розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" на рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 14 січня 2019 року в складі судді Бондарєвої І. В. та постанову Полтавського апеляційного суду від 23 листопада 2022 року в складі колегії суддів: Прядкіної О. В., Бутенко С. Б., Обідіної О. І.,

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" (далі - ТОВ "ФК "Вектор Плюс") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстраційного обліку.

Позовна заява обґрунтована тим, що 28 грудня 2007 року ОСОБА_2 уклав з Відкритим акціонерним товариством "Сведбанк" (далі - ВАТ "Сведбанк"), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Сведбанк" (далі - ПАТ "Сведбанк"), кредитний договір № 2001/1207/98-021, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 43 000 дол. США, а позичальник зобов`язався в порядку та на умовах, визначених договором, повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, визначених графіком погашення кредиту.

На забезпечення виконання зобов`язань позичальника за вказаним договором ПАТ "Сведбанк" та ОСОБА_1 уклали іпотечний договір від 28 грудня 2007 року, згідно з яким в іпотеку банку передано належну ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 47,2 кв. м, житловою площею 30,8 кв.м.

28 грудня 2012 року на підставі договору факторингу № 15 та договору про відступлення прав за іпотечними договорами ПАТ "Сведбанк" відступило ТОВ "ФК "Вектор Плюс" права вимоги за вказаними кредитним та іпотечним договорами.

Вказувало, що ОСОБА_2 зобов`язань за кредитним договором не виконував, внаслідок чого станом на 31 жовтня 2013 року виникла заборгованість у розмірі 31 593,98 дол. США, що за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ) складає 252 530,68 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 30 435 дол. США (еквівалент 243 266,96 грн), заборгованість за процентами - 1 014 дол. США (еквівалент 8 104,90 грн) та пеня - 144,98 дол. США (еквівалент 1 158,83 грн).

З огляду на викладене, враховуючи подану у квітні 2015 року заяву про збільшення позовних вимог, позивач просив суд: стягнути з ОСОБА_1 суму заборгованості за кредитним договором від 28 грудня 2007 року № 2001/1207/98-021 у розмірі 31 593,98 дол. США, з яких: заборгованість за кредитом - 30 435 дол. США, заборгованість за процентами - 1 014 дол. США та пеня - 144,98 дол. США, в гривневому еквіваленті за курсом, встановленим НБУ на дату ухвалення рішення у справі; звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: на належну ОСОБА_1 двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 47,2 кв. м, житловою площею 30,8 кв. м, шляхом продажу на прилюдних торгах за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеною суб`єктом оціночної діяльності під час проведення виконавчих дій; виселити та зняти з реєстраційного обліку осіб, що проживають та зареєстровані у вказаній квартирі.

У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ТОВ "ФК "Вектор Плюс" про визнання договору іпотеки припиненим.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 не заперечував факт укладення зазначених в позовній заяві ТОВ "ФК "Вектор Плюс" кредитного та іпотечного договорів.

При цьому вказував, що ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_2 помер, а ТОВ "ФК "Вектор Плюс" протягом року не звернулося до його спадкоємців з вимогою про виконання зобов`язань ОСОБА_2 .

Вважав, що звернення стягнення на предмет іпотеки можливе, якщо іпотекодавець надасть свою згоду на забезпечення виконання зобов`язань спадкоємцями боржника.

Враховуючи, що боржник помер, строк виконання його зобов`язань припинився з 18 грудня 2010 року, однак ТОВ "ФК "Вектор Плюс" з будь-якою вимогою в межах позовної давності не зверталося ні до іпотекодавця, ні до спадкоємців боржника ОСОБА_2, тому, на його думку, підстави для задоволення первісного позову відсутні.

За таких обставин ОСОБА_1 просив суд визнати припиненим договір іпотеки від 28 грудня 2007 року, укладений між ним з ПАТ "Сведбанк", предметом іпотеки за яким є квартира АДРЕСА_1 .

Ухвалою Фрунзенського районного суду міста Харкова від 29 грудня 2014 року вказані позови об`єднано в одне провадження.

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій і мотиви їх прийняття

Справа розглядалась неодноразово.

Рішенням Фрунзенського районного суду міста Харкова від 16 жовтня 2015 року у задоволенні позову ТОВ "ФК "Вектор Плюс" відмовлено, а зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано припиненим договір іпотеки від 28 грудня 2007 року, укладений між ПАТ "Сведбанк" та ОСОБА_1, про надання в іпотеку двокімнатної квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Карафетовою К. В. 28 грудня 2007 року, реєстровий № 9849, в забезпечення виконання кредитного договору від 28 грудня 2007 року № 2001/1207/98-021, укладеного між ПАТ "Сведбанк" та ОСОБА_2 .

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 18 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ТОВ "ФК "Вектор Плюс" відхилено, а рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 16 жовтня 2015 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 16 травня 2018 року касаційну скаргу ТОВ "ФК "Вектор Плюс" задоволено частково.

Рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 16 жовтня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 18 жовтня 2016 року скасовано.

Справу за позовом ТОВ "ФК "Вектор Плюс" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстраційного обліку та за позовом ОСОБА_1 до ТОВ "ФК "Вектор Плюс" про припинення договору іпотеки направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Верховний Суд виходив з того, що суди попередніх інстанцій не з`ясували, чи були спадкоємці, які постійно проживали разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, тому дійшли передчасного та помилкового висновку про те, що у зв`язку з відсутністю у ОСОБА_2 спадкоємців його зобов`язання за кредитним договором від 28 грудня 2007 року № 2001/1207/98-021 є нерозривно пов`язаними з його особою та такими, що не можуть бути виконані ніким іншим, а тому є припиненими на підставі частини першої статті 608 ЦК України.

В постанові також вказано, що судам слід зробити висновок, чи відбулася заміна боржника у забезпеченому іпотекою зобов`язанні, з`ясувати, чи дає зміст договору іпотеки підстави вважати, що іпотекодавець не погоджувався на можливість забезпечення зобов`язання іншим боржником і, в залежності від встановленого, визначитися із наявністю чи відсутністю конкретної правової підстави припинення іпотеки, передбаченої статтею 17 Закону України "Про іпотеку".

Рішенням Фрунзенського районного суду міста Харкова від 14 січня 2019 року відмовлено у задоволенні позову ТОВ "ФК" Вектор Плюс" та задоволено зустрічний позов ОСОБА_1 .

Визнано припиненою іпотеку за іпотечним договором, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Карафетовою К. В. 28 грудня 2007 року за № 9850, укладеним між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_1 на забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов`язань за кредитним договором від 28 грудня 2007 року № 2001/1207/98-021.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що іпотекодавець ОСОБА_1 не погоджувався забезпечувати виконання зобов`язання іншим боржником, крім ОСОБА_2, тому на підставі статті 523 ЦК України необхідно визнати припиненою іпотеку за іпотечним договором.

Дійшовши висновку про припинення іпотеки, суд першої інстанції зазначив про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ "ФК "Вектор Плюс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за вказаним договором, звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстраційного обліку, оскільки позов пред`явлено до іпотекодавця.

Також суд першої інстанції зазначив про те, що спадкоємцем ОСОБА_2 є ОСОБА_3, однак докази прийняття нею спадщини у матеріалах справи відсутні.

Постановою Харківського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року апеляційну скаргу ТОВ "ФК "Вектор Плюс" задоволено частково.

Змінено рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 14 січня 2019 року; виключено з мотивувальної частини рішення висновок суду щодо наявності у ОСОБА_2 спадкоємця - ОСОБА_3 .

У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про припинення іпотеки на підставі статті 523 ЦК України.

Крім того, суд апеляційної інстанції вказав на помилковість висновку місцевого суду про те, що ОСОБА_2 перебував у шлюбі з ОСОБА_3 і вона є спадкоємцем боржника, оскільки відмітка про шлюб з ОСОБА_3 міститься у долученому до матеріалів справи паспорті іншої особи - ОСОБА_4, який не є учасником правовідносин у цій справі.

Постановою Верховного Суду від 28 липня 2021 року касаційну скаргу ТОВ "ФК "Вектор Плюс" задоволено частково.

Постанову Харківського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не встановив обставин щодо заміни боржника у зобов`язанні (наявність чи відсутність у боржника інших спадкоємців), внаслідок чого дійшов передчасного висновку про застосування до спірних правовідносин частини першої статті 523 ЦК України.

Не встановивши, чи відбулась заміна боржника за кредитним договором від 28 грудня 2007 року № 2001/1207/98-021, суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 16 травня 2018 року, в зв`язку з якими скасовано судові рішення у цій справі, чим порушив частину п`яту статті 411 ЦПК України.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 23 листопада 2022 року апеляційну скаргу ТОВ "ФК "Вектор" залишено без задоволення.

Рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 14 січня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд виходив з того, що дружина боржника ОСОБА_2 - ОСОБА_5, яка з 30 листопада 2001 року зареєстрована за місцем проживання чоловіка, відповідно до положень частини третьої статті 1268 ЦК України вважається такою, що прийняла спадщину.

Зобов`язання іпотекодавця за договором іпотеки може бути повністю припиненим з підстави, визначеної частиною першою статті 523 ЦК України, у випадку, коли спадкоємцем позичальника, а отже, і новим боржником за кредитним договором, є інша особа, ніж цей майновий поручитель, і якщо останній не давав згоди на забезпечення виконання основного зобов`язання новим боржником (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15-ц (провадження № 14-49цс19)).

Таким чином достовірно встановлено факт заміни боржника, який є визначальним для існування правових підстав для застосування статті 523 ЦК України.

Крім того, договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гарською В. В. за реєстровим номером 4575, не містить відповідної згоди ОСОБА_1 на забезпечення виконання за договором іпотеки основного зобов`язання новим боржником - спадкоємцем після смерті позичальника ОСОБА_2 .

Некоректне, з точки зору лінгвістики, формулювання вимог позову ОСОБА_1 не може бути перешкодою для захисту порушеного права особи, яка звернулася до суду.

Отже, за наявності підстав для припинення іпотеки за іпотечним договором від 28 грудня 2007 року, укладеним між ВАТ "Сведобанк" та ОСОБА_1, позов ТОВ "ФК "Вектор Плюс" задоволенню не підлягає.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ТОВ "ФК "Вектор Плюс" просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення первісного позову, та відмови у задоволенні зустрічного позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме: суди попередніх інстанцій застосували норму права без врахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15, Верховного Суду від 11 червня 2020 року у справі № 167/348/16, від 03 лютого 2021 року у справі № 629/4377/18, від 22 березня 2021 року у справі № 334/5264/19.

Касаційна скарга також мотивована тим, що згідно із пунктом 9.5 кредитного договору сторони домовились, що обов`язки позичальника за цим договором не є такими, що нерозривно пов`язані з особою позичальника і у зв`язку із цим, на підставах та у випадках, передбачених законодавством України, можуть виконуватися третіми особами, у тому числі і спадкоємцями.

Відповідно до пункту 4 іпотечного договору іпотекодавець свідчить, що ознайомлений з умовами кредитного договору та не має будь-яких заперечень щодо цих умов і погоджується з цими умовами.

Отже, іпотекодавець, укладаючи договір іпотеки розумів, що обов`язки позичальника можуть виконуватися не тільки безпосередньо позичальником ОСОБА_2, а й третіми особами (у тому числі спадкоємцями).

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Провадження у суді касаційної інстанції

Касаційна скарга подана до Верховного Суду ТОВ "ФК "Вектор Плюс" у грудні 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі.

Справа № 645/147/14-ц надійшла до Верховного Суду 06 січня 2023 року.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що 28 грудня 2007 року ОСОБА_2 та ВАТ "Сведбанк", правонаступником якого є ПАТ "Сведбанк", уклали кредитний договір № 2001/1207/98-021, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати позичальнику кредит у розмірі 43 000 дол. США, а позичальник - повертати кредит, сплачувати проценти за його користування і комісію у строки та на умовах, передбачених графіком погашення кредиту.

Цього ж дня на забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов`язань за вказаним договором ВАТ "Сведбанк", правонаступником якого є ПАТ "Сведбанк", та ОСОБА_1 уклали іпотечний договір, за умовами якого останній передав в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 47,2 кв. м, житловою площею 30,8 кв. м.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.

На підставі претензії ПАТ "Сведбанк" до спадкоємців ОСОБА_2 . Шостою харківською державною нотаріальною конторою заведена спадкова справа № 156/2011. Станом на 02 липня 2015 року заяви від спадкоємців про прийняття або про відмову від спадщини після смерті ОСОБА_2 не подані, свідоцтва про право власності на спадкове майно не видавались.

28 листопада 2012 року ПАТ "Сведбанк" на підставі договору факторингу № 15 передало ТОВ "ФК "Вектор Плюс" право вимоги за вказаними кредитним та іпотечним договорами, який став підставою для внесення до Державного реєстру іпотек запису про ТОВ "ФК "Вектор Плюс" як іпотекодержателя квартири АДРЕСА_1 .

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову та задовольняючи зустрічні позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що іпотекодавець ОСОБА_1 не погоджувався забезпечувати виконання зобов`язання іншим боржником, крім ОСОБА_2, тому на підставі статті 523 ЦК України іпотеку слід визнати припиненою.

Місцевий суд виснував, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог ТОВ "ФК "Вектор Плюс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за вказаним договором, звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстраційного обліку, оскільки позов пред`явлено до іпотекодавця.

Разом з тим, апеляційний суд зазначив, що дружина боржника ОСОБА_2 - ОСОБА_5, яка з 30 листопада 2001 року зареєстрована за місцем проживання чоловіка, відповідно до положень частини третьої статті 1268 ЦК України вважається такою, що прийняла спадщину.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, враховуючи наступне.

Відповідно до частини першої статті 608 ЦК України зобов`язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов`язаним з його особою і у зв`язку з цим не може бути виконане іншою особою.

Згідно зі статтями 1218, 1219 ЦК України зобов`язання боржника за кредитним договором не є такими, що нерозривно пов`язані з його особою, оскільки до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

В силу статей 525, 526, 629 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 523 ЦК України порука або застава, встановлена іншою особою, припиняється після заміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов`язання новим боржником.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що у разі смерті боржника за кредитним договором за наявності спадкоємців відбувається заміна боржника в зобов`язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного у спадщину.

Подібні висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15-ц, Верховного Суду від 23 вересня 2019 року у справі № 501/2700/16-ц, від 11 березня 2020 року у справі № 362/2232/17, від 29 липня 2020 року у справі № 487/6529/15-ц, від 03 лютого 2021 року у справі № 629/4377/18, від 26 січня 2022 року у справі № 241/1796/18-ц.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 570/3891/14 зроблено висновок: "…9.10. При цьому спільну підставу для припинення поруки та застави (іпотеки) законодавець визначив у частині першій статті 523 ЦК України, відповідно до якої порука або застава, встановлена іншою особою, припиняється після заміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов`язання новим боржником.

9.11. Заміна боржника може відбуватися з різних підстав, у тому числі й з незалежних від нього, зокрема у результаті його смерті.

9.12. У випадку смерті боржника за кредитним договором його права і обов`язки за цим договором переходять до спадкоємців, які зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора вони зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора стягує заборгованість в межах вартості майна, одержаного у спадщину (стаття 1282 ЦК України).

9.13. За змістом зазначеної норми у разі смерті фізичної особи, боржника за зобов`язанням у правовідносинах, що допускають правонаступництво в порядку спадкування, обов`язки померлої особи (боржника) за загальним правилом переходять до іншої особи - її спадкоємця, тобто відбувається передбачена законом заміна боржника в зобов`язанні, який відповідає перед кредитором в межах вартості одержаного у спадок майна.

9.14. Слід наголосити, що зобов`язання за договором поруки нерозривно пов`язані з особою боржника, тому у разі смерті цього боржника, кредитор, який хоче задовольнити свої вимоги, повинен отримати від поручителів померлого та/або іпотекодавців відповідну згоду забезпечувати виконання зобов`язання новим боржником (спадкоємцем).

9.15. У разі отримання такої згоди правовідносини поруки/іпотеки за своїм змістом і природою продовжують існувати за основними своїми характеристиками.

9.16. У разі ж недосягнення згоди і неотримання кредитором згоди поручителя та/або іпотекодавця забезпечувати виконання зобов`язання новим боржником (спадкоємцем), порука та/або іпотека визнаються припиненими".

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.

Дружина боржника ОСОБА_2 - ОСОБА_5, яка з 30 листопада 2001 року зареєстрована за місцем проживання чоловіка, відповідно до положень частини третьої статті 1268 ЦК України вважається такою, що прийняла спадщину (т. 3 а. с. 66-71).

Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши факт заміни боржника за вказаним кредитним договором, та виходячи з того, що ОСОБА_1 не надавав згоди відповідати за нового боржника, що відповідно до положень частини першої статті 523 ЦК України свідчить про припинення іпотеки і відсутність у нього зобов`язань з погашення заборгованості за кредитним договором, у тому числі за рахунок предмета цієї іпотеки, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення зустрічного позову та відмову у задоволенні позову ТОВ "ФК "Вектор Плюс".

Доводи касаційної скарги про те, що іпотекодавець, укладаючи договір іпотеки розумів, що обов`язки позичальника можуть виконуватися не тільки безпосередньо позичальником ОСОБА_2, а й третіми особами (у тому числі спадкоємцями), що передбачено пунктом 9.5 кредитного договору є безпідставними, оскільки спростовується матеріалами справи, зокрема, з наданого позивачем кредитного договору від 28 грудня 2007 року до суду першої інстанції неможливо перевірити умови пункту 9.5 кредитного договору. Інших доказів на підтвердження того, що іпотекодавець погодився на можливість забезпечення зобов`язання іншим боржником судами не встановлено.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина третя, четверта статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України (1618-15) , в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України (1618-15) випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Сторони мають усвідомлювати, що інститути апеляційного та касаційного перегляду впроваджені для усунення можливих помилок судового розгляду справ у першій інстанції, а не для усунення помилок сторони, допущених нею під час розгляду справи судом першої інстанції, у формулюванні стороною своїх позовних вимог, аргументів та формуванні їх доказової бази. Це відповідає і практиці ЄСПЛ, яка є джерелом права відповідно до Закону України від 23 лютого 2006 року 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини". Наприклад, ЄСПЛ у своєму рішенні від 03 квітня 2008 року у справі "Пономарьов проти України" (Ponomaryov v. Ukraine, заява № 3236/03, пункт 40) зазначив, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду.

Посилання в касаційній скарзі на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15, Верховного Суду від 11 червня 2020 року у справі № 167/348/16, від 03 лютого 2021 року у справі № 629/4377/18, від 22 березня 2021 року у справі № 334/5264/19 колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених заявником у касаційній скарзі постановах Верховного Суду.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15, Верховного Суду від 11 червня 2020 року у справі № 167/348/16, від 03 лютого 2021 року у справі № 629/4377/18, від 22 березня 2021 року у справі № 334/5264/19 зазначено, що "Зобов`язання іпотекодавця за договором іпотеки може бути повністю припиненим з підстави, визначеної частиною першою статті 523 ЦК України, у випадку, коли спадкоємцем позичальника, а отже, і новим боржником за кредитним договором, є інша особа, ніж цей майновий поручитель, і якщо останній не давав згоди на забезпечення виконання основного зобов`язання новим боржником".

Таким чином, суди попередніх інстанцій врахували зазначені висновки Верховного Суду щодо застосування норми частини першої статті 523 ЦК України до спірних правовідносин.

Разом з тим, у постанові від 04 липня 2023 року у справі № 570/3891/14 Велика Палата Верховного Суду вказала про відсутність підстав для відступлення від сталої судової практики щодо поширення положень частини першої статті 523 ЦК України на випадки заміни боржника при спадкуванні.

Оскаржувані судові рішення містять вичерпні висновки судів першої та апеляційної інстанцій, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи. У мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень наведено дані про встановлені обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також надано оцінку всім доказам.

Верховний Суд, враховуючи усі обставини вказаної справи, вважає оскаржувані рішення судів законними та справедливими, такими, що відповідають верховенству права, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

ЄСПЛ у своїх рішеннях вказував, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа "Пономарьов проти України" (CASE "PONOMARYOV v. UKRAINE"), рішення від 03 квітня 2008 року).

При цьому суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону не здійснює оцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої

статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.