розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, яку подав представник - адвокат Костинчук Павло Михайлович, на рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 липня 2022 року у складі судді Матійчук Г. О. та постанову Київського апеляційного суду від 27 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Коцюрби О. П., Білич І. М., Слюсар Т. А.,

Короткий зміст вимог позову та судових рішень судів попередніх інстанцій

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус КМНО) Тверської І. В., третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Альта Капітал" (далі - ТОВ "ФК "Альта Капітал"), про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування запису про право власності у Державному реєстрі речових прав та нерухоме майно, припинення права власності на квартиру, витребування квартири з чужого незаконного володіння та визнання права власності на квартиру.

Свої вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що 14 вересня 2020 року між нею та ОСОБА_2 укладений договір позики грошових коштів, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Тверською І. В., зареєстрований у реєстрі за номером № 455, за умовами якого ОСОБА_2 передав їй у власність грошові кошти в сумі 247 000,00 доларів США, які вона зобов`язалася повернути готівкою в гривнях за курсом Національного банку України на день повернення у строк до 14 березня 2021 року.

14 вересня 2020 року з метою забезпечення виконання зобов`язань за договором позики між нею та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Тверською І. В., зареєстрований у реєстрі за № 456.

Надалі предмет іпотеки відчужено на користь ОСОБА_3 шляхом укладення договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Тверською І. В., зареєстрованого у реєстрі за № 67, відповідно до якого ОСОБА_3 набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Позивачка вважала, що відчуження майна відбулося незаконно, з порушенням її прав як власника житла. Зокрема, право власності набуто відповідачем з порушенням вимог Закону України "Про іпотеку" (898-15) , порядку здійснення звернення стягнення на майно. Вона не допускала жодних порушень договору позики та договору іпотеки, а прострочення виконання зобов`язань за договором позики виникло не з її вини, а з вини ОСОБА_2, оскільки він відмовився від прийняття боргу. Ціна, за якою відбулося відчуження квартири, нижче ринкової. Також вона не отримувала повідомлень щодо звернення стягнення на предмет іпотеки.

Враховуючи наведені обставини, ОСОБА_1 просила суд:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 541877980000, який укладено 26 березня 2021 року у м. Києві між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений 26 березня 2021 року приватним нотаріусом КМНО Тверською І. В., зареєстрований у реєстрі за № 67.

- скасувати рішення приватного нотаріуса КМНО Тверської І. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 31 березня 2021 року 16:01:39, індексний номер: 57401114;

- скасувати запис про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 26 березня 2021 року 18:20:53, номер: 41274324.

- витребувати від ОСОБА_3 з чужого незаконного володіння на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 541877980000;

- припинити право власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 541877980000, запис про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 26 березня 2021 року 18:20:53, номер: 41274324;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 541877980000.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 14 липня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 27 квітня 2023 року, ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанції виходили з того, що позивачка неналежним чином виконувала свої обов`язки за основним зобов`язанням, тому ОСОБА_2, згідно з вимогами статті 33 Закону України "Про іпотеку", отримав право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Оспорюваний договір купівлі-продажу укладений відповідачами в порядку, визначеному чинним цивільним законодавством та Законом України "Про іпотеку" (898-15) , на підставі застереження, що міститься в іпотечному договорі, зважаючи на презумпцію правомірності правочину, встановлену статтею 204 ЦК України, відсутні правові підстави для визнання зазначеного договору недійсним.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У липні 2023 року ОСОБА_1, в інтересах якої діє її представник - адвокат Костинчук П. М., подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 квітня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

У касаційній скарзі заявниця зазначає, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17, Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18 листопада 2022 року у справі № 905/458/21.

Також у касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень міститься послання на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах). Заявниця зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: статей 77, 78, 79, 263 ЦПК України.

Крім того у касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень міститься посилання на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме: місцевий суд розглянув справу за відсутності заявниці та її представника, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання (пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України).

У жовтні 2023 року ОСОБА_2, ОСОБА_3, в інтересах яких діє представник - адвокат Головченко І. О., подали відзив на касаційну скаргу, у якому просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Обставини, встановлені судами

14 вересня 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір позики грошових коштів, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Тверською І. В., зареєстрований у реєстрі за номером 455, за умовами якого ОСОБА_2 передав у власність ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 247 000,00 доларів США, які ОСОБА_1 зобов`язалася повернути готівкою в гривнях за курсом Національного банку України на день повернення у строк до 14 березня 2021 року.

14 вересня 2020 року з метою забезпечення виконання зобов`язань за договором позики грошових коштів від 14 вересня 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Тверською І. В., зареєстрований у реєстрі за № 456 (договір іпотеки другої черги). Предметом іпотеки за цим договором є нерухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_1 .

Предмет іпотеки належав позивачці на підставі свідоцтва про право власності від 29 грудня 2010 року, виданого Головним управлінням житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення від 20 грудня 2010 року № 1716-С/КІ. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 541877980000.

Також між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Альта Капітал" (далі - ТОВ "ФК "Альта Капітал") та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Тверською І. В., зареєстрований у реєстрі за № 453 (договір іпотеки першої черги), предметом якого є спірна квартира АДРЕСА_1 .

У пункті 3.5 договору іпотеки від 14 вересня 2020 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, ТОВ "ФК "Альта Капітал", як іпотекодержатель першої черги, надало свою згоду на укладення договору іпотеки другої черги.

08 січня 2021 року на виконання вимог та у порядку, передбаченому статтями 37, 38 Закону України "Про іпотеку", ОСОБА_2 на адресу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) надіслав повідомлення, відповідно до якого відповідач повідомив позивача про свій намір у період з 08 по 20 лютого 2021 року укласти договір купівлі-продажу предмета іпотеки з третьою особою, яке отримано ОСОБА_1 12 січня 2021 року, що підтверджується відповідною накладною АТ "Укрпошта" та описом вкладення до листа трек-номер 0208107427260.

26 січня 2021 року ОСОБА_2 на адресу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) повторно надіслав повідомлення відповідно до статей 37, 38 Закону України "Про іпотеку", яке отримано ОСОБА_1 30 січня 2021 року, що підтверджується відповідною накладною АТ "Укрпошта" та описом вкладення до листа трек-номер 0101044347491.

26 березня 2021 року ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) уклали договір купівлі-продажу квартири, за умовами якого продавець, діючи відповідно до статті 38 Закону України "Про іпотеку", продав, а покупець купив квартиру АДРЕСА_1 .

Правове обґрунтування

Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном (неподільним об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Статтею 3 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом (частина перша статті 12 Закону України "Про іпотеку").

Згідно із частиною першою статті 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду; позасудовий - на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 33 Закону України "Про іпотеку").

Відповідно до частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Частиною першою статті 36 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (1127-2015-п) , для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотеко держателя, шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:

1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;

3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

З наведеного слідує, що підставою для задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання є надсилання іпотекодавцю письмової вимоги про усунення порушення.

Визначена у частині першій статті 35 Закону України "Про іпотеку" процедура подання іпотекодержателем вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору передує прийняттю іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб на підставі договору (див: постанову Великої Палати Верховного Суду від 02 червня 2019 року у справі № 205/578/14-ц).

Наведені норми спрямовані на забезпечення фактичного повідомлення боржника, аби надати йому можливість усунути порушення, і цим запобігти зверненню стягнення на майно боржника. Тому повідомлення боржника потрібно вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його з власної вини. Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема, повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення.

Аналогічний висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду

у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15-ц.

Відповідно до частини першої статті 38 Закону України "Про іпотеку", якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов`язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.

Згідно із частиною п`ятою статті 38 Закону України "Про іпотеку" дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця.

У разі направлення іпотекодержателем іпотекодавцю вимоги про усунення порушення основного зобов`язання відповідно до частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" з одночасним повідомленням про обраний спосіб задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до частини першої статті 38 Закону України "Про іпотеку" (одним документом) необхідно виходити з пріоритету дотримання саме частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" (пункти 70, 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Встановивши, що ОСОБА_1 допустила порушення виконання своїх зобов`язань за договором позики від 14 вересня 2020 року та договором іпотеки від 14 вересня 2020 року, укладеними між нею та ОСОБА_2, сторони іпотечного договору передбачили відповідне застереження, яким визначили можливі способи звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, шляхом продажу предмета іпотеки, ОСОБА_2 належним чином направляв ОСОБА_1 вимогу про усунення порушення основного зобов`язання, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_2 дотримано процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки, визначену положеннями Закону України "Про іпотеку" (898-15) , у зв`язку із чим обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що позивачка не отримувала будь-яких повідомлень щодо порушення умов договору позики від 14 вересня 2020 року та договору іпотеки від 14 вересня 2020 року, а також позивачці не надавався передбачений частиною першою статті 35 Закону України "Про іпотеку" 30-денний строк для виконання своїх зобов`язань, оскільки такі доводи спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Суди попередніх інстанцій встановили та матеріалами справи підтверджено, що 08 січня 2021 року ОСОБА_2 на адресу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) надіслав повідомлення, згідно з яким відповідач повідомив позивачку про свій намір у період з 08 по 20 лютого 2021 року укласти договір купівлі-продажу предмета іпотеки з третьою особою (т. 1 а. с. 155, 156). 26 січня 2021 року ОСОБА_2 на адресу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) повторно надіслав повідомлення аналогічного змісту.

Верховний Суд бере до уваги доводи позивачки про те, що вона не отримувала повідомлення, надіслане 08 січня 2021 року, оскільки згідно з інформацією про відстеження листа трек-номер 0208107427260 вказане повідомлення вручено особисто 12 січня 2021 року за адресою: м. Коростень, 10418 (т. 1 а. с. 158). Водночас у матеріалах справи відсутні відомості про те, що за вказаною адресою проживає позивачка.

Разом з цим повідомлення, відправлене 26 січня 2021 року ОСОБА_2 на адресу ОСОБА_1 (АДРЕСА_2 ), вручено особисто позивачці, що підтверджується відповідною накладною АТ "Укрпошта" та описом вкладення до листа трек-номер 0101044347491 (т. 1 а. с. 161, 162).

Зі змісту вказаного повідомлення встановлено, що воно містить усі необхідні відомості, передбачені статтями 35, 38 Закону України "Про іпотеку", а саме: стислий зміст порушених зобов`язань, розрахунок заборгованості, вимога про виконання порушеного зобов`язання у 30-денний строк із зазначенням способу погашення заборгованості, а також про намір продати предмету іпотеки після спливу 30 днів з моменту одержання повідомлення (т. 1 а. с. 159, 160).

Зазначаючи про те, що ОСОБА_2 не надав доказів про виконання приписів статті 35 Закону України "Про іпотеку" щодо належного надіслання повідомлення іпотекодавцю про усунення порушення основного зобов`язання та умов іпотечного договору, позивачка суто формально виходила лише із назви самого документа - повідомлення в порядку вимог статей 37, 38 Закону України "Про іпотеку", не врахувавши при цьому, що надіслане їй повідомлення містило усі необхідні відомості, передбачені статтею 35 Закону України "Про іпотеку".

За встановленими у справі обставинами, ОСОБА_2 перед реалізацією свого права щодо звернення стягнення на предмет іпотеки надіслав ОСОБА_1 вимогу про виконання порушеного зобов`язання, яка не була виконана останньою у 30-денний строк з моменту її отримання. Отже, відсутні правові підстави вважати, що ОСОБА_2 під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом укладення відповідного договору купівлі-продажу порушив вимоги статті 35 Закону України "Про іпотеку" в частині повідомлення іпотекодавця про намір звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.

Враховуючи наведене, безпідставними є посилання позивачки у касаційній скарзі на неврахування судами висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17, про те, що за відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.

Доводи касаційної скарги про те, що позивачка не допускала порушень умов договору позики від 14 вересня 2020 року та договору іпотеки від 14 вересня 2020 року, у зв`язку з чим у відповідача не виникло право вимоги дострокового виконання позивачкою своїх зобов`язань за цими договорами, є необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до підпункту 6.1.5 пункту 6.1 статті 6 договору іпотеки від 14 вересня 2020 року іпотекодержатель вправі звернути стягнення на предмет іпотеки та одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця, незалежно від настання строку основного зобов`язання, у випадку коли іншою особою розпочато процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки.

Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації (частина перша статті 48 Закону України "Про виконавче провадження").

Суди встановили, що у провадженні приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дутки І. В. перебувало зведене виконавче провадження № 63036060, відкрите з примусового виконання виконавчих листів Оболонського районного суду міста Києва від 09 липня 2020 року № 756/9629/17, боржником за яким є ОСОБА_1 . У межах вказаного зведеного виконавчого провадження накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1, яка є предметом іпотеки. Вказані обставини були відомі позивачці на момент укладення 14 вересня 2020 року договорів позики та іпотеки.

Враховуючи наведене, у іпотекодержателя, згідно з умовами підпункту 6.1.5 пункту 6.1 статті 6 договору іпотеки від 14 вересня 2020 року,виникло право звернути стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання строку основного зобов`язання.

Доводи касаційної скарги про те, що за оспорюваним договором купівлі-продажу відчуження квартири відбулося за ціною нижче ринкової, є необґрунтованими, оскільки відчуження майна за заниженою ціною є підставою відповідальності іпотекодержателя перед іпотекодавцем за відшкодування завданих збитків, а не підставою для визнання оспорюваного договору купівлі-продажу недійсним.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що судом першої інстанції порушено право позивачки на участь у судовому розгляді, оскільки остання не отримувала судової повістки про призначене на 14 липня 2022 року судове засідання, з огляду на те, що з матеріалів справи встановлено, що представник позивачки - адвокат Костинчук П. М. до початку судового засідання подав клопотання про відкладення судового засідання у справі, призначеного на 14 липня 2022 року, що свідчить про те, що стороні позивача було відомо про дату, час та місце судового засідання.

Посилання заявниці у касаційній скарзі на порушення судом першої інстанції норми пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України (залишення позову без розгляду) є помилковими, оскільки представник позивачки - адвокат Костинчук П. М. у клопотанні про відкладення судового засідання у справі, призначеного на 14 липня 2022 року, повідомив суд причини неявки у судове засідання.

Враховуючи наведене, безпідставними є посилання позивачки у касаційній скарзі на неврахування судом висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18 листопада 2022 року у справі № 905/458/21, щодо умов для залишення позову без розгляду у випадку неявки позивача у судове засідання.

Доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: статей 77, 78, 79, 263 ЦПК України, не містять належного обґрунтування.

Таким чином, доводи заявниці, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявниці та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судові рішення відповідають вимогам вмотивованості.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявницею у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Щодо заяви сторони позивачки про розподіл судових витрат

У листопаді 2023 року до Верховного Суду від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 надійшла заява про розподіл судових витрат, у якому заявник просить суд стягнути із відповідачів на користь позивачки 40 000,00 грн у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, які понесені під час касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що за результатами касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, тому відсутні правові підстави для стягнення із відповідачів на користь позивачки витрат на професійну правничу допомогу, які понесені під час касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень.