розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргузаступника керівника Полтавської обласної прокуратури на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 серпня 2021 року, ухвалене у складі судді Поволяєвої О. В., та постанову Полтавського апеляційного суду від 02 березня 2023 року, ухвалену колегією суддів у складі Пилипчук Л. І., Дряниці Ю. В., Хіль Л. М.,

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

Прокурор - виконувачка обов`язків керівника Харківської місцевої прокуратури № 1 Шевцова К. В. у лютому 2021 року звернулася до суду із позовом в інтересах держави до ОСОБА_1, Харківської міської ради, у якому просила визнати незаконними та скасувати:

- пункт 21 додатка 1 до рішення Харківської міської ради від 26 лютого 2020 року № 2017/20 "Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розроблення документації із землеустрою для експлуатації та обслуговування будівель і споруд", яким ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної власності, орієнтовною площею 0, 0380 га, для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. "Д1-1" (шиномонтаж), розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ;

- пункт 9 додатка 1 до рішення Харківської міської ради від 19 серпня 2020 року № 2236/20 "Про надання юридичним та фізичним особам ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд", яким ОСОБА_1 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної власності, площею 0, 0384 га, кадастровий номер 6310136300:14:004:0077, із земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. "Д1-1" (шиномонтаж), розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ;

- пункт 7 додатка 4 до рішення Харківської міської ради від 19 серпня 2020 року № 2236/20 "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд", яким ОСОБА_1 надано в оренду строком до 01 вересня 2025 року земельну ділянку комунальної власності, площею 0, 0384 га, кадастровий номер 6310136300:14:004:0077, із земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. "Д1-1" (шиномонтаж), розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач обґрунтовував пред`явлений позов тим, що нежитлова будівля, літ. "Д1-1" (шиномонтаж), за адресою: АДРЕСА_1, є об`єктом самочинного будівництва, розташована в зоні багатоквартирної житлової будівлі, зважаючи на що Харківська міська рада не мала повноважень на надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у зв`язку з невідповідністю місця розташування земельної ділянки Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17) , Закону України "Про автомобільні дороги" (2862-15) , Генеральному плану м. Харкова та плану зонування території (зонінгу) м. Харкова.

Прокурор стверджував, що Харківська міська рада порушила процедуру надання земельної ділянки в оренду, оскільки надання в оренду земельних ділянок, що перебувають в державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, адже не підлягають продажу, передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) лише ті земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них, які передбачаються для будівництва, обслуговування об`єктів інженерної, транспортної, енергетичної інфраструктури, мультимодальних терміналів, об`єктів зв`язку та дорожнього господарства (крім об`єктів дорожнього сервісу).

У зв`язку з наведеним позивач вважав, що земельну ділянку надано ОСОБА_1 з порушенням приписів законодавства, що регулюються спірні правовідносини.

Стислий виклад заперечень відповідачів

Харківська міська рада заперечувала проти задоволення позову, вважаючи його необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. Зазначила, що доводи позивача стосовно того, що місце розташування земельної ділянки, на момент ухвалення оскаржуваного рішення, не відповідало затвердженій містобудівній документації та вимогам Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17) , Закону України "Про автомобільні дороги" (2862-15) не відповідають фактичним обставинам. ОСОБА_1 подавав клопотання не про відведення земельної ділянки під забудову, а для обслуговування та експлуатації вже існуючої будівлі. Доводи прокурора про порушення статті 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" Харківська міська рада вважала безпідставними.

Зазначила, що чинна на момент ухвалення рішення Харківською міською радою від 26 лютого 2020 року № 2017/20 містобудівна документація м. Харкова допускала можливість відведення земельних ділянок для обслуговування розташованих на них об`єктів, які існували до впровадження в дію зонінгу, граничні параметри яких не відповідають містобудівному регламенту (тобто об`єктів зі статусом невідповідного використання). Нежитлова будівля, що належить на праві власності ОСОБА_1, споруджена у 1990 році, тобто знаходилася на місці відведення земельної ділянки до впровадження в дію зонінгу міста, як того і вимагає підпункт 1.6.3 пояснювальної записки до Плану зонування території м. Харкова.

Зважаючи на зазначене, доводи позивача про порушення Харківською міською радою містобудівної документації під час ухвалення рішення про відведення земельної ділянки відповідач вважала необґрунтованими.

Нежитлова будівля, що належить на праві власності ОСОБА_1, не створює загрози для життя, здоров`я людей, для навколишнього середовища, об`єктів культурної спадщини та природньо-заповідного фонду. Під час затвердження Харківською міською радою проєкту землеустрою та надання земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 у складі проєкту відведення земельної ділянки були усі необхідні, передбачені чинним законодавством висновки та погодження. Позивач не надав доказів щодо наявності підстав для відмови у затвердженні проєкту землеустрою щодо відведення зазначеної у позові земельної ділянки. Доводи прокурора щодо неправильного визначення площі земельної ділянки вважали такими, що не можуть братися до уваги, оскільки земельна ділянка сформована завчасно (до ухвалення рішення).

ОСОБА_1 подав до суду відзив на позов, в якому посилався на безпідставність та необґрунтованість позову. Зазначив, що оскаржувані дії та рішення Харківської міської ради ухвалені з дотриманням законодавства України.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 20 серпня 2021 року Дзержинський районний суд м. Харкова відмовив у задоволенні позову прокурора.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виснував, що станом на час ухвалення Харківською міською радою оскаржуваних рішень ОСОБА_1 на праві приватної власності належало нежитлове приміщення (шиномонтаж), розташоване за адресою: АДРЕСА_1, право власності на яке було зареєстровано, незаконним не визнано.

Наявність об`єкта нерухомого майна (шиномонтаж) на земельній ділянці комунальної власності за адресою: АДРЕСА_1, на момент ухвалення Харківською міською радою оскаржуваних позивачем рішень підтверджуються доказами, які є у матеріалах справи, правовстановлюючі документи на нежитлову будівлю (шиномонтаж), що належить на праві власності ОСОБА_1, не скасовані та не визнані недійсними.

Зважаючи на розташування на земельній ділянці комунальної власності об`єкта нерухомого майна, що належить на праві власності ОСОБА_1, керуючись приписами частини другої статті 134 ЗК України, суд першої інстанції дійшов висновку, що земельні торги під час відведення такої земельної ділянки не вимагаються, у зв`язку з чим доводи позивача щодо обов`язковості проведення земельних торгів суд визнав необґрунтованими.

Суд зазначив, що розмір земельної ділянки, потрібної для обслуговування зазначеного об`єкта, визначає саме орендар залежно від використання такого об`єкта та кількості потенційних відвідувачів. Приписами чинного законодавства не встановлено порядок визначення або нормативи розміру та меж земельних ділянок, необхідних для обслуговування будинків або споруд, виключно в межах периметра фундаменту такого нерухомого майна. Позивач не надав належних та допустимих доказів, які доводять безпідставне, значне перевищення площі земельної ділянки, наданої в оренду, порівняно з площею об`єкта нерухомого майна, що належить ОСОБА_1, та необхідність проведення в такому випадку земельних торгів.

Суд встановив, що наявна площа земельної ділянки не може вважатися нецільовим використанням земельної ділянки та не порушує суспільний інтерес. Позивач не надав до суду будь-яких доказів, що надана в оренду ОСОБА_1 земельна ділянка та розташований на ній об`єкт нерухомості створюють загрозу для життя, здоров`я людей, для навколишнього середовища, об`єктів культурної спадщини та природно-заповідного фонду тощо.

Постановою від 02 березня 2023 року Полтавський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури, рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 серпня 2021 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, додатково зазначив, що оскільки доказів, які б спростовували належність нежитлової будівлі ОСОБА_1 та які б підтверджували, що вона є самочинним будівництвом, позивач до суду не надав, тому доводи прокурора щодо цих обставин є необґрунтованими та відхилені. З цих же підстав апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги щодо недотримання міською радою вимог земельного законодавства щодо обов`язкового проведення земельних торгів щодо спірної земельної ділянки, яка була виділена під належний відповідачу об`єкт нерухомості.

Доводи апеляційної скарги про порушення міською радою вимог статей 19, 71 ЗК України, оскільки виділена відповідачу земельна ділянка на АДРЕСА_1 розташована в зоні багатоквартирної житлової забудови, тоді як нежитлова будівля літ. "Д1-1" (шиномонтаж) повинна розташовуватися на землях з категорією "землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення", за висновками апеляційного суду, не спростовують правильності висновку суду першої інстанції, що нежитлова будівля - шиномонтаж як об`єкт нерухомості належить на праві власності ОСОБА_1, та його експлуатація і обслуговування потребують земельної ділянки, яка передана йому в оренду з дотриманням процедури розроблення технічної документації, її затвердження та виділення в натурі. Розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування об`єкта нерухомості, який належить ОСОБА_1, визначений компетентними органами та затверджений Харківською міською радою як розпорядником земель комунальної власності з передачею цієї ділянки в оренду власнику об`єкта нерухомості у межах передбаченої законом процедури та повноважень міської ради.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Прокурор - заступник керівника Полтавської обласної прокуратури 21 березня 2023 року з використанням засобів поштового зв`язку направив до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 серпня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 02 березня 2023 року, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявник, наполягаючи на тому, оскаржувані судові рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначив, що:

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 910/5201/19, у постановах Верховного Суду від 09 лютого 2018 року у справі № 910/4528/15-г, від 14 лютого 2018 року у справі № 592/6097/15-ц, від 22 березня 2018 року у справі № 910/13129/17, від 05 вересня 2018 року у справі № 910/1356/13, від 14 березня 2019 року у справі № 915/182/17, від 06 листопада 2019 року у справі № 910/23595/17, від 09 квітня 2020 року у справі № 910/2942/19, від 01 липня 2020 року у справі № 910/9028/19, від 11 серпня 2021 року у справі № 922/443/20, щодо комплексного застосування правил частини другої статті 134 ЗК України та статті 120 ЗК України;

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 520/17520/14-ц (провадження № 61-12893св18), у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1328цс15, відповідно до яких наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним;

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 922/476/20, щодо правил надання земельних ділянок особам під об`єктами самочинного будівництва;

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 922/643/19, від 19 грудня 2019 року у справі № 520/11429/17 (провадження № 61-19719св19), від 11 грудня 2019 року у справі № 320/4938/17 (провадження № 61-26396св18), від 19 грудня 2019 року у справі № 916/1041/17, щодо преюдиційності фактів;

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21 червня 2018 року у справі № 826/4504/17 (адміністративне провадження № К/9901/50655/18), від 05 березня 2019 року у справі № 360/2334/17 (адміністративне провадження № К/9901/69327/18), від 15 квітня 2020 року у справі № 702/1384/16-а (адміністративне провадження № К/9901/49955/18, № К/9901/50131/18), згідно з якими детальний план території є видом містобудівної документації, умови якого мають узгоджуватися з генеральним планом населеного пункту, деталізувати його приписи та не суперечити йому, а невідповідність земельної ділянки генеральному плану міста є підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 20 травня 2019 року у справі № 826/11185/16 (адміністративне провадження № К/9901/14673/18), відповідно до яких земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу, тому умови щодо їх використання є особливо суворими;

- суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної оцінки доводам прокурора.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Харківська міська рада подала відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Відповідач зазначив, що під час затвердження проєкту землеустрою були надані усі потрібні документи, передбачені законодавством, висновки та погодження. На момент ухвалення рішення міською радою самочинність будівництва не була встановлена, а тому міська рада правомірно застосувала частину другу статті 134 ЗК України.

Відповідач наголошує, що розробка проєкту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки та його затвердження, хоча і здійснювалася заявником з метою отримання земельної ділянки у користування, проте вчинена саме в інтересах територіальної громади з метою формування такої земельної ділянки.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 12 квітня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі, а ухвалою від 14 листопада 2023 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна на підставі договору купівлі-продажу від 31 жовтня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Куксіним С. Ю., реєстровий № 4517, ОСОБА_1 на праві власності належить нежитлова будівля літ. "Д1-1", розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з інформацією з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку цільове призначення земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, площею 0, 0384 га, кадастровий номер 6310136300:14:004:0077, - 12.11 для розміщення та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу, вид використання - для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. "Д1-1" (шиномонтаж).

Відповідно до технічного паспорта, виданого 16 квітня 2019 року Товариством з обмеженою відповідальністю "НТБ Київ" на нежитлову будівлю літ. "Д1-1", що розташована за адресою: АДРЕСА_1, ця будівля побудована у 1990 році, загальна площа 17, 6 кв. м.

ОСОБА_1 05 лютого 2020 року звернувся до Харківського міського голови із заявою про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0, 0388 га, для обслуговування та експлуатації зазначеної нежитлової будівлі.

Рішенням від 26 лютого 2020 року № 2017/20 "Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розроблення документації із землеустрою для експлуатації та обслуговування будівель і споруд" Харківська міська рада надала ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної власності площею, орієнтовно, 0, 0380 га, для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. "Д1-1" (шиномонтаж), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (пункт 21).

На підставі рішення Харківської міської ради від 26 лютого 2020 року № 2017/20 "Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розроблення документації із землеустрою для експлуатації та обслуговування будівель і споруд" розроблено технічну документацію із землеустрою.

Відповідно до висновку Департаменту містобудування та архітектури Виконавчого комітету Харківської міської ради від 27 травня 2020 року № 1702/0/608-20 Департамент погодив проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0, 0384 га, для експлуатації та обслуговування згаданої нежитлової будівлі.

Відповідно до висновку про розгляд документації із землеустрою проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. "Д1-1" (шиномонтаж) відповідає земельному законодавству та прийнятим відповідно до нього нормативно-правовим актам.

Рішенням від 19 серпня 2020 року № 2236/20 "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд" Харківська міська рада затвердила ОСОБА_1 проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної власності, площею 0, 0384 га, кадастровий номер 6310136300:14:004:0077, із земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. "Д1-1" (шиномонтаж), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, та надала цю земельну ділянку в оренду строком до 01 вересня 2025 року (пункти 7, 9 додатка 1 до рішення).

Земельна ділянка, площею 0, 0384 га, кадастровий номер 6310136300:14:004:0077, перебуває у комунальній власності.

Земельна ділянка, кадастровий номер 6310136300:14:004:0077, сформована до ухвалення рішення Харківською міською радою про надання її в оренду ОСОБА_1 .

Відповідно до пояснювальної записки до Плану зонування території м. Харкова, затвердженого рішенням Харківської міської ради від 27 лютого 2013 року № 1024/13 (зі змінами, затвердженими рішенням Харківської міської ради від 26 жовтня 2016 року № 396/16 та від 26 лютого 2020 року № 2015/20), земельні ділянки та розташовані на них об`єкти, які існували до впровадження в дію зонінгу, що набули статусу невідповідного використання, граничні параметри яких не відповідають містобудівному регламенту, можуть використовуватися без визначення терміну їх приведення у стан, що відповідатиме містобудівному регламенту, якщо вони не створюють загрози для життя, здоров`я людей, для навколишнього середовища, об`єктів культурної спадщини та природно-заповідного фонду.

Право, застосоване судом

Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю (частина перша статті 83 ЗК України тут і далі у редакції, чинній, на момент виникнення спірних правовідносин).

У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності (пункт "а" частини другої статті 83 ЗК України).

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (частина перша статті 116 ЗК України).

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина друга статті 116 ЗК України).

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору

купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (частина перша статті 124 ЗК України).

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу (частина друга статті 124 ЗК України).

Земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 134 ЗК України).

Не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб (абзац другий частини другої статті 134 ЗК України).

Не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі будівництва, обслуговування та ремонту об`єктів інженерної, транспортної, енергетичної інфраструктури, об`єктів зв`язку та дорожнього господарства (крім об`єктів дорожнього сервісу) (абзац тринадцятий частини другої статті 134 ЗК України).

Статтею 7 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання, зокрема вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (частина п`ята статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду (частина п`ята статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (частина перша статті 19 ЗК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проєкти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою (частина п`ята статті 20 ЗК України).

До земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування (стаття 38 ЗК України).

Використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм (стаття 39 ЗК України).

Генеральний план населеного пункту - одночасно містобудівна документація на місцевому рівні та землевпорядна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту (пункт 2 частини першої статті 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").

План зонування території (зонінг) - документація, що є складовою комплексного плану просторового розвитку території територіальної громади або генерального плану населеного пункту і визначає умови та обмеження використання території у межах визначених функціональних зон (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").

До земель автомобільного транспорту належать землі під спорудами та устаткуванням енергетичного, гаражного і паливороздавального господарства, автовокзалами, автостанціями, лінійними виробничими спорудами, службово-технічними будівлями, станціями технічного обслуговування, автозаправними станціями, автотранспортними, транспортно-експедиційними підприємствами, авторемонтними заводами, базами, вантажними дворами, майданчиками контейнерними та для перечеплення, службовими та культурно-побутовими будівлями й іншими об`єктами, що забезпечують роботу автомобільного транспорту (частина перша статті 71 ЗК України).

До земель дорожнього господарства належать землі під проїзною частиною, узбіччям, земляним полотном, декоративним озелененням, резервами, кюветами, мостами, тунелями, транспортними розв`язками, водопропускними спорудами, підпірними стінками і розташованими в межах смуг відведення іншими дорожніми спорудами та обладнанням, а також землі, що знаходяться за межами смуг відведення, якщо на них розміщені споруди, що забезпечують функціонування автомобільних доріг, а саме: а) паралельні об`їзні дороги, поромні переправи, снігозахисні споруди і насадження, протилавинні та протисельові споруди, вловлюючі з`їзди; б) майданчики для стоянки транспорту і відпочинку, підприємства та об`єкти служби дорожнього сервісу; в) будинки (в тому числі жилі) та споруди дорожньої служби з виробничими базами; г) захисні насадження (частина друга статті 71 ЗК України).

Об`єкти дорожнього сервісу - спеціально облаштовані місця для зупинки маршрутних транспортних засобів, майданчики для стоянки транспортних засобів, майданчики відпочинку, видові майданчики, автозаправні станції, пункти технічного обслуговування, мотелі, готелі, кемпінги, торговельні пункти (у тому числі малі архітектурні форми), автозаправні комплекси, складські комплекси, пункти медичної та технічно-евакуаційної допомоги, пункти миття транспортних засобів, пункти приймання їжі та питної води, автопавільйони, а також інші об`єкти, на яких здійснюється обслуговування учасників дорожнього руху та які розміщуються на землях дорожнього господарства або потребують їх використання для заїзду та виїзду на автомобільну дорогу (абзац дев`ятий статті 1 Закону України "Про автомобільні дороги").

Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил (частина перша статті 376 ЦК України).

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Прокурор обґрунтовував поданий ним позов тим, що нежитлова будівля літ. "Д1-1" (шиномонтаж), розташована за адресою: АДРЕСА_1, є об`єктом самочинного будівництва та розташована в зоні багатоквартирної житлової будівлі, зважаючи на що Харківська міська рада не мала повноважень з надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у зв`язку з невідповідністю місця розташування земельної ділянки вимогам Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17) , Закону України "Про автомобільні дороги" (2862-15) , Генеральному плану м. Харкова та Плану зонування території (зонінгу) м. Харкова. Також стверджував, що Харківська міська рада порушила процедуру надання земельної ділянки в оренду, оскільки надання в оренду земельних ділянок, що перебувають в державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, передбачених законом, яких у спірних правовідносинах не було.

Відповідно, основними питаннями, які підлягали доведенню учасниками справи та з`ясуванню судами, є те, чи відповідало надання спірної земельної ділянки ОСОБА_1 в оренду її цільовому призначенню, генеральному плану міста та детальному плану території, чи зведено на спірній земельній ділянці самочинне будівництво, а також, чи підлягали проведенню земельні торги щодо спірної земельної ділянки, враховуючи розташування на ній об`єкта нерухомості - шиномонтажу.

Щодо використання земельної ділянки не відповідно до генерального плану міста та детального плану територій

Суди під час розгляду справи встановили, що відповідно до пояснювальної записки до Плану зонування території м. Харкова, затвердженого рішенням Харківської міської ради від 27 лютого 2013 року № 1024/13, зі змінами, затвердженими рішеннями Харківської міської ради від 26 жовтня 2016 року № 396/16 та від 26 лютого 2020 року № 2015/20, земельні ділянки та розташовані на них об`єкти, які існували до впровадження в дію зонінгу, що набули статусу невідповідного використання, граничні параметри яких не відповідають містобудівному регламенту, можуть використовуватися без визначення терміну їх приведення у відповідність з містобудівним регламентом, якщо вони не створюють загрози для життя, здоров`я людей, для навколишнього середовища, об`єктів культурної спадщини та природно-заповідного фонду.

Тож встановлено, що земельні ділянки можуть використовуватися не відповідно до статусу використання, визначеного генеральним планом та детальним планом територій, разом з розташованими на них об`єктами, якщо вони не створюють загрози для життя, здоров`я людей, для навколишнього середовища, об`єктів культурної спадщини та природно-заповідного фонду.

Суди під час розгляду справи встановили, що використання спірної земельної ділянки не за статусом використання, визначеним генеральним планом та детальним планом територій, разом із розташованим на ній об`єктом нерухомості не створює загрози для життя, здоров`я людей, для навколишнього середовища, об`єктів культурної спадщини та природно-заповідного фонду.

Протилежного позивач під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій не довів.

З цих підстав Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що Харківська міська рада передала в оренду ОСОБА_1 земельну ділянку не за цільовим призначенням, що є безумовною підставою для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги про те, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають правовим висновкам Верховного Суду, зробленим у постановах від 21 червня 2018 року у справі № 826/4504/17 (адміністративне провадження № К/9901/50655/18), від 05 березня 2019 року у справі № 360/2334/17 (адміністративне провадження № К/9901/69327/18), від 15 квітня 2020 року у справі № 702/1384/16-а (адміністративне провадження № К/9901/49955/18, № К/9901/50131/18), згідно з якими детальний план території є видом містобудівної документації, умови якого мають узгоджуватися з генеральним планом населеного пункту, деталізувати його та не суперечити йому, а невідповідність земельної ділянки Генеральному плану міста є підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, Верховний Суд відхиляє, адже вони зроблені у справах з іншими предметами та підставами позовів, за інших фактичних обставин справ.

Так, у справі № 826/4504/17 позивач просив визнати незаконним та скасувати рішення міської ради про затвердження детального плану.

У справі № 702/1384/16-а позивач просив скасувати рішення міської ради про надання дозволу на розробку проєкту детального плану території, обмеженої визначними вулицями, з розташуванням пункту технічного обслуговування автомобілів; скасувати рішення виконавчого комітету міської ради про затвердження детального плану території, обмеженої вулицями, з розміщенням пункту технічного обслуговування.

Верховний Суд у зазначених справах виснував, що детальний план території має узгоджуватися з генеральним планом населеного пункту, деталізувати його умови та не суперечити йому, що не є предметом розгляду у справі, що переглядається.

У справі № 360/2334/17 позивач звернувся до суду з позовом про визнання незаконними рішень відповідача щодо надання третім особам дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність. Верховний Суд у зазначеній справі сформував правовий висновок щодо застосування правил статті 118 ЗК України, яка не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Тож Верховний Суд встановив, що за конкретних фактичних обставин цієї справи використання ОСОБА_1 земельної ділянки усупереч генеральному плану міста та плану зонування територій не порушує права та інтереси територіальної громади. Протилежного позивач під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій не довів.

Щодо тверджень заявника про розташування на спірній земельній ділянці об`єкта самочинного будівництва

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що станом на час ухвалення Харківською міською радою оскаржуваних рішень ОСОБА_1 на праві приватної власності належало нежитлове приміщення (шиномонтаж), що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, яке не є об`єктом самочинного будівництва. Під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій позивач не довів іншого.

Водночас не підлягають врахуванню доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 922/643/19, від 19 грудня 2019 року у справі № 520/11429/17 (провадження № 61-19719св19), від 11 грудня 2019 року у справі № 320/4938/17 (провадження № 61-26396св18), від 19 грудня 2019 року у справі № 916/1041/17, щодо преюдиційності фактів, адже у зазначених справах судам першої та апеляційної інстанцій було відомо про існування інших судових рішень, які мають преюдиційне значення. Про такі обставини позивачі повідомили суди, обґрунтовували свої позовні вимоги зокрема й такими обставинами.

Натомість у справі, що переглядається, прокурор під час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій не повідомив суди про те, що існує інше судове рішення від 22 лютого 2022 року у справі № 638/1419/21, ухвалене Дзержинським районним судом м. Харкова, яким суд частково задовольнив позов прокурора - виконуючої обов`язки керівника Харківської місцевої прокуратури № 1 Шевцової К. В. в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: державний реєстратор Печенізької районної державної адміністрації Зоткін Сергій Володимирович, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Куксін Станіслав Юрійович, про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання недійсними договорів.

У зазначеній справі суд визнав незаконним та скасував рішення державного реєстратора Печенізької районної державної адміністрації Харківської області Зоткіна С. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 46896839, від 16 травня 2019 року, яким зареєстровано за ОСОБА_2 право власності на нежитлову будівлю літ. "Д1-1", загальною площею 17, 6 кв. м, на АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1830871663101).

Визнав недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 23 липня 2019 року № 2467, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Куксіним С. Ю.

Визнав недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 23 липня 2019 року № 2468, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Куксіним С. Ю.

Визнав недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 31 жовтня 2019 року № 4517, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Куксіним С. Ю.

Визнав недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 31 жовтня 2019 року № 4518, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Куксіним С. Ю.

Під час розгляду зазначеної справи суд встановив, що нежитлова будівля

літ. "Д1-1", загальною площею 17, 6 кв. м, на АДРЕСА_1 є об`єктом самочинного будівництва.

Проте такі обставини не були та не могли бути відомі судам першої та апеляційної інстанцій, адже прокурор не повідомив про існування такого спору під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, не просив зупинити розгляд цієї справи до вирішення справи № 638/1419/21, не просив долучити до матеріалів справи рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 лютого 2022 року, тож у справі, що переглядається, позивач мав на загальних підставах доводити, що ОСОБА_1 володіє об`єктом, який є самочинно збудованим та щодо якого не поширюються гарантії права власності на нерухоме майно.

Втім під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій такі обставини позивач не доводив.

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц

(провадження № 14-400цс19) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона.

Верховний Суд наголошує, що неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог є підставою для вмотивованого висновку судів про недоведеність та необґрунтованість позову, адже саме зазначені позивачем обставини, а не висновки суду, про що зазначено в касаційній скарзі, ґрунтуються на припущеннях. Позивач мав довести належними та допустимими доказами, що відповідачем порушені його цивільні права (тут - права територіальної громади), які підлягають захисту та поновленню.

За таких обставин Верховний Суд не враховує під час касаційного перегляду справи преюдиційні обставини, встановлені рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 лютого 2022 року у справі № 638/1419/21, адже, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Також Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 520/17520/14-ц (провадження № 61-12893св18), у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1328цс15, відповідно до яких наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним, адже такі обставини мав доводити позивач, а не суд з`ясовувати та досліджувати з власної ініціативи.

Враховуючи, що у справі, яка переглядається, не встановлено, що ОСОБА_1 володіє об`єктом самочинного будівництва, то не підлягають врахуванню доводи касаційної скарги, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 922/476/20, щодо правового режиму об`єктів самочинного будівництва.

Підсумовуючи, Верховний Суд погоджується, що суди першої та апеляційної інстанцій зробили обґрунтовані висновки про те, що позивач не надав до суду належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження тієї обставини, що об`єкт нерухомості, який розташований на спірній земельній ділянці, є самочинним будівництвом, та, відповідно, ОСОБА_1 не мав права на передачу йому в оренду спірної земельної ділянки для обслуговування та експлуатації такого об`єкта нерухомого майна.

Щодо передачі спірної земельної ділянки без проведення земельних торгів

В оцінці доводів касаційної скарги щодо неврахування судами першої та апеляційної інстанцій правових висновків Верховного Суду щодо комплексного застосування правил частини другої статті 134 ЗК України, статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України Верховний Суд врахував таке.

Щодо застосування правил статті 120 ЗК України та приписів статті 377 ЦК України Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 липня 2022 року у справі № 910/5201/19 виснувала, що за відсутності в попереднього власника належно оформлених прав користування земельною ділянкою, на якій розміщено нерухоме майно, правила статей 120 ЗК України, 377 ЦК України (435-15) в частині переходу прав на земельну ділянку до нового власника в тому ж обсязі застосуванню не підлягають.

З цих підстав Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що до спірних правовідносин підлягали застосуванню правила статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України, адже за обставинами справи у попередніх власників об`єкта нерухомого майна не було оформлено право користування спірною земельною ділянкою, а тому право користування на спірну земельну ділянку у ОСОБА_1 не могло виникнути в результаті набуття права власності на об`єкт нерухомості, який розташований на цій земельній ділянці.

Щодо врахування правових висновків Верховного Суду про застосування частини другої статті 134 ЗК України Верховний Суд врахував таке.

У постанові від 01 липня 2020 року у справі № 910/9028/19 Верховний Суд зазначив, що приписи частини другої статті 134 ЗК України у відповідній редакції передбачали, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, проте, не передбачали такого виключення для земельних ділянок під звичайне будівництво житлових будинків.

Проте у цій постанові Верховний Суд виснував, що згідно з частиною другою статті 124, абзацом тринадцятим частини першої статті 134 та частинами першою, другою статті 135 ЗК України в редакції, чинній станом на 04 грудня 2018 року, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) для експлуатації та обслуговування саме об`єктів дорожнього сервісу підлягали виключно продажу на земельних торгах.

У постанові від 22 березня 2018 року у справі № 910/13129/17 Верховний Суд зазначив, що чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство (частина друга статті 134 ЗК України) передбачало можливість передачі у користування земельної ділянки у разі розташування на ній об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, а щодо інших земельних ділянок право користування підлягало продажу окремими лотами на конкурентних засадах. Приписами частини другої статті 134 ЗК України визначено, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема, будівництва, обслуговування та ремонту об`єктів інженерної, транспортної, енергетичної інфраструктури, об`єктів зв`язку та дорожнього господарства (крім об`єктів дорожнього сервісу).

У справі, що переглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 набув у власність нежитлову будівлю - шиномонтаж, який за своїми характеристиками та призначенням є об`єктом дорожнього сервісу, а тому, враховуючи наведені правові висновки Верховного Суду щодо застосування абзацу тринадцятого частини другої статті 134 ЗК України, спірна земельна ділянка підлягала передачі ОСОБА_1 в оренду виключно шляхом застосування земельних торгів.

Наведеного суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, неправильно застосувавши до спірних правовідносин приписи частини другої статті 134 ЗК України, сформулювали помилкові висновки про те, що у спірних правовідносинах не підлягала застосуванню процедура земельних торгів з тих підстав, що на земельній ділянці, переданій в оренду, розташований об`єкт нерухомості ОСОБА_1 . Суди помилилися, не взявши до уваги те, що у спірних правовідносинах діє спеціальне правило щодо об`єктів дорожнього сервісу, а не загальне правило щодо усіх інших об`єктів нерухомості.

Підсумовуючи, Верховний Суд встановив, що у цій частині доводи касаційної скарги підтвердилися та є підставою для скасування оскаржуваних рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду із ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову - визнання незаконним та скасування пункту 7 додатка 4 до рішення Харківської міської ради від 19 серпня 2020 року № 2236/20 "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд", яким ОСОБА_1 надано в оренду строком до 01 вересня 2025 року земельну ділянку комунальної власності, площею 0, 0384 га, кадастровий номер 6310136300:14:004:0077, із земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. "Д1-1" (шиномонтаж), розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Верховний Суд під час ухвалення такого судового рішення врахував, що за обставинами справи не встановлено, що ОСОБА_1 та Харківська міська рада на виконання пункту 7 додатка 4 до рішення Харківської міської ради від 19 серпня 2020 року № 2236/20 "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд" уклали договір оренди земельної ділянки, тобто, що таке управлінське рішення органу місцевого самоврядування реалізоване, тож обраний позивачем спосіб захисту порушених прав територіальної громади м. Харкова є правомірним та ефективним.

У таких висновках Верховний Суд керується тим, що пункт 7 додатка 4 до рішення Харківської міської ради від 19 серпня 2020 року № 2236/20 "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд" не вичерпав свою дію внаслідок його виконання, а тому може бути оскаржений у судовому порядку та породжуватиме правові наслідки для орендаря земельної ділянки за цим оскаржуваним рішенням.

Щодо оскарження пункту 21 додатка 1 до рішення Харківської міської ради від 26 лютого 2020 року № 2017/20 "Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розроблення документації із землеустрою для експлуатації та обслуговування будівель і споруд", яким ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної власності, орієнтовною площею 0, 0380 га, для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. "Д1-1" (шиномонтаж), розташованої за адресою: АДРЕСА_1, а також пункту 9 додатка 1 до рішення Харківської міської ради від 19 серпня 2020 року № 2236/20 "Про надання юридичним та фізичним особам ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд", яким ОСОБА_1 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної власності, площею 0, 0384 га, кадастровий номер 6310136300:14:004:0077, із земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. "Д1-1" (шиномонтаж), розташованої за адресою: АДРЕСА_1, Верховний Суд врахував таке.

Рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц (провадження № 14-301цс18)).

Саме лише надання особі згоди на розроблення технічної документації не свідчить про надання цієї земельної ділянки в користування такому учаснику правовідносин. Ухвалене суб`єктом владних повноважень рішення про затвердження технічної документації є ненормативним актом, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання, що узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 08 квітня 2021 року у справі № 707/727/19

(провадження № 61-18538св19)).

Відповідно до пункту 67 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20) розробка проєкту землеустрою з відведення земельної ділянки та його затвердження, хоча й здійснюється заявником з метою отримання земельної ділянки в користування, однак вчиняється саме в інтересах територіальної громади чи держави з метою формування такої земельної ділянки. Тому в разі неотримання в користування такої земельної ділянки особа, яка понесла витрати на розробку та погодження проєкту землеустрою, за умови формування земельної ділянки, може претендувати на відшкодування здійснених нею витрат.

Тож Верховний Суд не встановив підстав для скасування рішень Харківської міської ради про надання дозволу ОСОБА_1 на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної власності, орієнтовною площею 0, 0380 га, для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі

літ. "Д1-1" (шиномонтаж), розташованої за адресою: АДРЕСА_1, та затвердження цього проєкту землеустрою, адже такі рішення не мають правових наслідків для ОСОБА_1 як безумовне отримання земельної ділянки у користування, а формування земельної ділянки не порушує прав та інтересів держави в особі територіальної громади м. Харкова, в інтересах якої і було розроблено та затверджено цей проєкт землеустрою.

У зв`язку з наведеним Верховний Суд виснує, що у задоволенні позову у цій частині вимог потрібно відмовити з тих підстав, що позивач не довів порушення своїх прав та інтересів оскаржуваними рішеннями про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою та його затвердження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Підсумовуючи, Верховний Суд встановив порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, невідповідність висновків названих судів правовим висновкам, на які заявник послався у касаційній скарзі, щодо неможливості передачі земельних ділянок для обслуговування об`єктів дорожнього сервісу без проведення земельних торгів, зробив висновок про скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового про часткове задоволення позову про визнання незаконним та скасування пункту 7 додатка 4 до рішення Харківської міської ради від 19 серпня 2020 року № 2236/20 "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд", яким ОСОБА_1 надано в оренду строком до 01 вересня 2025 року земельну ділянку комунальної власності, площею 0, 0384 га, кадастровий номер 6310136300:14:004:0077, із земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. "Д1-1" (шиномонтаж), розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

В іншій частині вимог позов задоволенню не підлягає, оскільки позивач не довів порушення своїх прав (прав територіальної громади) оскаржуваними рішенням Харківської міської ради про надання дозволу на розробку та затвердження проєкту землеустрою.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у оскаржуваному судовому рішенні, питання вичерпності висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд керується тим, що у справі, що переглядається, сторонам надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин.

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Також потрібно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на приписи законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Тож питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, що це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважаються неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Щодо клопотання прокурора та Харківської міської ради про розгляд справи за їх участю

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Верховний Суд є судом права, а не факту, і, діючи в межах повноважень та порядку, визначених частиною першою статті 400 ЦПК України, не може встановлювати обставини справи, які можуть додатково пояснити її учасники, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Верховний Суд створює учасникам справи належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, у яких такий рух описаний. Кожен із учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України (1618-15) .

Згідно із частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) однією з істотних гарантій справедливого судового розгляду є публічний судовий розгляд.

Практика ЄСПЛ з питань гарантій публічного характеру провадження в судових органах у контексті пункту 1 статті 6 Конвенції свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не в кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі Axen v. Germany, заява № 8273/78; рішення від 25 квітня 2002 року у справі Varela Assalino contre le Portugal, заява № 64336/01). Так, у випадках коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

ЄСПЛ у рішенні від 26 травня 1988 року у справі Ekbatani v. Sweden, заява № 10563/83,зазначив, що якщо розгляд справи в суді першої інстанції був публічним, відсутність "публічності" при розгляді справи в другій і третій інстанціях може бути виправданою особливостями процедури в цій справі. Якщо апеляційна скарга стосується виключно питання права, залишаючи осторонь фактичні обставини справи, то вимоги статті 6 Конвенції можуть бути дотримані і тоді, коли заявнику не було надано можливості бути заслуханим в апеляційному чи касаційному суді особисто.

Верховний Суд у справі, що переглядається, не встановив потреби викликати учасників справи з метою надання ними пояснень, тому у задоволенні відповідного клопотання варто відмовити.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпунктів "б", "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що Верховний Суд зробив висновок про ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову, то судові витрати, понесені у зв`язку із розглядом справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, підлягають відшкодуванню позивачу - пропорційно до розміру задоволених позовних вимог - відповідачами ОСОБА_1 та Харківською міською радою (задоволено одну з трьох позовних вимог).

У зв`язку з наведеним Верховний Суд встановив, що за подання позову Харківській обласній прокуратурі підлягає відшкодуванню відповідачами сплачений судовий збір у розмірі 2 270, 00 грн, тобто по 1 135, 00 грн з кожного, та за подання апеляційної скарги - 3 405, 00 грн (по 1 702, 50 грн із кожного з відповідачів), а за подання касаційної скарги підлягає відшкодуванню відповідачами сплачений судовий збір на користь Полтавської обласної прокуратури - 4 540, 00 грн (по 2270, 00 грн із кожного з відповідачів).

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотань заступника керівника Полтавської обласної прокуратури та Харківської міської ради про розгляд справи за участю сторін відмовити.

Касаційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави задовольнити частково.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 серпня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 02 березня 2023 року скасувати, ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову.

Визнати незаконним та скасувати пункту 7 додатка 4 до рішення Харківської міської ради від 19 серпня 2020 року № 2236/20 "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд", яким ОСОБА_1 надано в оренду строком до 01 вересня 2025 року земельну ділянку комунальної власності, площею 0, 0384 га, кадастровий номер 6310136300:14:004:0077, із земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. "Д1-1" (шиномонтаж), розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

Стягнути в рівних частках з ОСОБА_1, Харківської міської ради на користь Харківської обласної прокуратури відшкодування судових витрат зі сплати судового збору за подання позову у розмірі 2 270, 00 грн, тобто по 1 135, 00 грн з кожного, за подання апеляційної скарги - 3 405, 00 грн (тобто по 1 702, 50 грн із кожного з відповідачів).

Стягнути в рівних частках з ОСОБА_1, Харківської міської ради на користь Полтавської обласної прокуратури відшкодування судових витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги - 4 540, 00 грн (по 2 270, 00 грн із кожного з відповідачів).