Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М.,

Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Торчинська селищна рада Луцького району Волинської області,

особа, яка подавала апеляційну скаргу, - ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка діє в інтересах ОСОБА_5,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2,

ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка діє в інтересах ОСОБА_5, на ухвалу Волинського апеляційного суду від 2 грудня 2020 року, постановлену колегією у складі суддів: Здрилюк О. І., Бовчалюк З. А., Данилюк В. А.,

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Торчинської селищної ради про визнання права власності.

Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_6, а ІНФОРМАЦІЯ_2 - його мати ОСОБА_7, після яких залишилося спадкове майно, що складається з житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 .

Позивач вказував, що він є спадкоємцем за законом майна ОСОБА_6 і ОСОБА_7 і, фактично вступивши в управління та володіння спадковим майном, прийняв спадщину. Інших спадкоємців у ОСОБА_6 і ОСОБА_7 немає.

Для оформлення спадкових прав позивач звернувся до нотаріальної контори, однак йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з відсутністю оригінала правовстановлюючого документа на спадкове майно.

За таких обставин просив визнати за ним право власності в порядку спадкування на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами

на АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області

від 9 жовтня 2018 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на спадкове майно - житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 .

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами.

Не погоджуючись із заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 9 жовтня 2018 року, особи, які не брали участі у справі, - ОСОБА_2, ОСОБА_3 та неповнолітня ОСОБА_5, в інтересах якої діє ОСОБА_4, оскаржили вказане рішення суду в апеляційному порядку.

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 2 грудня 2020 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 і

ОСОБА_3 та за апеляційною скаргою неповнолітньої ОСОБА_5, поданою в її інтересах ОСОБА_4, на заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 9 жовтня 2018 року.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_2, ОСОБА_3 та неповнолітньої ОСОБА_5 не вирішувалося, що вважав підставою для закриття апеляційного провадження за їх апеляційними скаргами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У січні 2021 року ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4, яка діє в інтересах ОСОБА_5, подали до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просять скасувати ухвалу Волинського апеляційного суду від 2 грудня 2020 року і направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судом апеляційної інстанції того, що житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами

на АДРЕСА_1 ОСОБА_4 купила у ОСОБА_8, що підтверджується рішеннями Луцького міськрайонного суду Волинської області від 9 жовтня 2013 року

у справі № 161/1114/13-ц та апеляційного суду Волинської області від 5 вересня 2012 року у справі № 2-5970/07.

Заявники вказують, що вони проживають у вказаному житловому будинку з 1995 року. В постанові Верховного Суду від 15 січня 2020 року

у справі № 754/613/18 (провадження № 61-1634св19) зазначено, що тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі.

Зазначають, що ОСОБА_1 вже звертався з позовом про визнання права власності на вказане майно та рішеннями Луцького міськрайонного суду Волинської області від 9 жовтня 2013 року у справі № 161/1114/13-ц і апеляційного суду Волинської області від 5 вересня 2012 року

у справі № 2-5970/07 відмовлено у задоволенні вказаних позовів.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

Встановлені судом апеляційної інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, ОСОБА_8 є спадкоємцем майна своїх батьків ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які за життя заповіту не складали.

Після ОСОБА_6 та ОСОБА_7 залишилося спадкове майно - житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований

на АДРЕСА_1 .

Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1, вступивши у фактичне володіння спадковим майном, прийняв після ОСОБА_6 та ОСОБА_7 спадщину, яка складається з житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованих на АДРЕСА_1 .

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно з пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Реалізація конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення ставиться у залежність від положень цивільного процесуального закону.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України (1618-15) та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Після прийняття апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції з`ясовує, чи прийнято оскаржуване судове рішення безпосередньо про права, інтереси та (або) обов`язки скаржника, і які конкретно. Встановивши такі обставини, суд вирішує питання про залучення скаржника до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, та, як наслідок, скасування судового рішення на підставі

пункту 4 частини третьої статті 376 ЦПК України, оскільки таке порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку обов`язковою підставою для скасування рішення місцевого суду, якщо суд першої інстанції прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, то апеляційний суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі пункту З частини першої статті 362 ЦПК України, оскільки у такому випадку не існує правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі, в зв`язку з чим відсутній суб`єкт апеляційного оскарження.

Тлумачення наведених норм процесуального права свідчить про те, що суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції.

Таким чином, суд апеляційної інстанції має першочергово з`ясувати, чи стосується оскаржуване судове рішення безпосередньо прав та обов`язків скаржника, та лише після встановлення таких обставин вирішити питання про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що права заявника оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про його права і обов`язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися, - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі № 62/12 та від 16 січня 2020 року у справі № 925/1600/16, а також у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13 (провадження № 61-41547сво18). Тобто зазначена правова позиція є незмінною тривалий час.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Рішення є таким, що прийняте про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, лише тоді, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах

від 19 червня 2018 року у справі № 910/18705/17, від 3 червня 2019 року

у справі № 910/6767/17, від 25 жовтня 2019 року у справі № 910/16430/14,

від 5 травня 2020 року у справі № 910/9254/18 та постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18).

На відміну від оскарження судового рішення учасниками справи, особа, яка не брала участі у справі, має довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо з судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Оскаржуючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, заявники як особи, які не брали участі у справі, зазначали, що їх мати ОСОБА_4 є законним володільцем будинку на АДРЕСА_1, оскільки придбала його у брата позивача -

ОСОБА_8 у 1995 році. Тому ОСОБА_2, ОСОБА_3 та неповнолітня ОСОБА_5 як її діти правомірно проживають у спірному будинку, а оскаржуваним заочним рішенням від 9 жовтня 2018 року у даній справі вирішено питання про їх права та законні інтереси.

Надаючи оцінку вказаним обставинам, суд апеляційної інстанції встановив, що рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 8 листопада

2017 року у справі № 161/12539/17, залишеним без змін постановою апеляційного суду Волинської області від 25 січня 2018 року, відмовлено ОСОБА_4 у задоволенні позову про визнання дійсним договору купівлі-продажу житлового будинку, розташованого на

АДРЕСА_1 . Ухвалюючи рішення

у справі № 161/12539/17, суди зазначили, що ОСОБА_8 не мав права розпоряджатися спірним житловим будинком, зокрема відчужувати його, оскільки не став його власником у передбачений спосіб та у визначеному порядку. У свою чергу ОСОБА_4, вказуючи про власноручне написання ОСОБА_8 у присутності свідків розписки про отримання коштів за проданий будинок, надала суду апеляційної інстанції друковану технічними засобами розписку і не змогла поясними її походження. Вказаним рішенням встановлено, що ОСОБА_4 та члени її сім`ї ніколи не були зареєстровані у вказаному житловому будинку.

Враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів правомірності володіння і проживання у спірному житловому будинку заявників або наявності у них законного права чи інтересу на вказаний об`єкт нерухомого майна нарівні зі спадкоємцем першої черги ОСОБА_1, обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про те, що рішенням суду першої інстанції питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5 не вирішувалося, тому правильно закрив апеляційне провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги про те, що мати заявників є власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами на

АДРЕСА_1 у зв`язку з його придбанням у ОСОБА_8, спростовуються обставинами, встановленими рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 8 листопада 2017 року у справі № 161/12539/17, залишеним без змін постановою апеляційного суду Волинської області від 25 січня 2018 року.

Посилання заявників на їх проживання у вказаному будинку з 1995 року не впливають на правильність висновку суду апеляційної інстанції щодо відсутності у них законного права на вказаний житловий будинок.

Також підлягають відхиленню доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду, викладених у постанові

від 15 січня 2020 року у справі № 754/613/18 (провадження № 61-1634св19), оскільки у справі № 754/613/18 апеляційний суд переглядав постанову апеляційного суду за апеляційною скаргою учасника справи (відповідача); у справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції закрив апеляційне провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5, які не брали участі у справі, у зв`язку з відсутністю у них права на апеляційне оскарження цього рішення. Тобто у справі № 754/613/18 право на апеляційне оскарження учасником справи рішення місцевого суду є безумовним, а у справі, яка переглядається, таке право заявники мали довести.

Посилання заявників про те, що ОСОБА_1 вже звертався з аналогічними позовами і рішеннями Луцького міськрайонного суду Волинської області

від 9 жовтня 2013 року у справі № 161/1114/13-ц та апеляційного суду Волинської області від 5 вересня 2012 року у справі № 2-5970/07 не впливають на правильність висновку апеляційного суду про невирішення рішенням суду першої інстанції в цій справі питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки заявників.

Касаційний суд з урахуванням частини першої статті 400 ЦПК України переглянув у касаційному порядку оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі.

Підстав для виходу за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не дають підстав вважати, що цим судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено процесуальне право, про що зазначають у касаційній скарзі заявники.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків апеляційного суду не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення не впливають, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду