У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила встановити на її користь безоплатний, безстроковий земельний сервітут на земельній ділянці, кадастровий номер 2620855100:02:003:0149, що належить ОСОБА_2, у вигляді смуги шириною 4,0 м та довжиною 52,0 м для проходу, прогону худоби, проїзду автомобіля та обслуговування земельних ділянок з кадастровими номерами 2620855100:02:003:0140, 2620855100:02:003:0141, що розташовані в смт Верховина, присілок Безвідне.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що тривалий час була власником земельних ділянок: площею 0,25 га, кадастровий номер 2620855100:02:003:0149, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства; площею 0,15 га, кадастровий номер 2620855100:02:003:0140, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, та площею 0,334 га, кадастровий номер 2620855100:02:003:0141, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, які розташовані в смт Верховина, присілок Безвідне.

На земельній ділянці з кадастровим номером 2620855100:02:003:0140 розташований належний їй житловий будинок з господарськими будівлями. Прохід та заїзд до будинку здійснювався через ділянку з кадастровим номером 2620855100:02:003:0149, яка межує безпосередньо з дорогою з боку АДРЕСА_1 . Земельну ділянку з кадастровим номером 2620855100:02:003:0149 вона подарувала близькому родичу ОСОБА_3, який 10 вересня 2015 року продав цю земельну ділянку ОСОБА_2 .

Після відчуження земельної ділянки ОСОБА_3, а в подальшому відповідачці позивачка продовжувала користуватися заїздом до свого будинку, при цьому ОСОБА_2 жодних зауважень чи застережень не висловлювала. В 2021 році відповідачка почала заперечувати стосовно того, що по належній їй земельній ділянці проходять люди до будинку позивачки та під`їжджають транспортні засоби, що змусило позивачку звернутися до виконавчого комітету Верховинської селищної ради для вирішення земельного спору. Представники органу місцевого самоврядування 09 вересня 2021 року провели обстеження земельних ділянок, які належать сторонам, і склали відповідний акт, у якому відобразили обставини того, що до належних позивачці ділянок проїзду чи проходу з іншого боку, ніж через ділянку відповідачки, немає. Встановили, що прохід та проїзд до набуття відповідачкою земельної ділянки проходив саме через цю ділянку, зафіксували, що відповідач відмовляється від встановлення сервітуту щодо проїзду. Селищна рада рекомендувала звернутися до суду для встановлення сервітуту.

Оскільки потреби проходу і проїзду до належної їй земельної ділянки, прогону худоби. тощо не можуть бути задоволені іншим способом, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Верховинський районний суд Івано-Франківської області рішенням від 12 січня 2023 року в задоволенні позову відмовив. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позивачка не довела належними та допустимими доказами того, що для задоволення її потреб проходу та проїзду до її земельної ділянки необхідно встановити сервітут щодо земельної ділянки відповідачки, і такі потреби не можуть бути задоволені іншим способом, а також що запропонований земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлюється. Також суд виходив з того, що позивачка не надала доказів на підтвердження того, що вона здійснювала будь-які дії для досягнення домовленостей з відповідачкою щодо встановлення земельного сервітуту, але такої згоди досягнуто не було.

Короткий зміст постанов апеляційного суду

Івано-Франківський апеляційний суд постановою від 06 квітня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Тугая І. М. залишив без задоволення. Рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 12 січня 2023 року залишив без змін.

Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Суд виходив з того, що в матеріалах справи немає доказів звернення ОСОБА_1 до ОСОБА_2 з пропозицією щодо укладення договору сервітуту, що є обов`язковою умовою для задоволення позовних вимог.

Івано-Франківський апеляційний суд додатковою постановою від 02 травня 2023 року заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Чобанюка М. М. про ухвалення додаткового рішення задовольнив частково. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3 000,00 грн на відшкодування витрат на правову допомогу, понесених нею в суді апеляційної інстанції.

Додаткову постанову апеляційний суд мотивував тим, що під час прийняття постанови по суті спору суд не вирішив питання щодо розподілу судових витрат. Водночас суд, врахувавши заперечення сторони позивачки, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, вважав, що є підстави для стягнення з позивачки на користь ОСОБА_2 3 000,00 грн на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У травні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 12 січня 2023 року, постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року та додаткову постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 02 травня 2023 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Підставою касаційного оскарження вказувала те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17, постановах Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 920/1121/17, від 12 червня 2019 року у справі № 487/4106/14, від 14 серпня 2019 року у справі № 653/2704/16, від 09 жовтня 2019 року у справі № 1512/3008/2012, від 19 червня 2019 року у справі № 925/603/18, від 27 листопада 2019 року у справі № 751/8865/15, від 12 січня 2023 року у справі № 9901/278/21, від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, від 03 жовтня 2019 року у справі № 902/271/18, від 16 лютого 2021 року у справі № 922/2115/19, від 16 грудня 2021 року у справі № 910/7103/21, від 07 вересня 2018 року у справі № 127/1417/16, від 17 вересня 2018 року у справі № 686/3104/16, від 17 січня 2019 року у справі № 607/12777/17, в ухвалі Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 923/525/20.

Касаційна скарга мотивована безпідставністю висновків судів попередніх інстанцій про те, що позивачка не вчиняла дій із узгодження з власником земельної ділянки, на якій планується встановити земельний сервітут, його умов, адже для встановлення і узгодження порядку та умов встановлення земельного сервітуту позивачка зверталася до комісії з вирішення земельних спорів Верховинської селищної ради. Суди безпідставно не взяли до уваги висновок експертизи від 27 червня 2022 року № 025/06-22, яким визначена наявність технічної можливості встановлення земельного сервітуту. Відхиляючи цей доказ, суди не врахували доводи сторони позивачки з цього питання, а саме щодо недобросовісності дій та заяв сторони відповідача у цій справі, яка після подання позовної заяви звернулася за отриманням дозвільної документації на будівництво ще одного будинку на місці існуючого заїзду до земельних ділянок позивачки. Також скарга місить доводи про порушення місцевим судом норм процесуального права під час прийняття доказів.

У травні 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Чабанюк М. М. подав відзив на касаційну скаргу, у якому просив залишити її без задоволення та стягнути з позивачки на користь ОСОБА_2 15 000,00 грн витрат на правову допомогу у суді касаційної інстанції. Зазначив, що позивачка протягом тривалого часу, коли земельна ділянка перебувала у власності її родича, не вчиняла дій із встановлення земельного сервітуту. Крім того, позивачка могла її поділити та не відчужувати ту частину ділянки, яка необхідна їй для проїзду (проходу), однак цього не зробила, а після набуття відповідачкою права власності на земельну ділянку одразу звернулася до суду не зробивши пропозицію щодо встановлення сервітуту.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

05 червня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку на АДРЕСА_2 .

На підставі рішення Верховинської селищної ради від 12 грудня 2006 року ОСОБА_1 належить земельна ділянка площею 0,1500 га, кадастровий номер 2620855100:02:003:0140, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована в смт Верховина, присілок Безвідне, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 25 жовтня 2007 року серії ЯД № 832098 та витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 29 вересня 2012 року № НВ-2612394782021. Згідно з планом меж земельної ділянки вказана ділянка межує: від А до Б із земельною ділянкою ОСОБА_4 ; від Б до В із земельною ділянкою ОСОБА_1 ; від В до А із земельною ділянкою ОСОБА_5 .

Також на підставі рішення Верховинської селищної ради від 12 грудня 2006 року ОСОБА_1 належить земельна ділянка площею 0,3340 га, кадастровий номер 2620855100:02:003:0141, із цільовим призначенням: для особистого селянського господарства, яка розташована в смт. Верховина, присілок Безвідне, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 25 жовтня 2007 року серії ЯД № 832099. Згідно з планом меж земельної ділянки земельна ділянка межує: від А до Б із земельною ділянкою ОСОБА_4 ; від Б до В із земельною ділянкою ОСОБА_6 ; від В до Г із земельною ділянкою ОСОБА_7 ; від Г до Д із земельною ділянкою ОСОБА_8 ; від Д до Е із земельною ділянкою ОСОБА_5 ; від Е до А із земельною ділянкою ОСОБА_9 .

Крім того, на підставі рішення Верховинської селищної ради від 21 грудня 2006 року ОСОБА_1 належала земельна ділянка площею 0,2500 га, кадастровий номер 2620855100:02:003:0149, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в смт Верховина, присілок Безвідне, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 21 березня 2008 року серії ЯЕ № 830348. Ця земельна ділянка межує: від А до Б із земельною ділянкою ОСОБА_10 ; від Б до В із земельною ділянкою ОСОБА_11 ; від В до Г із землями запасу с/ради (дорога); від Г до Д із земельною ділянкою ОСОБА_8 ; від Д до Е із земельною ділянкою ОСОБА_1 ; від Е до А із землями запасу с/ради (під`їзд).

10 вересня 2015 року між ОСОБА_3 як продавцем і ОСОБА_2 як покупцем був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, за умовами якого продавець передав у власність покупця за ціною та на умовах, узгоджених цим договором, земельну ділянку площею 0,25 га, кадастровий номер 2620855100:02:003:0149, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що розташована в смт. Верховина, присілок Безвідне, а покупець прийняв у власність вказану земельну ділянку та зобов`язався сплатити за неї грошову суму, обумовлену договором.

Згідно з пунктом 2 цього договору, право власності продавця на земельну ділянку підтверджене договором дарування, посвідченим 22 квітня 2014 року за реєстровим номером 734 приватним нотаріусом Верховинського районного нотаріального округу Мартищук О. Я.

Згідно з пунктами 3, 7 цього договору відомості про обтяження у використанні земельної ділянки не зареєстровані. Земельні сервітути - як постійні, так і строкові - щодо земельної ділянки, яка відчужується за цим договором, не встановлені.

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, сформованого 19 жовтня 2015 року за № 45846722, відомо, що ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,25 га, кадастровий номер 2620855100:02:003:0149.

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 16 грудня 2017 року № 107858984 відомо, що ОСОБА_2 є власником житлового будинку, розташованого на АДРЕСА_1 на земельній ділянці з кадастровим номером 2620855100:02:003:0149.

Також згідно з інформацією з електронного порталу єдиної державної електронної системи у сфері будівництва 12 грудня 2022 року в електронному порталі єдиної державної електронної системи у сфері будівництва було зареєстровано Будівельний паспорт на будівництво індивідуального (садибного) житлового будинку на АДРЕСА_1 на земельній ділянці з кадастровим номером 2620855100:02:003:0149.

З акта обстеження земельної ділянки ОСОБА_1, складеного комісією Верховинської селищної ради за результатами обстеження земельної ділянки на АДРЕСА_2, відомо, що на земельну ділянку кадастровий номер 2620855100:02:003:0149, яка перебуває у власності ОСОБА_2, обтяження щодо проїзду до суміжної земельної ділянки, кадастровий номер 2620855100:02:003:0141 та земельної ділянки кадастровий номер 2620855100:02:003:0140, не встановлені. До цих земельних ділянок під`їзду чи підходу з іншого боку облаштувати неможливо. До приватизації та відчуження позивачкою земельної ділянки з кадастровим номером 2620855100:02:003:0149 під`їзд проходив через цю земельну ділянку. При обстеженні земельної ділянки кадастровий номер 2620855100:02:003:0149 ОСОБА_2 відмовляється від встановлення сервітуту щодо проїзду.

Листом від 10 вересня 2021 року № І-2094 Верховинська селищна рада повідомила ОСОБА_1, що за результатами її звернення комісія шляхом виїзду на місцевість встановила, що до її господарства дійсно немає під`їзної дороги. Зазначено, що дорога, якою вона користувалась протягом декількох років, проходить по приватній земельній ділянці, власником якої є ОСОБА_2, яка при обстеженні земельної ділянки категорично заперечила наявність проїзду. Селищна рада зазначила, що орган місцевого самоврядування не вправі зобов`язати власника території встановити договір земельного сервітуту, однак такий може бути встановлено за згодою сторін чи рішенням суду.

У листі від 14 грудня 2021 року № 3672/02-07/10 Верховинська селищна рада на запит представника відповідачки - адвоката Чобанюка М. М. вказала, що в акті обстеження земельної ділянки від 09 вересня 2021 року зазначено, що до набуття права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 2620855100:02:003:0149, був наявний проїзд до ділянки ОСОБА_1, оскільки згідно з поясненнями колишнього власника цієї ділянки дві суміжні земельні ділянки були у приватній власності однієї особи. Також зазначено, що при виготовленні документації на земельну ділянку під час її відчуження, такий проїзд не був вказаний, а тому юридично його не існує. Фактичне використання цього проїзду свідчить тільки про наявність певних домовленостей між ОСОБА_12 та новим власником ділянки ОСОБА_2 .

Згідно з висновком судового експерта Максимчина А. Д. від 27 червня 2022 року № 025/06-22, складеним за результатами земельно-технічної експертизи, призначеної ухвалою Верховинського районного суду від 21 лютого 2022 року, зовнішні межі земельної ділянки площею 0,15 га, кадастровий номер 2620855100:02:003:0140, із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та земельної ділянки площею 0,3340 га, кадастровий номер 2620855100:02:003:0141, для ведення особистого селянського господарства, що розташовані в смт. Верховина, присілок Безвідне, власником яких є ОСОБА_1, проходять по межах інших землевласників та землекористувачів та не мають спільної межі з землями селищної ради - дорогою, проїздом, проходом та іншими землями загального користування. Згідно з викопіюванням з генерального плану смт Верховина, присілок Безвідне (територія садибної забудови. Генеральний план забудови смт Верховина, який розроблений ФОП ОСОБА_13 ) і затверджений двадцять п`ятою сесією сьомого демократичного скликання Верховинської селищної ради Верховинського району Івано-Франківської області від 12 лютого 2019 року № 202-25/2019 підтверджує, що до земельних ділянок, власником яких є ОСОБА_1, немає жодних існуючих чи проектних вулиць, доріг, проїздів чи проходів.

Провівши огляд за адресою: смт Верховина, присілок Безвідне, експерт враховуючи існуючу ситуацію (фактичні межі землекористувань) та рельєф місцевості, встановив єдиний варіант проходу, прогону худоби, проїзду автомобіля через земельну ділянку площею 0,25 га, кадастровий номер 2620855100:02:003:0149, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що належить ОСОБА_2 . Також експерт встановив, що через належну ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,25 га, кадастровий номер 2620855100:02:003:0149 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд проходить ґрунтова дорога від дороги з твердим покриттям загального користування селищної ради зі заходу ділянки через північну межу на північний схід до земельної ділянки площею 0,3340 га, кадастровий номер 2620855100:02:003:0141, для ведення особистого селянського господарства та через неї до земельної ділянки площею 0,15 га, кадастровий номер 2620855100:02:003:0140, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що належать ОСОБА_1 .

Крім того, експерт встановив, що технічна можливість встановлення земельного сервітуту шириною 4,0 м на право проходу, прогону худоби, проїзду автомобіля до належних ОСОБА_1 земельних ділянок площею 0,15 га, кадастровий номер 2620855100:02:003:0140, та площею 0,3340 га, кадастровий номер 2620855100:02:003:0141, через належну ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,25 га, кадастровий номер 2620855100:02:003:0149, існує та відображена в додатку 1.

Згідно з планом (схемою) встановлення земельного сервітуту (додаток 1 до висновку) на частину земельної ділянки площею 0,25 га, кадастровий номер 2620855100:02:003:0149, власником якої є ОСОБА_2, встановлено земельний сервітут площею 0,0355 га на право проходу, прогону худоби, проїзду автомобіля до належних ОСОБА_1 земельних ділянок площею 0,15 га, кадастровий номер 2620855100:02:003:0140, та площею 0,3340 га, кадастровий номер 2620855100:02:003:0141, який проходить від дороги з твердим покриттям загального користування селищної ради із заходу ділянки через північну межу на північний схід та має розміри: 5,98 м. п., 2,20 м. п., 18,37 м. п., 17,81 м. п., 49,79 м. п., 4,00 м. п.,4,44 м. п., 47,92 м. п., 15,13 м. п., 25,56 м. п. (позначено зеленим кольором, додаток 1).

Згідно з актом обстеження земельної ділянки ОСОБА_2 від 16 грудня 2022 року, складеним комісією Верховинської селищної ради за результатами проведення обстеження земельної ділянки на АДРЕСА_1, комісія встановила, що на земельній ділянці, кадастровий номер 2620855100:02:003:0149, споруджена нова будова. Цей об`єкт побудований на території, яка згідно з висновком № 025/06-22 судової земельно-технічної експертизи проектувалася для встановлення можливого земельного сервітуту. Також до акта додано фото будівництва.

Водночас із висновку судового експерта від 27 червня 2022 року № 025/06-22 видно, що на час проведення експертизи експерту було відомо про таку майбутню забудову, але у висновках цей факт не враховано та не досліджена можливість встановлення земельного сервітуту за іншою схемою, яка виключала б знесення новобудови.

Даючи в судовому засіданні пояснення щодо висновку, експерт ОСОБА_14 повідомив, що при проведенні дослідження він застосував принцип визначення найменш обтяжливого варіанту сервітуту для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлюється, хоча такий сервітут теоретично може бути встановлений й іншим чином, а саме: через земельну ділянку суміжного землекористувача ОСОБА_8 та земельну ділянку відповідача, або через земельну ділянку відповідача шляхом прокладення проїзду із правого боку від двоповерхового житлового будинку. Також експерт вказав, що прокладення проїзду з правого боку від двоповерхового житлового будинку він не відобразив, оскільки такий буде більш затратним, ніж запропонований варіант. Водночас зазначив, що у разі зведення на земельній ділянці відповідача будинку, який на час проведення експертизи був тільки запроектований, запропонований ним варіант сервітуту є неможливим та не буде найменш обтяжливим для відповідача, а також обмежить його права щодо використання земельної ділянки. За таких обставин доцільно розглянути інші варіанти сервітуту. Даючи відповідь на питання учасників справи, експерт вказав, що під час визначення запропонованого варіанту проїзду він не застосовував Державні будівельні норми стосовно дотримання відстаней від проїзду (дороги) до житлового будинку. Крім того, експерт не зміг детально пояснити, чому запропонований ним варіант проїзду у верхній частині земельної ділянки відповідача повертає різко направо та проходить через усю земельну ділянку, а не проходить прямо до земельної ділянки позивача по лівій межі земельної ділянки відповідача, і які саме особливості рельєфу зумовили такий варіант.

Із клопотанням про призначення додаткової експертизи позивачка не зверталася.

Приймаючи додаткову, постанову апеляційний суд встановив, що на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу до суду апеляційної інстанції надано: договір про надання правової допомоги від 01 березня 2023 року № 12, укладений між ОСОБА_2 та адвокатом Чобанюком М. М., опис виконаних робіт у формі рахунка від 07 квітня 2023 року, платіжну інструкцію, за якими вартість наданих послуг становить 20 000,00 грн.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Подібні положення містяться й у статті 321 ЦК України.

Статтею 98 ЗК України визначено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Згідно з нормами статей 91, 96 ЗК України власники земельних ділянок та землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

Земельний сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут) (стаття 100 ЗК України).

Відповідно до статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій особі, конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Потреба встановлення сервітуту виникає у тих випадках, коли власник майна не може задовольнити свої потреби будь-яким іншим способом.

Згідно зі статтею 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Частинами першою, другою статті 404 ЦК України визначено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Відповідно до підпунктів "а", "б", "є" частини першої статті 99 ЗК України власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення, зокрема, земельного сервітуту у виді права проходу та проїзду на велосипеді; права проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; права прогону худоби по наявному шляху.

Закон вимагає від позивача надання суду доказів на підтвердження того, що нормальне використання своєї власності неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. При цьому слід довести, що задоволення потреб позивача неможливо здійснити яким-небудь іншим способом.

Отже, встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати: що правове регулювання дій щодо встановлення сервітуту має здійснюватися виключно між власником (володільцем) земельної ділянки та особою, яка має намір нею користуватися, а тому необхідно визначити суб`єктний склад спірних правовідносин відповідно до частини другої статті 402, частини другої статті 404 ЦК України (правовий висновок, викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 листопада 2018 року у справі № 642/3165/17 (провадження № 61-14776св18)); що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задоволення такої потреби в інший спосіб, тобто якщо власник земельної ділянки відмовляється укласти угоду про встановлення земельного сервітуту або сторони не можуть дійти згоди про його умови (правовий висновок, викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 351/1146/16-ц (провадження № 61-16854св18)).

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суди встановили, що позивачка не надала доказів на підтвердження того, що використання її власності неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки, та не довела, що задоволення її потреб неможливо здійснити в інший спосіб, адже наявний в матеріалах справи висновок судової земельно-технічної експертизи від 21 лютого 2022 року підтверджує лише технічну можливість встановлення земельного сервітуту, однак не підтверджує, що позивачка позбавлена можливості використовувати та обслуговувати належну їй будівлю без встановлення земельного сервітуту, зокрема, що вона позбавлена проїзду та проходу до свого майна. При цьому суди врахували, що на тій частині земельної ділянки, де позивачка просила встановити сервітут, розташований новозбудований будинок відповідачки, що виключає можливість встановлення сервітуту у спосіб, визначений експертом. Водночас допитаний у судовому засіданні експерт визнав, що сервітут теоретично може бути встановлений й іншим чином, а саме через земельну ділянку суміжного землекористувача і земельну ділянку відповідачки, або через земельну ділянку відповідачки шляхом прокладення проїзду із правого боку від двоповерхового житлового будинку

Правильним є і висновок судів про недоведеність позивачкою звернення до відповідачки з пропозицією щодо укладення договору сервітуту, що є обов`язковою умовою, адже зазначення в акті обстеження земельної ділянки від 09 вересня 2021 року, що ОСОБА_2, відмовляється від встановлення сервітуту щодо проїзду, не може вважатись належним доказом проведення перемовин між сторонами щодо цього питання. Також місцевий суд встановив, що ОСОБА_1 письмової пропозиції щодо укладення сервітуту, відповідачці не надавала (надсилала), а зверталась тільки усно та пропонувала укласти тільки безоплатний сервітут.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, правильно виходив із того, що ОСОБА_1 не довела безальтернативності захисту свого права власника іншим способом, ніж встановлення безоплатного земельного сервітуту, та найменшої обтяжливості обраного ним способу встановлення такого сервітуту для власниці суміжної земельної ділянки, проти якого вона заперечувала, а тому дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Аргументи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків судів попередніх інстанцій, а зводяться до незгоди заявника з ухваленими у справі судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з нормами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Ураховуючи встановлені судами конкретні обставини цієї справи, оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстава для відкриття касаційного провадження.

Касаційна скарга не містить доводів про необґрунтованість стягнутих апеляційним судом сум на правову допомогу, а суд касаційної інстанцій не встановив обов`язкових підстав для скасування оскаржуваної додаткової постанови апеляційного суду.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, і підстав для їх скасування немає.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Чабанюк М. М. просив стягнути з позивачки на користь ОСОБА_2 15 000,00 грн витрат на правову допомогу в суді касаційної інстанції.

Частиною першою, пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами першою - шостою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.