Постанова
Іменем України
04 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 522/23652/13-ц
провадження № 61-6236св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
особа, яка подала апеляційну та касаційну скарги - акціонерне товариство "Сенс Банк" як правонаступник акціонерного товариства "Альфа-Банк",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства "Сенс Банк" на ухвалу Одеського апеляційного суду від 30 березня 2023 року в складі колегії суддів: Князюка О. В., Погорєлової С. О., Заїкіна А. П.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, про визнання будинку об`єктом права спільної сумісної власності членів сім`ї та визнання права власності на частку у спільному майні.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що на належній її батькам (відповідачам) земельній ділянці площею 561 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1, за рахунок її грошових коштів в сумі 100 000 дол. США, які були подаровані їй дідусем та бабусею, ОСОБА_4 і ОСОБА_5, було збудовано спірний житловий будинок, загальною площею 327,6 кв. м, жилою площею 77,6 кв. м.
Незважаючи на те, що у процесі будівництва спірного житлового будинку на підставі домовленості між нею та її батьками були використані подаровані їй кошти, оформлення права власності на 1/2 частину житлового будинку на її ім`я виявилось неможливим у зв`язку з тим, що єдиним власником земельної ділянки, на якій розташований цей житловий будинок, є ОСОБА_2 .
Вказуючи про порушення своїх прав, позивач з урахуванням уточнених позовних вимог просила суд визнати спірний житловий будинок спільною сумісною власністю її та відповідачів, а також визнати за нею право власності на 1/2 частину вказаного будинку.
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Справа переглядалась судами неодноразово.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 28 березня 2014 року в складі судді Ільченко Н. А. позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано житловий будинок, загальною площею 327,6 кв. м, житловою площею 77,6 кв. м, розташованого на земельній ділянці площею 561, кв. м за адресою: АДРЕСА_1, об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку, загальною площею 327,6 кв. м, житловою площею 77,6 кв. м, розташованого на земельній ділянці площею 561 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .
Не погоджуючись із вказаним судовим рішення у червні 2021 року акціонерне товариство "Альфа-Банк" (далі - АТ "Альфа-Банк") подало апеляційну скаргу, у якій просило суд скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 березня 2014 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 09 вересня 2021 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження.
Постановою Верховного Суду від 17 серпня 2022 року задоволено касаційну скаргу АТ "Альфа-Банк", скасовано ухвалу Одеського апеляційного суду від 09 вересня 2021 року, справу направлено до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 30 березня 2023 року закрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою акціонерного товариства "Сенс Банк" (далі - АТ "Сенс Банк") на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 березня 2014 року.
Закриваючи апеляційне провадження, суд апеляційної інстанції керувався тим, що оскаржуваним рішенням місцевого суду не порушені права, свободи, інтереси та (або обов`язки) АТ "Сенс Банк", що є правонаступником АТ "УкрСоцбанк", як іпотекодержателя, оскільки банк не позбавлений можливості пред`явити позов про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
У квітні 2023 року засобами поштового зв`язку до Верховного Суду надійшла касаційна скарга АТ "Сенс Банк" на ухвалу Одеського апеляційного суду від 30 березня 2023 року, у якій заявник просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове судове рішення про направлення справи до апеляційного суду для вирішення справи по суті.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що оскаржуваним рішенням місцевого суду не порушені права, свободи, інтереси та (або обов`язки) АТ "Сенс Банк" як іпотекодержателя, не врахувавши зокрема положення статті 9 Закону України "Про іпотеку", згідно із якою іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя зводити будівлю, споруду на земельній ділянці, що є предметом іпотеки. Крім того, згідно із положеннями статті 5 Закону України "Про іпотеку" у разі якщо іпотекодавцем було споруджено нові будівлі на земельній ділянці, що належить іпотекодавцю на праві власності, всі новостворені об`єкти нерухомості вважаються предметом іпотеки відповідно до іпотечного договору.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 травня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
У липні 2023 року справу передано судді-доповідачу.
Ухвалою Верховного Суду від 28 серпня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
29 березня 2006 року між АКБ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_2 укладений договір кредиту № 2006/24-24/039, згідно із умовами якого останній отримав кредит у розмірі 100 000 Євро.
На забезпечення виконання зобов'язань за цим договором у цей же день між банком та ОСОБА_2 укладений іпотечний договір, предметом якого є належна останньому на праві власності земельна ділянка площею 0,0561 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
АТ "Сенс Банк" є правонаступником АТ "УкрСоцбанк".
У вересні 2016 року ПАТ "Укрсоцбанк" звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_1, про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (справа № 522/17314/16-ц).
В процесі розгляду цією справи представник відповідача подав до суду клопотання про залучення ОСОБА_1 до участі у справі як третьої особи зазначаючи, що остання набула частки житлового будинку, загальною площею 327,6 кв. м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1, на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 березня 2014 року.
Постановою Одеського апеляційного суду від 19 червня 2019 року, прийнятою за наслідком розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2, у задоволенні позову ПАТ "Укрсоцбанк" відмовлено.
Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За положеннями пункту 3 частини першої та частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження ухвал суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цим вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає з таких підстав.
Відповідно до пункту 3 частини 362 ЦПК України (1618-15)
суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.
Закриваючи апеляційне провадження, суд апеляційної інстанції керувався тим, що оскаржуваним рішенням місцевого суду не порушені права, свободи, інтереси та (або обов`язки) АТ "Сенс Банк", що є правонаступником АТ "УкрСоцбанк", як іпотекодержателя, оскільки банк не позбавлений можливості пред`явити позов про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Колегія суддів вважає цей висновок суду помилковим з огляду на таке.
Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
У Рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 ЦПК України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у ЦПК України (1618-15)
та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.
Відповідно до пункту 3 частини 362 ЦПК України (1618-15)
суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.
Статтею 1 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що іпотека -це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом
Згідно із частиною шостою статті 3 Закону України "Про іпотеку" іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
Отже, ухвалення рішення, яке стосується іпотечного майна, у будь-якому випадку стосується прав та обов`язків іпотекодержателя, оскільки безумовно впливає на можливість виконання судового рішення, ухваленого на користь іпотекодержателя, про стягнення з позичальника кредитної заборгованості та впливає на можливість банку звернути стягнення на іпотечне майно.
Аналогічного висновку в справі з подібними правовідносинами дійшов Верховний Суд у постанові від 10 липня 2019 року в справі № 522/3901/16-ц (провадження № 61-20786св18).
У справі, що переглядається, судом установлено, що АТ "Сенс Банк" є іпотекодержателем земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок, що є предметом спору в цій справі, та на частину якого рішенням суду першої інстанції визнано право власності за позивачем.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 (провадження № 14-47цс20) зробила висновок про те, що при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, слід враховувати те, що зазначена норма статі 120 ЗК України (2768-14)
закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.
Таким чином, з огляду на принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, рішення суду першої інстанції, ухвалене у справі про визнання права власності на будинок, що розташований на земельній ділянці, яка є предметом іпотеки, у будь-якому випадку стосується прав та обов`язків іпотекодержателя, оскільки безумовно впливає на можливість банку звернути стягнення на іпотечне майно.
Закриваючи апеляційне провадження у справі, апеляційний суд наведеного не врахував, неправильно застосував положення статті 362 ЦПК України, дійшовши необґрунтованого висновку про те, що оскаржуваним судовим рішенням місцевого суду не вирішувалося питання про права свободи чи інтереси АТ "Сенс Банк", а тому колегія суддів вважає, що подана останнім касаційна скарга є обґрунтованою та дає підстави для висновку про скасування оскаржуваної ухвали апеляційного суду.
Висновки суду апеляційної інстанції про те, що вирішення спору в цій справі не впливає на можливість банку як іпотекодержателя реалізувати свої права, спростовується змістом судового рішення у справі 522/17314/16-ц, згідно із яким за ініціативою представника ОСОБА_2 було подано до суду клопотання про залучення ОСОБА_1 до участі у справі як третьої особи та вказано, що остання є власником частки житлового будинку, який є предметом іпотеки. Водночас саме за апеляційною скаргою ОСОБА_2 було скасовано судове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частинами третьою, четвертою статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.
Відповідно до частин четвертої, шостої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
Оскільки вищенаведені порушення апеляційним судом норм процесуального права призвели до постановлення незаконної ухвали, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, оскаржене судове рішення слід скасувати, справу передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу акціонерного товариства "Сенс Банк" задовольнити.
Ухвалу Одеського апеляційного суду від 30 березня 2023 року скасувати, справу передати до апеляційного суду для продовження розгляду.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович