвідчений державним нотаріусом Шостої одеської нотаріальної контори Щукіною Л. С., під реєстровим №4-4545 (бланк ВВМ №931406). Скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи про реєстрацію права власності на 3/4 ідеальну частку нежилого приміщення за адресою: АДРЕСА_1, за ОСОБА_3, визнано за ОСОБА_1 право приватної власності на 3/8 ідеальну частку нежилого приміщення за адресою:

АДРЕСА_1, в порядку поділу майна, що є об`єктом права спільної власності подружжя, визнано за ОСОБА_5 право приватної власності на 3/8 ідеальну частку нежилого приміщення за адресою:

АДРЕСА_1, в порядку поділу майна, що є об`єктом права спільної власності подружжя.

5. При зверненні за реєстрацією права власності їй стало відомо, що в період розгляду справи у Малиновському районному суді м. Одеси, а саме 28 лютого

2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу вказаного приміщення, що підтверджується довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, з якої вбачається, що ОСОБА_2 на праві спільно часткової приватної власності належить 3/4 частини нежилого приміщення в будинку АДРЕСА_1 .

6. Позивачка вказує, що згоди на продаж приміщення вона не давала і про це нічого не знала, отже вищевказаний правочин вчинений в порушені вимог діючого законодавства України та підлягає визнанню частково недійсним. Крім того, на законні вимоги позивачки про повернення квартири відповідачі не реагують.

7. З огляду на вказане просила:

- поновити строк позовної давності для звернення до суду у зв`язку з пропущенням з поважних причин;

- визнати частково недійсним договір купівлі-продажу 3/4 ідеальної частки нежилого приміщення загальною площею 80 кв. м за адресою: АДРЕСА_1, укладений 28 лютого 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Одеського нотаріального округу Сімоновою О. Ю., під реєстровим № 1026, в частині 3/8, загальною площею 40 кв. м, за якою заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 17 квітня 2014 року у справі №1519/2-465/11 за нею, ОСОБА_1, визнано право власності;

- скасувати запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно записи про реєстрацію права власності на ім`я ОСОБА_2 3/8 ідеальної частки нежилого приміщення загальною площею 40 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 ;

- витребувати від ОСОБА_2 на її, ОСОБА_1, користь 3/8 ідеальної частки нежилого приміщення загальною площею 40 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

8. Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 15 березня 2017 року у складі судді Поліщук І. О. позов задоволено.

9. Визнано частково недійсним договір купівлі-продажу 3/4 ідеальної частки нежилого приміщення загальною площею 80 кв. м за адресою: АДРЕСА_1, укладений 28 лютого 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Одеського нотаріального округу Сімоновою О. Ю., під реєстровим № 1026, в частині 3/8 ідеальної частки, за якою заочним рішенням Малиновського районного суду

м. Одеси від 17 квітня 2014 року по цивільній справі № 1519/2-465/11 за ОСОБА_1 визнано право приватної власності на 3/8 ідеальної частки нежилого приміщення за адресою: АДРЕСА_1, в порядку поділу майна, що є об`єктом права спільної власності подружжя.

10. Скасовано запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно записи про реєстрацію права власності на ім`я ОСОБА_2 3/8 ідеальної частки нежилого приміщення за адресою:

11. Витребувано у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3/8 ідеальної частки нежилого приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .

12. Вирішено питання розподілу судових витрат.

13. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 17 квітня 2014 року у справі № 1519/2-465/11 визнано за ОСОБА_1 право приватної власності на 3/8 ідеальну частку спірного нежилого приміщення в порядку поділу майна, що є об`єктом права спільної власності подружжя, а тому продаж нежилого приміщення 28 лютого

2013 року була здійснена за відсутності волевиявлення власника, як учасника договору, у зв`язку із чим договір купівлі-продажу від 28 лютого 2013 року в частині продажу 3/8 частин нежилого приміщення є угодою, яка не відповідає вимогам закону, так як відчуження відбулось особою, що не мала належного обсягу повноважень щодо здійснення таких дій, поза волею власника, та має бути визнана недійсною.

14. У зв`язку із вибуттям квартири з володіння власника та наступним її продажем особою, яка не мала на це права, позивач, згідно зі статтею 388 ЦК України має право витребувати це майно від набувача у свою власність.

15. Також суд першої інстанції зазначав, що ОСОБА_1, дізнавшись про відчуження спірного майна її чоловіком ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом про визнання довіреності недійсною, ще до того як цей об`єкт було придбано у ОСОБА_3 відповідачкою ОСОБА_2 . Судові процесі стосовно визнання права власності на даний об`єкт за ОСОБА_1 тривали з 2010 року та закінчилися прийняттям заочного рішення Малиновським районним судом м. Одеси 17 квітня 2014 року, а тому саме з цього часу розпочався перебіг строку позовної давності щодо вимог, пред`явлених до ОСОБА_2 . Оскільки позов подано до суду 26 липня 2016 року, тому трирічний строк позовної давності не пропущено.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

16. Постановою Одеського апеляційного суду від 20 січня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Малиновського районного суду

м. Одеси від 15 березня 2017 року скасовано. У задоволенні позову відмовлено.

17. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що спірний договір купівлі-продажу частки нерухомого майна укладено між ОСОБА_3 та

ОСОБА_2 і оскільки ОСОБА_1 не є стороною вказаного договору, тому не вправі заявляти про визнання правочину недійсним на підставі статей 203, 215 ЦК України. Передбачені статтею 216 ЦК України правові наслідки недійсності правочину не матимуть наслідку повернення ОСОБА_2 ОСОБА_1 у натурі того, що ОСОБА_2 одержала від ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу.

18. Скасування запису про реєстрацію права власності ОСОБА_2 на 3/8 часток нерухомого майна в силу відсутності правових підстав для визнання за позовом ОСОБА_1 недійсним договору купівлі-продажу 3/4 часток нерухомого майна не може розглядатися як правовий наслідок недійсності правочину (договору купівлі-продажу).

19. Крім того, оскільки спірне майно (3/8 часток нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ) в натурі не виділене, отже не є індивідуально визначеним, апеляційний суд дійшов висновку, що витребуванню на підставі частини 1 статті 388 ЦК України воно не підлягає.

20. Відмовляючи у задоволенні позову в частині витребування спірного майна, апеляційний суд виходив з того, що витребувати можна лише індивідуально визначене майно, тобто майно виділене в натурі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

21. У вересні 2022 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката

Казарян І. С. на постанову Одеського апеляційного суду від 20 січня 2022 року.

22. Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2023 рокуу складі колегії суддів Касаційного цивільного суду: ОСОБА_6 (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В. відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

23. Відповідно до розпорядження Заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 10 серпня 2023 року

№ 962/0/226-23, протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 серпня 2023 року, у зв`язку із звільненням у відставку судді ОСОБА_6, справу призначено судді-доповідачеві ОСОБА_7, судді, які входять до складу колегії: Ігнатенко В. М., Карпенко С. О.

24. Відповідно до розпорядження Заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2023 року

№ 1091/0/226-23, протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 вересня 2023 року, у зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_7, справу призначено судді-доповідачеві Сакарі Н. Ю., судді, які входять до складу колегії: Білоконь О. В., Осіян О. М.

25. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 листопада 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

26. У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Казарян І. С., посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

27. Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення представник ОСОБА_1 - Казарян І. С. зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, вказує, що суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду

від 26 вересня 2018 року у справі № 523/10174/45-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 20 жовтня 2020 року у справі № 752/11904/17, суд не дослідив зібрані у справі докази (пункти 1 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

28. Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував, що діючи без відома та згоди позивачки, її чоловік відчужив спірне майно ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу. Згодом, ОСОБА_3, діючи на підставі визнаного недійсним договору купівлі-продажу, продав спірне приміщення ОСОБА_2 . Тобто спірне майно вибуло з володіння позивачки поза її волею.

29. Вважає, що відчуження відбулось особою, що не мала належного обсягу повноважень щодо здійснення таких дій, а тому договір купівлі-продажу в частині продажу 3/8 часток спірного майна має бути визнаний недійсним.

30. Крім того, зазначає, що задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.

31. Та обставина, що частка не виділена в натурі, не може перешкоджати захисту порушеного права на підставі статті 388 ЦК України, тим більш, що в подальшому дана частка може бути виділена в натурі.

32. Також вказує, що позовна вимога про скасування записів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно про реєстрацію права власності на ім`я ОСОБА_2 3/8 частки нежилого приміщення є цілком законною вимогою для відновлення порушеного права при подачі віндикаційного позову.

33. Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не поданий.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

34. Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 1978 року ОСОБА_5 та ОСОБА_1 перебували у шлюбі, який розірвано рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 04 березня 2005 року; свідоцтво про розірвання шлюбу видано 07 жовтня 2005 року.

35. 17 грудня 2002 року ОСОБА_5 набуто у власність 3/4 часток нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

36. 20 жовтня 2004 року ОСОБА_5, діючи від свого імені та від імені своєї дружини ОСОБА_1 на підставі довіреності, посвідченої 06 серпня 2004 року керуючою справами Орлиновської сільської ради Балаклавського району Сімоченко Н. В. за реєстровим №371, продав 3/4 часток нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 20 жовтня 2004 року державним нотаріусом Шостої одеської державної нотаріальної контори

Щукіною Л. С. за реєстровим №4-4545.

37. ОСОБА_1 оскаржила довіреність, на підставі якої діяв ОСОБА_5 .

38. Рішенням Бахчисарайського районного суду АР Крим від 01 листопада

2010 року, залишеним в силі ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 13 червня 2012 року, визнано недійсною довіреність, посвідчену 06 серпня 2004 року керуючою справами Орлиновської сільської ради Балаклавського району Сімоченко Н. В. за реєстровим № 371.

39. ОСОБА_1 оскаржила договір купівлі-продажу 3/4 часток нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, звернувшись до суду з позовом до ОСОБА_5 та ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, пославшись на неналежність їй підпису на довіреності, посвідченій 06 серпня 2004 року керуючою справами Орлиновської сільської ради Балаклавського району Сімоченко Н. В. за реєстровим №371.

40. Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 27 березня 2012 року в справі №1519/2-465/11 в задоволенні позову відмовлено.

41. Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 17 квітня 2014 року за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 01 лютого 2017 року та постановою Верховного Суду від 20 листопада 2019 року, рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 27 березня 2012 року у справі №1519/2-465/11 скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено; визнано недійсним договір купівлі-продажу 3/4 часток нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, посвідчений 20 жовтня 2004 року державним нотаріусом Шостої одеської державної нотаріальної контори за реєстровим №4-4545; скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи про реєстрацію права власності на 3/4 частки нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1, за

ОСОБА_3 ; визнано за ОСОБА_1 право приватної власності на 3/8 часток нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 ; визнано за ОСОБА_5 право приватної власності на 3/8 часток нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 в порядку поділу майна подружжя.

42. Згідно з договором купівлі-продажу, укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідченим 28 лютого 2013 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сімоновою О. Ю. (державна реєстрація проведена 28 лютого 2013 року, індексний номер 620545), ОСОБА_2 набула у власність 3/4 частки нежитлового приміщення, розташованого за адресою:

АДРЕСА_1, загальною площею 80,0 кв. м, яке належало продавцю ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого

20 жовтня 2004 року державним нотаріусом Шостої одеської державної нотаріальної контори за реєстровим №4-4545.

43. Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованої 16 червня 2016 року, нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 28 лютого 2013 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сімоновою О. Ю. за реєстровим №1026, значиться належним ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

44. Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

45. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

46. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

47. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

48. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

49. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

50. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

51. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

52. Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду у повній мірі не відповідає.

53. Судами попередніх інстанцій встановлено, що заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 17 квітня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 01 лютого 2017 року та постановою Верховного Суду від 20 листопада 2019 року, визнано недійсним договір купівлі-продажу часток нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи про реєстрацію права власності на частки нежитлового приміщення за адресою:

АДРЕСА_1, за ОСОБА_3 ; визнано за

ОСОБА_1 та за ОСОБА_5 право приватної власності за кожним на 3/8 часток вказаного нежитлового приміщення в порядку поділу майна подружжя.

54. Отже, вказаним вище рішенням суду від 17 квітня 2014 року, яке набрало законної сили, зокрема визнано недійсним договір купівлі-продажу від 20 жовтня 2004 року, за яким ОСОБА_3 набув право власності на 3/4 частки вказаного нежитлового приміщення, та визнано за ОСОБА_1 право приватної власності на 3/8 часток спірного нежитлового приміщення в порядку поділу майна подружжя.

55. Разом з тим, 28 лютого 2013 року ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу відчужив 3/4 частки вказаного нежитлового приміщення на користь ОСОБА_2 .

56. Також з матеріалів справи вбачається, що право власності на спірне майно зареєстровано за відповідачкою ОСОБА_2 .

57. Отже, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що спірне майно вибуло з володіння позивачки поза її волею.

58. Разом з тим, звертаючись до суду з цим позовом, позивачка просила визнати частково недійсним договір купівлі-продажу 3/4 ідеальної частки нежилого приміщення, укладений 28 лютого 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ; скасувати запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 3/8 ідеальної частки нежилого приміщення за ОСОБА_2 та витребувати спірне від ОСОБА_2 на її користь.

59. У постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року в справі

№ 6-2723цс16 зазначено, що "положення частини першої статті 216 ЦК України не можуть застосовуватись як підстави позову про повернення переданого на виконання недійсного правочину майна, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. Положення статті 388 ЦК України можуть застосовуватись як підстави позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, і було відчужене третій особі за умови, що між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин. Таким чином, одночасне пред`явлення віндикаційного позову про витребування майна із чужого незаконного володіння (позову власника, позбавленого володіння майном, про витребування майна від його володільця) та негаторного позову про визнання правочину недійсним із застосування реституції (позову про захист права від порушень, не пов`язаних з позбавлення володіння), тобто одночасне застосування статей 216 і 338 ЦК України, є помилковим, оскільки віндикаційний і негаторний позови вважаються взаємовиключними".

60. Велика Палата Верховного Суду послідовно виснувала щодо ефективних способів захисту при неодноразовому відчуженні майна. Відповідно до її висновків захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, що було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. (пункти 73, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду

від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц; пункти 84, 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі

61. В постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зазначено, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (пункт 148 постанови).

62. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

63. Близькі за змістом висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 98), від 14 листопада 2018 року у справі

№ 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 115, 116), від 19 травня

2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80),

від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20) та багатьох інших.

64. Отже, у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу 3/4 частки спірного приміщення та скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно про реєстрацію права власності за ОСОБА_2, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (недоцільними до застосування) та зайвими.

65. Таким чином, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками апеляційного суду, що передбачені статтею 216 ЦК України правові наслідки недійсності правочину не матимуть наслідку повернення

ОСОБА_2 ОСОБА_1 у натурі того, що ОСОБА_2 одержала від ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу, і скасування запису про реєстрацію права власності ОСОБА_2 на 3/8 часток нерухомого майна в силу відсутності правових підстав для визнання за позовом ОСОБА_1 недійсним договору купівлі-продажу 3/4 часток нерухомого майна не може розглядатися як правовий наслідок недійсності правочину (договору купівлі-продажу).

66. Разом з тим, відмовляючи у задоволенні позову в частині витребування спірного майна, апеляційний суд виходив з того, що витребувати можна лише індивідуально визначене майно, тобто майно виділене в натурі, проте спірне майно (3/8 часток нежитлового приміщення) в натурі не виділене, отже не є індивідуально визначеним, а тому не підлягає витребуванню.

67. Проте, при розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах.

68. Ефективним способом захисту права неволодіючого власника майна до володіючого, на його думку, невласника є звернення з віндикаційним позовом, тобто з позовом про витребування майна (пункт 6.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження

№ 12-14звг19)).

69. Належні позивачці 3/8 частки нерухомого майна, а саме нежилого приміщення, є майном, яке може бути витребувано від особи, яка заволоділа ним.

70. Ураховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18; пункт 90)).

71. Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина перша статті 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Тоді як право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21; пункти 65-67); від 18 січня 2023 року у справі

№ 488/2807/17 (провадження № 14-91цс20; пункт 92)).

72. Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону № 1952-IV установлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

73. Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18)).

74. З визнанням того, що державною реєстрацією права власності на нерухоме майно підтверджується володіння цим майном, у судову практику увійшла концепція "книжного володіння".

75. Як уже зазначалося, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

76. У постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

77. Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону № 1952-IV). Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

78. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем.

79. Відповідно до статті 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

80. Оскільки у справі, що переглядається, заявлено позов про витребування 3/8 ідеальної частки нежилого приміщення, наслідком задоволення позову буде внесення записів про державну реєстрацію за позивачкою права власності на 3/8 частки спірного нежилого приміщення .

81. Такий висновок узгоджується з постановою Верховного Суду України

від 16 вересня 2015 року у справі № 6-1203цс15, у якій витребувано від відповідача на користь позивачів 54/100 частки квартири без з`ясування, чи є це майно індивідуально визначеним або виділеним в натурі.

82. Виділ частки з майна, що є у спільній частковій власності, передбачено у статті 364, а поділ майна, що є у спільній частковій власності, урегульовано у статті 367 ЦК України. Вказане уможливлюється після витребування 3/8 частки спірного нерухомого майна на користь позивачки.

83. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 362/2707/19 (провадження

84. При цьому, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного в постановах від 02 вересня 2015 року у справі № 6-1168цс15 та від 16 серпня 2017 року у справі № 6-54цс17, а також висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду в постановах від 21 серпня 2018 року у справі № 757/32440/15-ц (провадження № 61-14437св18), від 05 вересня 2018 року у справі № 723/1983/16-ц (провадження № 61-22402св18) та від 20 січня 2021 року у справі № 2-4440/11 (провадження

№ 61-5464св20) про те, що витребувати можна лише індивідуально визначене майно або майно, яке виділено в натурі.

85. Отже, позов в частині витребування 3/8 частки спірного нерухомого майнавід ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає задоволенню з підстав, викладених у мотивувальній частині вказаного рішення суду.

86. Апеляційний суд вказаного не врахував, у зв`язку із чим дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині витребування спірного майна.

87. Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

88. Зважаючи на те що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але апеляційний суд допустив помилку в застосуванні норм матеріального права в частині вирішення позову про витребування спірного майна, судове рішення апеляційного суду в цій частині відповідно до статті 413 ЦПК України підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині. В іншій частині постанова апеляційного суду підлягає залишенню без змін.

Щодо судових витрат

89. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України визначено, що, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

90. Згідно з підпунктами "б", "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, і з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

91. Згідно з положеннями частин першої, пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі часткового задоволення позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

92. Беручи до уваги положення статті 141 ЦПК України, сума судового збору, яка підлягає стягненню з відповідачів на користь позивачки у порядку розподілу судових витрат, понесених у суді першої інстанції, складає 1944,00 грн (лише в частині задоволених позовних вимог про витребування майна).

93. Крім того, оскільки касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, судовий збір, сплачений ОСОБА_1 за подачу касаційної скарги у розмірі 3888,00 грн (в частині задоволених вимог), підлягає стягненню з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - Казарян Ірини Сергіївни задовольнити частково.

2. Постанову Одеського апеляційного суду від 20 січня 2022 рокув частині вирішення позову про витребування у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3/8 ідеальної частки нежилого приміщення за адресою: АДРЕСА_1, скасувати, а рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 15 березня 2017 рокув цій частині залишити в силі.