розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Славутицького міського суду Київської області від 10 травня 2022 року у складі судді Теремецької Н. Ф. та постанову Київського апеляційного суду від 16 травня 2023 року у складі колегії суддів: Приходька К. П., Писаної Т. О., Журби С. О.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Державного спеціалізованого підприємства "Чорнобильська АЕС" (далі -

ДСП "Чорнобильська АЕС") про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Позов мотивований тим, що він працює на ДСП "Чорнобильська АЕС"на посаді провідного інженера (з поточного планування) у відділі стратегічного планування.

19 листопада 2021 року т.в.о. генерального директора ДСП "Чорнобильська АЕС" видано наказ № 1455 "Про вжиття заходів щодо обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 та відсторонення від роботи".

26 листопада 2021 року позивачу вручено повідомлення № 864 "Про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 та відсторонення від роботи".

Враховуючи, що він відмовився надати медичну документацію на підтвердження щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, наказом ДСП "Чорнобильська АЕС" від 30 грудня 2021 року № 299-к його відсторонено від роботи з 10 січня 2022 року.

Позивач вважав вказаний наказ незаконним і таким, що порушує його конституційні права, чинне законодавство про працю та інші нормативно-правові акти, якими передбачена рівність трудових прав громадян та недопустимість дискримінації у сфері праці.

Всупереч статті 49-2 КЗпП України відповідач повідомив позивача про істотні зміни умов праці лише за два тижні.

Виходячи із змісту частини першої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", профілактичне щеплення проти COVID-19 не є обов`язковим.

Частина друга статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", наказ Міністерства охорони здоров?я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням" (z1306-21) , на підставі яких було винесено оскаржуваний наказ, є такими, що суперечать і не відповідають статті 24 Конституції України.

Порядок відсторонення працівників відповідно до частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" визначається статтею 27 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", відповідно до якої у разі необґрунтованої відмови від щеплення відсторонення від роботи здійснюється на підставі подання відповідних посадових осіб державної санітарної епідеміологічної служби.

Такого подання відповідач не отримував.

ОСОБА_1 з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просив скасувати наказ ДСП "Чорнобильська АЕС" від 30 грудня 2021 року № 299-к про відсторонення його від роботи; стягнути з ДСП "Чорнобильська АЕС" на свою користь заробітну плату за період вимушеного відсторонення в сумі

57 000,00 грн; стягнути з відповідача на свою користь судові витрати в сумі

1 816,00 грн та витрати, пов`язані з наданням правничої допомоги, в сумі

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Славутицького міського суду Київської області від 10 травня

2022 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції дійшов висновку, що відсторонення позивача від роботи є правомірним.Оскаржуваний наказ про відсторонення від роботи відповідає нормам чинного законодавства та не порушує трудових прав позивача, у зв?язку з чим підстав для його скасування немає. Позивач ухилився від надання на вимогу роботодавця доказів щодо наявності у нього абсолютних протипоказань до проведення профілактичного щеплення проти COVID-19.

Крім того, суд констатував відсутність порушення права позивача на працю, визначеного статтею 43 Конституції України, оскільки за ним зберігалось робоче місце, трудовий договір не був припинений, обмеження позивача було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя, здоров`я

і безпеки людей, зокрема інших працівників підприємства.

Постановою Київського апеляційного суду від 16 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Славутицького міського суду Київської області від 10 травня 2022 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

21 липня 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу,

у якій просить скасувати рішення Славутицького міського суду Київської області від 10 травня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 травня 2023 року і ухвалити у справі нове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій застосували норму статті 46 КЗпП України і статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" без урахування висновку, викладеного

в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі

№ 30/3548/21 (провадження № 14-82цс22). Суди не врахували, що при виконанні своїх службових обов?язків позивач мав дуже малу кількість соціальних контактів. Суди не дослідили питання, чи були законні підстави для видання оскаржуваного наказу. В Україні немає закону, який би встановлював обов?язковість щеплення від SARS-CoV-2. Запровадження обов?язковості такої вакцинації, постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року№ 1236 (1236-2020-п) , не свідчить про наявність такого законодавства. Відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, а тому відповідно до пункту 1 статті 92 Конституції України таке втручання дозволено виключно законами України,

а не підзаконними актами, до яких належить постанова Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 (1236-2020-п) та Перелік від 04 жовтня 2021 року

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із Славутицького міського суду Київської області.

19 вересня 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Короткий зміст фактичних обставин справи

ОСОБА_1 працює на ДСП "Чорнобильська АЕС" на посаді провідного інженера (з поточного планування) ВСП/Бюро планування.

19 листопада 2021 року на виконання доручення т.в.о. голови Державного агентства України з управління зоною відчуження від 18 листопада 2021 року

№ Д-54-21, керуючись статтею 46 КЗпП України, статтею 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", пунктом 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 (1236-2020-п) та наказом Міністерства охорони здоров?я України від 01 листопада 2021 року № 2393 (z1452-21) ,

т.в.о. генерального директора ДСП "Чорнобильська АЕС" Сейда В. О. видав наказ № 1455 "Про вжиття заходів щодо обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 та відсторонення від роботи".

Вказаним наказом зобов`язано керівників структурних підрозділів довести під підпис до відома підлеглого персоналу зміст цього наказу та наказу Міністерства охорони здоров?я України від 01 листопада 2021 року № 2393 (z1452-21) щодо обов`язковості профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 та відсторонення від роботи працівників, які не отримали таке щеплення, без збереження заробітної плати, на період до усунення причин, що зумовили відсторонення.

Також цим наказом зобов`язано начальника відділу управління персоналом на підставі отриманих від структурних підрозділів підприємства списків працівників, які не отримали обов`язкове профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 та не надали довідку закладу охорони здоров`я про наявність абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, підготувати та вручити кожному працівнику з цього списку повідомлення про необхідність обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом

SARS-CoV-2, та відсторонення від роботи працівників, які не отримали обов`язкове профілактичне щеплення, без збереження заробітної плати, на період до усунення причин, що зумовили відсторонення.

Також, підготувати накази про відсторонення таких працівників від роботи, без збереження заробітної плати, на період до усунення причин, що зумовили відсторонення, і довести ці накази до відома працівників, що відстороняються від роботи, в строк до 07 грудня 2021 року.

03 грудня 2021 року позивачу було вручено повідомлення від 26 листопада

2021 року № 864, в якому запропоновано у термін до 07 грудня 2021 року надати документ, який підтверджує отримання щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 або довідки про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я від 16 вересня 2011 року № 595.

У разі ненадання одного із зазначених документів попереджено позивача про відсторонення від роботи з 09 грудня 2021 року без збереження заробітної плати на період до усунення причин, що зумовили відсторонення, на підставі статті 46 КЗпП України та статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб".

Відповідно до наказів ДСП "Чорнобильська АЕС" від 02 грудня 2021 року № 4468 та від 02 грудня 2021 року № 4469 ОСОБА_1 з 09 грудня 2021 року до

07 січня 2022 року перебував у щорічній основній та додаткових відпустках.

Наказом ДСП "Чорнобильська АЕС" від 30 грудня 2021 року № 299-к

ОСОБА_1, провідного інженера (з поточного планування) ВСП/Бюро планування з 10 січня 2022 року відсторонено від роботи без збереження заробітної плати на період до проведення щеплення проти COVID-19 або надання довідки закладу охорони здоров`я про наявність абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень.

Підставою для видання цього наказу зазначено наказ ДСП "Чорнобильська АЕС" від 19 листопада 2021 року № 1455, повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 та відсторонення від роботи від

26 листопада 2021 року № 864.

Із вказаним наказом позивач ознайомився 10 січня 2022 року.

Наказом т.в.о. генерального директора ДСП "Чорнобильська АЕС" від 28 лютого 2022 року № 226 зупинено дію наказу ДСП "Чорнобильська АЕС" від

19 листопада 2021 року № 1455 "Про вжиття заходів щодо обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 та відсторонення від роботи" до завершення воєнного стану в Україні.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.

Стаття 43 Конституції України гарантує, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю.

Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).

Термін "законодавство" досить широко використовується у правовій системі,

в основному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин.

Згідно з пунктами "б", "г" статті 10 Закону України "Про основи законодавства України про охорону праці" громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

У статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями. Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 (z1306-21) затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). До цього Переліку увійшли, зокрема працівники закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої,

у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 (1096-2021-п) доповнено постанову Кабінету Міністрів України № 1236 новим пунктом 41-6, пунктами 2, 3 якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

- контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти

COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

- відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

Питання правомірності відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, на підставі цієї Постанови Кабінету Міністрів України № 1236, було на розгляді Великої Палати Верховного Суду, яка в постанові від 14 грудня 2022 року в справі

№ 130/3548/21 зробила висновок, що відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення,

а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

Також Велика Палата Верховного Суду зазначила, що загальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивача від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

У цій справі встановлено, що ОСОБА_1 працює на ДСП "Чорнобильська АЕС" на посаді провідного інженера (з поточного планування) ВСП/Бюро планування та належить до працівників, які підлягають обов`язковому профілактичному щепленню від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

30 грудня 2021 року ДСП "Чорнобильська АЕС" видало наказ № 299-к

про відсторонення ОСОБА_1, провідного інженера (з поточного планування) ВСП/Бюро планування, з 10 січня 2022 року від роботи без збереження заробітної плати на період до проведення щеплення проти COVID-19 або надання довідки закладу охорони здоров`я про наявність абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень.

Вказаний наказ видано на підставі наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 (z1306-21) та пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 (1236-2020-п) .

Держава зобов`язана здійснити ефективні заходи - зокрема, правове регулювання та відповідну адміністративну практику - з метою захисту людини і суспільства від серйозних загроз, пов`язаних із поширенням на території України COVID-19. Через поширення хвороби під загрозою опинилося життя

і здоров`я людей, фундаментальні конституційні цінності.

Під час протидії пандемії право на життя і право на охорону здоров`я є найбільш тісно пов`язаними. Відповідно до частини першої статті 27 Конституції України кожна людина має невід`ємне право на життя. Згідно з частиною першою статті 49 Конституції України кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування. Зв`язок між цими конституційними правами полягає

в тому, що недостатні, несвоєчасні та неефективні заходи держави у сфері охорони здоров`я в умовах пандемії можуть означати безпосереднє посягання на право кожної людини на життя.

Аналізуючи зазначені вимоги законодавства та враховуючи, що ОСОБА_1 виконує обов`язки провідного інженера (з поточного планування) ВСП/Бюро планування, що зумовлює службову необхідність контактувати з іншими працівниками цього підприємства та підвищує ризик інфікування коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяння його подальшому поширенню, а іншої форми організації роботи (зокрема дистанційної або надомної) відповідач організувати позивачу не міг, роботодавець правомірно ухвалив рішення про відсторонення позивача від роботи.

Крім того, колегія суддів враховує, що ДСП "Чорнобильська АЕС"

є безперервно діючим підприємством, що забезпечує ядерну безпеку,

а специфіка виконуваної позивачем роботи потребує його присутності на робочому місці.

Необхідно зазначити, що держава, встановивши відсторонення від виконання обов?язків працівників окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, і які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників цих виробництв та організацій. Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.

У спорі, що розглядається, індивідуальне право (інтерес) відмовитись від щеплення при збереженні обсягу права на працю протиставляється загальному праву (інтересу) інших працівників цього підприємства, які провели щеплення

з метою загального блага у формі права на охорону здоров`я, що, крім іншого, гарантується статтями 3, 27 та 49 Конституції України.

Об`єктивно оцінюючи загрозу, яку потенційно може нести невакцинований працівник, Верховний Суд виснував, що таке індивідуальне обмеження, а саме: тимчасове відсторонення невакцинованого працівника, відповідає загальновизнаному пріоритету захисту здоров`я суспільства від серйозних загроз, пов`язаних із поширенням на території України COVID-19

Враховуючи, що за позивачем на період відсторонення збереглось робоче місце, трудовий договір не припинений, Верховний Суд не встановив порушення права позивача на працю, передбаченого у статті 43 Конституції України.

У цій справі позивач не довів, а суди не встановили обставин, які давали

б підстави для висновку, що тимчасове відсторонення позивача від роботи становило непропорційне втручання у його приватне життя.

Враховуючи висновки щодо застосування норм права, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі

№ 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22), Верховний Суд погоджується, що відсторонення позивача відбулося правомірно, підставно та у порядку, передбаченому законодавством, оскільки характер виконуваної позивачем роботи передбачає велику кількість соціальних контактів на робочому місці,

а тому відсутність вакцинації у позивачки проти COVID-19 підвищувала ризик захворюваності оточуючих.

Оскільки підстави для скасування наказу про відсторонення від роботи не знайшли свого підтвердження, тому відсутні і правові підстави для стягнення

з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Такі висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними

у постановах від 01 березня 2023 року у справі № 697/2349/21 (провадження

№ 61-6083св22), від 01 березня 2023 року у справі № 751/8696/21 (провадження № 61-7240св22), від 15 березня 2023 року у справі № 697/2359/21 (провадження № 61-5525св22), від 29 березня 2023 року у справі № 682/2645/21 (провадження № 61-4736св22) та від 06 вересня 2023 року у справі № 377/137/22 (провадження № 61-4985св23).

Враховуючи висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі

№ 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22), на яку заявник посилається

у касаційній скарзі, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що відсторонення позивача відбулося правомірно, обґрунтовано та у порядку, передбаченому законодавством, оскільки характер виконуваної позивачем роботи передбачає соціальні контакти на робочому місці, а тому відсутність вакцинації у позивача проти COVID-19 підвищувала ризик захворюваності оточуючих.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника із висновками судів першої і апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє

в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя,

у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04,

§ 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення Славутицького міського суду Київської області від

10 травня 2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 16 травня 2023 року- без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.

З огляду на те що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Славутицького міського суду Київської області від 10 травня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 травня 2023 року залишити без змін.