розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргуакціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська

від 06 березня 2023 року у складі судді Казака С. Ю. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 травня 2023 року у складі колегії суддів: Гапонова А. В., Новікової Г. В., Никифоряка Л. П.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2021 року акціонерне товариство комерційного банку "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_2, треті особи - ОСОБА_3, орган опіки та піклування в особі Центральної адміністрації Дніпровської міської ради, про виселення та зняття з реєстрації.

Позовна заява мотивована тим, що 08 липня 2005 року між банком та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, згідно з умовами якого останній отримав кредит у розмірі 19 680 доларів США у вигляді кредитної лінії строком до 07 липня 2025 року. Цього самого дня на забезпечення виконання вищевказаного зобов`язання між банком та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки, згідно з умовами якого останній передав банку в іпотеку належну йому на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_1 . Пунктом 17.12 договору іпотеки визначено, що іпотекодавець не може без згоди іпотекодержателя передавати документи на квартиру у державні органи з метою реєстрації будь-яких осіб.

Проте у порушення цих умов договору іпотеки ОСОБА_3 28 жовтня 2005 року без згоди банку зареєстрував у вказаній квартирі ОСОБА_1 та неповнолітнього сина - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Посилаючись на викладене, АТ КБ "ПриватБанк" просило суд виселити ОСОБА_1 та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, з вищевказаної квартири та зняти їх місця реєстрації за зазначеною адресою.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 06 березня

2023 року у задоволенні позову акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при зверненні до суду з позовом та під час подальшого його розгляду позивач не посилався і не надав суду доказів, які б свідчили про звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 . З урахуванням положень статті 47 Конституції України, статті 40 Закону України "Про іпотеку" та статті 109 ЖК України виселення з іпотечного майна відбувається при реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення на іпотечне майно. На теперішній час одноособовим власником квартири залишається позичальник та іпотекодавець - ОСОБА_3 . Позивачем не надано доказів, що реєстрація у зазначеній квартирі членів сім`ї іпотекодавця порушує права банку, перешкоджає йому в реалізації прав іпотекодержателя.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 травня 2023 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 06 березня 2023 року у частині зняття з реєстраційного обліку ОСОБА_1 та неповнолітнього ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, скасовано. Позов АТ КБ "ПриватБанк" у частині зняття з реєстраційного обліку задоволено. Знято з реєстраційного обліку з квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_1 та неповнолітнього ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 . У решті рішення районного суду залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що квартира АДРЕСА_1, яка була куплена за 131 430 грн, частково придбана за кредитні кошти у розмірі 80 880 грн, а частково за особисті кошти ОСОБА_3 у розмірі 50 550 грн. Отже, вважати, що вказану квартиру було придбаною за рахунок кредиту банку, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, не можна. Відповідно і виселенню з такої квартири без надання іншого жилого приміщення відповідачі не підлягають.

Разом з тим, ОСОБА_3, як іпотекодавець, порушив умови пункту 17.12 договору іпотеки від 08 липня 2005 року, а також вимоги статті 9 Закону України "Про іпотеку", оскільки зареєстрував відповідачів у квартирі без письмової згоди іпотекодержателя та нотаріально посвідченої згоди цих осіб на їх виселення в разі звернення стягнення на предмет іпотеки. Тому рішення суду першої інстанції в частині відмови у знятті з реєстраційного обліку відповідачів підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про задоволення позову банку.

Апеляційний суд послався на відповідні правові висновки Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі АТ КБ "ПриватБанк", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким позов банку задовольнити у повному обсязі.

Інші учасники справи судові рішення у касаційному порядку не оскаржили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Кіровського районного суду м. Дніпропетровська. Підставами касаційного оскарження зазначено пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

У серпні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга АТ КБ "ПриватБанк" мотивована тим, що суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили усіх обставин справи, не врахували, що відповідачі підлягають зняттю з місця реєстрації та виселенню зі спірної квартири без надання іншого житлового приміщення, так як безперечно вказане житлове приміщення, яке є предметом іпотеки, було придбано саме за кредитні кошти, про свідчать умови укладеного між банком та відповідачем кредитного договору. При цьому банк наголошував, що суд вже звертав стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, що свідчить про наявність правових підстав для виселення відповідачів без необхідності додаткового направлення вимоги про добровільне виселення. Зокрема, заочним рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 вересня 2010 року у справі № 2-554/10, що набрало законної сили, звернуто стягнення на спірну квартиру.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк", в якому зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги - безпідставними. Виселення з іпотечного житла, набутого частково за кредитні кошти, а частково за власні кошти, є неможливим, що підтверджується відповідними правовими висновками Верховного Суду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 40 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Згідно з положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення Європейського суду з прав людини (далі -ЄСПЛ) у справі "Маккенн проти Сполученого Королівства" від 13 травня 2008 року, пункт 50, "Кривіцька та Кривіцький проти України" від 02 грудня 2010 року).

Концепція житла за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановлених у законному порядку. "Житло" - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому чи є "житлом" місце конкретного проживання, що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі "Баклі проти Сполученого Королівства" від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється "згідно із законом" та не може розглядатись як "необхідне в демократичному суспільстві".

Згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися "згідно із законом", воно повинне мати "легітимну мету" та бути "необхідним у демократичному суспільстві". Якраз "необхідність у демократичному суспільстві" і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути "відповідними і достатніми"; для такого втручання має бути "нагальна суспільна потреба", а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності - дотримання "справедливого балансу" між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Поняття "майно" в першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

У рішенні від 07 липня 2011 року у справі "Сєрков проти України" (заява № 39766/05), яке набуло статусу остаточного 07 жовтня 2011 року, ЄСПЛ зазначив, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом уведення в дію "законів".

Таким законом є стаття 109 ЖК України, яка закріплює правило про неможливість виселення громадян без надання іншого житлового приміщення.

Відповідно до частини першої зазначеної статті виселення із займаного житлового приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Громадянам, яких виселяють із житлових приміщень, одночасно надається інше постійне житлове приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на житлові приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне житлове приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду (частина друга статті 109 ЖК України).

Звернення стягнення на передане в іпотеку житлове приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду (частина третя статті 109 ЖК України). Тобто починає діяти частина друга статті 109 ЖК України щодо можливості виселення з одночасним наданням іншого постійного житлового приміщення.

Аналізуючи статтю 109 ЖК України, можна зробити висновок, що частина третя цієї статті деталізує порядок виселення осіб, які проживають у переданому в іпотеку житловому приміщенні після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на житло шляхом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін (у договірному порядку) без звернення до суду. У такому випадку після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передане в іпотеку житло всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя добровільно звільнити приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк.

Якщо громадяни не звільняють житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

У цьому випадку частина третя статті 109 ЖК України відсилає до частини другої цієї статті, у якій зазначається про необхідність надання громадянам, яких виселяють із житлових приміщень, іншого постійного житлового приміщення (за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на житлові приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку), із зазначенням такого постійного житлового приміщення в рішенні суду.

Тобто порядок звернення стягнення на предмет іпотеки (шляхом позасудового врегулювання чи в судовому порядку) не впливає на встановлені законом гарантії надання іншого житлового приміщення при вирішенні судом спору про виселення з іпотечного майна, передбачені частиною другою статті 109 ЖК України. Визначальним у цьому випадку є встановлення, за які кошти придбано іпотечне майно - за рахунок чи не за рахунок кредитних коштів.

А тому в разі якщо іпотечне майно було набуто не за кредитні кошти і на нього звертається стягнення в позасудовому порядку та якщо мешканці відмовляються добровільно звільняти житлове приміщення, то виселення цих осіб повинне відбуватися на підставі рішення суду в порядку статті 40 Закону України "Про іпотеку" та частин першої - третьої статті 109 ЖК України, тобто з наданням іншого постійного житлового приміщення.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту (позики), повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення. У цьому випадку виселення громадян проводиться у порядку, передбаченому частиною четвертою статті 109 ЖК України, тобто з наданням цим громадянам житлових приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до статті 132-2 цього Кодексу.

Зазначені висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 361/44814/19 (провадження № 14-109цс22).

Судом установлено, що 08 липня 2005 року між банком та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останньому надано кредит у вигляді кредитної лінії у розмірі 19 680 доларів США, на строк до 07 липня 2025 року., у тому числі на придбання житла - у сумі 16 тис. доларів США.

Цього самого дня на забезпечення виконання зобов`язань за вищевказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого в іпотеку банку передано квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 08 липня 2005 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М. за реєстровим № 4649.

12 серпня 2005 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб, від якого у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син - ОСОБА_2 .

Згідно з довідки Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, ОСОБА_1 та її син з 28 жовтня 2005 року були зареєстровані у квартирі АДРЕСА_1 та значаться зареєстрованими по теперішній час.

Заочним рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 26 серпня 2016 року у справі № 203/2399/16 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано.

Після розірвання шлюбу ОСОБА_1 і неповнолітній син ОСОБА_2 продовжують проживати у належній на праві власності ОСОБА_3 квартирі.

Апеляційним судом також установлено, щоОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 08 липня 2005 року була придбана вищевказана квартира за 131 430 грн.

Станом на 08 липня 2005 року курс долару США до національної валюти України - гривні становив 505,50 грн за 100 доларів США.

Тобто 16 тис. доларів США, які були отримані у кредит на придбання квартири, дорівнювали 80 880 грн.

Отже, іпотечна квартира, набута ОСОБА_3 за 131 430 грн, частково придбана за кредитні кошти у розмірі 80 880 грн, а частково за особисті кошти ОСОБА_3 у розмірі 50 550 грн.

З огляду на викладене, апеляційний суд вірно вказав, що вважати, що вказану квартиру було придбаною лише за рахунок кредиту банку, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, не можна, відповідно, і виселенню з такої квартири без надання іншого жилого приміщення, відповідачі не підлягають.

При цьому походження вартості майна не має значення для того, щоб встановити факт придбання спірної квартири не повністю за кредитні кошти (див.: постанова Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 640/14765/15, провадження № 61-27871св18; постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2021 року у справі № 310/2950/18, провадження № 61-16820сво19).

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Зазначеним спростовуються доводи касаційної скарги про те, що вказане житлове приміщення, яке є предметом іпотеки, було придбано саме за кредитні кошти.

Посилання касаційної скарги на наявність заочного рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 вересня 2010 року у справі № 2-554/10, яким у рахунок погашення кредиту звернуто стягнення на спірну квартиру, на законність судових рішень не впливає.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" залишити без задоволення.

Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 06 березня 2023 року у нескасованій при апеляційному перегляді частині та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 травня 2023 року залишити без змін.