Вона є матір`ю чотирьох дітей, троє з них малолітні, кожну з яких вона не виховує та залишила на когось (бабі, батькові), була неодноразова засуджена, останній раз вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 січня 2015 року до 2 років 6 місяців позбавлення волі. До засудження відповідач під час проживання з сином ухилялася від виконання батьківських обов`язків. Після звільнення з місць позбавлення волі ОСОБА_1 до органу опіки та піклування і управління-служби у справах дітей Амур-Нижньодніпровської районної у м. Дніпрі ради і заявою про повернення ОСОБА_3 не зверталася. Працівниками управління-служби у справах дітей Амур-Нижньодніпровської районної у м. Дніпрі ради було здійснено вихід за місцем реєстрації та проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1, та з`ясовано, що за цією адресою проживає мати відповідача ОСОБА_4, ОСОБА_5 та малолітній ОСОБА_6 ОСОБА_4 пояснила, що ОСОБА_1 проживала протягом серпня-вересня 2017 року за місцем своєї реєстрації, на теперішній час проживає у свого співмешканця, місце її проживання невідоме. На переконання позивача, ОСОБА_1 свої наміри та бажання щодо повернення ОСОБА_3 в сім`ю не виявила, утриманням та навчання сина не цікавиться, про своє місце перебування не повідомила, вихованням дитини займається тільки баба ОСОБА_2 . На засідання комісії з питань захисту прав дитини Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпра розглянуто питання доцільності/недоцільності позбавлення батьківських прав відповідача відносно її сина ОСОБА_3 . Запросити ОСОБА_1 на засідання комісії не виявилося можливим, оскільки за попереднім її місцем проживання вона не проживає, інші відомості щодо її місцезнаходження відсутні. Члени вказаної комісії прийшли до висновку, що ОСОБА_1 ухиляється від виховання, навчання та утримання своєї дитини, а в цілому ухиляється від виконання батьківських обов`язків.

Орган опіки та піклування в особі виконкому Амур-Нижньодніпровської районної у м. Дніпрі ради в інтересах дитини ОСОБА_3 звернувся до суду із даним позовом та просив: позбавити батьківських прав ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, відносно сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 ; здійснити накладення заборони на відчуження житла та майна, а саме, квартири АДРЕСА_1, право користування яким належить ОСОБА_3 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 червня 2018 року позовні вимоги органу опіки та піклування в особі виконкому Амур-Нижньодніпровської районної у м. Дніпрі ради задоволені.

Позбавлено ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, батьківських прав відносно дитини - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Накладено заборону відчуження нерухомого майна, яке на праві приватної власності належить ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, а саме, квартири АДРЕСА_1, загальною площею 70,0 кв. м (у тому числі житловою площею 46,7 кв. м); реєстраційний номер майна 4874444.

Розподілено судові витрати.

Рішення мотивовано тим, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини ОСОБА_3 його матір`ю ОСОБА_1 знайшло своє підтвердження в ході судового розгляду. Відтак суд, враховуючи наявні докази поведінки відповідача, які беззаперечно свідчать про безпідставне ухилення матері від виконання своїх обов`язків, вважає позовні вимоги позивача в частині позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини четвертої статті 17 Закону України "Про охорону дитинства" суд у разі позбавлення батьків батьківських прав або відібрання дитини без позбавлення батьківських прав одночасно накладає заборону на відчуження майна та житла дітей, про що повідомляє нотаріуса за місцем знаходження майна та житла.

Суд також визнав обґрунтованою позовну вимогу щодо накладення заборони на відчуження житла, право користування яким належить дитині, яка є похідною від вимоги про позбавлення батьківських прав

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 червня 2018 року скасовано та ухвалено нове про відмову в задоволені позовних вимог органу опіки та піклування в особі виконкому Амур-Нижньодніпровської районної у м. Дніпрі ради.

Апеляційний суд не погодився із висновком суд першої інстанції та зазначив про недоведеність позовних вимог щодо позбавлення відповідача батьківських прав стосовно її сина. Зокрема, не встановлено свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками. ОСОБА_1 не була засуджена за вчинення умисного злочину проти ОСОБА_3 . Відповідач працевлаштована, має у власності квартиру, де зареєстрована та проживає, на обліку у лікаря-нарколога, психіатра не перебуває. Доказів на підтвердження того, що відповідач після звільнення з місць позбавлення волі та після її тривалої хвороби та лікування, дійсно ухиляється від виконання своїх обов`язків щодо виховання та утримання дитини (сина), жорстоко поводиться з дитиною, є хронічним алкоголіком або наркоманом матеріали справи не містять, на що суд першої інстанції належної уваги не звернув. Встановивши вказані обставини, апеляційний суд вважав, що підстави для позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 стосовно її сина ОСОБА_3 відсутні. За таких підстав, також не можуть бути задоволені і похідні позовні вимоги про накладення заборони на відчуження належного відповідачу майна (житла), право на користування яким має ОСОБА_3 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

26 грудня 2022 року ОСОБА_2 (далі - заявник) надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 листопада 2022 року. У касаційній скарзі заявник просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 листопада 2022 року і залишити в силі заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 червня 2018 року.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 16 січня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 листопада 2022 року, та витребував справу з суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження постанови Дніпровського апеляційного суду від 15 листопада 2022 року заявник вказує застосування в оскаржуваному рішенні норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 15 травня 2019 року у справі № 661/2532/17, від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц, від 27 січня 2021 року у справі № 398/4299/17, від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18, від 26 січня 2022 року у справі № 203/3505/19.

Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ).

Позиція інших учасників

Відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 від інших учасників справи до суду не надходив.

Фактичні обставини, встановлені судами

Відповідач ОСОБА_1 є матір`ю малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1, виданим 27 серпня 2014 року Амур-Нижньодніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції.

З копії актового запису про народження ОСОБА_3 від 27 серпня 2014 року № 135 вбачається, що батьком дитини є ОСОБА_1 ; відомості про батька дитини внесені до актового запису про народження на підставі заяви матері дитини згідно з частиною першою статті 135 Сімейного кодексу України (далі - СК України (2947-14) ).

Відповідач є власником квартири АДРЕСА_1 . У цій квартирі вона зареєстрована, а також у квартирі зареєстрований малолітній ОСОБА_3 .

За актом обстеження житлово-побутових умов, складеним комісією управління-служби у справах дітей Амур-Нижньодніпровської районної у м. Дніпрі ради, у квартирі АДРЕСА_1 проживають ОСОБА_4, 1958 року народження, ОСОБА_5, 1963 року народження, ОСОБА_6, 2008 року народження; зареєстрована, але не проживає ОСОБА_1, яка зі слів ОСОБА_4, проживала у вказаній квартирі протягом серпня-вересня 2017 року, місце її проживання не відоме.

За характеристикою від 13 грудня 2017 року № 170/1, наданою комунальним закладом освіти "Навчально-виховний комплекс № 122 "загальноосвітній навчальний заклад - дошкільний навчальний заклад" Дніпровської міської ради, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживає за адресою: АДРЕСА_3, перебуває під опікою баби ОСОБА_2, 1953 року народження. Заклад (садок) відвідує з 01 вересня 2016 року. Дитина завжди чиста та охайна, взаємовідносини з дітьми в групі добрі, із задоволенням грає з однолітками. Під час занять активний, допомагає дорослим та дітям при виконанні різних доручень. Вихованням дитини займається тільки баба ОСОБА_2, приводить та забирає із садка завжди вчасно, багато часу приділяє розвитку хлопчика. Мати, ОСОБА_1 участі у вихованні сина не приймає, ні особисто, ні письмово не цікавилася рівнем розвитку дитини, не приймає участі у сплаті коштів на утримання сина у дитячому садку; не приймала участі у супроводженні сина в урочистих та святкових заходах у дитячому садочку (а.с.37).

Відповідно до листа-відповіді комунального закладу "Дніпровський центр первинної медико-санітарної допомоги № 10" № 4/345 від 14 грудня 2017 року ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає за адресою: АДРЕСА_3 ; дитина перебуває під опікою баби ОСОБА_2 . Виклики та звернення за медичною допомогою з приводу захворювань та проходження профілактичних оглядів здійснювались виключно бабою, всі рекомендації лікаря завжди виконуються вчасно. До дільничного лікаря мати з дитиною не зверталася жодного разу, здоров`ям дитини не цікавилась.

У листі-відповіді Центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді Амур-Нижньодніпровської районної у м. Дніпрі ради № 3/5-1042 від 09 листопада 2017 року зазначено, що фахівці центру неодноразово відвідували ОСОБА_1, яка мешкає у квартирі АДРЕСА_1 . Але двері мешканці квартири не відчиняють, ОСОБА_1 ігнорує запрошення спеціалістів, до центру не з`являється. Таким чином, провести відповідну роботу з матір`ю малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, не є можливим.

ОСОБА_1 була засуджена за вчинення кримінальних правопорушень, зокрема останній раз вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 січня 2015 року, який набрав законної сили 16 лютого 2015 року, до 2 років 6 місяців позбавлення волі за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 15, частиною другою статті 185 КК України (справа № 199/10832/14).

ОСОБА_1 не була засуджена за вчинення умисного злочину проти дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішеннями Амур-Нижньодніпровської районної у м. Дніпропетровську ради від 15 травня 2015 року № 111/2, № 112/3 ОСОБА_3 надано статус дитини, позбавленої батьківського піклування; призначено ОСОБА_2 опікуном над ОСОБА_3 та його житлом; визначено місце проживання дитини разом з опікуном за адресою: АДРЕСА_3 ; закріплено за ним право користування житлом за адресою: АДРЕСА_1 .

За висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Амур-Нижньодніпровської районної у м. Дніпрі ради від 05 лютого 2018 року № 4/4-13 "Про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, відносно сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4", зробленого за результатом розгляду документів, що підтверджують обставини, внаслідок яких ОСОБА_3 залишився без піклування з боку батьків у зв`язку із невиконанням матір`ю батьківських обов`язків, та дослідження обставин з приводу того, що ОСОБА_1 ухиляється від виконання батьківських обов`язків щодо сина ОСОБА_3, орган опіки та піклування Амур-Нижньодніпровської районної у м. Дніпрі ради вважав за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_1 відносно дитини - ОСОБА_3 .

Відповідач ОСОБА_1 відбувала покарання у місцях позбавлення волі, останній раз з 06 листопада 2015 року по 01 серпня 2017 року.

З 11 травня 2018 року по 08 червня 2018 року відповідач знаходилась на стаціонарному лікуванні у комунальному закладі "Міська клінічна лікарня № 4 Дніпровської міської ради", внаслідок важкого травмування лівого стегна, де 17 травня 2018 року їй була проведена операція. Після оперативного втручання ОСОБА_1 знаходилась на довготривалому курсі реабілітації в стаціонарному режимі, домашньому лікуванні, постійно потребувала сторонньої допомоги.

З 01 липня 2018 року по 01 серпня 2019 року ОСОБА_1 проходила курс реабілітації у реабілітаційному центрі "Альфа Міст".

Згідно з довідкою МСЕК від 29 грудня 2019 року ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності

Відповідно до довідки Дніпропетровської філії ТОВ "Експансія" ОСОБА_1 працевлаштована, працює в Дніпропетровській філії ТОВ "Експансія" на посаді касира торговельного залу, відділ каса, магазин № 1_Е ( м. Дніпро, вул. Малиновського, 2 ) з 20 листопада 2020 року.

Медичною довідкою про проходження попереднього та періодичного психіатричних оглядів серія ААА № 177912 від 17 жовтня 2022 року визначено, що у ОСОБА_1 психіатричних протипоказань до виконання роботи касира не виявлено (а.с.222).

Сертифікатом про проходження профілактичного наркологічного огляду серії ААА № 186777 від 17 жовтня 2022 року підтверджено, що у ОСОБА_1 наркологічних протипоказань до виконання роботи касира не виявлено.

ОСОБА_1 має неповнолітню дитину ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_5, та двох повнолітніх дітей - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_6, та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_7 .

За актом обстеження умов проживання у квартирі АДРЕСА_1, власником якої є ОСОБА_1, складеного органом опіки та піклування в особі адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради від 31 жовтня 2022 року, вбачається, що умови проживання незадовільні, в квартирі брудно, присутній неприємний запах, по квартирі бігають таргани, санітарно-гігієнічні умови не відповідають нормам. Для дитини відсутнє місце для сну та відпочинку.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Як видно із касаційної скарги, постанова апеляційного суду, визначена у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржується на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції Українипередбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (частина третя статті 51 Конституції України).

За частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України (254к/96-ВР) , Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (стаття 18).

ЄСПЛ зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Звертаючись до суду із даним позов про позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 позивач посилався, зокрема, на те, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню сина, не приймає участі у його житті, не забезпечує необхідного утримання дитини, не спілкується з ним.

Відповідно до частин четвертої-шостої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України (в редакції на час подачі позову) визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини.

Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України (2947-14) викладені у постановах Верховного Суду: від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19, від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19.

У постанові Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 643/7876/18 зазначено, що, позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті споріднення з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

ЄСПЛ у справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини.

Апеляційним судом обґрунтовано встановлено, що в матеріалах справи відсутні належні докази винної поведінки відповідача, як матері, свідомого нехтування нею своїми обов`язками, які б свідчили про її умисне ухилення від виконання батьківських обов`язків стосовно сина ОСОБА_3, тобто підтверджували необхідність позбавлення відповідача батьківських прав згідно пункту 2 частини першої статті 164 СК України.

ОСОБА_1 не була засуджена за вчинення умисного злочину проти дитини - сина ОСОБА_3 . Відповідач працевлаштована, має у власності квартиру, де зареєстрована та проживає, на обліку у лікаря-нарколога, психіатра не перебуває.

У справі відсутні докази, що відповідач після звільнення з місць позбавлення волі, після її тривалої хвороби та лікування, ухиляється від виконання своїх обов`язків щодо виховання та утримання дитини (сина), жорстоко поводяться з дитиною, є хронічним алкоголіком або наркоманом.

Встановивши вказані обставини, апеляційний суд правильно вважав, що підстави для позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно її сина ОСОБА_3 відсутні.

Отже, апеляційний суд зробив правильний висновок, з яким погоджується Верховний Суд, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували свідому та винну поведінку відповідача щодо невиконання своїх батьківських обов`язків стосовно сина.

Суд апеляційної інстанції на підставі правильно оцінених доказів, зробив обґрунтований висновок про те, що наведені позивачем та передбачені частиною першою статті 164 СК України підстави для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні.

За таких підстав також є правильною позиція апеляційного суду, що не можуть бути задоволені і похідні позовні вимоги про накладення заборони на відчуження належного відповідачу майна (житла), право на користування яким має ОСОБА_3 .

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Таким чином, апеляційний суд, встановивши належним чином фактичні обставини цієї справи, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог позивача.

Верховний Суд зазначає, що позивач, або інші, визначені у СК України (2947-14) особи, не позбавлені права на пред`явлення нового позову щодо позбавлення відповідача батьківських прав у разі, зокрема, якщо вона ухилятиметься від виконання своїх обов`язків щодо виховання її сина та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти (постанова Верховного Суду від 23 листопада 2022 року в справі № 149/2510/21).

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо ухвалення оскаржуваних рішень без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 661/2532/17, від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц, від 27 січня 2021 року у справі № 398/4299/17, від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18, від 26 січня 2022 року у справі № 203/3505/19, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

У справі № 553/2563/15-ц Верховний Суд, залишаючи без змін рішення апеляційного суду (про відмову у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав відмовлено; про часткове задоволення зустрічного позову про встановлення ОСОБА_2 порядок участі у вихованні та спілкування з сином ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, наступним чином: 1 та 3 суботу та неділю з 10 год. суботи до 18 год. неділі без присутності матері, враховуючи стан здоров`я сина; літній період, протягом літніх канікул, не менше 14 днів поспіль) зазначив, зокрема, таке. Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Встановивши відсутність винної поведінки та свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками і те що, батько дитини бажає спілкуватися з сином, проти позбавлення батьківських прав заперечує, апеляційний суд зробив правильний висновок про відмову в задоволенні первісного позову. Встановивши наявність перешкоди у вільному спілкуванні між батьком та сином, апеляційний суд правильно частково задовольнив зустрічний позов і визначив порядок участі батька у спілкуванні та у вихованні сина.

У справі № 203/3505/19 Верховний Суд, залишаючи без змін постанову апеляційного суду (якою: позбавлено ОСОБА_2, ОСОБА_3 батьківських прав відносно дитини ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1; відібрано малолітню дитину ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, у батьків ОСОБА_2, ОСОБА_3 та передано дитину представникам органу опіки та піклування адміністрації Центрального району Дніпровської міської ради для подальшого влаштування; стягнуто аліменти з ОСОБА_2 на утримання малолітньої дитини ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, щомісячно у розмірі 1/6 частини з усіх видів заробітку матері, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для однієї дитини відповідного віку, починаючи з 30 вересня 2019 року до досягнення дитиною повноліття, на її користь або на користь законного представника дитини; стягнуто аліменти з ОСОБА_3 на утримання малолітньої дитини ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, щомісячно у розмірі 1/6 частини з усіх видів заробітку батька, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для однієї дитини відповідного віку, починаючи з 30 вересня 2019 року до досягнення дитиною повноліття, на її користь або на користь законного представника дитини) вказав, зокрема, таке. Верховний Суд дійшов переконання, що висновок апеляційного суду про позбавлення батьківських прав відповідачів відповідає інтересам малолітньої дитини, так як відповідачі ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, а саме: тривалий час не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, а своєю негативною поведінкою показують поганий приклад і створюють небезпеку для її життя і здоров`я, не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Верховний Суд погодився з доводами касаційної скарги про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, але з урахуванням цього суд апеляційної інстанції під час розгляду справи 17 березня 2021 року оголосив перерву для надання часу відповідачам змінити ставлення до батьківства, навести порядок у квартирі, та здійснити прояв зацікавленості у навчальному процесі дочки. Проте відповідачі, батьки дитини, не змінили свою поведінку по вихованню дитини, що підтверджується актами обстеження умов проживання дитини від 23 березня 2021 року, від 01 квітня 2021 року,

У справі № 459/3411/18 Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення (про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої дочки ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1) вказав, зокрема, таке. Враховуючи, що у матеріалах справи наявні беззаперечні та достатні докази, які свідчать, що ОСОБА_2 у порушення вимог статті 150 СК України свідомо не виконує обов`язки щодо виховання та розвитку дитини, застосовував до ОСОБА_1 фізичне насильство, що спричинило дитині тілесні ушкодження, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.

У справі № 661/2532/17 Верховний Суд, скасовуючи постанову апеляційного суду (про відмову у позбавлення батьківських права відповідача щодо сина) та направляючи справу на новий апеляційний розгляд, вказав таке. Апеляційний суд не погоджуючись з висновками суду першої інстанції не дослідив можливості відповідача фінансово забезпечувати свого неповнолітнього сина, в тому числі, підстави невлаштування відповідача на певну роботу з такою метою, наявність вини в цьому відповідача. Подібні дії відповідача можуть бути розцінені як ухилення від ефективного виконання своїх батьківських обов`язків, що може бути підставою застосування статті 164 СК України. Відсутність протиправних дій відповідача стосовно сина не виключає дію пункту 4 частини першої статті 164 СК України. Факт перебування відповідача на зазначеному диспансерному обліку з діагнозом "Розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю. Синдром залежності." не спростовано. Апеляційний суд формально підійшов до вивчення цього питання в контексті пункту 4 частини першої статті 164 СК України. Разом з тим, обставини наявності у відповідача хронічного алкоголізму повинні підтверджуватись відповідним медичним висновком. Матеріалами справи не підтверджується, що відповідач після 12 жовтня 2017 року та до моменту прийняття постанови Апеляційного суду Херсонської області від 26 вересня 2018 року звертався до суду з метою усунення перешкод у його спілкуванні з неповнолітнім сином, попри заяви про наявність таких перешкод та право, передбачене частиною першою статті 159 СК України. Сумніви апеляційного суду в обґрунтованості висновку органу опіки від 19 січня 2018 року самі по собі не можуть бути підставою для встановлення фактичної відсутності будь-яких підстав для позбавлення батьківських прав. Відповідач не був позбавлений права надати необхідні пояснення, які б спростовували ці висновки безпосередньо у судовому засіданні, оскільки не орган опіки Новокаховської міськради приймає рішення про позбавлення батьківських прав, а суд, який наділений правом не приймати відповідні висновки до уваги згідно із частиною шостою статті 19 СК України. Однак матеріали справи не вказують на належне спростування відповідачем, зокрема обставин, які передбачають застосування пункту 2 та 4 частини першої статті 164 СК України. Апеляційний суд, вказавши на відсутність з`ясування думки дитини у справі, сам не з`ясовував таку думку з метою повного встановлення обставин справи.

У справі № 398/4299/17 Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення про позбавлення відповідача батьківських права щодо сина вказав, зокрема, таке. Позбавивши заявника батьківських прав, суди взяли до уваги аргументи, надані матір`ю дитини, врахували те, що неповнолітній син сторін є особливою дитиною, їй діагностовано аутизм, сприйняття світу вона здійснює виключно через контакт з матір`ю та її психоемоційний стан. Контакту з батьком у дитини немає і відповідач не вживає заходів щодо налагодження стосунків з дитиною, не цікавиться її станом здоров`я, не виявляє будь-якої турботи про дитину, не надає матеріальної підтримки. Для лікування дитини позивачу рекомендовано виїжджати за межі України, проте, оскільки відповідач не підтримує спілкування з дитиною, місцеперебування його невідоме, то неможливо отримати дозвіл відповідача на виїзд з дитиною за кордон. Ухваливши рішення про задоволення позову, з урахуванням доказів, які є в матеріалах справи, суди дійшли висновку, що відповідач дитиною не цікавиться. Відповідач не довів зміну своєї поведінки щодо дитини, прагнення здійснювати належне піклування за нею, не спростував, що свідомо нехтував обов`язками батька щодо сина.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що суди у справі, що переглядається, не врахували висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки у цій постанові, та у справі, що є предметом перегляду, відмінними є, зокрема, встановлені фактичні обставини.

Колегія суддів також відхиляє аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не дослідив належним чином зібрані у справі докази та не встановив всі обставини у справі, зводяться до переоцінки доказів у справі, а тому відхиляються Верховним Судом, оскільки за змістом статті 400 ЦПК України такі дії виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції при перегляді рішень судів першої та/або апеляційної інстанцій.

Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").

Таким чином, аргументи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися.

Проаналізувавши зміст постанови апеляційного суду з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що апеляційним судом ухвалене рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі наданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача та їх відображення в оскаржуваній постанові, питання обґрунтованості висновку апеляційного суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.