розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_5, від імені якої діє адвокат Ростомов Грант Артурович, на рішення Київського районного суду м. Одеси у складі судді

Бескровного Я. В., від 05 грудня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду у складі колегії суддів: Кострицький В. В., Назарова М. В., Лозко Ю. П., від 30 травня 2023 року.

Короткий зміст заявлених позовних вимог

1. У лютому 2017 року Одеська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, про витребування майна з чужого володіння.

2. Свої вимоги Одеська міська рада мотивувала тим, що свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 96,9 кв. м, житловою площею 61,7 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 935940351101,

від 31 жовтня 2001 року, щодо передачі квартири з комунальної власності ОСОБА_6 рішенням Малиновського районного суду м. Одеси

від 04 лютого 2004 року визнано недійсним та визнані недійсними подальші договори купівлі-продажу вказаної квартири. Тобто квартира повернута у комунальну власність, а оскільки спірний об`єкт нежитлової нерухомості з володіння територіальної громади вибув без її згоди наявні підстави для витребування майна з чужого незаконного володіння на підставі

статті 388 Цивільного кодексу України.

3. Із урахуванням зазначеного, Одеська міська рада просила витребувати із чужого незаконного володіння квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 96,9 кв. м, житловою площею 61,7 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 935940351101, а також встановити, що рішення суду є підставою для державної реєстрації права власності та зняття з реєстрації та виселення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції

4. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 05 грудня 2022 року позовні вимоги Одеської міської ради задоволено.

5. Витребувано від ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 96,9 кв. м, житловою площею 61,7 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 935940351101. Встановлено порядок виконання рішення, визначено, що це рішення суду є підставою для державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 96,9 кв. м, житловою площею 61,7 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 935940351101 за територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради, а також є підставою для зняття з реєстрації та виселення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з квартири. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

6. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 отримала право власності по безоплатному договору дарування, а тому позбавлення її майна та права користування квартирою не приведе до покладання на неї надмірного тягаря. Крім того особа, яка подарувала їй квартиру та згідно з обставинами, встановленими судовими рішеннями, постійно користувалася квартирою з 2004 року, проживаючи в ній та сплачуючи комунальні послуги, за домовленості із попереднім власником, добровільно подарувала квартиру одразу після отримання рішення суду та також отримала право власності не за оплатною угодою, а за рішенням суду. З урахуванням зазначених обставин суд вважав за можливе виселення відповідачів. До пояснень представника відповідача щодо забезпечення права на житло його довірительки та її неповнолітньої дитини суд поставився критично, вважаючи обґрунтованим віндикаційний позов.

Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції

7. Постановою Одеського апеляційного суду від 30 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишено без задоволення, а рішення Київського районного суду м. Одеси від 05 грудня 2022 року - без змін.

8. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що враховуючи незаконність переходу права власності від Одеської міської ради до

ОСОБА_6, що підтверджено рішенням суду, право власності на спірну квартиру в силу вимог частини першої статті 216 ЦК України (наслідки недійсності правочину) повертається до Одеської громади в особі Одеської міської ради, яка має право на захист свого права. Право власності на зазначену квартиру, яке виникло у ОСОБА_2 на підставі рішення суду, припинилося після скасування такого рішення постановою Верховного Суду, а тому ОСОБА_2 не мав право на відчуження зазначеної квартири. Право власності виникло у ОСОБА_1 на підставі безоплатного договору (дарування), тому відповідно до вимог частини третьої статті 388 ЦК України власник - Одеська міська рада має право витребувати спірне майно від добросовісного набувача у всіх випадках, незважаючи на механізм вибуття квартири з власності Одеської міської ради.

Узагальнені доводи касаційної скарги

9. 20 червня 2023 року ОСОБА_5, від імені якої діє адвокат Ростомов Г. А., звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Київського районного суду

м. Одеси від 05 грудня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду

від 30 травня 2023 року і ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги Одеської міської ради залишити без задоволення.

10. Підставами касаційного оскарження судових рішень заявниця зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц та у постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 199/7375/16-ц, від 15 червня 2022 року у справі № 326/732/19, від 12 квітня 2023 року у справі № 442/2982/18, від 24 травня 2023 року у справі № 202/3068/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також вказує, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

11. Заявниця стверджує, що при вирішенні спору судами не було досліджено питання виселення з квартири її разом із неповнолітньою дитиною. Звертає увагу, що Одеською міською радою заявлено дві позовні вимоги, де вимогу про виселення сформульовано у порядку виконання рішення. Суди не звернули увагу на розмежування предмета позову: перший - віндикаційний позов, заявлений в порядку статті 388 ЦК України і другий позов - про виселення власника з дитиною, який перебуває поза межами регулювання статті 388 ЦК України і є самостійною позовною вимогою. При вирішенні спору судом першої інстанції не враховано мотиви ухвали суду першої інстанції, яким було скасовано заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2020 року про задоволення позовних вимог Одеської міської ради.

12. Також заявниця зазначає, що суди попередніх інстанцій знехтували її правом та правом її малолітньої дитини на житло. Грубою та фундаментальною помилкою суду вважає кваліфікацію позову як віндикаційного, з огляд на ухвалення рішення про її виселення. Недопустимим і непропорційним вбачає виселення матері окремо від дитини так і виселення матері з дитиною без додержання обов`язкових процедур, визначених Сімейним кодексом України (2947-14) .

13. Заявниця стверджує, що суди взагалі жодним чином не оцінили пропорційність втручання у її право та право її малолітньої дитини на житло, фактично розглянули позовну вимогу про виселення без застосування положень законодавства, що регулюють порядок виселення, зокрема положення статті 109 Житлового кодексу України, статті 19 СК України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

14. Ухвалою Верховного Суду від 28 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 520/2294/17.

15. Ухвалою Верховного Суду від 27 вересня 2023 рокусправу № 520/2294/17 призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

16. У поданому відзиві на касаційну скаргу Одеська міська рада посилається на те, що судові рішення є законними та обґрунтованими такими, що ухвалені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги є безпідставними, фактично зводяться до переоцінки доказів у справі. Саме по собі посилання на процесуальне порушення не може бути достатньою підставою для скасування законних та обґрунтованих оскаржених судових рішень. Витребування квартири з володіння відповідачки відповідає критерію законності, здійснено на підставі положень статей 387, 388 ЦК України та не може вважатися непропорційним.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

17. У жовтні 2001 року ОСОБА_7 звернулась до Іллічівського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_10 про визнання відповідачів такими, що втратили право користування квартирою

18. Рішенням Іллічівського районного суду м. Одеси від 22 жовтня

2001 року позов ОСОБА_6 задоволений, вказані особи визнані такими, що втратили право користування спірною квартирою.

19. 31 жовтня 2001 року ОСОБА_7 отримала свідоцтво про право власності на житло № НОМЕР_1, видане управлінням ЖКГ Одеської міської ради та зареєстроване в КП "ОМБТІ і РОН" 05 листопада 2001 року.

20. 12 листопада 2001 року на Одеській товарній біржі між

ОСОБА_11, який діяв від імені ОСОБА_7, та ОСОБА_12 був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .

21. 26 грудня 2001 року приватним нотаріусом Іллічовою Н. А. був посвідчений договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_12 продала, а ОСОБА_13 купив квартиру АДРЕСА_1 .

22. Ухвалою суду від 24 січня 2002 року рішення від 22 жовтня 2001 року скасовано за заявою ОСОБА_3 за нововиявленими обставинами.

23. Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 17 листопада 2003 року позов ОСОБА_7 до ОСОБА_8, ОСОБА_9,

ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_10 про визнання відповідачів такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1, залишений без розгляду.

24. 04 лютого 2002 року ОСОБА_13 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_8, треті особи: ОСОБА_12, ОСОБА_11 про усунення перешкод у користуванні спірною квартирою.

25. 30 травня 2002 року ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_10 подали до суду позов до ОСОБА_7, ОСОБА_12, ОСОБА_13, треті особи: ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру та визнання недійсними договорів купівлі-продажу, в якому просили визнати недійсним свідоцтво про право власності на квартиру

АДРЕСА_1, видане на ім`я ОСОБА_6, та визнати недійсними договори купівлі-продажу вказаної квартири, укладені 12 листопада 2001 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_12 та 26 грудня 2001 року між ОСОБА_12 та ОСОБА_13 .

26. Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 04 лютого

2004 року позов ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_10 задоволено, свідоцтво про право власності на житло - квартиру АДРЕСА_1 визнано недійсним, також визнані недійсними договори купівлі-продажу спірної квартири, укладені 12 листопада

2001 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_12 і 26 грудня 2001 року між

ОСОБА_12 та ОСОБА_13, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_13 - відмовлено, сторони повернуто у первісний стан.

27. Не погоджуючись із вказаним рішенням та ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 17 листопада 2003 року, ОСОБА_13 оскаржив його в апеляційному порядку.

28. Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 21 жовтня 2004 року апеляційна скарга задоволена частково, рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 04 лютого 2004 року в частині визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартири скасовано та направлено у цій частині на новий розгляд, в іншій частині рішення залишено без змін, ухвала

від 17 листопада 2003 року залишена без змін.

29. Ухвалою колегії суддів апеляційного суду Харківської області у порядку здійснення касаційного розгляду цивільних справ від 09 липня 2007 року ухвала Малиновського районного суду м. Одеси від 17 листопада 2003 року та рішення цього суду від 04 лютого 2004 року і ухвала апеляційного суду Одеської області від 21 жовтня 2004 року залишені без змін.

30. Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 18 лютого

2008 року справа направлена для розгляду до Київського районного суду

31. Рішенням Київського районного суду від 26 березня 2010 року по справі № 2-179/2010 позовні вимоги ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_10 були задоволені. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 12 листопада 2001 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_12, посвідчений Одеською товарною біржою під № 27812, в подальшому посвідчений приватним нотаріусом Орзіх В. М., а також визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 26 грудня 2001 року між ОСОБА_12 та ОСОБА_13, посвідчений приватним нотаріусом Іллічовою Н. А.

32. Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 26 жовтня 2011 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 червня 2012 року рішення Київського районного суду від 26 березня 2010 року залишено без змін.

33. Постановою Одеського окружного адміністративного суду

від 28 липня 2015 року по справі № 815/1842/15 адміністративний позов ОСОБА_3 до реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області задоволено та скасовано реєстрацію права власності ОСОБА_6 на квартиру АДРЕСА_1 .

34. Крім того, постановою Верховного Суду від 15 липня 2020 року по справі № 520/3015/16-ц було скасовано рішення Київського районного суду м. Одеси від 19 травня 2016 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 17 липня 2018 року і ухвалено у справі нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Одеської міської ради, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15,

ОСОБА_16 про визнання права власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1, за набувальною давністю.

35. Верховний Суд у цій постанові вказав, що враховуючи, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 26 березня 2010 року у справі № 2-179/2010, яке набрало законної сили 05 червня 2012 року, договір купівлі-продажу квартири від 26 грудня 2001 року, на підставі якого

ОСОБА_13 набув право власності на спірну квартиру, визнаний недійсним, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для задоволення позову є необґрунтованим. Позивач вселився до спірної квартири як до чужого майна, він користувався нею на підставі угоди із ОСОБА_14, тобто позивачу було відомо, що він не є власником квартири, починаючи з моменту отримання її у фактичне володіння.

36. Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі договору дарування, серія та номер 604, виданого 08 липня 2016 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чередниченко Г. А., зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 . Дарування здійснено ОСОБА_2, право власності якого було зареєстровано на підставі рішення суду від 18 травня 2016 року по справі № 520/3015/16-ц.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

37. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

38. Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

39. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

40. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

41. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

42. Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання

або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

43. Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначені у статті 16 ЦК України, в якій зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового

або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право

або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

44. Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

45. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача.

46. Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення

про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 29 вересня

2020 року у справі №378/596/16-ц, провадження № 14-545цс19,

від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20, провадження

№ 12-61гс21 (пункт 148)).

47. У справі, яка переглядається Верховним Судом, Одеська міська рада просила витребувати із чужого незаконного володіння квартиру АДРЕСА_1 .

48. Також Одеська міська рада, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила встановити порядок виконання рішення, а саме: зазначити, що це рішення суду є підставою для державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 96,9 кв. м, житловою площею 61,7 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 935940351101, за територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради, а також є підставою для зняття з реєстрації та виселення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з квартири.

49. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі, а також визначив порядок виконання судового рішення у спосіб, вказаний позивачем.

50. Однак із такими висновками погодися у повному обсязі не можна виходячи із наступного.

51. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 26 березня

2010 року у справі № 2-179/2010, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 26 жовтня 2011 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 червня 2012 року, встановлено, що рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 04 лютого 2004 року позов ОСОБА_3,

ОСОБА_4, ОСОБА_10 задоволено, свідоцтво про право власності на житло № НОМЕР_1, видане управлінням ЖКГ Одеської міської ради 31 жовтня 2001 року ОСОБА_17 та зареєстроване в КП "ОМБТІ і РОН" 05 листопада 2001 року, - квартиру АДРЕСА_1, визнано недійсним.

52. Також рішенням Київського районного суду м. Одеси від 26 березня

2010 року у справі № 2-179/2010 визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 12 листопада 2001 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_12, посвідчений Одеською товарною біржею під № 27812, в подальшому посвідчений приватним нотаріусом Орзіх В. М., а також визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 26 грудня 2001 року між ОСОБА_12 та ОСОБА_13, посвідчений приватним нотаріусом Іллічовою Н. А.

53. Тобто, судовим рішенням встановлено, що квартира АДРЕСА_1 перебувала у власності територіальної громади до набуття права власності на неї ОСОБА_17, яка її продала на підставі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1, виданого УЖКГ Одеської міської ради 31 жовтня 2001 року, яке в подальшому було визнано недійсним.

54. Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

55. Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).

56. Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

57. Можливість власника реалізувати його право витребувати майно з володіння добросовісного набувача (тобто того, який не знав і не міг знати про те, що набуває майно, яке особа не мала права йому відчужувати) згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі (оплатно, безвідплатно) добросовісний набувач набув це майно у власність.

58. Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

59. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України).

60. Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

61. Частиною четвертою статті 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

62. У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

63. З урахуванням того, що судовими рішеннями у справі № 2-179/2010, встановлено факт незаконного вибуття на безоплатній основі з комунальної власності спірної квартири, яка в подальшому була відчужена за безоплатним договором дарування на користь ОСОБА_1, суди попередніх інстанцій дійшли законного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для витребування незаконно відчуженого майна на користь територіальної громади м. Одеса в особі Одеської міської ради.

64. При вирішенні спору судами також враховано обставини, встановлені судовими рішеннями у справі № 520/3015/16-ц, зокрема те, що постановою Верховного Суду від 05 липня 2020 року у зазначеній справі (провадження № 61-42917св18) було скасовано рішення Київського районного суду

м. Одеси від 19 травня 2016 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 17 липня 2018 року і ухвалено у справі нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання права власності на спірну квартиру у порядку набувальної давності відмовлено.

65. Тобто судове рішення Київського районного суду м. Одеси

від 19 травня 2016 року, на підставі якого ОСОБА_2 набув та зареєстрував право власності на спірну квартиру, а в подальшому відчужив шляхом укладення безоплатного договору дарування на користь ОСОБА_1, було скасовано, а отже спірна квартира в черговий раз незаконно вибула на безоплатній основі із володіння територіальної громади м. Одеси.

66. Із урахуванням викладеного, слід погодитися із висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності правових підстав для витребування спірної квартири на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради.

67. Оцінюючи у цій справі наявність підстав для втручання у право на мирне володіння майном, Верховний Суд виходить з такого.

68. Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

69. Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

70. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном, може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів.

71. Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". З питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

72. Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

73. Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

74. В аспекті визначення чи є втручання у право власності позивачки виправданим, колегія суддів зауважує, що судовими рішеннями у справах № 2-179/2010, № 520/3015/16-ц встановлено, що спірна квартира вибула із власності територіальної громади незаконно, на безоплатній основі. Дії ОСОБА_2 є недобросовісними, оскільки останній відчужив спірну квартиру на підставі договору дарування від 08 липня 2016 року відповідачці, незадовго до оскарження Одеською міською радою рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 травня 2016 року у справі № 520/3015/16-ц (ухвалою Апеляційного суду Одеської області 25 липня 2016 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Одеської міської ради на рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 травня 2016 року).

75. Враховуючи встановлені судами обставини, Верховний Суд дійшов висновку, що на останню набувачку квартири ОСОБА_1 не буде покладено індивідуальний та надмірний тягар з огляду на безоплатність набуття нею та попереднім власником права власності на спірну квартиру, яка вибула з власності територіальної громади у незаконний спосіб.

76. Відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 265 ЦПК України у разі необхідності в резолютивній частині рішення також вказується про порядок і строк виконання рішення.

77. Задовольняючи вимоги Одеської міської ради щодо порядку виконання судового рішення шляхом зазначення у резолютивній частині, що це рішення суду є підставою для державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, не мотивував такої необхідності, враховуючи специфіку спірних правовідносин.

78. Зокрема, судами попередніх інстанцій не враховано, що у пункті 74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року справа № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20) зазначено, що задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

79. У постанові від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19 (провадження № 14-212цс21) Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то ефективним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідними для відновлення його права. Задоволення позову про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав.

80. Окрім зазначеного, вказавши, що задоволення вимоги Одеської міської ради про витребування спірної квартирою є підставою для зняття з реєстрації та виселення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1, суди фактично вирішили позовні вимоги, які позивачем не заявлялися, а судами не досліджувалися підстави для виселення ОСОБА_1 із спірної квартири, зокрема і в аспекті виселення її та її неповнолітньої дитини.

81. Оцінка пропорційності втручання у право на житло як повнолітніх, так і неповнолітніх осіб судами надана не була.

82. Виходячи зі змісту статті 109 ЖК України, виселення особи із займаного житла є окремим способом захисту прав, що вимагає формулювання позивачем відповідного предмету і підстав позову та доведення їх обґрунтованості.

83. Одеська міська рада не позбавлена права на звернення до суду з відповідним позовом про виселення із спірної квартири осіб, які на її думку незаконного займають спірне житлове приміщення, належним чином обґрунтувавши свої вимоги.

84. Частиною першою статті 412 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

85. Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами

повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню в частині задоволення вимог позивача щодо встановлення порядку виконання рішення, шляхом зазначення, що це рішення суду є підставою для державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 96,9 кв. м, житловою площею 61,7 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 935940351101, за територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради, а також є підставою для зняття з реєстрації та виселення ОСОБА_1 з квартири.

86. Враховуючи вищезазначене, а також те, що ОСОБА_2 судові рішення у касаційному порядку не оспорював, в іншій частині (про витребування квартири та щодо зняття з реєстрації та виселення ОСОБА_2 ) судові рішення підлягають залишенню без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_5, від імені якої діє адвокат Ростомов Грант Артурович, задовольнити частково.

2. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 05 грудня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 30 травня 2023 року в частині задоволення вимог Одеської міської ради щодо встановлення порядку виконання рішення, шляхом зазначення, що це рішення суду є підставою для державної реєстрації права власності на квартиру

АДРЕСА_1, загальною площею 96,9 кв. м, житловою площею 61,7 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 935940351101 за територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради, а також є підставою для зняття з реєстрації та виселення ОСОБА_1 з квартири - скасувати.