розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24 листопада 2022 року у складі судді Казидуб О. Г. та постанову Черкаського апеляційного суду від 09 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Нерушак Л. В., Вініченка Б. Б., Новікова О. М.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до комунального підприємства "Черкасиелектротранс" Черкаської міської ради (далі - КП "Черкасиелектротранс") про поновлення нарахування та виплати середнього заробітку за весь час військової служби у Збройних Силах України на час воєнного стану.

Позовна заява обґрунтована тим, що згідно наказу КП "Черкасиелектротранс" від 29 жовтня 2021 року № 334-к він був прийнятий на посаду водія тролейбуса (маневрового) 2 класу у дільниці електротранспорту.

Вказував, що з 24 лютого 2022 року він, як військовослужбовець Збройних Сил України, проходить військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_1 ), виконує (несе) обов`язки військової служби та військові обов`язки у воєнний стан (особливий правовий режим).

19 липня 2022 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ, яким внесено зміни, зокрема до частини третьої статті 119 КЗпП України, якою передбачався обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку працівникам, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення.

Згідно наказу КП "Черкасиелектротранс" від 19 липня 2022 року № 435-к йому за основним місцем роботи припинено нарахування та виплату середнього заробітку на період проходження військової служби.

З позицією відповідача у справі щодо невиплати середнього заробітку він не погоджується, оскільки Закон України № 2352-ІХ суттєво погіршує його становище, зокрема в частині позбавлення виплати середнього заробітку за посадою у КП "Черкасиелектротранс".

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд зобов`язати КП "Черкасиелектротранс" поновити йому з 19 липня 2022 року нарахування та виплату середнього заробітку на весь час військової служби у Збройних Силах України під час воєнного стану.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24 листопада 2022 року, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 09 лютого 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01 липня 2022 року № 2352-IX є чинним та обов`язковим до виконання, тому положення частини третьої статті 119 КЗпП України в частині збереження за позивачем середнього заробітку на час перебування на військовій службі поширювалися на нього до 19 липня 2022 року, тобто до дня набрання чинності цим Законом. Починаючи з 19 липня 2022 року відповідач позбавлений права зберігати за позивачем середній заробіток, оскільки відповідні положення частини третьої статті 119 КЗпП України виключені. Водночас, припинення відповідачем нарахування та виплати середнього заробітку позивачу спрямовано на приведення трудових правовідносин з позивачем у відповідність до вимог Закону.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24 листопада 2022 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 09 лютого 2023 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказував на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), а також на не дослідження судами належним чином зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 квітня 2023 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу № 711/5198/22 із Придніпровського районного суду м. Черкаси.

У травні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 листопада 2023 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року та яким внесено зміни у частину третю статті 119 КЗпП України, не відповідає вимогам статті 22 Конституції України, відповідно до якої при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили обставини щодо призову позивача на військову службу, не врахували, що Закон України від 01 липня 2022 року № 2352-IX не підлягає застосуванню для громадян, зокрема позивача, призваних 24 лютого 2022 року на військову службу у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. На думку позивача, враховуючи триваючу фазу війни та оголошений воєнний стан в Україні, слід вважати, що особливий період в Україні діє з 03 березня 2022 року, а за працівниками, призваними 24 лютого 2022 року на військову службу у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, має зберігатися місце роботи, посада і середній заробіток.

Разом з касаційною скаргою ОСОБА_1 подав клопотання, у якому просив внести до науково-консультативної ради при Верховному Суді подання про підготовку наукових висновків щодо тлумачення та застосування норм права стосовно того, чи набрали чинності у період з 24 лютого 2022 року по 03 березня 2022 року Укази Президента України "Про загальну мобілізацію" від 24 лютого 2022 року № 65/2022 та № 69/2022 та чи затверджувались вони Верховною Радою, а також стосовно дії особливого періоду в Україні, зокрема щодо його початку та збереження за працівником місця роботи, посади і середнього заробітку в залежності від початку дії особливого періоду в Україні; який вид військової служби проходять громадяни України у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, які 24 лютого 2022 року у добровільному порядку прибули до ІНФОРМАЦІЯ_1 та були призвані на військову службу. Крім того, просив надати висновки щодо відповідності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01 липня 2022 року № 2352-IX та наказу КП "Черкасиелектротранс" від 19 липня 2022 року № 435-к вимогам статті 22 Конституції України.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2023 року КП "Черкасиелектротранс" подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій є мотивованими, законними й ґрунтуються на належних та допустимих доказах; судами вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин. Заявник просив касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно наказу КП "Черкасиелектротранс" від 29 жовтня 2021 року № 334-к ОСОБА_1 прийнятий на роботу на посаду водія тролейбуса (маневрового) 2 класу у дільниці електротранспорту, що підтверджується даними трудової книжки НОМЕР_1 (а. с. 14-16).

24 лютого 2022 року строком на 30 діб в Україні було введено воєнний стан відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" (2630-19) .

24 лютого 2022 року строком на 90 діб в Україні оголошено та проведено мобілізацію відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022 "Про загальну мобілізацію", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про загальну мобілізацію".

Відповідно до повідомлення начальника ІНФОРМАЦІЯ_1, адресованого керівнику підприємства (установи) незалежно від підпорядкування та форми власності, військовозобов`язаний ОСОБА_1 24 лютого 2022 року призивається у відповідності до статті 39 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (.а с. 47).

Відповідно до витягу із наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по особовому складу) від 24 лютого 2022 року № 4-ОС, згідно мобілізаційної директиви Головнокомандуючого Збройних Сил України від 24 лютого 2022 року № 32/321/501/13т та згідно Указів Президента України від 24 лютого 2022 року "Про проведення воєнного стану в Україні" та "Про загальну мобілізацію", сержанта запасу ОСОБА_1, призваного ІНФОРМАЦІЯ_1 24 лютого 2022 року - командира відділення взводу охорони роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_1, НОМЕР_2, визнано таким, що з 24 лютого 2022 року прийняв посаду і приступив до виконання службових обов`язків за посадою; встановлено тарифний розряд 9 з посадовим окладом 3 170 грн на місяць, шпк молодший сержант. Визначене щомісячне преміювання та надбавку за особливості проходження служби (а. с. 48).

Наказом КП "Черкасиелектротранс" від 03 березня 2022 року № 73-к у зв`язку з призовом на військову службу за загальною мобілізацією та відповідно до статті 39 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (3543-12) і статті 119 КЗпП України, увільнено від роботи ОСОБА_1, водія тролейбуса (маневрого) 2 класу дільниці електротранспорту, з 24 лютого 2022 року до моменту звільнення (демобілізації) з військової служби під час мобілізації. Також даним наказом збережено за ОСОБА_1 займану посаду і середню заробітну плату до дати фактичної демобілізації (а. с. 49).

Наказом КП "Черкасиелектротранс" від 19 липня 2022 року № 435-к у зв`язку зі змінами до частини третьої статті 119 КЗпП України, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01 липня 2022 року № 2352-1Х, з 19 липня 2022 року ОСОБА_1 припинено нарахування середнього заробітку на період проходження ним військової служби, (а. с. 29, 50).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (3543-12) , Законом України "Про військовий обов`язок та військову службу" (2232-12) , Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) , Указами Президента України та іншими підзаконними актами.

Відповідно до частин першої-третьої статті 1 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII (2232-12) ) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби.

Статтею 2 Закону № 2232-XII встановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

У листі Міністерства оборони України № 322/2/8417 від 01 жовтня 2015 року "Щодо особливого періоду" зазначено, що особливий період в Україні настав із 17 березня 2014 року на підставі Указу № 303/2014 та триває, а його скасування буде здійснено окремим Указом Президента України "Про демобілізацію" після стабілізації на Сході України.

Саме з періоду оголошення Президентом України часткової мобілізації (17 березня 2014 року) відповідно до статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" пов`язано настання особливого періоду, який закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Такий правовий висновок Велика Палата Верховного Суду висловила у постанові від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17.

24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 на всій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин строком на 30 діб. У подальшому воєнний стан неодноразово продовжувався та діє на сьогодні.

Статтею 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин. КЗпП України (322-08) надано визначення трудового договору.

Трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Глава VII Закону № 2232-ХІІ (2232-12) врегульовує особливості призову під час мобілізації.

Згідно із частиною другою статті 39 Закону громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими, зокрема частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України "Про освіту", частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України "Про фахову передвищу освіту", частиною другою статті 46 Закону України "Про вищу освіту".

Частиною третьою статті 119 КЗпП України (у редакції, що діяла до 19 липня 2022 року) передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову служб; військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, внесено зміни та у частині третій статті 119 КЗпП слова "зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток" замінено словами "зберігаються місце роботи і посада".

Із набранням чинності Законом № 2352-IX відбулись зміни у регулюванні трудових відносин за участі працівників призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом тобто з 19 липня 2022 року роботодавець звільнений від обов`язку збереження середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу, зі збереженням за цими працівниками лише місця роботи і посади.

Відтак, обов`язок роботодавця щодо збереження за такими категоріями працівників середнього заробітку передбачався включно до дня, що передує дню набранням чинності цим Законом (18 липня 2022 року). З 19 липня 2022 року правові підстави для збереження середнього заробітку за таким працівником відсутні.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Аналогічне положення закріплені в статті 21 КЗпП, відповідно до якої роботодавець зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату на виконану ним роботу, визначену трудовою угодою.

Позивач у цій справі не виконує роботу, визначену трудовим договором між ним та відповідачем, унаслідок призиву на військову службу, а отримує грошове забезпечення військовослужбовця в установленому законом розмірі.

Звільнивши з 19 липня 2022 року роботодавців від обов`язку з виплати щомісячного забезпечення мобілізованим працівникам, 28 лютого 2022 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", згідно з якою компенсував скасування збереження середньомісячної заробітної плати одночасним збільшенням грошового забезпечення військовослужбовцям за місцем проходження служби.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що КП "Черкасиелектротранс", видаючи 19 липня 2022 року наказ № 435-к "Про припинення нарахування середнього заробітку працівника, увільненим від роботи у зв`язку із призовом на військову службу за загальною мобілізацією" в частині припинення з 19 липня 2022 року виплати середньої заробітної плати ОСОБА_1 на період проходження ним військової служби, діяв відповідно до вимог чинного законодавства.

Враховуючи наведене та з огляду на те, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX відсутні правові підстави для збереження середньої заробітної плати працівникам, які були призвані на військову службу до дня набрання чинності цим Законом, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог.

Висновки судів відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, та узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані.

Доводи касаційної скарги про незастосування до спірних правовідносин частини третьої статті 119 КЗпП України в редакції, що діяла станом на 24 лютого 2022 року, колегія суддів відхиляє. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп (v001p710-97) , від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Враховуючи вищенаведений принцип, до спірних відносин підлягає застосуванню частина третя статті 119 КЗпП України в редакції з 19 липня 2022 року, адже останні мають місце в період часу після набрання чинності вказаною нормою права.

Відповідно до частини другої статті Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" (зі змінами, внесеними Законом від 01 липня 2022 року № 2352-IX) на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина передбачених статтями 43, 44 Конституції України.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 у справі за конституційними поданнями 49 народних депутатів України, 53 народних депутатів України і 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (254к/96-ВР) (конституційності) пункту 4 розділу VII "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" (2857-17) , передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно із частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Конституційний Суд України у пункті 2.3. Рішення від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (254к/96-ВР) (конституційності) пункту 12 розділу I Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року № 76-VIII (76-19) сформулював висновок, відповідно до якого держава, виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей, має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов`язана з обов`язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю.

У пункті 3 вказаного рішення зазначено, що Верховна Рада України, виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей держави та з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, має змогу запроваджувати, змінювати, скасовувати або поновлювати такі пільги, оскільки вони не мають фундаментального характеру, а, отже, не можуть розглядатися як конституційні права, свободи та гарантії їх реалізації.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09 жовтня 1979 року у справі "Ейрі проти Ірландії" також констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмупдсон проти Ісландії" від 12 жовтня 2004 року.

Оскільки положення частини третьої статті 119 КЗпП України у частині збереження за позивачем середнього заробітку на час перебування на військовій службі поширювалися на нього до 19 липня 2022 року, тобто до дня набрання чинності Законом № 2352-ІХ, відтак суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що відповідач не порушив норми статті 58 Конституції України та ЦК України (435-15) щодо незворотності дії закону в часі та правомірно припинив нарахування і виплати середнього заробітку позивачу з 19 липня 2022 року.

Зокрема, починаючи з 19 липня 2022 року відповідач позбавлений обов`язку зберігати за позивачем середній заробіток, оскільки відповідні положення частини третьої статті 119 КЗпП України виключені. При цьому, припинення відповідачем нарахування та виплати середнього заробітку позивачу було спрямовано на приведення трудових правовідносин з позивачем у відповідність до вимог Закону № 2352-ІХ.

Зважаючи на викладені норми закону, правові позиції Конституційного Суду України та Європейського суду, посилання позивача на те, що оскаржуваний наказ звужує його права і свободи та призводить до погіршення становища внаслідок застосування положень Закону № 2352-ІХ, є необґрунтованими.

Доводи касаційної скарги про відсутність правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, Верховний Суд не бере до уваги, оскільки вони не спростовують правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права до спірних правовідносин, зокрема статті 119 КЗпП України, статті 39 Закону № 2232-XII.

З огляду на встановлені у цій справі обставини, колегія суддів не вбачає підстав для внесення до науково-консультативної ради при Верховному Суді подання про підготовку наукових висновків щодо тлумачення та застосування норм права у спірних правовідносинах.

Інші наведені в касаційній скарзі аргументи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що суди порушили норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, по своїй суті зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, які не були встановлені судами, що в силу положень статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Зазначені висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 28 червня 2023 року у справі № 753/12209/22 (провадження № 61-5606св23), від 18 жовтня 2023 року у справі № 639/3086/22 (провадження № 61-7027св23).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.