позивач - ОСОБА_1, відповідач - держава Україна в особі Верховного Суду,розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 березня 2023 року у складі судді Продана Б. Г. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 07 серпня 2023 року у складі колегії суддів:

П`єнти І. В., Корніюк А. П., Талалай О. І.,

Описова частина

Короткий зміст заявлених вимог

У січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Верховного Суду про відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області рішенням від 26 травня 2021 року у справі

№ 686/4032/21 позов ОСОБА_1 до держави Україна в особі Міністерства внутрішніх справ України про відшкодування моральної шкоди, завданої невиконанням рішення суду, задовольнив частково. Стягнув з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 500 грн моральної шкоди.

Не погодившись з рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 травня 2021 року, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку.

Хмельницький апеляційний суд постановою від 21 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 травня 2021 року залишив без змін.

Не погодившись з рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 травня 2021 року, Міністерство внутрішніх справ України оскаржило його в апеляційному порядку.

Хмельницький апеляційний суд постановою від 10 листопада 2021 року апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України залишив без задоволення. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 травня 2021 року залишив без змін та поновив його виконання.

Не погодившись з рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 травня 2021 року та постановою Хмельницького апеляційного суду від 10 листопада 2021 року, ОСОБА_1 та Міністерство внутрішніх справ України оскаржили їх в касаційному порядку.

Верховний Суд постановою від 08 червня 2022 року касаційні скарги

ОСОБА_1 та Міністерства внутрішніх справ України залишив без задоволення. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 травня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 10 листопада 2021 року залишив без змін (провадження

№ 61-19006св21).

Позивач зазначав, що йому завдана моральна шкода наслідок невиконання рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області

від 26 травня 2021 року у справі № 686/4032/21 за 29 листопада 2022 року.

Наслідком невиконання вказаного рішення суду є порушення його конституційного права на справедливий суд; права правомірного очікування на справедливий суд та відшкодування витрат, що були ним понесені на відновлення порушених прав; права на судовий захист, оскільки виконання судового рішення є невід`ємною складовою права на судовий захист.

Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_1 просив суд стягнути з держави Україна в особі Верховного Суду моральну шкоду в розмірі 5 000 000 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

і мотиви їх ухвалення

Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області рішенням

від 22 березня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не довів неправомірності дій або бездіяльності суду та факту заподіяння йому моральної шкоди, а також причинного зв`язку між ухваленням судового рішення та настанням шкоди.

Хмельницький апеляційний суд постановою від 07 серпня 2023 року рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області

від 22 березня 2023 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до держави Україна в особі Верховного Суду про відшкодування моральної шкоди скасував, провадження у справі в цій частині закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

В іншій частині рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 березня 2023 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до держави Україна про відшкодування моральної шкоди відмовив у зв`язку з недоведеністю.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позов ОСОБА_1 до держави Україна в особі Верховного Суду про відшкодування моральної шкоди не може розглядатися за правилами будь-якого судочинства, оскільки оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Тому провадження у справі в цій частині підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої

статті 255 ЦПК України.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що у матеріалах справи відсутні відомості про належне повідомлення ОСОБА_1 про розгляд справи 22 березня 2023 року, що не відповідає вимогам ЦПК України (1618-15) . За таких обставин, розгляд справи за відсутності позивача порушує його право на судовий захист. Суд не забезпечив реалізацію його процесуальних прав, про що позивач зазначає в апеляційній скарзі, що є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції на підставі пункту 3 частини третьої

статті 376 ЦПК України.

Ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд виходив з того, що необхідною умовою для притягнення держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді відшкодування шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Відсутність хоча б одного із цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. Тому у задоволенні позовних вимог до держави Україна необхідно відмовити за їх недоведеністю.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2023 року, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає

пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі № 686/8422/20 (провадження № 61-2846св21), від 03 лютого 2022 року

у справі № 686/13784/21 (провадження № 61-19019св21), від 08 червня

2022 року у справі № 686/4032/21 (провадження № 61-19006св21).

Касаційна скарга мотивована тим, що невиконання державою рішення суду, яке набрало законної сили, є порушенням права на судовий захист

і безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди.

Доводи інших учасників справи

У вересні 2023 року Верховний Суд подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що постанова апеляційного суду є законною

і обґрунтованою, всі висновки суду відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для її скасування відсутні.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області рішенням від 26 травня 2021 року у справі № 686/4032/21 позов ОСОБА_1 до держави Україна в особі Міністерства внутрішніх справ України про відшкодування моральної шкоди, завданої невиконанням рішення суду, задовольнив частково. Стягнув з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1

500 грн моральної шкоди.

Верховний Суд постановою від 08 червня 2022 року касаційні скарги

№ 61-19006св21).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених

у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно зі статтею 15, 16 ЦК України (435-15) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом

у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша

статті 13 ЦПК України).

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Щодо позовних вимог до держави України в особі Верховного Суду про відшкодування моральної шкоди

Відповідно до частин першої, одинадцятої статті 49 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. За шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом.

Законом встановлено імунітет суду і він не може бути відповідачем у цивільній справі. Наявність імунітету, за своєю суттю, є засобом, який гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію незалежно та неупереджено.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що питання імунітету суддів вже зустрічалося при розгляді однієї зі справ, і в ній Суд дійшов висновку, що такий імунітет мав законну мету, оскільки був засобом забезпечення належного здійснення правосуддя. Суд також постановив, що з огляду на обставини тієї справи таке обмеження було пропорційним (рішення від 12 березня 2009 року у справі "Плахтєєв та Плахтєєва проти України", заява № 20347/03).

Подібний висновок висловив Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 01 березня 2017 року у справі № 6-3139цс16, в якій зазначив, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.

Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом (частини перша та третя статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Закони України не передбачають розгляду у суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду після отримання останнім позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду чи про зобов`язання іншого суду до вчинення процесуальних дій, оскільки такі дії/бездіяльність є пов`язаними з розглядом судової справи навіть після його завершення. Вирішення у суді спору за такими позовними вимогами буде втручанням у здійснення правосуддя іншим судом.

Оскарження діяльності суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій.

Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони, відповідно, були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.

Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

Приписи "справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства" (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України) стосуються як позовів, які не можуть розглядатися за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судами.

Позовні вимоги про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), а також вимоги про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій не можуть розглядатися за правилами будь-якого судочинства.

Позовні вимоги про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду, можуть бути предметом розгляду у випадках, передбачених статтею 1176 ЦК України.

У разі надходження позовної заяви з вимогами про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій або про відшкодування завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду (судді) шкоди з підстав, не передбачених статтею 1176 ЦК України, суд відмовляє у відкритті провадження у справі (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України).

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 454/3208/16-ц (провадження № 14-500цс19).

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьев проти України", заяви № 17160/06 та № 35548/06).

Відсутність правової регламентації можливості оскаржити процесуальні рішення судді інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за такі рішення є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та з судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.

Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними означеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, а також встановленням у законі особливостей відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду.

Правові висновки щодо відповідальності судді чи суду викладені, зокрема,

у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року

у справі № 454/143/17-ц (провадження № 14-185цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (провадження № 14-399цс18),

від 29 травня 2019 року у справі № 489/5045/18 (провадження

№ 14-191цс19), від 20 листопада 2019 року у справі № 454/3208/16-ц (провадження № 14-500цс19).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

З огляду на підстави та зміст позову, викладені мотиви та висновки, позов ОСОБА_1 до держави Україна в особі Верховного Суду про відшкодування моральної шкоди не може розглядатися за правилами

будь-якого судочинства, оскільки оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається.

Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій та ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками апеляційного суду про закриття провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до держави Україна в особі Верховного Суду про відшкодування моральної шкоди на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки такий позов не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду

від 24 листопада 2021 року у справі № 686/31901/19 (провадження

№ 61-6964св20), від 12 січня 2022 року у справі № 760/8141/19 (провадження № 61-269св20), від 22 червня 2022 року у справі

№ 686/21093/20 (провадження № 61-9580св21), від 02 листопада 2022 року

у справі № 686/1530/20 (провадження № 61-14323св21).

Щодо позовних вимог до держави Україна про відшкодування моральної шкоди

Верховний Суд зауважує, що відповідачем у справі позивач визначив державу Україна.

Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України).

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом

(стаття 170 ЦК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).

Держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника (частина четверта статті 58 ЦПК України).

Отже, у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема, і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі

№ 761/3884/18 (провадження № 14-36цс19), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (провадження № 14-316цс19), від 18 грудня 2019 року

у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447цс19), від 06 липня

2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21)).

Водночас незалежно від участі у справі органу, через який вона бере участь у справі, належним відповідачем у справі є саме держава Україна.

Також залучення або незалучення до участі у спорах з державою Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення відповідача у справі, оскільки таким належним відповідачем є держава Україна.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19), від 25 березня 2020 року у справі

№ 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 березня 2019 року

у справі №920/715/17 (провадження № 12-199гс18) вказала, що необхідною умовою для притягнення держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді відшкодування шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.

Наявність цих умов у межах розгляду цивільної справи має довести позивач.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)

(стаття 89 ЦПК України).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до держави Україна про відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що невиконання державою рішення суду, яке набрало законної сили не свідчить про завдання ОСОБА_1 шкоди з боку держави Україна. Інших доказів завдання моральної шкоди та обставин її завдання, причинний зв`язок внаслідок протиправного рішення дії або бездіяльності саме держави Україна у цій справі позивачем суду не надано, тобто не доведено.

За таких обставин, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до держави Україна про відшкодування моральної шкоди.

Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає

пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - суд апеляційної інстанції

в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі № 686/8422/20 (провадження № 61-2846св21), від 03 лютого 2022 року

у справі № 686/13784/21 (провадження № 61-19019св21), від 08 червня

2022 року у справі № 686/4032/21 (провадження № 61-19006св21).

У справі від 20 вересня 2021 року № 686/8422/20 (провадження

№ 61-2846св21) Верховний Суд зазначив, що "з урахуванням конкретних обставин справи, глибини заподіяної моральної шкоди, характеру та обсягу душевних страждань, яких зазнав позивач унаслідок бездіяльності державного органу, вимог розумності, добросовісності, виваженості та справедливості, тривалості моральних страждань позивача у зв`язку з неможливістю тривалий час користуватися паспортом громадянина України, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що сума у розмірі 10 510 грн є достатньою для відшкодування спричиненої моральної шкоди. За таких обставин доводи касаційної скарги стосовно ненадання судами попередніх інстанцій оцінки усім обставинам справи при визначенні розміру моральної шкоди, є необґрунтованими".

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 03 лютого

2022 року у справі № 686/13784/21 (провадження № 61-19019св21),

від 08 червня 2022 року у справі № 686/4032/21 (провадження

№ 61-19006св21).

Щодо визначення подібності правовідносин, то Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальній частині постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), згідно з яким на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Посилання в касаційній скарзі про неврахування апеляційним судом висновків при розгляді справ у подібних спірних правовідносинах, які були викладені у постановах Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі № 686/8422/20 (провадження № 61-2846св21), від 03 лютого 2022 року

у справі № 686/13784/21 (провадження № 61-19019св21), від 08 червня

2022 року у справі № 686/4032/21 (провадження № 61-19006св21),

є безпідставними, оскільки висновки у цих справах та у справі, яка переглядається, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Саме по собі посилання на неоднакове застосування норм права у різних справах, хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для цієї справи та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.

Водночас у цій справі позивач пред`явив вимоги про відшкодування моральної шкоди з підстав невиконання судового рішення у період

за 29 листопада 2022 року (саме у конкретну дату), тобто з явно необґрунтованих підстав.

У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц (провадження № 14-261цс19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що "згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується".

Заявник посилається на те, що суди мали б виходити з презумпції спричинення йому моральної шкоди відповідачем та обов`язку саме відповідача спростувати таку презумпцію.

Водночас з огляду на предмет та підстави позову, зважаючи на заявлений позивачем проміжок часу невиконання відповідного рішення суду (конкретна дата), мотиви відмови у позові, можна дійти висновку про спростування у цій справі презумпції завдання позивачу моральної шкоди.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Верховний Суд є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону не здійснює переоцінку доказів у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду за приписами статті 400 ЦПК України.

У постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) Велика Палата Верховного Суду виклала правовий висновок про те, що "встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів".

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

На думку судової колегії судове рішення, що переглядається, є достатньо мотивованим.

Щодо клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи у судовому засіданні за його участю

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у серпня 2023 року,

ОСОБА_1 порушив клопотання про розгляд справи за його обов`язкової участі.

Верховний Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні такого клопотання з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. У разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Положення частин п`ятої та шостої статті 279 ЦПК України, якими врегульовано порядок розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження в суді першої інстанції, не застосовуються при касаційному розгляді, оскільки суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша

статті 400 ЦПК України).

У частині тринадцятій статті 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

Системний аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що виклик учасників справи для надання пояснень вирішується Верховним Судом з урахуванням встановленої необхідності отримання таких пояснень.

Під час розгляду клопотання Верховний Суд керується позицією

ЄСПЛ, висловленою в рішенні "Жук проти України" від 21 жовтня 2010 року (заява № 45783/05), відповідно до якого "процедура допуску скарг до розгляду та провадження виключно з питань права, на відміну від того, що стосується питань фактів, може відповідати вимогам статті 6 Конвенції, навіть якщо скаржнику не була надана можливість бути особисто заслуханим апеляційним чи касаційним судом, за умови, якщо відкрите судове засідання проводилось у суді першої інстанції і якщо суди вищої інстанції не мали встановлювати факти справи, а тільки тлумачити відповідні юридичні норми".

ЄСПЛ визнав явно необґрунтованим і тому неприйнятним звернення

у справі "Varela Assalino" проти Португалії" щодо гарантій публічного судового розгляду (рішення від 25 квітня 2002 року, заява № 64336/01).

У цій справі заявник просив розглянути його справу в судовому засіданні, однак характер спору не вимагав проведення публічного розгляду. Фактичні обставини справи вже були встановлені, а скарги стосувалися питань права, а саме тлумачення норм Цивільного кодексу (435-15) .

ЄСПЛ вказав на те, що відмову у проведенні публічного розгляду не можна вважати необґрунтованою, оскільки під час провадження у справі не виникло ніяких питань, які не можна було вирішити шляхом дослідження письмових доказів.

У випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник не представив переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання.

Верховний Суд створив учасникам процесу у справі, яка переглядається, належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, у яких такий рух описаний. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України (1618-15) .

Верховний Суд не вважає питання права, які порушені у справі, яка переглядається, такими, вирішення яких вимагає проведення судового засідання, а тому касаційна скарга ОСОБА_1 розглядається без повідомлення та виклику учасників судового процесу.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Водночас, вимоги касаційної скарги про скасування рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 березня 2023 року не заслуговують на увагу та не підлягають перевірці щодо правильного застосування норми права, оскільки це рішення суду першої інстанції вже скасоване постановою Хмельницького апеляційного суду від 07 серпня 2023 року.