розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргуакціонерного товариства "Сенс Банк" на постанову Київського апеляційного суду від 26 січня 2023 року у складі колегії суддів: Ігнатченко Н. В.,

Мережко М. В., Савченка С. І.,

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2016 року публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк"

(далі - ПАТ "Укрсоцбанк"), правонаступником якого є акціонерне товариство "Альфа-Банк" (далі - АТ "Альфа-Банк"), звернулося до суду

з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості.

Позов обґрунтований тим, що 29 жовтня 2007 року між позивачем та ОСОБА_1 укладено договір кредиту № 10-29/4508, згідно з яким банк надав позичальнику у тимчасове користування кошти в розмірі 605 000 грн зі сплатою 15 % річних та кінцевим терміном погашення кредиту

до 28 жовтня 2017 року.

На забезпечення виконання зобов`язань за договором кредиту 29 жовтня 2007 року банк, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір поруки

№ 02-10/3637, за яким останній, як поручитель, зобов`язався перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником своїх обов`язків за кредитним договором.

Оскільки позичальник свої зобов'язання за договором кредиту належним чином не виконувала, своєчасно і у встановленому розмірі кошти в рахунок погашення заборгованості згідно погодженого графіку не вносила, у неї станом на 07 липня 2016 року утворилась заборгованість у загальному розмірі 1 854 339,35 грн, з яких: 502 202 грн - заборгованість за кредитом; 681 083,19 грн - заборгованість за процентами; 231 570,92 грн - заборгованість за пенею за несвоєчасне повернення кредиту;

314 055,04 грн - заборгованість за пенею за несвоєчасне повернення процентів; 53 233,41 грн - інфляційні витрати за кредитом;

72 194,80 грн - інфляційні витрати за процентами.

Посилаючись на вказане, банк просив суд стягнути солідарно

із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за договором кредиту

від 29 жовтня 2007 року № 10- 29/4508 у розмірі 1 854 339,35 грн.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 06 грудня 2018 року замінено позивача ПАТ "Укрсоцбанк" на його правонаступника - акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (далі - АТ "Укрсоцбанк").

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 02 грудня 2019 року замінено позивача АТ "Укрсоцбанк" на його правонаступника - АТ "Альфа-Банк".

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 22 вересня

2021 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ "Альфа-Банк" за договором кредиту

від 29 жовтня 2007 року № 10-29/4508 заборгованість в розмірі

1 854 339,35 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд виходив з того, що позичальник порушила умови взятого на себе зобов`язання щодо погашення суми кредиту та процентів

в порядку і на умовах зазначених в кредитному договорі, а поручитель не виконав свого обов`язку відповідати перед кредитором за належне виконання боржником умов договору, у зв`язку з чим банк вправі задовольнити свої вимоги шляхом солідарного стягнення боргу

з відповідачів.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 26 січня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 22 вересня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову. Стягнуто

з ОСОБА_1 на користь АТ "Альфа-Банк" заборгованість за договором кредиту від 29 жовтня 2007 року № 10-29/4508 у загальному розмірі 915 004,45 грн. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи частково позов, апеляційний суд виходив з того, що

позичальник почала порушувати зобов`язання за договором кредиту

із 27 червня 2013 року. Враховуючи умови додаткової угоди та пункту 4.5 кредитного договору на 91 день порушення (26 вересня 2013 року), строк кредитування сплинув, а позичальник зобов`язана була повернути у цей день кредит достроково у повному розмірі.

Зі спливом строку кредитування припинилося право позивача нараховувати проценти та пеню на підставі кредитного договору. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Оскільки нарахування процентів та неустойки після закінчення строку кредитування ні договором, ні законом не передбачена, такі вимоги банку суд вважав безпідставними.

Щодо вимог до поручителя, то колегія суддів дійшла висновку, що на момент звернення до суду із цим позовом (23 серпня 2016 року) порука ОСОБА_2 за договором поруки№ 02-10/3637 від 29 жовтня 2007 року припинилася, а тому позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі АТ "Альфа-Банк" просить оскаржуване судове рішення

в частині відмови у стягненні неустойки скасувати, ухваливши в цій частині нове судове рішення про задоволення позову.

В силу положень статті 400 ЦПК України в іншій частині постанова Київського апеляційного суду від 26 січня 2023 рокуВерховним Судом не переглядається.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

02 березня 2023 року представник АТ "Сенс Банк" (до перейменування -

АТ "Альфа Банк") - адвокат Луньова А. Г. подала касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 26 січня 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 17 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У травні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 04 лютого

2020 року у справі № 912/1120/16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Вважає, що апеляційний суд не дотримався принципу оцінки доказів, оскільки не звернув уваги, що після 27 березня 2013 року ОСОБА_1 здійснила ще чотири платежі, які були спрямовані на погашення процентів за користування кредитом, що відображено у розрахунку заборгованості, а отже останній платіж було здійснено 08 жовтня 2013 року в сумі 5 000 грн.

Стягнення неустойки є правомірною вимогою, оскільки у договорі не вказано, що за наявності прострочення пеня може не нараховуватись. Крім того, така вимога заявлена за останній рік, який передував зверненню

з позовом, тобто в межах позовної давності.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2023 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову апеляційного суду скасувати, справу направити на новий розгляд, окільки апеляційний суд встановив обставини справі на підставі недопустимих доказів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

29 жовтня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк", правонаступником якого було ПАТ "Укрсоцбанк", та ОСОБА_1 укладено договір кредиту № 10-29/4508, згідно з яким банк надав позичальнику на поточні потреби у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання кошти в сумі 605 000 грн зі сплатою 15 % річних та порядком погашенням суми основної заборгованості до 10-го числа кожного місяця згідно графіку, який вказаний в пункті 1.1.1 цього договору, з кінцевим терміном погашення заборгованості до 28 жовтня 2017 року.

№ 02-10/3637, відповідно до якого поручитель зобов`язався перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником зобов`язань щодо повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, а також можливих штрафних санкцій,

у розмірі та у випадках, передбачених договором кредиту від 29 жовтня 2007 року № 10-29/4508. Поручитель ознайомлений з умовами договору кредиту, ніяких заперечень, а також непорозумінь його положення не має.

Банк свої зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, надавши позичальнику кредит в сумі 605 000 грн відповідно до пункту 2.1 статті 2 договору кредиту, що підтверджено заявою ОСОБА_1 на отримання кредиту від 29 жовтня 2007 року та заявою на видачу готівки від 29 жовтня 2007 року № 01-63.

Позичальник взяті на себе зобов'язання належним чином не виконувала, щомісячно мінімально необхідні платежі в рахунок погашення кредиту та процентів за користування кредитом не вносила, внаслідок чого виникла заборгованість.

27 березня 2013 року між ПАТ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 укладений договір про внесення змін до договору кредиту від 29 жовтня 2007 року

№ 10-29/4508, в якому сторони домовились, що погашення частини заборгованості за кредитом в сумі 7 000 грн здійснюється позичальником не пізніше 27 березня 2013 року.

Також, 27 березня 2013 року між банком та позичальником зі згоди поручителя був укладений ще один договір про внесення змін до договору кредиту від 29 жовтня 2007 року № 10-29/4508, в якому сторони дійшли взаємної згоди внести зміни до умов кредитування, які викладені в договорі кредиту (з урахуванням усіх змін та доповнень до нього), зокрема встановлено, що погашення залишку заборгованості позичальника за кредитом та процентами, що нараховані станом на 27 березня 2013 року здійснюватиметься після спливу тримісячного строку з дати підписання цього договору про внесення змін (пункт 2.1); сторони домовились, що погашення кредиту в сумі 502 202 грн здійснюється позичальником не пізніше 26 червня 2013 року (пункт 2.4).

Згідно із пунктом 2.5 договору про внесення змін сторони домовились встановити такий порядок сплати процентів за користування кредитом: сплата відстрочених до сплати процентів за користування кредитом, що нараховані станом на 27 березня 2013 року в сумі 100 719,20 грн здійснюється позичальником не пізніше 26 червня 2013 року; сплата залишкової частини відстрочених до сплати процентів за користування кредитом, що нараховані станом на 27 березня 2013 року,

в загальній сумі 235 665,48 грн здійснюється позичальником, починаючи

з 27 червня 2013 року кожного місяця, рівними частинами не пізніше

10 числа кожного місяця, а також в день повернення заборгованості за відстроченими до сплати процентами в повній сумі відповідно до графіку, що викладений у додатку 1 до цього договору; сплата строкових (поточних) процентів за користування кредитом, що нараховуються з 27 березня

2013 року, здійснюється в загальному порядку, передбаченому договором кредиту.

Відповідно до пункту 7.4 кредитного договору, у разі настання обставин, визначених пунктами 3.2.3, 4.4, 4.5, 5.4 цього договору, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, позичальник зобов`язаний погасити кредит, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції.

Обов`язки позичальника передбачені пунктом 3.3 договору, зокрема: сплачувати проценти за користування кредитом в порядку, визначеному в пунктах 2.4, 2.5 цього договору (пункт 3.3.7); своєчасно та в повному обсязі погашати кредит із нарахованими процентами за фактичний час його використання та можливими штрафними санкціями в порядку, визначеному в пунктом 1.1 цього договору (пункт 3.3.8); достроково повернути кредит, погасити нараховані проценти та сплатити можливі штрафні санкції

у випадках, визначених пунктами 2.6.3, 3.2.3, 4.4, 4.5, 5.4 договору (пункт 3.3.9).

Відповідно до пункту 4.5 договору кредиту у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених пунктами 3.3.7, 3.3.8 цього договору, протягом більше, ніж 90 (дев`яносто) календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит

у повному обсязі, сплатити відсотки за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).

27 березня 2013 року позичальник на виконання умов договорів про внесення змін до договору кредиту здійснила платіж у розмірі 7 000 грн.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції

в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним іобґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статей 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Згідно зі статтею 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або

в повному обсязі на підставах встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише

у випадках, встановлених договором або законом.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами

(з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитним договором та пені припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року

у справі № 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі

№ 202/4494/16-ц).

Суд апеляційної інстанції встановив, що сторони кредитних правовідносин врегулювали у договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов`язання, та визначили умови такого повернення.

27 березня 2013 року позичальник на виконання умов договорів про внесення змін до договору кредиту здійснила останній платіж у розмірі

Апеляційний суд, з урахуванням пункту 4.5. договору кредиту та пунктів 2.1, 2.4, 2.5 договору від 27 березня 2013 року про внесення змін до вказаного правочину, дійшов обґрунтованого висновку, що строк виконання зобов`язання за договором кредиту настав 26 вересня 2013 року.

Враховуючи умови договору кредиту та додаткової угоди до нього на

91 день порушення (26 вересня 2013 року), строк кредитування сплинув,

а позичальник зобов`язана була повернути у цей день кредит достроково

у повному розмірі.

З урахуванням викладеного, апеляційний суд правильно відмовив

у стягненні процентів та пені після вказаної дати, вказавши, що зі спливом строку кредитування припинилося право позивача нараховувати проценти та пеню на підставі кредитного договору, а права та інтереси кредитодавця забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом норм процесуального права при дослідженні доказів, Верховний Суд вважає необґрунтованими, оскільки суд надав оцінку доказам відповідно до положень статті 89 ЦПК України.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16.

Визначаючи подібність правовідносин, Верховний Суд враховує висновок, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20,

від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права

й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц дійшла висновку, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення

з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору

в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється

у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні

у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.

У справі № 912/1120/16 від 04 лютого 2020 року Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно, тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

За встановлених у розглядуваній справі обставин, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновки апеляційного суду в оскарженій постанові не суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду у постановах

від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 04 лютого 2020 року

у справі № 912/1120/16.

Наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі "Пономарьов проти України") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Оскаржуване судове рішення є достатньо вмотивованим та містить висновки суду щодо питань, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Зважаючи на викладене, Верховний Суд, переглянувши постанову апеляційного суду в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Викладені у відзиві ОСОБА_2 доводи щодо незаконності постанови апеляційного суду, не можуть бути підставою для її скасування, оскільки ОСОБА_2 судові рішення у розглядуваній справі в касаційному порядку не оскаржує, а перегляд постанови Київського апеляційного суду від 26 січня 2023 року здійснюється Верховним Судом в межах доводів та вимог касаційної скарги АТ "Сенс Банк", які стали підставою для відкриття касаційного провадження.