розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргуприватного виконавця виконавчого округу Донецької області Матвійчук Наталії Євгенівни на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 27 квітня 2023 року, постановлену колегією суддів у складі Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції заявниці

Приватний виконавець виконавчого округу Донецької області Матвійчук Н. Є.

(далі - приватний виконавець, Матвійчук Н. Є.) у березні 2023 року звернулася до суду із поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 без вилучення паспортного документа до погашення нею заборгованості за виконавчим листом № 2-2434/10, виданим 03 березня 2021 року Жовтневим районним судом м. Маріуполя у справі про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "Банк "Форум"

(далі - ПАТ "Банк "Форум") заборгованості за кредитним договором від 02 серпня 2007 року № 0140/07/15-CL у розмірі 414 584, 76 грн, заборгованості за кредитним договором від 27 грудня 2007 року № 0323/07/15-CL у розмірі 371 661, 94 грн, а також щодо розподілу судових витрат.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою від 14 квітня 2023 року Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська відмовив у задоволенні подання приватного виконавця.

Матвійчук Н. Є., не погодившись з цією ухвалою суду першої інстанції, звернулася до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою.

Ухвалою від 25 квітня 2023 року Дніпровський апеляційний суд відмовив у задоволенні клопотання приватного виконавця про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, залишив без руху апеляційну скаргу Матвійчук Н. Є. та надав заявниці строк для усунення недоліків апеляційної скарги з метою сплати судового збору.

Ухвалою від 27 квітня 2023 року Дніпровський апеляційний суд визнав неподаною та повернув приватному виконавцю Матвійчук Н. Є. її апеляційну скаргу на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 квітня 2023 року.

Суд апеляційної інстанції зробив висновок, що заявниця не сплатила судовий збір за подання апеляційної скарги, питання щодо звільнення її від сплати судового збору вже вирішено апеляційним судом в ухвалі про залишення апеляційної скарги без руху, інших підстав для звільнення від сплати судового збору заявниця не зазначила, відповідно недоліки апеляційної скарги не усунула, що є підставою для повернення їй поданої апеляційної скарги.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Приватний виконавець Матвійчук Н. Є. 28 квітня 2023 року із використанням системи "Електронний суд" направила до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 27 квітня 2023 року, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Наполягаючи на тому, що оскаржувану ухвалу суд апеляційної інстанції постановив з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, заявниця визначила як підстави касаційного оскарження наведеного судового рішення те, що:

- суд апеляційної інстанції не прийняв до уваги пункт 18 частини другої статті 3 Закону України "Про судовий збір", відповідно до якого судовий збір не справляється за подання позовної заяви, апеляційної скарги у справах про тимчасове обмеження права громадян України на виїзд за межі території України;

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 910/16713/15, від 07 квітня 2020 року у справі № 743/534/16-ц, від 05 травня 2020 року у справі № 161/6253/15-ц, від 16 червня 2021 року у справі № 750/6872/20, відповідно до яких фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на провадження незалежної професійної діяльності, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов, не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - "самозайнята особа", водночас правовий статус "самозайнята особа" самий лише не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх;

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 листопада у справі № 812/292/18, згідно з якими правила законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи;

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 січня 2021 року у справі № 0940/2276/18, щодо застосування правил статті 8 Закону України "Про судовий збір".

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходили.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 18 травня 2023 року Верховний Суд відстрочив Матвійчук Н. Є. сплату судового збору за подання касаційної скарги до закінчення касаційного провадження, відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Матвійчук Н. Є .

За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд вислухав суддю-доповідача, перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Звертаючись до Верховного Суду із касаційною скаргою, Матвійчук Н. Є. стверджувала, що суд апеляційної інстанції помилково повернув її апеляційну скаргу з підстав несплати судового збору, враховуючи, що були підстави для звільнення її від такого обов`язку у зв`язку з існуванням певних обставин.

Основним правовим питанням, яке постало перед Верховним Судом у цій справі, є встановлення правових підстав для застосування правил про звільнення учасника справи від сплати судового збору у спірних процесуальних правовідносинах.

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України (1618-15) та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України "Про судовий збір" (3674-17) .

Судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат (стаття 1 Закону України "Про судовий збір").

Відповідно до статті 2 Закону України "Про судовий збір" платниками судового збору є громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи-підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.

Згідно з абзацом 2 частини першої статті 3 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення.

Розміри ставок судового збору регламентовано статтею 4 Закону України "Про судовий збір".

Статтею 5 Закону України "Про судовий збір" визначено пільги щодо сплати судового збору.

Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).

Водночас таке право не є абсолютним та згідно з правилами процесуального закону подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції має відбуватися з дотриманням певних умов.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

За правилом пункту 3 частини четвертої статті 356 ЦПК України до апеляційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Якщо апеляційна скарга подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення від сплати судового збору (частина п`ята статті 356 ЦПК України).

До апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, застосовуються приписи статті 185 цього Кодексу (частина друга статті 357 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку потрібно сплатити (доплатити). Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 ЦПК України, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві (частини друга, треті статті 185 ЦПК України).

У справі, що переглядається Верховним Судом, приватний виконавець Матвійчук Н. Є. оскаржила в апеляційному порядку ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 квітня 2023 року про відмову у задоволенні подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника без вилучення паспортного документа.

Ухвалою від 25 квітня 2023 року Дніпровський апеляційний суд залишив без руху апеляційну скаргу приватного виконавця на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 квітня 2023 року та визначив заявниці строк для сплати судового збору.

Суд апеляційної інстанції наголосив, що приватний виконавець Матвійчук Н. Є. не є позивачем - фізичною особою у справі, тому правила статті 8 Закону України "Про судовий збір" на неї не поширюються.

Згідно з частинами першою, третьою статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі.

Також питання відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати врегульовано у статті 8 Закону України "Про судовий збір".

Стаття 8 Закону України "Про судовий збір" містить подібні до правил статті 36 ЦПК України приписи щодо підстав звільнення сторони від сплати судового збору, закріплюючи при цьому умови їх реалізації, зокрема можливість суду звільнити сторону від сплати судового збору у випадку наявності певних обставин.

Так, відповідно до частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір", враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті (частина друга статті 8 Закону України "Про судовий збір").

Аналіз наведених приписів Закону України "Про судовий збір" (3674-17) дає підстави для висновку, що законодавець встановив чіткий і вичерпний перелік умов, а також суб`єктний та предметний критерії, за наявності яких, з огляду на майновий стан сторони, суд може, зокрема, звільнити від сплати судового збору. Зазначеною правовою нормою безпосередньо передбачено право суду, зокрема, звільнити від сплати судового збору, враховуючи майновий стан за певних умов, саме позивача, а приватний виконавець Матвійчук Н. Є. не є позивачем у справі.

Аналогічний висновок сформулював Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 225/2213/20 (провадження № 61-7398сво23).

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (1403-19) .

Частиною другою статті 16 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" визначено, що приватний виконавець є суб`єктом незалежної професійної діяльності.

Оскільки у справі, що переглядається, приватний виконавець Матвійчук Н. Є. не діє в особистих інтересах, а є суб`єктом, який здійснює виконання судового рішення, суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважав, що вона не є особою, яка належить до категорії осіб, стосовно яких законодавцем встановлені пільги щодо сплати судового збору, тому підстав для звільнення її від сплати судового збору немає.

Такий висновок відповідає правовим умовиводам, сформульованим у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 225/2213/20 (провадження № 61-7398сво23).

У зв`язку з наведеним Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у зазначеній постанові зауважила, що у цій категорії проваджень приватний виконавець Матвійчук Н. Є. не діє в особистих інтересах, а є суб`єктом, який здійснює виконання судового рішення, тож вона не є особою, яка належить до категорії осіб, стосовно яких законодавцем встановлені пільги щодо сплати судового збору, тому підстав для звільнення її від сплати судового збору немає.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначила, що приватний виконавець Матвійчук Н. Є. не є особою, яка належить до категорії осіб, стосовно яких законодавцем встановлені пільги щодо сплати судового збору, тому у цій категорії проваджень немає правових підстав для звільнення її від сплати судового збору за подання касаційних скарг на відповідні ухвали апеляційного суду, і, як наслідок, розгляд її касаційних скарг по суті без сплати судового збору.

Підсумовуючи, з урахуванням наведених правових висновків Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, Верховний Суд у цьому провадженні встановив, що суд апеляційної інстанції підставно і з урахуванням вимог процесуального закону зобов`язав приватного виконавця Матвійчук Н. Є. сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги із встановлення строку для виконання такої вимоги та розміру відповідно до вимог Закону України "Про судовий збір" (3674-17) .

Матвійчук Н. Є. на виконання вимог ухвали суду апеляційної інстанції про залишення апеляційної скарги без руху подала до цього суду клопотання про відкриття апеляційного провадження та здійснення розгляду апеляційної скарги, посилаючись на доводи, що були аналогічними тим, які викладені нею в апеляційній скарзі, зокрема що вона не є учасником справи, відповідно не є суб`єктом справляння судового збору. Також підставою звільнення її від сплати судового збору за подання апеляційної скарги зазначила брак доходів у 2022 році, що підтвердила відповідною податковою декларацією.

Суд апеляційної інстанції, застосувавши наведені норми процесуального права та приписи Закону України "Про судовий збір" (3674-17) , ухвалою від 27 квітня 2023 року обґрунтовано визнав неподаною апеляційну скаргу приватного виконавця та повернув Матвійчук Н. Є. подану нею апеляційну скаргу на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 квітня 2023 року.

Судова практика, сформована Верховним Судом у тому, що у такій категорії справ приватний виконавець не є стороною у справі й не діє в особистих інтересах, тому не існує правових підстав для звільнення її від сплати судового збору, є сталою.

Тож обґрунтованим є висновок апеляційного суду про те, що у спірних правовідносинах приватний виконавець за подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції зобов`язана була сплатити судовий збір, визначений законом, а отже, оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін.

Доводи касаційної скарги щодо правового статусу самозайнятої особи та умов звільнення приватного виконавця від сплати судового збору за статтею 8 Закону України "Про судовий збір" відхилені Верховним Судом, адже зроблені у справах за відмінних процесуальних правовідносин.

Матвійчук Н. Є. не усунула недоліки апеляційної скарги, незважаючи на те, що копію ухвали Дніпровського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року отримала та ознайомилася із вимогами суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 185 ЦПК України, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Врахувавши наведене, Верховний Суд дійшов переконання, що суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок, що недоліки апеляційної скарги заявницею не усунуто, наявні передбачені частиною третьою статті 185 ЦПК України підстави для повернення апеляційної скарги особі, яка її подала.

Щодо посилань на пункт 18 частини другої статті 3 Закону України "Про судовий збір", за яким судовий збір не справляється за подання позовної заяви, апеляційної скарги у справах про тимчасове обмеження права громадян України на виїзд за межі України, потрібно зазначити про таке.

Цим пунктом частину другу статті 3 цього Закону доповнено згідно із Законом України від 30 листопада 2021 року № 1914-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень" (1914-20) , яким також Кодекс адміністративного судочинства України (2747-15) доповнено статтею 289-2 "Особливості провадження у справах за адміністративними позовами з приводу тимчасового обмеження права громадян України на виїзд за межі території України".

Отже, пункт 18 частини другої статті 3 Закону України "Про судовий збір" стосується саме позовної заяви, апеляційної скарги у справах про тимчасове обмеження права громадян України на виїзд за межі України, поданих в порядку статті 289-2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оскільки Закон України "Про судовий збір" (3674-17) не передбачає звільнення від сплати судового збору за подання апеляційних скарг на ухвали суду за результатами розгляду подання державного або приватного виконавця про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України, тому обґрунтованим є висновок апеляційного суду, що приватний виконавець за подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції зобов`язана була сплатити судовий збір, визначений законом.

Доводи поданої касаційної скарги не дають підстав для висновку про недотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права під час постановлення оскаржуваної ухвали. Правильність застосування судом апеляційної інстанції наведених у цій постанові норм процесуального права не викликає розумних сумнівів.

Доводи касаційної скарги щодо застосування правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 листопада 2018 року у справі № 812/292/18, згідно з якими правила законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи, не можуть бути застосовані, Верховний Суд відхиляє, адже у справі, що переглядається, не існує неоднозначного та множинного тлумачення законодавства.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Враховуючи встановлені обставини щодо відсутності правових підстав для звільнення заявниці від сплати судового збору, неподання заявницею доказів, які б свідчили про усунення недоліків у апеляційній скарзі, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права є безпідставними.

Висновки суду апеляційної інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону та узгоджуються з нормами права, які правильно застосовані судом.

З огляду на наведене Верховний Суд визнає касаційну скаргу необґрунтованою, оскільки правильне застосовування норми права є беззаперечним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Переглянувши у касаційному порядку судове рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, з урахуванням неможливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав вважати, що суди порушили норми матеріального чи процесуального права, а тому касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду залишенню без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Щодо судових витрат

Згідно з підпунктами "б", "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

Оскільки Верховний Суд виснував про залишення без задоволення касаційної скарги Матвійчук Н. Є., то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат суд касаційної інстанції не здійснює.

Водночас у цій справі Верховний Суд, відкриваючи касаційне провадження, частково задовольнив клопотання приватного виконавця про звільнення її від сплати судового збору за подання касаційної скарги й відстрочив сплату судового збору до закінчення касаційного розгляду справи.