розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5, в особі представника ОСОБА_6, на рішення Дніпровського районного суду міста Києва у складі судді Арапіної Н. Є. від 25 січня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду Невідомої Т. О., Нежури В. А., Соколової В. В., від 17 травня 2023 року, і виходив з наступного.

Короткий зміст позовних вимог

1. У грудні 2021 року ОСОБА_1, яка діє в інтересах малолітніх

ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, звернулася до суду з позовомдо ОСОБА_5, Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про визнання розпорядження органу приватизації та свідоцтва про право власності недійсними.

2. Свої вимоги позивачка мотивувала тим, що на підставі ордера

від 09 липня 1980 року ОСОБА_7 та членам його сім`ї: дружині ОСОБА_8, донькам ОСОБА_9 та ОСОБА_5, надано квартиру АДРЕСА_1 .

3. Згідно з розпорядженням Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації від 17 вересня 2008 року № 843 дозволено ЖРЕО № 413 змінити договір найму трикімнатної квартири

АДРЕСА_1 та укласти його з ОСОБА_8, складом сім`ї із п`яти осіб,

у зв`язку зі смертю квартиронаймача ОСОБА_7 . У вказаній квартирі зареєстровані ОСОБА_5, її сестра ОСОБА_10, племінниця

ОСОБА_1 та її малолітні діти: ОСОБА_2, 2006 року народження, ОСОБА_3, 2009 року народження, ОСОБА_4, 2009 року народження.

4. Позивачка вказувала, що у листопаді 2016 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_10, ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання такими, що втратили право користування жилим приміщенням. Заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 14 лютого 2017 року позов задоволено. Визнано ОСОБА_10,

ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловим приміщенням у квартирі

5. На підставі вказаного судового рішення 30 червня 2017 року органом приватизації житла Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації на ім`я ОСОБА_5 видано розпорядження № 43-997 про приватизацію вказаної квартири. 30 червня 2017 року органом приватизації житла Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації ОСОБА_5 видано свідоцтво про право власності на житло серії НОМЕР_1, розташоване за адресою: кв. АДРЕСА_1 .

6. Постановою Київського апеляційного суду від 23 листопада 2020 року заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 14 лютого

2017 року в частині визнання ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житлом скасовано і ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову в позові. В частині вирішення позовних вимог про визнання ОСОБА_1 такою, що втратила право користування житлом, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

7. У зв`язку зі скасуванням рішення суду про визнання дітей

ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1, ОСОБА_1 звернулася до Дніпровської районної в м. Києві держадміністрації з питанням про скасування приватизації вказаної квартири. Однак, райдержадміністрація відмовила у скасуванні свідоцтва про право власності на житло від 30 червня 2017 року, пославшись на те, що вирішення вказаного питання можливе лише в судовому порядку.

8. Із урахуванням зазначеного, позивачка просила позов задовольнити, визнати недійсними та скасувати розпорядження органу приватизації житла Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації № 43-997

від 30 червня 2017 року про приватизацію квартири, яка знаходиться за адресою: кв. АДРЕСА_1, та свідоцтво про право власності на житло серії НОМЕР_1, розташоване за адресою: квартира АДРЕСА_1, яке видане 30 червня 2017 року органом приватизації житла Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації на ім`я ОСОБА_5 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

9. Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 25 січня

2023 року позов ОСОБА_1, яка діє в інтересах малолітніх дітей

ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, задоволено.

10. Визнано незаконним та скасовано розпорядження органу приватизації житла Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації № 43-997

від 30 червня 2017 року про приватизацію квартири АДРЕСА_1 .

11. Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності на житло серії НОМЕР_1, яке видане 30 червня 2017 року органом приватизації житла Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації на ім`я ОСОБА_5 .

12. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, щонеповнолітня дитина ОСОБА_2 та малолітні діти ОСОБА_3, ОСОБА_4, мали право користування спірною квартирою на момент передачі її відповідачці у власність, а тому розпорядження органу приватизації житла Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації № 43-997 від 30 червня 2017 року про приватизацію квартири, яка знаходиться за адресою: кв. АДРЕСА_1, є незаконним та підлягає скасуванню. Оскільки підставою для видачі свідоцтва про право власності на житло було розпорядження органу приватизації житла № 43-997 від 30 червня 2017 року про приватизацію спірної квартири, свідоцтво про право власності на житло, яке видане 30 червня 2017 року органом приватизації житла Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації на ім`я ОСОБА_5, також є недійсним та підлягає скасуванню.

13. Вирішуючи питання застосування позовної давності, суд першої інстанції вважав, що неповнолітня дитина ОСОБА_2 та малолітні діти ОСОБА_3, ОСОБА_4 в силу свого віку не мали достатнього обсягу цивільної дієздатності самостійно захистити своє право користування спірним житловим приміщенням. Маючи право проживати за зареєстрованим місцем проживання, дитина може реалізувати його лише по досягненню певного віку. Не впливає на поважність причин пропуску такого строку не проживання дитини і наявність у того з батьків, з ким вона фактично проживає, права власності на житло, оскільки наявність майнових прав у батьків дитини не може бути підставою для втрати її особистих житлових прав. Визначальним у цьому випадку є забезпечення найкращих інтересів дитини. Тому, за встановлених обставин, суд дійшов висновку про визнання поважними причини пропуску позовної давності.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

14. Постановою Київського апеляційного суду від 17 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишено без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 25 січня 2023 року - без змін.

15. Постанова апеляційного суду мотивована тим, щомісцевий суд дійшов правильного висновку про те, що діти ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на момент передачі спірної квартири у власність ОСОБА_5 мали право користування вказаною квартирою, а їх мати ОСОБА_1 не надавала згоди на передачу квартири в приватну власність відповідачки ОСОБА_5, отже видане органом приватизації житла розпорядження на приватизацію спірної квартири порушує права дітей на користування житлом, що, у свою чергу, є підставою для визнання незаконним та скасування вказаного розпорядження. Оскільки на підставі незаконного розпорядження органу приватизації житла про приватизацію квартири було видано й свідоцтво про право власності на житло, таке свідоцтво також підлягає визнанню недійсним та скасуванню.

16. Апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про те, що пропуск позивачкою позовної давності зумовлений не її бездіяльністю, а обставинами, які від неї не залежали, зокрема, тривалим розглядом судами різних судових інстанцій судової справи з приводу визнання її та її дітей такими, що втратили право користування квартирою. Цілком очевидно, що тривалість судового розгляду справи про визнання ОСОБА_1 та її дітей такими, що втратили право користування квартирою, не може покладати на позивачку негативні наслідки у вигляді застосування наслідків спливу позовної давності до позову про визнання недійсними та скасування розпорядження органу приватизації та свідоцтва про право власності на спірну квартиру, з урахуванням того, що право дітей на користування спірним житлом було поновлено судом вже зі спливом позовної давності. Вини та недобросовісності позивачки у тривалому розгляді справи не встановлено. Позивачка не передбачала та не могла передбачити результати перегляду рішення про визнання її дітей такими, що втратили право користування спірною квартирою, про що зазначила у заяві про поновлення строку на звернення до суду із цим позовом.

17. Також апеляційний суд вважав наданий адвокатом Вільчинською Н. І. ордер належним документом, що посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги ОСОБА_1 та її дітям в суді першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

18. 30 червня 2023 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_5, в особі представника ОСОБА_6, подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 25 січня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 травня 2023 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

19. Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявниця зазначила неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14, постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16, від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 363/2894/17-ц, від 11 березня 2020 року у справі № 753/6432/16-ц, від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, від 25 червня 2021 року у справі № 465/3609/15-ц, від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20, від 11 січня 2023 року у справі № 274/2571/20, від 21 червня 2023 року у справі № 522/20412/21 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також посилається на те, що суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

20. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що ОСОБА_1, діючи в інтересах своїх малолітніх дітей, була обізнана з 06 серпня 2018 року про порушення їхніх прав та законних інтересів, за захистом яких вона звернулася до суду 30 грудня 2021 року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності майже на 5 місяців. При вирішенні спору судами не було досліджено перешкод, що заважали позивачці звернутися до суду з позовом про захист порушеного права та інтересу її дітей у межах строку позовної давності, при тому, що позивачка була обізнана про таке порушення щонайменше з серпня 2018 року. Вважає, що висновки судів суперечать положенням статей 253, 256, 257, 261, 267, 253 ЦК України. Після ухвалення судом апеляційної інстанції вказаного рішення ОСОБА_1 мала достатньо часу на звернення до суду з вказаним позовом в межах трирічного строку позовної давності, проте таким правом не скористалась. Судами попередніх інстанцій неправомірно визнано поважними причини пропуску строку позовної давності.

21. Заявниця стверджує, що позивачка із своїми дітьми та чоловіком у серпні 2015 року виїхали на постійне місце проживання за кордон - до Канади, де проживають уже сьомий рік з 2015 року та жодного разу за вказаний період часу не поверталися до України. Вони не проживають у спірній квартирі, особистих речей у ній не мають і взагалі нею не користуються, тобто втратили інтерес до квартири. Заявниця вказує, що вона не створювала перешкод позивачці та її дітям у користуванні спірним житлом, яким вони не користувалися тривалий час.

22. Згідно з доводами касаційної скарги, апеляційний суд дійшов хибного висновку, що встановлення обставин постійного проживання позивачів на території іншої держави не входить до предмету доказування у цій справі. Заявниця посилається на те, що приватизація житла жодним чином не порушувала права позивачки та її малолітніх дітей, відбулася у повній відповідності із нормами чинного законодавства, жодних порушень у процесі приватизації не встановлено.

23. Також вважає, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, зокрема, не залишено позовну заяву ОСОБА_1, що подана адвокатом Вільчинською Н. І., без розгляду у зв`язку з поданням заяви особою, яка не мала повноважень на ведення справи в суді.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

24. У поданому відзиві на касаційну скаргу представниця

ОСОБА_5 - ОСОБА_6 посилається на те, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, оскільки не спростовують правильних по суті судових рішень. Позивачка не передбачала не могла передбачити результати розгляду справи № 755/16152/16-ц про визнання її дітей такими, що втратили право користування квартирою, на чому вона наголошувала у заяві про поновлення строку на звернення до суду із цим позовом. Судами правомірно визнано поважними причини пропуску позовної давності, правильно визначено норми матеріального та процесуального права, що підлягали застосуванню у спірних правовідносинах.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

25. На підставі ордера від 09 липня 1980 року ОСОБА_7 та членам його сім`ї: дружині ОСОБА_8, донькам ОСОБА_9 та

ОСОБА_5, надано квартиру

26. Згідно з розпорядженням Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації від 17 вересня 2008 року № 843 дозволено ЖРЕО № 413 змінити договір найму трикімнатної квартири

АДРЕСА_1 та укласти його з ОСОБА_8, складом сім`ї із п`яти осіб, у зв`язку зі смертю квартиронаймача ОСОБА_7 .

27. Згідно з довідкою форми 3, виданою 21 жовтня 2016 року комунальним концерном "Центр комунального сервісу", у квартирі

АДРЕСА_1 зареєстровані: відповідачка ОСОБА_5, її сестра ОСОБА_10, племінниця ОСОБА_1 та її малолітні діти:

ОСОБА_2, 2006 року народження, ОСОБА_3, 2009 року народження, ОСОБА_4, 2009 року народження.

28. 14 лютого 2017 року заочним рішенням Дніпровського районного суду

м. Києва у справі № 755/16152/16-ц позов ОСОБА_5 задоволено.

29. Визнано ОСОБА_10, 1961 року народження, ОСОБА_1,

1983 року народження, ОСОБА_2, 2006 року народження, ОСОБА_3, 2009 року народження, ОСОБА_4, 2009 року народження, такими, що втратили право користування квартирою

30. 30 червня 2017 року органом приватизації житла Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації видано розпорядження № 43-997 про приватизацію квартири АДРЕСА_1 та свідоцтво про право власності на житло серії НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_5 .

31. 31 жовтня 2019 року постановою Київського апеляційного суду заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 14 лютого 2017 року в частині визнання ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житлом, скасовано і ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.

32. Визнано ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 . В решті рішення залишено без змін.

33. 09 вересня 2020 року постановою Верховного Суду постанову Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року в частині позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання такими, що втратили право користування жилим приміщенням, скасовано, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

34. 23 листопада 2020 року постановою Київського апеляційного суду рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 14 лютого 2017 року в частині визнання ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житлом скасовано і в цій частині ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання такими, що втратили право користування житлом, відмовлено. В частині визнання такою, що втратила право користування житлом ОСОБА_1, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Позиція Верховного Суду

35. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

36. Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

37. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

38. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

39. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

40. Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

41. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

42. Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

43. Стаття 71 Житлового кодексу України встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами.

44. Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

45. За змістом частини другої статті 18 Закону України "Про охорону дитинства" діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

46. Відповідно до статті 6 Сімейного кодексу України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.

47. Жодна дитина не може бути об`єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання (стаття 16 Конвенції про права дитини).

48. Не можна вважати не поважною причину не проживання дитини у спірному житлі її проживання в іншому місці, з одним із батьків, оскільки малолітня дитина в силу свого віку не має достатнього обсягу цивільної дієздатності самостійно визначати місце свого проживання. Маючи право проживати за зареєстрованим місцем проживання, за місцем проживання будь-кого з батьків, дитина може реалізувати його лише за досягнення певного віку. Визначальним в цьому є забезпечення найкращих інтересів дитини.

49. Наведені правові висновки узгоджуються з висновками суду касаційної інстанції, викладеними у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року

у справі № 755/16152/16-ц.

50. Ухвалюючи судове рішення у справі № 755/16152/16-ц, Київський апеляційний суд, враховуючи висновки Верховного Суду, в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 такими, що втратили право користування спірним житлом, виходив із того, що малолітні діти не можуть самостійно визначати своє місце проживання, а тому сам по собі факт їхнього не проживання у спірній квартирі, не може бути безумовною підставою для визнання їх такими, що втратили право користування зазначеним житлом. Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що малолітні діти набули право власності або право постійного користування іншим житлом ОСОБА_11 не надано.

51. Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

52. Тобто, у справі № 755/16152/16-ц безспірно встановлено порушення прав малолітніх дітей на житло, у якому вони були правомірно зареєстровані. Протилежного позивачкою не доведено, а тому доводи касаційної скарги про те, що права малолітніх дітей, в інтересах яких діє їхня мати - позивачка, не є порушеними, оскільки вони виїхали за кордон і втратили інтерес до спірного житла, а отже і право на користування спірним житлом, є безпідставними.

53. Згідно зі статтею 345 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

54. У частині третій статті 9 ЖК України визначено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.

55. У відповідності до положень частини першої статті 1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

56. Статтями 3, 5 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" визначено, що приватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі наймачу та членам його сім`ї квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у межах визначеної норми. При цьому, до членів сім`ї наймача включаються громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло.

57. Відповідно до пункту 4 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396 (z0109-10) , передача займаних квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах здійснюється в приватну (спільну сумісну, спільну часткову) власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цих квартирах (будинках), жилих приміщеннях у гуртожитку, кімнатах у комунальній квартирі, у тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника.

58. Згідно з пунктом 18 Положення, громадянином до органу приватизації подаються: оформлена заява на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі; довідка про склад сім`ї та займані приміщення; копія ордера про надання жилої площі (копія договору найму жилої площі у гуртожитку); документ, що підтверджує невикористання ним житлових чеків для приватизації державного житлового фонду; копія документа, що підтверджує право на пільгові умови приватизації; заява - згода тимчасово відсутніх членів сім`ї наймача на приватизацію квартири (будинку), жилих приміщень у гуртожитку, кімнат у комунальній квартирі.

АДРЕСА_2 . Пунктом 23 вказаного Положення визначено, що орган приватизації приймає рішення про передачу квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах у власність громадян. На підставі вказаного рішення орган приватизації видає свідоцтво про право власності та реєструє його у спеціальній реєстраційній книзі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах, що належать громадянам на праві приватної (спільної сумісної, спільної часткової) власності.

60. Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

61. За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

62. У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

63. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, правильно встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну оцінку поданим доказам, як в цілому, так і кожному окремо, а також взявши до уваги встановлені у справі № 755/16152/16-ц обставини, дійшов обґрунтованого висновку, що оскаржене розпорядження органу приватизації житла Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації № 43-997 від 30 червня 2017 року про приватизацію квартири АДРЕСА_1, є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки воно порушує права дітей на користування зазначеним житлом. Діти на момент передачі спірної квартири у власність відповідачки мали право користування вказаною квартирою, а їхня мати ОСОБА_1 не надавала згоди на передачу займаної квартири в приватну власність відповідачки. Отже були порушені права дітей і на приватизацію житла.

64. Враховуючи те, що на підставі незаконного розпорядження органу приватизації житла Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації № 43-997 від 30 червня 2017 року про приватизацію квартири було видано свідоцтво про право власності на житло серії НОМЕР_1 від 30 червня 2017 року органом приватизації житла Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації на ім`я ОСОБА_5, таке свідоцтво також підлягає визнанню недійсним та скасуванню.

65. Під час розгляду справи відповідачка заявила про застосування до спірних правовідносин наслідки спливу позовної давності

66. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу

(стаття 256 ЦК України).

67. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

68. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

69. Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

70. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частина п`ята статті 267 ЦК України).

71. Тлумачення частини п`ятої статті 267 ЦК України свідчить, що під поважними причинами пропуску позовної давності слід розуміти такі обставини, що з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову.

72. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19, на яку зокрема послався апеляційний суд, зроблено висновки про те, що у законі не наводиться перелік причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності. Це питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу щодо суті пред`явлених вимог. Висновок про поважність причин пропуску позовної давності можливо зробити лише після дослідження всіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.

73. Таким чином, питання щодо поважності причин пропуску позовної давності, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, не залежних від позивачки причин унеможливлювали або істотно утруднювали подання позову, вирішуються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних відомостей про такі обставини.

74. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, надавши належну та об`єктивну оцінку причинам пропуску позивачкою позовної давності, враховуючи порушенні права малолітніх дітей на житло, тривалість розгляду спору у справі № 755/16152/16-ц про визнання ОСОБА_1 та її дітей такими, що втратили право користування житлом, за результатами якого було прийнято остаточне судове рішення апеляційним судом 23 листопада 2020 року, що стало підставою для звернення до суду з позовом у цій справі, дійшов цілком об`єктивного висновку про наявність підстав для визнання судом поважними причин пропуску позивачкою позовної давності.

75. Переглядаючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд надав цілком об`єктивну оцінку доводам апеляційної скарги, які є подібними доводам касаційної скарги. Зокрема зауважено, що пропуск позовної давності був зумовлений не бездіяльністю позивачки або ж її недобросовісними діями, а обставинами, які від неї не залежали, зокрема, тривалим розглядом судами різних судових інстанцій справи № 755/16152/16-ц. Тривалість судового розгляду справи, від якої залежить наявність підстав для звернення до суду із цим позовом, не може покладати на позивачку, яка діє в інтересах малолітніх дітей, негативні наслідки у вигляді застосування позовної давності у цій справі.

76. Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

77. Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції та апеляційному суді не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.

78. Щодо повноважень представника позивачки слід зазначити, що адвокат Вільчинська Н. І. здійснювала представництво інтересів ОСОБА_1 та її дітей у суді першої інстанції на підставі ордеру на надання правничої допомоги, який виданий адвокатом та містить підпис адвоката, копії свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від 19 квітня 2019 року, а також довіреності від 10 жовтня 2018 року, посвідченої консулом Генерального консульства України в Едмонтоні провінції Альберта, Канада Костенко Н. В. на уповноваження Вільчинської Н. І. представляти інтереси ОСОБА_1, а також її неповнолітніх дітей (т. 1 а. с. 29-33).