розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, Деснянська районна в м. Києві державна адміністрація, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

за касаційною скаргою адвоката Целікова Владілена Володимировича як представника ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 02 грудня 2022 року у складі судді Таран Н. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 16 березня 2023 року у складі колегії суддів: Мережко М. В., Савченка С. І., Ігнатченко Н. В.,

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .

Як на обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 посилався на те, що він проживає та зареєстрований у спірній квартирі, яка була надана його діду, ОСОБА_4 на підставі ордера від 30 жовтня 1967 року № 813 на сім`ю з п`яти чоловік, у тому числі і на нього як внука. Разом із ним у цій квартирі проживає та зареєстрована його дружина ОСОБА_1 . Відповідач ОСОБА_2 є сином позивача.

У 2000 році на прохання колишньої дружини позивач зареєстрував відповідача у спірній квартирі. З моменту реєстрації відповідач у квартиру не вселявся, ніколи в ній не проживав, не мав в ній своїх речей, навіть не цікавився, а продовжував проживати у квартирі своє матері на АДРЕСА_2 .

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 14 квітня 2010 року у справі № 2-295/2010 рішення Деснянського районного суду м. Києва від 21 січня 2010 року скасовано в частині задоволення зустрічного позову, прийнято нове рішення про часткове задоволення зустрічного позову, а саме щодо вселення ОСОБА_2 до спірної квартири. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

З часу ухвалення апеляційним судом рішення відповідач квартирою не цікавився, не намагався в неї вселитися, навіть не звернувся до суду із заявою про видачу виконавчого листа, продовжував жити у квартирі, де жив усе своє життя.

На початку 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про видачу дубліката виконавчого листа у справі № 2-295/2010, проте ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 19 травня 2022 року у справі № 754/1934/22 у задоволенні заяви про поновлення строку та видачу виконавчого листа відмовлено.

Оскільки відповідач ніколи не проживав і не проживає в цій квартирі, не сплачує комунальних платежів, в утриманні житла участі не бере, особистих речей у квартирі не має і взагалі квартирою не цікавиться, жодних перешкод у користуванні спірною квартирою ні позивач, ні його дружина не чинили, а факт реєстрації відповідача порушує права позивача на вільне розпорядження і користування майном та істотно впливає на розмір комунальних послуг, які він сплачує самостійно, позивач просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Деснянський районний суд м. Києва рішенням від 02 грудня 2022 року позов задовольнив. Визнав ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивованетим, що факт непроживання відповідача у спірній квартирі без поважних причин понад шість місяців знайшов своє підтвердження. Перешкод у користуванні жилим приміщенням ні позивач, ні його дружина відповідачу не чинили.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Київський апеляційний суд постановою від 16 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Києва від 02 грудня 2022 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована законністю і обґрунтованістю рішення суду першої інстанції. Визнання відповідача таким, що втратив право користування спірною квартирою, не можна визнати втручанням у його права з огляду на ту обставину, що протягом 10 років із дня набрання законної сили рішенням, яким було захищено права ОСОБА_2, він жодним чином не скористався своїм правом на реалізацію цього рішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги, її узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 24 квітня 2023 року, адвокат Целіков В. В. як представник ОСОБА_2 просить скасувати рішення Деснянського районного суду м. Києва від 02 грудня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 березня 2023 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року у справі № 761/45721/16, від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18, від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17 та постановах Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 607/14378/21, від 26 травня 2022 року у справі № 1-23-32/135-08-4825, від 04 грудня 2019 року у справі № 910/15262/18, від 03 березня 2020 року у справі № 910/6091/19, від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17, від 26 листопада 2019 року у справі № 922/643/19, від 02 листопада 2022 року у справі № 140/6115/21, від 10 грудня 2019 року у справі № 910/6356/19, від 15 жовтня 2019 року у справі № 813/8801/14, від 11 грудня 2019 року у справі № 320/7938/17, від 25 жовтня 2022 року у справі № 607/14378/21.

На обґрунтування касаційної скарги заявник зазначає, що рішення судів є незаконними, такими, що ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального і порушенням процесуального права.

Приймаючи цей позов на підставі норм матеріального права та розглядаючи його, суди не визначилися з тим, чи є позивач належним, та залишили поза увагою відсутність у позивача права власності на квартиру, що нівелює право на звернення із цим позовом до суду, тому оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню.

Позбавлення права на користування та як наслідок, позбавлення відповідача житла призвело до того що відповідач та його родина фактично вимушені будуть жити на вулиці, або винаймати житло, або перебиватись по родичах чи знайомих. Відповідач розуміє, що позбавляючи його права на користування житлом, його фактично позбавили права на приватизацію частини житла, на яку відповідач мав би право при проведенні безоплатної приватизації житла.

Суди попередніх інстанцій фактично встановили, що рішення суду щодо вселення відповідача до спірної квартири, яке набрало законної сили, є необов`язковим до виконання. Жодним законодавством України не встановлено строк у який рішення повинні бути виконані, або строк, після якого захист прав припиняється, а рішення суду залишається невиконаним. Крім цього, суди не взяли до уваги те, що факти, встановлені у справі № 2-295/2010, мають преюдиційне значення для вирішення цієї справи.

Суди не звернули уваги на те, що додані до позовної заяви документи засвідчені неналежним чином і як наслідок є недопустимими доказами та не можуть братись до уваги при вирішенні спору по суті. Суд апеляційної інстанції допустив до справи неналежного представника та взяв до уваги при розгляді документи, що подані цим представником, адже ордер не містить обов`язкових реквізитів, тому не може бути підтвердженням права адвоката Гончарук Ю. О. на представництво відповідача.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

20 червня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 з народження проживає та зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1, яка була надана його діду, ОСОБА_4 на підставі ордера від 30 жовтня 1967 року № 813 на право зайняття три кімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_3, на сім`ю з п`яти чоловік, в тому числі і позивача як внука.

Вулиця Поліграфічна була перейменована на АДРЕСА_4, поштова адреса змінилася на 15/13, а у 2018 році вулиця перейменована на Кубанської України. З позивачем проживає та зареєстрована його дружина ОСОБА_1 .

Відповідач ОСОБА_2 є сином позивача, якого він у 2000 році на прохання колишньої дружини зареєстрував у спірній квартирі.

У квітні 2009 року ОСОБА_1 разом зі своєю дружиною звернулися з позовом до суду про визнання відповідача ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житлом. В свою чергу ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом про вселення та зміну умов договору житлового найму.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 21 січня 2010 року у справі № 2-295/2010 у задоволенні первісного позову відмовлено, а зустрічний позов задоволено в повному обсязі. Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 14 квітня 2010 року рішення Деснянського районного суду м. Києва від 21 січня 2010 року скасовано в частині задоволення в повному обсязі зустрічного позову та прийнято нове рішення про задоволення зустрічного позову частково, ОСОБА_2 вселено до квартири АДРЕСА_1 . В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Проте з часу винесення судом апеляційної інстанції рішення відповідач квартирою до якої його вселили, не цікавився, не мав у ній своїх речей, не намагався до неї вселитися, до суду із заявою про видачу виконавчого листа не звернувся, продовжував проживати у квартирі своєї матері на АДРЕСА_2 .

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 19 травня 2022 року у справі № 754/1934/22 у задоволенні заяви ОСОБА_2 про поновлення строку та видачу виконавчого листа у справі № 2-295/2010 відмовлено.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно з частиною четвертою статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Стаття 71 ЖК Української РСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням фактичних обставин справи та правил статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів.

Відповідно до статті 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Результат аналізу статей 71, 72 ЖК Української РСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями, за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин, тобто свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.

У справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК Української РСР), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. У разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк (пункт 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" (v0002700-85) ).

Ураховуючи наведене, позивачем у справі про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням державного житлового фонду, можуть бути, зокрема, наймач, члени його сім`ї, в тому числі ті, за якими зберігається право на користування житлом як за тимчасово відсутніми, або ті, що отримали броню.

Встановивши, що відповідач був уселений до спірної квартири на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, проте протягом більш ніж 10 років до квартири не вселявся, виконавчий документ не отримав, що свідчить про втрату інтересу до такого житлового приміщення; перешкод щодо його вселення позивач не чинив, що підтверджує і сам відповідач, зазначаючи, що батько заперечує проти вселення не його самого, а його дружини та її дітей, яких він вважає своїми, і ухвалою суду відмовлено в поновленні строку на пред`явлення виконавчого документа до виконання, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Доводи касаційної скарги щодо неналежного позивача у цій справі спростовуються нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Аргументи касаційної скарги про те, що позбавлення права на користування спірною квартирою та, як наслідок, позбавлення відповідача житла призвело до того, що відповідач та його родина фактично вимушені будуть жити на вулиці, або винаймати житло, або перебиватись по родичах чи знайомих, спростовуються встановленими судами фактичними обставинами справи, а саме тим, що відповідач увесь час проживає у квартирі своєї матері на АДРЕСА_2 .

Доводи касаційної скарги про те, що суди у цій справі фактично встановили, що рішення суду щодо вселення відповідача до спірної квартири, яке набрало законної сили, є необов`язковим до виконання, є надуманими, адже матеріали справи не містять жодних доказів про отримання відповідачем або намагання отримати виконавчий документ як у встановлені законом строки, так і протягом 10 років, що встановлено ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 19 травня 2022 року у справі № 754/1934/22.

Верховний Суд також відхиляє як необґрунтований аргумент касаційної скарги щодо неналежного засвідчення доданих до позову документів, адже вимоги до процесуальних документів і додатків до них визначає процесуальний закон. Правила проставлення відмітки про засвідчення копії документа, визначені у пункті 5.26 ДСТУ 4163-2020, не поширюються на засвідчення копій документів, які учасники справи подають до суду (аналогічний висновок викладений у пункті 65 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18).

Також Верховний Суд відхиляє і доводи щодо преюдиційного значення фактів, установлених у справі № 2-295/2010, для вирішення цієї справи, адже позивач звернувся до суду з цим позовом з підстав непроживання відповідача у спірній квартирі без поважних причин за період з 2010 року дотепер.

Інші аргументи касаційної скарги висновків судів не спростовують, за своїм змістом зводяться до незгоди з ними та необхідності здійснення переоцінки фактичних обставин справи стосовно недоведеності заявлених позивачем вимог, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України), а також до тлумачення норм матеріального права на власний розсуд.

Висновки судів у цій справі не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, що зазначені в касаційній скарзі.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, як у матеріально-правовому, так і в процесуальному сенсах.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні

підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду - без змін.