розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05 травня 2022 року у складі судді Семенюти О. Ю. та постанову Київського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М., Семенюк Т. А.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Національного авіаційного університету (далі - НАУ, університет), третя особа - ректор НАУ Луцький М. Г., про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визнання протиправним укладення строкового трудового договору та визнання трудового договору укладеним строком на п`ять років, визнання протиправним наказу про поновлення на роботі в частині, що стосується строку дії трудового договору, відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що тривалий час вона перебувала у трудових відносинах з НАУ, займаючи різні посади.

Наказом від 27 березня 2017 року № 394/к її було переведено на посаду директора Навчально-наукового інституту економіки та менеджменту до обрання за конкурсом.

У жовтні 2017 року Навчально-науковий інститут економіки та менеджменту був реорганізований у факультет економіки та бізнес-адміністрування університету.

Наказом від 27 грудня 2017 року № 1371/к, на підставі заяви ОСОБА_1 та резолюції виконуючого обов`язки ректора НАУ, її було переведено на посаду виконувача обов`язків декана факультету економіки та бізнес-адміністрування за строковим трудовим договором з 01 січня 2018 року до проведення конкурсу.

Наказом від 08 липня 2019 року № 500/к позивача переведено на посаду декана факультету економіки та бізнес-адміністрування з 08 липня 2019 року до обрання за конкурсом.

Наказом від 30 жовтня 2020 року № 838/к з урахуванням змін, внесених наказом від 08 грудня 2020 року №1070/7, з 12 листопада 2020 року ОСОБА_1 звільнено з посади декана факультету економіки та бізнес?адміністрування університету на підставі статті 7 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України (322-08) ), у зв`язку з порушенням статті 43 Закону України "Про вищу освіту", підпунктів 6.15.1 та 6.15.2 Статуту університету при укладенні трудового договору на посаді декана.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 квітня 2021 року (справа № 359/10384/20) скасовано наказ від 30 жовтня 2020 року № 838/к, з урахуванням змін, внесених наказом НАУ від 08 грудня 2020 року № 1070/к, про звільнення ОСОБА_1 з посади декана факультету економіки та бізнес-адміністрування НАУ з 12 листопада 2020 року; поновлено її на посаді декана факультету економіки та бізнес?адміністрування НАУ з 12 листопада 2020 року.

Наказом від 31 травня 2021 року № 434/к позивача поновлено на посаді декана факультету економіки та бізнес-адміністрування НАУ з 12 листопада 2020 року до призначення на посаду відповідно до умов статті 43 Закону України "Про вищу освіту".

07 червня 2021 року ОСОБА_1 отримала наказ ректора НАУ Луцького М. Г. від 01 червня 2021 року №441/к, яким її знову звільнено з роботи з 02 червня 2021 року на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України, у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору. Підстава звільнення: протоколи конференції трудового колективу факультету № 4 та № 5 від 01 червня 2021, протокол засідання Вченої ради факультету № 7 від 01 червня 2021.

Позивач вважала своє звільнення незаконним з таких підстав.

Згідно з підпунктом 6.15.1 Статуту НАУ, чинним, станом на 08 липня 2019 року, керівництво факультетом здійснює декан, якого обирає на посаду на конкурсних засадах таємним голосуванням вчена рада факультету з урахуванням пропозицій трудового колективу факультету. Кандидат на посаду декана повинен мати науковий ступінь та вчене звання відповідно до профілю факультету. Ректор університету призначає декана факультету строком на п`ять років та укладає з ним відповідний контракт. Ректор університету має право обґрунтовано відмовити у призначенні на посаду та укладенні контракту. Вчена рада факультету має право двома третинами голосів від свого складу підтвердити попереднє рішення, після чого ректор університету зобов`язаний протягом 10 робочих днів призначити відповідну особу на посаду та укласти з нею відповідний контракт. Декан факультету здійснює свої повноваження на постійній основі.

Аналогічні норми закріплені в Положенні про Факультет економіки та бізнес?адміністрування НАУ, затвердженому протоколом Вченої ради НАУ від 18 квітня 2018 року № 3.

За таких підстав ОСОБА_1 вважала, що з 08 липня 2019 року з нею повинен був бути укладений контракт строком на п`ять років.

Зазначала, що практично з 27 березня 2017 року вона очолювала Навчально?науковий інститут економіки та менеджменту, факультет економіки та бізнес?адміністрування університету. Очевидно, що під час переведення її з посади виконувача обов`язків декана на посаду декана факультету економіки та бізнес-адміністрування університету ця посада не була вакантною, оскільки вона її обіймала вже більше двох навчальних років. А тому відсутні підстави для укладення з нею строкового трудового договору до проведення конкурсного заміщення замість контракту на п`ять років.

Наказом Міністерства освіти і науки від 05 жовтня 2015 року № 1005 затверджено Рекомендації щодо проведення конкурсного відбору на заміщення вакантних посад науково-педагогічних працівників та укладення з ними трудових договорів, проте відповідного порядку проведення конкурсного відбору в НАУ не розроблено. Таким чином подія, з якою пов`язаний строк дії укладеного з нею трудового договору від 08 липня 2019 року № 500/к (проведення конкурсу), не настала.

Отже, своє звільнення з роботи ОСОБА_1 вважала незаконним.

Щодо строку оскарження наказу від 08 липня 2019 року № 500/к позивач зазначала, що колишній ректор НАУ ОСОБА_3 запевняв її в тому, що ніхто не проти, щоб вона обіймала посаду декана факультету економіки та бізнес?адміністрування, що за першої нагоди все буде оформлено належним чином. Восени 2020 року ситуація змінилась, замість ОСОБА_3 виконувачем обов`язків ректора НАУ став Храшевський Р. В., який почав змінювати керівний склад НАУ та звільнив її з роботи.

Внаслідок незаконного звільнення було порушено її право на працю, вона була позбавлена можливості працювати, отримувати винагороду, чим була поставлена у скрутне матеріальне становище, втратила нормальні життєві зв`язки та була змушена докладати додаткових зусиль для відстоювання своїх прав та організації свого життя. Крім того, незаконне звільнення суттєво погіршило стан її здоров`я, у зв`язку з чим вона потрапила до лікарні та проходила курс лікування.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просила:

скасувати наказ НАУ від 01 червня 2021 року № 441/к про звільнення її з посади з 02 червня 2021 року на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України;

поновити її на посаді декана факультету економіки та бізнес-адміністрування НАУ з 02 червня 2021 року з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу;

визнати поважними причини пропуску строку на оскарження наказу від 08 липня 2019 року № 500/к та поновити цей строк;

визнати протиправним укладення з нею строкового трудового договору відповідно до наказу від 08 липня 2019 року № 500/к з 08 липня 2019 року до обрання за конкурсом;

визнати трудовий договір, укладений шляхом прийняття наказу від 08 липня 2019 року № 500/к таким, що укладений з нею строком на п`ять років: з 08 липня 2019 року до 08 липня 2024 року;

визнати протиправним наказ НАУ від 31 травня 2021 року № 434/к про поновлення її на роботі в частині, що стосується строку дії трудового договору, і виключити з нього слова "до призначення на посаду відповідно до умов статті 43 Закону України "Про вищу освіту".

стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду у розмірі 100 000 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Бориспільський міськрайонний суд Київської області рішенням від 05 травня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач переведена на посаду декана факультету економіки та бізнес-адміністрування з 08 липня 2019 року до обрання за конкурсом, тобто до відповідної події - проведення конкурсу на заміщення посади декану факультету. Після її поновлення на роботі наказом від 31 травня 2021 року, строк укладеного з нею трудового договору був визначений призначенням на цю посаду відповідно до статті 43 Закону України "Про вищу освіту". Зміна формулювання строку вказаного трудового договору зумовлена необхідністю приведення умов трудового договору у відповідність до вимог, передбачених частиною першою статті 43 Закону України "Про вищу освіту".

Погодження конференцією трудового колективу факультету кандидатури ОСОБА_5 на посаду декана факультету свідчить про те, що строк, на який з позивачем укладався трудовий договір, закінчився. Вивільнення позивача проведено з дотриманням вимог, передбачених пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України, частини другої статті 43 Закону України "Про вищу освіту", а тому підстави для скасування наказів та поновлення її на роботі, відшкодування моральної шкоди відсутні.

Київський апеляційний суд постановою від 08 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05 травня 2022 року залишив без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що звільнення позивача 02 червня 2021 року проведено відповідно до вимог трудового законодавства та умов строкового трудового договору. Суд першої інстанції встановив, що позивач була звільнена з роботи у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору, який укладений на підставі її заяви від 08 липня 2019 року, враховуючи, що за згодою більшості трудового колективу факультету економіки та бізнес-адміністрування керівник НАУ 01 червня 2021 року призначив на посаду декана цього факультету ОСОБА_5 .

Апеляційний суд, відхиляючи доводи ОСОБА_1 про те, що з нею, як деканом факультету НАУ, який вона фактично очолювала більше двох навчальних років, мав бути укладений контракт строком на п`ять років, керувався тим, що позивач на посаду декана факультету економіки та бізнес?адміністрування вченою радою факультету, з урахуванням пропозицій трудового колективу факультету, не обиралась, а була переведена на цю посаду за строковим трудовим договором до обрання за конкурсом.

Крім того, перевіряючи доводи апеляційної скарги, що на підставі рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 квітня 2021 року (справа № 359/10384/20) позивач була поновлена на посаді декана до призначення на посаду, відповідно до умов статті 43 Закону України "Про вищу освіту", апеляційний суд вказав, що такі обставини не свідчать про зміну істотних умов укладеного з нею строкового трудового договору, що потребувало отримання відповідного погодження працівника, та не призвело до порушення її трудових прав.

Крім того, апеляційний суд не взяв до уваги посилання позивача на те, що наказом НАУ від 06 жовтня 2020 року № 386/од введено в дію Положення про призначення декана факультету, директора навчально-наукового інституту, керівника відокремленого структурного підрозділу Національного авіаційного університету, яке регулювало питання відбору кандидатів на заміщення вакантної посади, а також посилання на допущені порушення при скликанні позачергової конференції трудового колективу, адже позивач не посилалась на порушення процедури відбору кандидатів та скликання позачергової конференції трудового колективу як на підставу заявлених позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження заявник вказує на застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2020 року у справі № 569/18826/17 (провадження № 61?44921св18), від 04 березня 2020 року у справі № 235/2741/19 (провадження № 61-18814св19), від 23 березня 2020 року у справі № 340/260/18-ц (провадження № 61?13873св19), від 15 квітня 2021 року у справі № 274/6853/18 (провадження № 61-12067св20), від 19 травня 2021 року у справі № 591/5815/18 (провадження № 61-5154св20), від 17 червня 2022 року у справі № 556/1395/21 (провадження № 61?3887св22), від 06 липня 2022 року у справі № 275/404/21 (провадження № 61?3278св22).

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, помилково виходили з того, що її звільнення відбулось з дотриманням вимог, передбачених пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України та статті 43 Закону України "Про вищу освіту".

Заявник вважає, що 08 липня 2019 року між нею та НАУ повинен був укладатись двосторонній правочин (трудовий договір) у формі контракту строком на п`ять років, тобто до 08 липня 2024 року.

Також заявник вказує, що підстави для укладення з нею 08 липня 2019 року строкового трудового договору, оформленого наказом № 500/к, до проведення конкурсного заміщення замість контракту на п`ять років відсутні, адже на час видання цього наказу посада декана факультету економіки та бізнес-адміністрування НАУ, яку вона обіймала на той час вже більше двох років, не була вакантною.

У касаційній скарзі заявник посилається на те, що роботодавець, поновлюючи її на посаді 12 листопада 2021 року, фактично вніс зміни до наказу від 08 липня 2019 року № 500/к без погодження з нею в односторонньому порядку, оскільки трудовий договір, оформлений цим протоколом, мав такі істотні умови: початок його дії - 08 липня 2019 року, а умова його припинення - "обрання за конкурсом". Натомість відповідно до наказу від 31 травня 2021 року № 434/к, яким її поновлено на посаді відповідно до судового рішення, початок дії трудового договору зазначений 08 липня 2019 року, а умова припинення -"до призначення на посаду відповідно до умов статті 43 Закону України "Про вищу освіту"", що свідчить про зміну умови щодо припинення його дії.

Крім того, на думку заявника, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що зміна в односторонньому порядку умов припинення дії договору обумовлена приведенням його умов відповідно до положень статті 43 Закону України "Про вищу освіту". Твердження судів про суперечність між нормами Положення про призначення декана факультету, директора навчально-наукового інституту, керівника відокремленого структурного підрозділу Національного авіаційного університету, введеного в дію наказом НАУ від 06 жовтня 2020 року № 386/од та наказом Міністерства освіти та науки України від 05 жовтня 2015 року № 1005 "Про затвердження Рекомендацій щодо проведення конкурсного відбору при заміщенні вакантних посад науково-педагогічних працівників та укладання з ними трудових договорів (контрактів)" є безпідставними, адже цим положенням було передбачено обрання декана на конкурсних засадах.

Водночас відповідно до Положення про факультет економіки та бізнес?адміністрування, уведеного в дію наказом ректора НАУ від 27 квітня 2018 року № 201/од (далі - Положення про ФЕБА), конференція трудового колективу ФЕБА скликається не рідше одного разу на рік спільним рішенням профспілкової організації факультету та його керівника (підпункт 6.8.1 Положення про ФЕБА). Можливості скликання позачергової конференції трудового колективу факультету економіки та бізнес?адміністрування цим положенням не передбачено.

Позачергова конференція трудового колективу може бути скликана виключно на рівні самого університету (а не його структурних підрозділів) за ініціативою, зокрема - Вченої ради університету (а не Вченої ради структурних підрозділів, яким є факультет економіки та бізнес?адміністрування) (підпункт 6.18.7 статуту НАУ).

Отже, само по собі проведення позачергової конференції трудового колективу факультету економіки та бізнес?адміністрування є порушенням внутрішніх документів відповідача, а тому, прийняті на такій конференції рішення не мають юридичного значення.

Також як підставу касаційного оскарження заявник зазначає пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, та вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Заявник порушує перед Верховним Судом питання про формування висновку (правової позиції), що працевлаштування особи на роботу може бути виключно за умови, що відповідна посада (робоче місце) є вільною і не зайнятою іншим працівником.

Доводи інших учасників справи

У лютому 2023 року НАУ подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Касаційна скарга подана до Верховного Суду ОСОБА_1 21 грудня 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 25 вересня 2023 року справу призначено до розгляду.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 тривалий час працювала у НАУ на різних посадах, що підтверджується інформацією з її трудової книжки серії НОМЕР_1 .

Наказом НАУ від 31 жовтня 2017 року № 509/од було реорганізовано Навчально-науковий інститут економіки та менеджменту шляхом перетворення його на факультет економіки та бізнес-адміністрування.

Відповідно до наказу НАУ від 27 грудня 2017 року № 1371/к ОСОБА_1, директора Навчально-наукового інституту економіки та менеджменту університету, переведено на посаду виконувача обов`язків декана факультету економіки та бізнес-адміністрування за строковим трудовим договором з 01 січня 2018 року до проведення конкурсу.

Наказом НАУ від 08 липня 2019 року № 500/к ОСОБА_1 переведено з посади виконувача обов`язків декана економіки та бізнес-адміністрування на посаду декана цього ж факультету за строковим трудовим договором з 08 липня 2019 року до обрання за конкурсом.

Наказом в.о. ректора НАУ Хращевського Р. від 30 жовтня 2020 року № 838/к у зв`язку з із порушенням статті 43 Закону України "Про вищу освіту", підпункту 6.15.1 та підпункту 6.15.2 Статуту університету при укладанні трудового договору на посаді декана звільнено ОСОБА_1, кандидата економічних наук, доцента, декана факультету економіки та бізнес?адміністрування університету з посади 30 жовтня 2020 року, стаття 7 КЗпП України. Підстава: службове подання начальника управління кадрів та документообігу Бондарчука С. М .

Зі змісту цього службового подання вбачається, що під час з`ясування питання щодо законності заміщення посад деканів факультетів, начальником управління кадрів та документообігу Бондарчуком С. М. було встановлено, що при укладанні трудового договору з ОСОБА_1 на посаді декана факультету економіки та бізнес-адміністрування (наказ від 08 липня 2019 року № 500-к) не було дотримано процедури обрання на посаду керівника факультету закладу вищої освіти державної форми власності, передбаченої статтею 43 Закону України "Про вищу освіту" у редакції, що діяла на час її призначення. А саме, керівник факультету мав обиратися вченою радою факультету закладу вищої освіти більшістю голосів від її складу з урахуванням пропозицій трудового колективу факультету. При укладенні трудового договору з ОСОБА_1 вчена рада факультету економіки та бізнес-адміністрування не ухвалювала рішення щодо призначення ОСОБА_1 на посаду декана. Трудовий колектив факультету також не надавав відповідних пропозицій. Зазначені обставини свідчать про те, що трудовий договір з ОСОБА_1 на посаді декана факультету економіки та бізнес-адміністрування було укладено з порушенням законодавства, а саме статті 43 Закону України "Про вищу освіту", підпункту 6.15.1 та підпункту 6.15.2 Статуту університету. Порушення встановлених правил прийняття на роботу стало підставою для припинення трудового договору з позивачем на підставі статті 7 КЗпП України.

Відповідно до наказу в. о. ректора НАУ Хращевського Р. від 08 грудня 2020 року № 1070/к внесені зміни щодо дати звільнення ОСОБА_1 до наказу від 30 жовтня 2020 року № 838/к, та з урахуванням інформації з листка непрацездатності серії АЛА № 084340 ОСОБА_1 звільнено з 12 листопада 2020 року, на підставі статті 7 КЗпП України.

Згідно з довідкою про нараховані доходи ОСОБА_1 за листопад 2020 року від 27 квітня 2021 року вбачається, що ОСОБА_1 було виплачено компенсацію відпустки у розмірі 1 193,39 грн, листок непрацездатності (за перші п`ять днів) у розмірі 3 038,52 грн, листок непрацездатності (звичайний) у розмірі 8 102,72 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають повністю.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо вирішення позовних вимог про скасування наказу НАУ від 08 липня 2019 року № 500/к

Судами встановлено, що відповідно до змісту наказу ректора НАУ від 08 липня 2019 року № 500/к (а. с. 21, т. 1) ОСОБА_1 переведено на посаду декана факультету економіки та бізнес-адмініструванняза строковим трудовим договором з 08 липня 2019 року до обрання за конкурсом, тобто строк трудового договору, укладеного з ОСОБА_1, був визначений подією - а саме, проведенням конкурсу на заміщення посади декана факультету економіки та бізнес?адміністрування.

Відмовляючи у задоволення позовних вимог про скасування цього наказу, суди першої та апеляційної інстанцій керувались тим, що встановлення такого строку трудового договору ґрунтується на пункті 2 частини першої статті 23 КЗпП України та узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) .

Проте всупереч частини першої статті 81 ЦПК України позивач не надала доказів на підтвердження того, що з нею укладався контракт в розумінні частини третьої статті 21 КЗпП України, а також, що однією з умов контракту був п`ятирічний строк його дії. Укладення з позивачем строкового трудового договору, а не контракту, було оформлено видачею роботодавцем відповідного наказу, що передбачено частиною третьою статті 24 КЗпП України.

Суди першої та апеляційної інстанцій, перевіривши доводи позивача, викладені нею у позовній заяві та апеляційній скарзі, вважали безпідставним її посилання на положення частини першої статті 43 Закону України "Про вищу освіту" в редакції, чинній на час видання вказаного наказу, відповідно до якої з керівником факультету укладався контракт на п`ять років, оскільки ця норма права не регулювала спірні трудові правовідносини, що виникли між сторонами.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.

Трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядникові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (частина перша статті 21 КЗпП України).

Відповідно до статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Згідно з частиною першою статті 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

Частиною першою статті 43 Закон України "Про вищу освіту" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що керівник факультету (навчально-наукового інституту) обирається вченою радою факультету (навчально-наукового інституту) закладу вищої освіти більшістю голосів від її складу з урахуванням пропозицій трудового колективу факультету (навчально-наукового інституту). Інші питання щодо порядку обрання керівника факультету (навчально-наукового інституту) визначаються статутом закладу вищої освіти.

Керівник закладу вищої освіти призначає керівника факультету (навчально-наукового інституту) строком на п`ять років та укладає з ним відповідний контракт. Керівник закладу вищої освіти має право обґрунтовано відмовити у призначенні на посаду та укладенні контракту. Вчена рада факультету (навчально-наукового інституту) закладу вищої освіти має право двома третинами голосів від свого складу підтвердити попереднє рішення, після чого керівник закладу вищої освіти зобов`язаний протягом 10 робочих днів призначити відповідну особу на посаду та укласти з нею відповідний контракт.

Керівник факультету (навчально-наукового інституту) здійснює свої повноваження на постійній основі.

Згідно з підпунктом 6.15.1 Статуту НАУ (а.с. 32-33, т. 1), затвердженого наказом Міністерства освіти та науки України від 08 лютого 2018 року № 116, керівництво факультетом здійснює декан, якого обирає на посаду на конкурсних засадах таємним голосуванням вчена рада факультету з урахуванням пропозицій трудового колективу факультету. Кандидат на посаду декана повинен мати науковий ступінь та вчене звання відповідно до профілю факультету. Права та обов`язки декана факультету визначаються відповідно до Положення про факультет, затвердженого Вченою радою університету та введеного в дію наказом ректора Університету. Декан відповідно до Положення про факультет може делегувати частину своїх повноважень заступникам декана. Ректор університету призначає декана факультету строком на п`ять років та укладає з ним відповідний контракт. Ректор університету має право обґрунтовано відмовити у призначенні на посаду та укладенні контракту. Вчена рада факультету має право двома третинами голосів від свого складу підтвердити попереднє рішення, після чого ректор університету зобов`язаний протягом 10 робочих днів призначити відповідну особу на посаду та укласти з нею відповідний контракт. Декан факультету здійснює свої повноваження на постійній основі.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 квітня 2021 року у справі № 359/10384/20 за позовом ОСОБА_1 до НАУ, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: виконуючий обов`язки ректора Національного авіаційного університету Хращевський Рімвідас Вілімович, про поновлення на роботі встановлено, що сторонами спору не оспорюється те, що вчена рада факультету не обирала позивача на посаду декана, трудовий колектив факультету пропозицій не надавав, позивач призначалася на посади директора інституту, виконуючого обов`язки декана та в подальшому декана до обрання за конкурсом без фактичного проведення конкурсу, тому можна стверджувати, що були порушені вимоги частини першої статті 43 Закону України "Про вищу освіту", пунктів 6.15.1, 6.15.2 статуту НАУ при прийнятті позивача на всі ці посади, в тому числі на посаду декана факультету економіки та бізнес-адміністрування НАУ.

Також суд у цій справі керувався тим, що згідно з вимогами законодавства, позивач справді повинна була призначатись на посаду і директора Навчально-наукового інституту економіки та менеджменту університету, і декана факультету економіки та бізнес-адміністрування НАУ на підставі конкурсу, якого, починаючи з 27 березня 2017 року (переведення позивача на посаду директора Навчально-наукового інституту економіки та менеджменту НАУ), відповідач так і не провів. Водночас у непроведенні конкурсу немає вини позивача, оскільки обов`язок ініціювання, організації, проведення, затвердження результатів конкурсу покладається на навчальний заклад, тобто на відповідача. А тому не може бути звільнена позивач за порушення порядку призначення на посаду. Накази, на підставі яких ОСОБА_1, призначалась на усі посади в НАУ, є дійсними, не скасованими. Саме на відповідача покладається обов`язок з усунення порушень, які були допущені НАУ при призначенні позивача на посаду, вони не можуть бути усунені шляхом звільнення особи з посади.

Отже, право на укладення строкового договору з керівником факультету (деканом) терміном на п`ять років виникає за умови дотримання положення статті 43 Закону України "Про вищу освіту", чого не було зроблено.

Доводи заявника про те, що між нею та НАУ мав укладатись двосторонній правочин (трудовий договір) у формі контракту строком на п`ять років, тобто до 08 липня 2024 року, спростовуються встановленими обставинами справи.

Суди встановили, що керівник факультету, станом на час прийняття оскарженого наказу НАУ від 08 липня 2019 року № 500/к, вченою радою факультету не обиралась, пропозиції трудового колективу щодо її обрання не надходили.

Та обставина, що на підставі рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 квітня 2021 року у справі № 359/10384/20 позивач поновлена на посаді декана до призначення на посаду відповідно до умов статті 43 Закону України "Про вищу освіту", не свідчить про зміну істотних умов укладеного з нею строкового трудового договору, що потребувало отримання відповідного погодження працівника, та не призвело до порушення трудових прав позивача.

Таким чином, з огляду на викладене суд першої інстанції, з висновком якого погодився в цій частині й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання протиправним укладення з позивачем трудового договору зі строком дії до обрання за конкурсом, а також для визнання цього трудового договору укладеним на п`ять років з 08 липня 2019 року до 08 липня 2024 року.

Щодо вирішення позовних вимог про скасування наказів НАУ від 31 травня 2021 року № 434/к та від 01 червня 2021 року № 441/к

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у частині визнання недійсним та скасування наказу ректора НАУ від 31 травня 2021 року № 434/к, суди керувались тим, що відповідно до змісту цього наказу після поновлення ОСОБА_1 на посаді на підставі судового рішення, строк укладеного з нею трудового договору визначений призначенням на посаду відповідно до статті 43 Закону України "Про вищу освіту". Вказаний наказ відповідав чинному законодавству та не порушував право ОСОБА_1 на працю.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ця обставина свідчить про зміну формулювання строку вказаного трудового договору. Вжиття цього заходу було обумовлено необхідністю приведення умов трудового договору, укладеного з позивачем, у відповідність до частини першої статті 43 Закону України "Про вищу освіту" в редакції, чинній на час винесення оскаржених наказів № 434/к та № 441/к, якою встановлено, що керівник закладу вищої освіти за згодою більшості від повного складу органу громадського самоврядування факультету (навчально-наукового інституту) закладу вищої освіти призначає керівника факультету (навчально-наукового інституту) на строк до п`яти років та укладає з ним контракт. Інші питання щодо порядку призначення керівника факультету (навчально-наукового інституту) визначаються статутом закладу вищої освіти.

Підпунктом 6.14.1 статуту НАУ в редакції, затвердженій 10 грудня 2020 року конференцією трудового колективу університету (а. с. 175, т. 1), передбачено, що керівництво факультетом здійснює декан, який призначається на посаду ректором за згодою більшості від повного складу конференції трудового колективу факультету. Ректор університету призначає декана факультету строком до п`яти років та укладає з ним відповідний контракт.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку трудового договору (пункти 2, 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або іншого волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він виявив, коли звертався із заявою про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. У цей же час він виразив і волю на припинення такого договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Відповідно до частини другої статті 43 Закону України "Про вищу освіту" в редакції, чинній на час видання наказів № 434/к та № 441/к, керівник факультету (навчально-наукового інституту) може бути звільнений з посади керівником закладу вищої освіти за поданням вченої ради закладу вищої освіти або органу громадського самоврядування факультету з підстав, визначених законодавством про працю, статутом закладу вищої освіти, умовами контракту. Пропозиція про звільнення керівника факультету (навчально-наукового інституту) вноситься до органу громадського самоврядування факультету (навчально-наукового інституту) не менш як половиною голосів статутного складу вченої ради факультету (навчально?наукового інституту). Пропозиція про звільнення керівника факультету (навчально-наукового інституту) приймається не менш як двома третинами голосів статутного складу органу громадського самоврядування факультету (навчально-наукового інституту). Інші питання щодо порядку звільнення керівника факультету (навчально-наукового інституту) визначаються статутом закладу вищої освіти.

Відповідно до пункту 4.6 Положення про факультет економіки та бізнес?адміністрування, затвердженого Вченою радою НАУ від 21 квітня 2021 року протоколом № 6 та введеного в дію наказом від 31 травня 2021 року № 320 декан факультету може бути звільнений з посади ректором Університету за поданням Вченої ради Університету або зборів (конференції) трудового колективу факультету з підстав, визначених законодавством про працю, статутом університету, умовами контракту. Пропозиція про звільнення декана факультету вноситься до зборів (конференції) трудового колективу факультету не менш як половиною голосів статутного складу вченої ради факультету. Пропозиція про звільнення декана факультету приймається не менш як двома третинами голосів статутного складу зборів (конференції) трудового колективу факультету. Інші питання щодо порядку звільнення керівника факультету визначається Статутом університету.

Підпунктом 6.2.9 цього Положення визначено, що рішення вченої ради факультету вводяться в дію розпорядженням декана факультету. Рішення вченої ради факультету з пропозицією про звільнення декана факультету та скликання позачергового засідання зборів (конференції) трудового колективу факультету із зазначеного питання, оформлюється у вигляді витягу з протоколу, підписується головуючим на засіданні вченої ради факультету та вченим секретарем (особою, що виконує його обов`язки), та передається, як розпорядчий документ, до зборів (конференції) трудового колективу факультету.

Згідно з підпунктом 6.6.1 Положення конференція (або загальні збори) трудового колективу факультету є вищим колегіальним органом громадського самоврядування факультету в університеті. При цьому не менше як 75 % загальної чисельності делегатів конференції мають становити наукові або науково-педагогічні працівник факультету, не менше 15 % - виборні представники з числа осіб, які навчаються на факультеті, до 10 % - інші категорії співробітників факультету. Строк повноважень делегатів конференції (зборів) трудового колективу факультету - три роки.

Позачергове скликання конференції відбувається за рішенням вченої ради факультету (підпункт 6.6.4 Положення друге речення).

31 травня 2021 року ректор НАУ Луцький М. Г. вніс органу громадського самоврядування факультету економіки та бізнес-адміністрування кандидатуру ОСОБА_5 для отримання згоди на заміщення ним посади декана цього факультету, що підтверджується копією листа від 31 травня 2021 року № 01/1739 (а. с. 90, т. 1).

Відповідно до змісту протоколу конференції трудового колективу факультету економіки та бізнес-адміністрування від 01 червня 2021 року № 4 (а.с.91-94, т. 1), конференція трудового колективу факультету економіки та бізнес?адміністрування погодила кандидата ОСОБА_5 на посаду декана цього факультету на 2021-2026 р.р. ("за" - 63; "проти" - немає; "утрималися" ? 1).

Згідно з витягом з протоколу позачергового засідання вченої ради факультету економіки та бізнес-адміністрування від 01 червня 2021 року № 7 (а. с. 97, т. 1) вчена рада факультету економіки та бізнес-адміністрування ініціювала звільнення позивача з роботи на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Отже, 01 червня 2021 року строк, на який з ОСОБА_1 був укладений трудовий договір, закінчився, що свідчить про те, що вивільнення ОСОБА_1 було проведено з дотриманням вимог, передбачених пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України та частиною другою статті 43 Закону України "Про вищу освіту".

Відповідно до витягу з наказу ректора НАУ від 02 червня 2021 року № 450/к (а. с. 211, т. 1) ОСОБА_5 було переведено на посаду декана факультету економіки та бізнес-адміністрування за строковим трудовим договором на умовах контракту з 03 червня 2021 року до 02 червня 2026 року.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що звільнення позивача 02 червня 2021 року проведено відповідно до вимог трудового законодавства та умов строкового трудового договору, а тому підстав для скасування наказу ректора НАУ від 01 червня 2021 року № 441/к, поновлення позивача на роботі в НАУ на посаді декана факультету економіки та бізнес?адміністрування, а також для стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди відсутні.

Доводи заявника щодо незастосування до спірних правовідносин Рекомендацій щодо проведення конкурсного відбору при заміщенні вакантних посад науково-педагогічних працівників та укладання з ними трудових договорів (контрактів), затверджених наказом Міністерства освіти і науки України від 05 жовтня 2015 року № 1005, у редакції наказу Міністерства освіти і науки України від 26 листопада 2015 року № 1230, аналогічні доводам апеляційної скарги, яким судом апеляційної інстанції була надана належна оцінка у сукупності з іншими поданими доказами.

Апеляційний суд, відхиляючи такі доводи, керувався тим, що у цих Рекомендаціях зазначено: "Звертається увага, що в порядку обрання за конкурсом заміщуються посади деканів факультетів та директорів навчально-наукових інститутів, що визначено частиною першою статті 43 Закону, а також завідувачів (начальників) кафедр та директора бібліотеки, що визначено підпунктом сьомим частини другої статті 36 Закону". Проте вказані рекомендації не відповідають змісту частини статті 43 Закону України "Про вищу освіту" в редакції, чинній з 09 серпня 2019 року, в якій відсутнє положення про проведення конкурсу для заміщення посади декана факультету.

Верховний Суд погоджується з такими висновками.

Доводи касаційної скарги про те, що з ОСОБА_1 як деканом факультету НАУ, який вона фактично очолювала понад два навчальних роки, мав бути укладений контракт строком на п`ять років не знайшли свого підтвердження.

Крім того, той факт, що позивач на підставі рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 квітня 2021 року (справа №359/10384/20) була поновлена на посаді декана до призначення на посаду відповідно до умов статті 43 Закону України "Про вищу освіту", не свідчить про зміну істотних умов укладеного з нею строкового трудового договору, що потребувало отримання відповідного погодження працівника, та не призвело до порушення трудових прав позивача.

Не беруться до уваги аргументи заявника про те, що наказом НАУ від 06 жовтня 2020 року № 386/од було введено в дію Положення про призначення декана факультету, директора навчально-наукового інституту, керівника відокремленого структурного підрозділу Національного авіаційного університету, яке регулювало питання відбору кандидатів на заміщення вакантної посади, а також на допущені порушення при скликанні позачергової конференції трудового колективу. Адже позивач не посилалась на порушення процедури відбору кандидатів та скликання позачергової конференції трудового колективу як на підставу заявлених позовних вимог.

Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Отже, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) задля юридичної визначеності в застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Водночас Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Заявник у касаційній скарзі, посилаючись на неврахування судами правової позиції Верховного Суду, викладеного у постановах від 27 лютого 2020 року у справі № 569/18826/17 (провадження № 61?44921св18), від 04 березня 2020 року у справі № 235/2741/19 (провадження № 61-18814св19), від 23 березня 2020 року у справі № 340/260/18-ц (провадження № 61?13873св19), від 15 квітня 2021 року у справі № 274/6853/18 (провадження № 61-12067св20), від 19 травня 2021 року у справі № 591/5815/18 (провадження № 61-5154св20), від 17 червня 2022 року у справі № 556/1395/21 (провадження № 61?3887св22), від 06 липня 2022 року у справі № 275/404/21 (провадження № 61?3278св22), вказала на те, що Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що якщо при укладенні трудового договору не визначений строк, цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події, або виконанням певного обсягу робіт. Натомість у кожній із цих справ, судами розглянуті спори, де встановлені інші фактичні обставини справи, ніж у цій справі, яка переглядається, різні за змістом позовні вимоги, у вказаних справах різне матеріально-правове обґрунтування позову.

У справі № 569/18826/17 (провадження № 61?44921св18), за результатом касаційного розгляду якої Верховним Судом ухвалено постанову від 27 лютого 2020 року позивач, посилаючись на те, що на дату звільнення, він продовжував працювати за трудовим договором укладеним на невизначений строк, а тому не міг бути звільнений з посади на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України, просив: визнати незаконним його звільнення з посади доцента кафедри економічної теорії Рівненського державного гуманітарного університету; визнати недійсним наказ про його звільнення та поновити його на посаді доцента кафедри економічної теорії Рівненського державного гуманітарного університету. У цій справі при вирішенні спору суди керувались положеннями частини третьою статті 54 Закону України від 23 травня 1991 року № 1060-ХІІ "Про освіту", чинного на час виникнення спірних правовідносин, яким передбачено, що педагогічні та науково-педагогічні працівники приймаються на роботу шляхом укладення трудового договору, в тому числі за контрактом.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 253/2741/19 (провадження № 61-18814св19) позивач звернувся до Покровської міської ради Донецької області, Комунального некомерційного підприємства "Покровська клінічна лікарня інтенсивного лікування" Покровської міської ради Донецької області та просив визнати його звільнення з роботи шляхом припинення виконання обов`язків головного лікаря Покровської центральної районної лікарні на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України незаконним, скасувати розпорядження Покровського міського голови від 12 квітня 2019 року №129 pro "Про припинення виконання обов`язків"; поновити його виконуючим обов`язки головного лікаря Покровської центральної районної лікарні та стягнути з відповідачів на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, компенсацію за моральну шкоду, спричинену незаконним звільненням. Вирішуючи цей спір, суди керувались пунктом 20 частини першої статті 43 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" та постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2017 року № 1094 (1094-2017-п) , яким затверджено Порядок проведення конкурсу на зайняття посади керівника державного, комунального закладу охорони здоров`я.

У постанові Верховного Суду від 23 березня 2020 року у справі № 340/260/18?ц (провадження 61-13873св19) зазначено, що позивач працювала на посаді вчителя образотворчого мистецтва на час перебування працівника у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами основного працівника і була звільнена у зв`язку з виходом на роботу основного працівника.

У справі № 274/6853/18 (провадження № 61-12067св20) позивач просила поновити її на посаді викладача фортепіано. Позивач свій позов обґрунтовувала тим, що після прийняття Закону України "Про освіту" від 05 вересня 2017 року (2145-19) не було передбачено обов`язкового укладення строкових трудових договорів (контрактів) з педагогічними працівниками, а тому не було підстав для її звільнення.

У справі № 591/5815/18 (провадження № 61-5154св20) позивач просила поновити її на посаді доцента кафедри всесвітньої історії та методики навчання суспільних дисциплін Сумського педагогічного університету ім. А. С. Макаренка. У цій справі Верховний Суд, погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, дійшов висновку, що оскаржений наказ про звільнення позивача з підстав закінчення строку дії трудового договору (пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України) видано з дотриманням вимог трудового законодавства. Підписання позивачем 27 липня 2015 року контракту з подальшим внесенням узгоджених сторонами змін до нього вказують на добровільне волевиявлення позивача працювати на умовах і у період, що визначені у контракті.

Відповідно до змісту постанови Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 275/404/21 (провадження 61-3278св22) позивач звернувся до суду з позовом до Фонду державного майна України та просив поновити його на посаді виконуючого обов`язки директора Державного підприємства "Коростишівський завод "Реммашторф".

У вказаних справах підставою для звільнення було закінчення строку трудового договору, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України. Проте у справі, що переглядається позивача звільнено з займаної посади з урахуванням вимог статті 43 Закону України "Про вищу освіту".

Тобто у справах, на які посилається заявник у касаційній скарзі та у справі, що переглядається, встановлені інші фактичні обставини та інші підстави позову, що у свою чергу призводить до іншого матеріально?правового регулювання спірних відносин.

Також як підставу касаційного оскарження заявник зазначає пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Заявник вважає за необхідно порушити перед Верховним Судом питання про необхідність сформувати висновок (правову позицію) про те, що працевлаштування особи на роботу може бути виключно за умови, що відповідна посада (робоче місце) є вільною і не зайнятою іншим працівником. Також заявник вважає обґрунтованим сформувати висновок (правову позицію) про те, що умови трудового договору, які були погоджені між роботодавцем та працівником при його укладанні, можуть бути змінені виключно за погодженням обох сторін такого договору, якщо інше не встановлено за їх домовленістю або законом.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Аргументуючи підстави касаційного оскарження, передбачені у пункті 3 частини другої статті 389 ЦПК України, заявником не зазначено конкретних норм права щодо застосування яких відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до власного тлумачення заявником норм законодавства та необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

При цьому суд врахував усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України").

Ураховуючи викладене, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, суд касаційної інстанції доходить висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду, оскільки, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, судове рішення прийнято з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.