ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 189/1720/21

провадження № 61-5511св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Ступак О. В., суддів:Білоконь О. В., Олійник А. С., Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Комунальне підприємство "Новомосковська центральна регіональна лікарня інтенсивного лікування",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 31 серпня 2022 року у складі судді Степанової О. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 березня 2023 року у складі колегії суддів:Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства "Новомосковська центральна регіональна лікарня інтенсивного лікування" (далі - КП "Новомосковська ЦРЛІЛ") про зміну формулювання підстав звільнення, відшкодування середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовну заяву обґрунтував тим, що з 01 серпня 2021 року він працював на посаді лікаря-терапевта приймального відділення у КП "Новомосковська ЦРЛІЛ" на підставі наказу від 22 липня 2021 року № 423. 17 серпня 2021 року згідно з наказом роботодавця № 546-к/тр його звільнено з роботи у зв`язку з прогулом без поважних причин на підставі пункту 4 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України (322-08) ) з 17 серпня 2021 року. Вказував на те, що про порушення своїх прав він дізнався лише 29 серпня 2021 року, коли отримав поштовим відправленням копію наказу роботодавця про звільнення. Зазначав, що він не погоджується із застосуванням до нього дисциплінарного стягнення, наказ роботодавця від 17 серпня 2021 року № 546-к/тр вважає незаконним та таким, що підлягає скасуванню. Стверджував, що з 01 серпня 2019 року працював на посаді лікаря-інтерна (спеціальність - внутрішні хвороби) у Комунальному закладі "Новомосковська центральна районна лікарня" Дніпропетровської обласної ради" (далі - КЗ "Новомосковська ЦРЛ "ДОР"), на підставі строкової угоди про проходження інтернатури та відпрацювання трьох років після закінчення інтернатури" від 12 липня 2019 року № 48. На підставі заяви від 27 липня 2019 року його було прийнято в члени профспілки працівників КЗ "Новомосковська ЦРЛ "ДОР". Згідно з інформацією, зазначеною в трудовій книжці, 01 жовтня 2019 року КЗ "Новомосковська ЦРЛ "ДОР" реорганізовано шляхом перетворення в Комунальне підприємство "Новомосковська центральна районна лікарня "Дніпропетровської обласної ради" (далі - КП "Новомосковська ЦРЛ "ДОР"), а 11 лютого 2020 року перейменовано в КП "Новомосковська ЦРЛІЛ". З 01 серпня 2021 року відповідач перевів позивача з посади лікаря-інтерна на посаду лікаря-терапевта приймального відділення. Протягом всього часу навчання в інтернатурі позивач був зареєстрованим та фактично проживав у студентському гуртожитку № 7 Дніпропетровської медичної академії за адресою: АДРЕСА_1 . 06 липня 2021 року його знято з реєстрації за вищевказаною адресою у зв`язку із закінченням проходження інтернатури. До 30 липня 2021 року позивач фактично продовжував проживати у вказаному гуртожитку, займався пошуками іншого житла, за яке би міг платити, враховуючи дуже обмежений бюджет. Пошуки були безрезультатними. За орендовану кімнату позивач мав би сплатити більшу половину своєї заробітної плати. 30 липня 2021 року позивач виселився з гуртожитку та змушений був переїхати до знайомих, які дозволили проживати до 09 серпня 2021 року, до повернення з відпустки. З 02 серпня 2021 року позивач неодноразово звертався до відповідача з проханням дозволити продовжувати роботу на умовах неповного робочого дня (0,5 ставки) для отримання можливості підробітку, просив посприяти в отриманні тимчасового місця проживання. В проханні було відмовлено, відповідач вимагав виконувати умови договору в повному обсязі, не бажав йти на жодні поступки. 06 серпня 2021 року він звернувся до генерального директора відповідача із заявою про звільнення, просив звільнити його з 09 серпня 2021 року за власним бажанням у зв`язку з відсутністю житла та вимушеним переїздом за місцем реєстрації. Генеральний директор не бажав звільняти позивача ні за яких умов, наголошував на необхідності виконання договору незважаючи ні на що, був обізнаним в питанні виселення позивача з гуртожитку та перспективи отримання позивачем мінімальної заробітної плати, пропонував йому їздити на роботу з дому, з села Катеринівка Дніпропетровської області, або жити в лікарні, поводив себе дуже агресивно, застосовував нецензурну лайку. В прийнятті заяви позивача про звільнення було відмовлено, докази термінового переїзду відповідача його не цікавили, паспорт до огляду було надано. Пізніше з`ясувалося, що заяву все ж зареєстровано 06 серпня 2021 року. А 09 серпня 2021 року о 13 год 00 хв позивач зателефонував до відділу кадрів та поцікавився, чи можна ознайомитися з наказом та отримати трудову книжку. Позивача повідомили про те, що питання звільнення за власним бажанням не розглядається ні за яких умов у зв`язку з необхідністю трирічного відпрацювання згідно з договором, трудову книжку та наказ позивач 09 серпня 2021 року не отримає. Розглядається питання звільнення за прогул у випадку невиходу на нічне чергування, яке починалося о 16 год 30 хв 09 серпня 2021 року. Позивач надіслав на адресу відповідача власноруч написану заяву, в якій повторно наголошував на поважності причини відсутності на робочому місці, заперечував щодо звільнення за прогул, просив направити трудову книжку поштою. 29 серпня 2021 року позивач отримав поштою наказ про звільнення від 17 серпня 2021 року № 546-к/тр. Конверт з наказом було вкладено в поштовий ящик, а не вручено під розписку. Про засідання Новомосковської районної організації профспілки працівників охорони здоров`я, яке відбулося 17 серпня 2021 року, позивач дізнався 29 серпня 2021 року із наказу про звільнення. 17 вересня 2021 року позивач отримав свою трудову книжку поштою. Конверт з трудовою книжкою було вкладено в поштову скриньку, а не вручено під розпису. В термін до 17 вересня 2021 року позивач не мав змоги працевлаштуватися, оскільки не мав трудової книжки. Станом на 27 листопада 2021 року позивач не працевлаштований.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просив суд визнати незаконним наказ КП "Новомосковська ЦРЛІЛ" від 17 серпня 2021 року № 546-к/тр "Про звільнення ОСОБА_1 у зв`язку з прогулом без поважних причин 17 серпня 2021 року, згідно з пунктом 4 статті 40 КЗпП України"; змінити дату та формулювання причини його звільнення з роботи, зазначивши дату звільнення - 17 вересня 2021 року; підставу звільнення - "Звільнений за власним бажанням у зв`язку переїздом на нове місце проживання, згідно з пунктом 1 статті 39 КЗпП України"; стягнути з КП "Новомосковська ЦРЛІЛ" на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 10 серпня до 17 вересня 2021 року у розмірі 7 760,61 грн; стягнути з КП "Новомосковська ЦРЛІЛ" на його користь судові витрати, які складаються із сплаченого судового збору та коштів на отримання правничої допомоги.

Рішенням Покровського районного суду Дніпропетровської області від 31 серпня 2022 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про законність звільнення позивача з роботи на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України за прогул без поважних причин та недоведеність факту порушення його прав відповідачем.

Також суд першої інстанції дійшов висновку про те, що укладаючи угоду від 12 липня 2019 року № 48 з відповідачем, позивач взяв на себе відповідні зобов`язання, а саме: після закінчення навчання в інтернатурі та одержання сертифіката з відповідної спеціальності працевлаштуватися на посаду лікаря-терапевта та відпрацювати не менше трьох років. Вступаючи на навчання за державним замовленням та укладаючи відповідну угоду, позивач ОСОБА_1 був обізнаним із фактом необхідності проходження інтернатури та відпрацювання певного строку після закінчення навчання.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діяла адвокат Кучма Л. В., залишено без задоволення, а рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 31 серпня 2022 року - без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду першої інстанції достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами. Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду по суті спору, зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника щодо їх оцінки та містять посилання на факти, які були предметом дослідження суду.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У квітні 2023 року ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Кучма Л. В., засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 31 серпня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 березня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судами правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 362/3528/17-ц, від 09 листопада 2022 року у справі № 761/20061/21, від 12 листопада 2020 року у справі № 369/9301/18, від 06 квітня 2023 року у справі № 462/3535/19 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України (1618-15) ).

Також заявник посилається на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що суперечить правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 14 квітня 2022 року у справі № 753/17197/19, від 27 липня 2021 року у справі № 357/4897/20 (пункти 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, касаційна скарга обґрунтована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:

- не врахували, що відмова у звільненні та вимога узгодження звільнення з суб`єктом, що не є стороною укладеного договору, - є прямим порушенням прав позивача, визначених у статті 43 Конституції України;

- не звернули увагу на те, що оскільки позивач не мав направлення на роботу до відповідача, передбаченого Порядком працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України (далі - МОЗ України) від 25 грудня 1997 року № 367, то не зобов`язаний був узгоджувати своє переведення з МОЗ України з метою уникнення відшкодування;

- не взяли до уваги докази поважності причин відсутності позивача на робочому місці, а саме заяві про звільнення від 06 серпня 2021 року та заяві про поважність причин невиходу на роботу від 09 серпня 2021 року;

- не дослідили обставини звільнення позивача та не врахували порушення, допущені відповідачем у зв`язку з невиконанням частин першої-третьої статті 43 КЗпП України;

- не звернули уваги на те, що позивача не було повідомлено про засідання Новомосковської районної організації профспілки працівників охорони здоров`я, яку відбулось 17 серпня 2021 року, та на якому вирішено питання про надання дозволу на звільнення позивача без його участі чи участі його представника.

У травні 2023 року КП "Новомосковська ЦРЛІЛ" із застосуванням засобів поштового зв`язку подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, заявник просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 18 квітня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 31 серпня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 березня 2023 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано матеріали справи № 189/1720/21 з Покровського районного суду Дніпропетровської області; надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У травні 2023 року матеріали справи № 189/1720/21 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 17 жовтня 2023 року справу № 189/1720/21 призначено до судового розгляду колегією суддів у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у 2019 році ОСОБА_1 закінчив Державний заклад "Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров`я України" та згідно з наказом Департаменту охорони здоров`я Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 19 липня 2019 року № 968-0 зарахований на посаду лікаря-інтерна з подальшим працевлаштуванням в КЗ "Новомосковська ЦРЛ "ДОР".

12 липня 2019 року між КЗ "Новомосковська ЦРЛ "ДОР" в особі керівника головного лікаря ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладена угода № 48 про проходження інтернатури та відпрацювання трьох років після закінчення інтернатури, відповідно до якої заклад охорони здоров`я зобов`язується: зарахувати випускника на посаду лікаря (провізора) - інтерна для проходження інтернатури за спеціальністю "внутрішні хвороби", на підставі диплому, цієї угоди та наказу департаменту охорони здоров`я Дніпропетровської облдержадміністрації; після закінчення навчання в інтернатурі та одержання сертифіката з відповідною спеціальністю працевлаштувати на посаду "лікаря - терапевта", де випускник зобов`язаний відпрацювати не менше трьох років. Випускник зобов`язується: оволодіти всіма видами професійної діяльності, передбаченими відповідною кваліфікаційною характеристикою фахівця за спеціальністю внутрішні хвороби, прибути після закінчення навчання в інтернатурі на посаду лікаря - терапевта та відпрацювати не менше трьох років. Цією угодою також передбачено, що у разі неприбуття молодого фахівця на зазначену посаду або відмови приступити до роботи, звільнення його з ініціативи адміністрації за порушення трудової дисципліни, за невиконання навчального плану та програми інтернатури, звільнення за власним бажанням протягом трьох років випускник зобов`язаний відшкодувати вартість навчання в інтернатурі та компенсувати закладу охорони здоров`я всі витрати, пов`язані з навчанням в інтернатурі.

27 липня 2019 року ОСОБА_1 прийнятий в члени профспілки працівників КЗ "Новомосковська ЦРЛ "ДОР" на підставі заяви від 27 липня 2019 року.

Відповідно до трудової книжки позивача серії НОМЕР_1, 01 жовтня 2019 року КЗ "Новомосковська ЦРЛ "ДОР" реорганізовано шляхом перетворення на КП "Новомосковська ЦРЛ "ДОР", надалі перейменовано на КП "Новомосковська ЦРЛІЛ".

Позивач ОСОБА_1 з 06 липня 2021 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Також судами встановлено, що наказом від 31 липня 2019 року № 474-к/тр "Про прийняття" ОСОБА_1, випускника Державного закладу "Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров`я" 2019 року бюджетної форми навчання, з 01 серпня 2019 року до 31 липня 2021 року прийнято на посаду лікаря-інтерна зі спеціальності "Внутрішні хвороби" терапевтичного відділення на 1,0 ставки за рахунок вакансії.

На підставі наказу від 22 липня 2021 року № 423-к/тр ОСОБА_1 переведено з посади лікарня - інтерна на посаду "лікаря - терапевта приймального відділення".

06 серпня 2021 року ОСОБА_1 подав заяву на ім`я головного директора КП "Новомосковська ЦРЛ "ДОР" Михайлюти В. В. про звільнення його з посади лікаря приймального відділення з 09 серпня 2021 року за власним бажанням у зв`язку з терміновим переїздом.

09 серпня 2021 року ОСОБА_1 подав заяву на ім`я головного директора КП "Новомосковська ЦРЛ "ДОР" Михайлюти В. В., в якій зазначено, що він не погоджується з рішенням про його звільнення на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України. Вважає причину невиходу на чергування 09 серпня 2021 року поважною, у зв`язку з перебуванням за місцем реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 . Просив направити трудову книжку поштою.

Відповідно до графіка-табеля обліку використання робочого часу приймального відділення КП "Новомосковська ЦРЛІЛ"за період з 01 серпня 2021 року до 31 серпня 2021 року ОСОБА_1 виходив на чергування та мав працювати у нічні зміни, які починалися о 16 год 00 хв, тривалістю 8 годин - до 24 год 00 хв. Із вказаним графіком роботи ОСОБА_1 був ознайомлений під підпис.

Акт про відпрацювання робочого часу від 09 серпня 2021 року свідчить про те, що комісією у повному складі 09 серпня 2021 року була проведена перевірка відпрацювання робочого часу ОСОБА_3 - лікарем-терапевтом приймального відділення КП "Новомосковська ЦРЛІЛ". В ході перевірки зафіксовано факт відсутності ОСОБА_1 09 серпня 2021 року на своєму робочому місці з 16 год 30 хв.

Таким чином, вказаним актом підтверджується відсутність працівника ОСОБА_1 09 серпня 2021 року на роботі без поважних причин більше трьох годин, враховуючи графік робочого часу з 16 год 00 хв до 24 год 00 хв (8 годин робочого часу у нічну зміну).

Згідно з актом про відпрацювання робочого часу від 12 серпня 2021 року, комісією у повному складі 12 серпня 2021 року була проведена перевірка відпрацювання робочого часу ОСОБА_3 - лікарем-терапевтом приймального відділення КП "Новомосковська ЦРЛІЛ". В ході перевірки зафіксовано факт відсутності ОСОБА_1 12 серпня 2021 року на своєму робочому місці з 16 год 30 хв.

Отже, вказаним актом також підтверджується відсутність працівника ОСОБА_1 12 серпня 2021 року на роботі без поважних причин більше трьох годин, враховуючи графік робочого часу з 16 год 00 хв до 24 год 00 хв (8 годин робочого часу у нічну зміну).

13 серпня 2021 року головний директор КП "Новомосковська ЦРЛІЛ" звернувся до Новомосковської районної організації профспілки працівників охорони здоров`я з поданням № 66 про надання згоди профспілки на звільнення лікаря ОСОБА_1 згідно з пунктом 4 статті 40 КЗпП України за прогули без поважних причин.

Відповідно до копії листа Новомосковської районної організації профспілки працівників охорони здоров`я від 17 серпня 2021 року та витягу з протоколу від 17 серпня 2021 року № 8 засідання Новомосковської районної організації профспілки працівників охорони здоров`я, Новомосковською районною організацією профспілки працівників охорони здоров`я надано згоду на звільнення ОСОБА_1 - лікаря-терапевта приймального відділення згідно з пунктом 4 статті 40 КЗпП України за прогули без поважних причин.

Наказом від 17 серпня 2021 року № 546-к/тр ОСОБА_1 - лікар-терапевт приймального відділення КП "Новомосковська ЦРЛІЛ" звільнений з роботи у зв`язку з прогулом без поважних причин згідно з пунктом 4 статті 40 КЗпП України.

Звертаючись до суду із позовом, позивач вказував на те, що застосування до нього відповідачем дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення у зв`язку з прогулом без поважних причин на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України є безпідставним, таким, що суперечить нормам чинного трудового законодавства України, а тому просив суд визнати наказ роботодавця від 17 серпня 2021 року № 546-к/тр незаконним; змінити дату та формулювання причини його звільнення з роботи; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про законність звільнення позивача з роботи на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України за прогул без поважних причин та недоведеність факту порушення його прав відповідачем.

Із зазначеними висновками судів першої та апеляційної інстанцій Верховний Суд погодитись не може з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та їх правове обґрунтування

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (частина перша статті 21 КЗпП України).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня.

Згідно з частиною першою статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

Статтею 252 КЗпП України та частиною третьою статті 41 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" визначено, що звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган професійної спілки), крім випадків додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки (об`єднання професійних спілок).

Отже, системний аналіз указаних норм закону дозволяє зробити висновок, що попередня згода чи незгода на звільнення працівника, який є членом профспілкової організації, з боку профспілкової організації є засобом захисту прав працівника, і це право на захист не може бути обмежено.

Статтею 43 КЗпП України передбачено порядок розгляду подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.

Так, згідно з частиною третьою цієї статті подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. Якщо працівник або його представник не з`явився на засідання, розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах строку, визначеного частиною другою цієї статті. У разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності.

Таким чином, розгляд подання власника або уповноваженого ним органу про звільнення працівника за відсутності на засіданні органу профспілки цього працівника (за виключенням, якщо від нього надійшла письмова заява про розгляд подання без його участі або він повторно без поважних причин не з`явився на засідання) свідчить про порушення встановленого статтею 43 КЗпП України порядку його розгляду, а тому згода профспілкового комітету на розірвання трудового договору з працівником, надана на такому засіданні, не може бути визнана такою, що має юридичне значення.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 29 вересня 2021 року у справі № 754/6429/19 та у постанові від 06 квітня 2021 року у справі № 462/3515/19.

Частиною дев`ятою статті 43 КЗпП України передбачено, що якщо розірвання трудового договору з працівником проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника), суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) і після її одержання або відмови виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) в дачі згоди на звільнення працівника (частина перша цієї статті) розглядає спір по суті.

Не буде суперечити закону, якщо до профспілкового органу в такому випадку звернеться власник чи уповноважений ним орган або суддя при підготовці справи до судового розгляду.

Аналогічним чином вирішується спір про поновлення на роботі, якщо згоду профспілкового органу на звільнення визнано такою, що не має юридичного значення.

Відмова профспілкового органу в згоді на звільнення є підставою для поновлення працівника на роботі.

Крім того, відповідно до частини сьомої статті 43 КЗпП України рішення виборного органу первинної профспілкової організації про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим, проте обговорення правомірності такого обґрунтування лежить поза межами компетенції власника або уповноваженого ним органу, а також суду. Власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди профспілкового комітету лише у разі, якщо в рішенні цього виборного органу немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, а не в разі незгоди з наведеним обґрунтуванням.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій встановили та матеріали справи свідчать про те, що на момент звільнення з роботи позивач був членом Новомосковської районної організації профспілки працівників охорони здоров`я.

13 серпня 2021 року головний директор КП "Новомосковська ЦРЛІЛ" звернувся до Новомосковської районної організації профспілки працівників охорони здоров`я з поданням № 66 про надання згоди профспілки про звільнення лікаря ОСОБА_1 згідно з пунктом 4 статті 40 КЗпП України за прогули без поважних причин.

Відповідно до копії листа Новомосковської районної організації профспілки працівників охорони здоров`я від 17 серпня 2021 року та витягу з протоколу від 17 серпня 2021 року № 8 засідання Новомосковської районної організації профспілки працівників охорони здоров`я, Новомосковською районною організацією профспілки працівників охорони здоров`я надано згоду на звільнення на ОСОБА_1 - лікаря-терапевта приймального відділення згідно з пунктом 4 статті 40 КЗпП України за прогули без поважних причин.

Водночас зміст витягу протоколу від 17 серпня 2021 року № 8 засідання Новомосковської районної організації профспілки працівників охорони здоров`я свідчить про те, що на цьому засіданні були присутні п`ять членів профспілкового комітету, а саме: ОСОБА_4 - в.о. голови організації; ОСОБА_5 - головна медична сестра; ОСОБА_6 - фінансовий директор; ОСОБА_7 - старша медична сестра; ОСОБА_8 - завідувачка приймальним відділенням.

Позивач ОСОБА_1 був відсутній на засіданні профспілки щодо питання надання дозволу відповідачу на його звільнення на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України.

Докази того, що позивач подавав письмову заяву про розгляд подання відповідача про надання дозволу на звільнення без його участі у матеріалах справи немає, судами попередніх інстанцій не витребовувались.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази й того, що засідання було відкладено у зв`язку з неявкою позивача.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій, вказуючи на законність звільнення позивача з роботи на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України за прогул без поважних причин, не перевірили правомірність розгляду питання про звільнення позивача без його (чи його представника) участі та не встановили, чи має згода, надана на вказаному засіданні, юридичне значення.

Невстановлення судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, в частині дотримання роботодавцем норм трудового законодавства та процедури звільнення на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України зумовило передчасний висновок суду про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Отже, наведені заявником відповідні доводи касаційної скарги та підстави касаційного оскарження судових рішень, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, знайшли своє часткове підтвердження.

З огляду на встановлені у цій справі порушення, інші доводи касаційної скарги ОСОБА_1 Верховний Суд не оцінює.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки судами попередніх інстанцій допущені порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, то відповідно до статті 411 ЦПК України, керуючись принципом процесуальної економії, Верховний Суд дійшов висновку про скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду та передачу справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи апеляційному суду належить перевірити дотримання Новомосковською районною організацією профспілки працівників охорони здоров`я порядку розгляду подання про надання згоди на звільнення позивача, визначеного статтею статті 43 КЗпП України, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази; дати правову оцінку доводам і відзивам сторін, вирішити справу по суті позовних вимог в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, ухвалити законне і справедливе судове рішення.

Водночас Верховний Суд наголошує на тому, що у випадку встановлення факту процедурних порушень допущених Новомосковською районною організацією профспілки працівників охорони здоров`я під час вирішення питання про надання дозволу на звільнення позивача, а також юридичну неспроможність її рішення, апеляційний суд в силу положень частини дев`ятої статті 43 КЗпП України має зупинити провадження по справі та запитати згоду виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) і лише після її одержання або відмови виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) в дачі згоди на звільнення працівника (частина перша цієї статті) розглянути спір по суті.

Щодо судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, із розподілу судових витрат.

Оскільки розгляд справи не закінчено, то питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 400, 406, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 березня 2023 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО. В. Ступак Судді:О. В. Білоконь І. Ю. Гулейков А. С. Олійник С. О. Погрібний