Постанова

Іменем України

29 вересня 2023 року

місто Київ

справа № 336/1212/23

провадження № 61-6333св23

Верховний Суд, який діє у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1,

суб`єкт оскарження - державний виконавець Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), правонаступником якого є Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса),

заінтересована особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та гарантія",

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 лютого 2023 року, постановлену суддею Боєвим Є. С., та постанову Запорізького апеляційного суду від 19 квітня 2023 року, ухвалену колегією суддів у складі Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Трофимової Д. А.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції заявника

ОСОБА_1 у лютому 2023 року звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - державний виконавець), у якій просив:

визнати протиправною бездіяльність державного виконавця Іващенко Юлії Юріївни у виконавчому провадженні № 70844166 щодо незняття арешту з доходу (грошових коштів) боржника у розмірі 335 032, 90 грн, що знаходиться на рахунку ОСОБА_1 у Акціонерному товаристві "СЕНС-БАНК"

(далі - АТ "СЕНС-БАНК") № IBAN рахунку НОМЕР_1 ;

зобов`язати державного виконавця зняти арешт з доходу (грошових коштів) боржника у розмірі 335 032, 90 грн, що знаходиться на рахунку ОСОБА_1 у АТ "СЕНС-БАНК" № IBAN рахунку НОМЕР_1 .

Заявник обґрунтовував скаргу тим, що на виконання виконавчого листа у цивільній справі № 336/1224/17, виданого 04 липня 2017 року Шевченківським районним судом м. Запоріжжя, 24 січня 2023 року державний виконавець відкрив виконавче провадження № 70844166 та 25 січня 2023 року наклав арешт на кошти боржника.

ОСОБА_1 зазначав, що він є фізичною особою-підприємцем, дохід від підприємницької діяльності отримує на банківський рахунок, відкритий в АТ "СЕНС-БАНК", втім ці кошти заблоковані банком на підставі постанови державного виконавця, а тому він не може вільно розпоряджатися ними.

Заявник 09 лютого 2023 року засобами поштового зв`язку звернувся до державного виконавця із заявою про зняття арешту з грошових коштів (доходу боржника), з посиланням на приписи пункту 10-2розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) , проте на день звернення зі скаргою до суду арешт з грошових коштів не знятий.

Стислий виклад заперечень інших учасників справи

Державний виконавець заперечував проти задоволення скарги, вважаючи її безпідставною та необґрунтованою.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою від 17 лютого 2023 року, залишеною без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 19 квітня 2023 року, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя відмовив у задоволенні скарги ОСОБА_1 .

Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що під час дії воєнного стану в Україні заборона накладення арешту на грошові кошти на рахунках боржників не встановлювалася, тому скарга є безпідставною, а накладення арешту на грошові кошти боржника не суперечить приписам закону.

Суд апеляційної інстанції також зазначив, що згідно з правилами Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) державний виконавець зобов`язаний під час відкриття виконавчого провадження невідкладно арештувати кошти на всіх рахунках боржника. Заявник не надав документів, які б підтверджували наявність підстав для зняття арешту з його банківського рахунка, зокрема того, що рахунок є таким, на який неможливо накласти арешт. Ухвалення постанови про накладення саме арешту на кошти боржника не включає в себе звернення стягнення на дохід боржника. Проте, державний виконавець не ухвалював постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, відтак, не здійснював стягнення з доходів боржника.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Заявник ОСОБА_1 01 травня 2023 року із застосуванням системи "Електронний суд" направив до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 лютого 2023 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 19 квітня 2023 року, ухвалити нове рішення, яким скаргу задовольнити повністю.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

ОСОБА_1, наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначив те, що:

- суди першої та апеляційної інстанцій не врахували приписи пункту 10-2 розділу ХІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) щодо тимчасового, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, припинення звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника (крім рішень про стягнення аліментів та рішень, боржниками за якими є громадяни Російської Федерації);

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19), відповідно до яких у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи;

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 905/361/19

(провадження № 12-28гс20), від 20 квітня 2022 року у справі № 756/8815/20

(провадження № 14-218цс21), згідно з якими виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 26 лютого 2021 року у справі № 910/15888/17, про те, що підставою звернення до суду зі скаргою на дії виконавця є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, якій це право належить.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Головний державний виконавець Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), яке є правонаступником Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Іващенко Ю. Ю.

у червні 2023 року із застосуванням засобів поштового зв`язку надіслала до Верховного Суду відзив, у якому просила касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 22 травня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі, а ухвалою від 17 серпня 2023 року залишив без задоволення заяву ОСОБА_1 про зупинення виконання ухвали Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 лютого 2023 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 19 квітня 2023 року.

За змістом правила частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 04 липня 2017 року Шевченківський районний суд м. Запоріжжя видав виконавчий лист № 336/1224/17 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та гарантія" заборгованості за кредитним договором в розмірі 912 842, 73 грн.

24 січня 2023 року державний виконавець відкрив виконавче провадження № 70844166.

25 січня 2023 року державний виконавець ухвалив постанову про арешт коштів боржника, що містяться на відкритих рахунках банківських, фінансових установ, а також тих, що будуть відкриті після винесення цієї постанови, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику, у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів

в розмірі 1 019 926, 41 грн.

10 лютого 2023 року державний виконавець наклав арешт на майно боржника.

ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем та має відкритий в

АТ "СЕНС БАНК" поточний рахунок.

Боржник звертався до державного виконавця із заявою про зняття арешту з грошових коштів, проте арешт не був знятий.

Право, застосоване судом

Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

За статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з частиною першою статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України (254к/96-ВР) , цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (частина перша статті 74 Закону України "Про виконавче провадження").

На підставі статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 48 Закону України "Про виконавче провадження"звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

За приписами частини другої статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України (2755-17) , кошти на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, кошти на електронних рахунках платників акцизного податку, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15-1 Закону України "Про електроенергетику" (575/97-ВР) , на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" (2633-15) , на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 26-1 Закону України "Про теплопостачання" (2633-15) , статті 18-1 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення" (2918-14) , на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України "Про впорядкування питань, пов`язаних із забезпеченням ядерної безпеки" (1868-15) , на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.

Відповідно до частини третьої статті 52 Закону України "Про виконавче провадження" не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов`язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.

У статті 56 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Згідно зі статтею 68 Закону України "Про виконавче провадження" стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів. За іншими виконавчими документами виконавець має право звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника - за письмовою заявою стягувача або за виконавчими документами, сума стягнення за якими не перевищує п`яти мінімальних розмірів заробітної плати. Про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі-підприємцю, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи.

Зазначене правило визначає ті кошти, що складають заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника як особливий об`єкт, на який може бути звернуто стягнення на виконання виконавчого документа, та обмежує таке стягнення відсутністю інших коштів та/або об`єктів для стягнення, видами боргових зобов`язань (періодичні платежі) та сумою стягнення.

Згідно з частиною першою статті 69 Закону України "Про виконавче провадження" підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи-підприємці здійснюють відрахування із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника і перераховують кошти на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця.

Відповідно до частини першої статті 70 Закону України "Про виконавче провадження" розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів боржника не може перевищувати 50 відсотків заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, у тому числі у разі відрахування за кількома виконавчими документами (частина третя статті 70 Закону України "Про виконавче провадження").

Зняття арешту з коштів здійснюється виконавцем відповідно до статті 59 Закону України "Про виконавче провадження".

В абзаці другому частини другої статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону.

Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Звертаючись до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця, ОСОБА_1 посилався на те, що державний виконавець, накладаючи арешт на доходи боржника, порушив пункт 10-2 розділу ХІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) .

Суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, надали оцінку доводам учасників справи та доказам, поданим ними на підтвердження заявлених вимог та заперечень, зробили висновки про недоведеність та необґрунтованість вимог скарги на дії та бездіяльність державного виконавця.

Верховний Суд погоджується з наведеними висновками судів першої та апеляційної інстанцій з таких підстав.

26 березня 2022 року набрав чинності Закон України від 15 березня 2022 року № 2129-ІХ, яким розділ XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) доповнено пунктом 10-2, у якому, зокрема, зазначено, що тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України:

фізичні особи можуть здійснювати видаткові операції з рахунків, на кошти яких накладено арешт органами державної виконавчої служби, приватними виконавцями, без урахування такого арешту за умови, якщо сума стягнення за виконавчим документом не перевищує 100 тисяч гривень;

юридичні особи - боржники можуть здійснювати видаткові операції з рахунків, на кошти яких накладено арешт органами державної виконавчої служби, приватними виконавцями, виключно для виплати заробітної плати в розмірі не більше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати в місяць на одного працівника такої юридичної особи, а також сплати податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування;

припиняється звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника (крім рішень про стягнення аліментів та рішень, боржниками за якими є громадяни Російської Федерації);

визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.

Така редакція Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) була чинна на час накладення арешту на кошти боржника саме станом на 25 січня 2023 року.

Отже, на час вчинення оскаржуваних виконавчих дій у пункті 10-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) було зазначено, що фізичні особи можуть здійснювати видаткові операції з рахунків, на кошти яких накладено арешт органами державної виконавчої служби, приватними виконавцями, без урахування такого арешту за умови, якщо сума стягнення за виконавчим документом не перевищує 100 тисяч гривень.

Зміст цього припису, викладеного у наведеному пункті, доводить, що Закон не встановлював додаткових заборон чи обмежень на вчинення виконавцем дій з накладення арешту на кошти боржника - фізичної особи на період до припинення або скасування воєнного стану на території України. Цим пунктом лише передбачено, що навіть в разі накладення арешту на кошти боржника - фізичної особи, ця особа може здійснювати видаткові операції за певних умов.

Водночас пункт 10-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) в редакції, чинній на час вчинення оскаржуваних виконавчих дій, передбачав тимчасове (на період до припинення або скасування воєнного стану на території України) припинення звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника (крім рішень про стягнення аліментів та рішень, боржниками за якими є громадяни Російської Федерації).

Верховний Суд зауважує, що формулювання наведеного абзацу "…звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника" за змістом відсилає до назви розділу IX Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) , який так само й називається - "Звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника".

У цьому розділі містяться правові норми, які визначають умови звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, порядок відрахування та розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника, а також передбачено перелік коштів, на які не може бути звернено стягнення. Про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавець виносить постанову.

Тобто у розумінні приписів цього розділу під зверненням стягнення мається на увазі саме списання (відрахування) коштів, що становлять заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.

Натомість правила, що регулюються питання накладення арешту на майно (кошти) боржника та зняття такого арешту, містяться в іншому розділі VII Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) , який має назву "Порядок звернення стягнення на майно боржника".

У статтях цього розділу передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови, зокрема, про арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Підсумовуючи, очевидним є висновок, що приписи розділу VII Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) про звернення стягнення на майно боржника є загальними правилами, а приписи розділу IX цього Закону про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника - спеціальними, оскільки застосовуються лише у визначених випадках, зокрема, у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів, а також за виконавчими документами, сума стягнення за якими не перевищує п`яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Саме щодо порядку вчинення виконавчих дій, врегульованих розділом IX Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) , які полягають у зверненні стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, приписи пункту 10-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) передбачають їх тимчасове припинення: саме на період до припинення або скасування воєнного стану на території України.

Безумовно накладення арешту на кошти (майно) боржника є стадією виконавчого провадження - першим етапом звернення стягнення на майно боржника; питання про накладення якого виконавець вирішує під час відкриття виконавчого провадження. Проте, з урахуванням викладеного, ті застереження, що містилося в абзаці 9 пункту 10-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) в редакції, чинній на час вчинення оскаржуваних виконавчих дій, на який посилався заявник в обґрунтування вимог скарги на дії та бездіяльність державного виконавця, не можна тлумачити у такий спосіб, що під час воєнного стану на території України припиняються усі виконавчі дії, оскільки це нівелюватиме принцип обов`язковості судових рішень, що набрали законної сили, та призначення інституту виконавчого провадження.

Такому тлумаченню відповідає зміст абзаців 7, 8 пункту 10-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) в редакції, чинній на час вчинення оскаржуваних виконавчих дій, оскільки наведеними нормами права фактично передбачається можливість накладення арешту виконавцем на кошти боржника. Приписи, які б забороняли накладати арешт на грошові кошти (доходи) боржника, згаданий пункт 10-2 не містить.

У справі, що переглядається, суди встановили, що державний виконавець не ухвалював постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи ОСОБА_1, відтак порушень пункту 10-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) виконавець не допустив.

Також Верховний Суд звертає увагу, що, накладаючи арешт на грошові кошти боржника, який не виконав судове рішення, державний виконавець у постановах зазначив, що арешт накладається на грошові кошти, які належать боржнику, що обліковуються на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом. Тому під час винесення оскаржуваної постанови не порушено вимог Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) , частиною третьою статті 52 якого передбачено, що саме на банк покладено обов`язок перевірити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі їх знаходження на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку і повернути його постанову без виконання.

Верховний Суд наголошує, що у державного виконавця не було правових підстав для скасування арешту з рахунку боржника до отримання відповідних підтверджуючих документів про спеціальний режим банківського рахунку, оскільки в оскаржуваній постанові виконавець застеріг, на які саме кошти та на які рахунки арешт не накладається.

У справі, що переглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 не надав документів, які б підтверджували наявність підстав для зняття арешту з поточного банківського рахунку, зокрема доказів того, що цей рахунок має спеціальний режим використання та/або, що на кошти, розміщені на цьому рахунку заборонено звертати стягнення.

З огляду на викладене, а також враховуючи, що під час дії воєнного стану в Україні заборона накладення арешту на грошові кошти на рахунках боржників не встановлювалася, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 немає, оскільки державний виконавець правомірно наклав арешт на кошти боржника.

Додатково належить врахувати, що на підставі Закону України від 11 квітня 2023 року № 3048-ІХ, який набрав чинності 06 травня 2023 року, пункт 10-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) викладено у новій редакції, зокрема зазначено, що тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" (2630-19) від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, припиняється звернення стягнення на пенсію, стипендію (крім рішень про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю внаслідок кримінального правопорушення, та рішень, боржниками за якими є громадяни Російської Федерації).

Отже, на цей час тимчасове обмеження щодо звернення стягнення стосується виключно пенсії та стипендії, тоді як в попередній редакції Закону обмеження стосувалося також заробітної плати та інших доходів боржника.

Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги про помилковість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про те, що в Законі України "Про виконавче провадження" (1404-19) поняття "дохід" або "інший дохід" боржника має вужче значення ніж те, що вжито в Податковому кодексі України (2755-17) , і не включає в себе дохід фізичної особи-підприємця від підприємницької діяльності.

Такі висновки судів суперечать висновкам, викладеним Верховним Судом у постанові від 26 вересня 2023 року у справі № 462/1268/17

(провадження № 61-2444св23), згідно з якими іншим доходом боржника, тобто доходом, окрім заробітної плати, пенсії, стипендії, є гроші або матеріальні цінності, одержувані ним внаслідок будь-якої правомірної діяльності.

Втім, наведені помилкові висновки судів не вплинули на правомірний результат вирішення скарги ОСОБА_1, з яким Верховний Суд погодився, тому не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, що відповідає приписам частини другої статті 410 ЦПК України, відповідно до якої не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Верховний Суд також відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а

(провадження № 11-1207апп19), від 19 травня 2020 року у справі № 905/361/19

(провадження № 12-28гс20), від 20 квітня 2022 року у справі № 756/8815/20 (провадження № 14-218цс21) та у постанові Верховного Суду від 26 лютого 2021 року у справі № 910/15888/17.

Надаючи оцінку доводам, наведеним у касаційній скарзі, Верховний Суд врахував, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) сформульовано висновки, що на предмет подібності потрібно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність потрібно також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Так, у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19), на яку посилається заявник у касаційній скарзі, за позовом про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що в разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

У постанові від 26 лютого 2021 року у справі № 910/15888/17 Верховний Суд зазначив, що підставою для звернення до суду зі скаргою на дії виконавця є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні скарги. За результатами касаційного перегляду Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що боржник не навів доводів стосовно того, як дії державного виконавця щодо арешту майна, яке належить не йому, а іншим особам, порушують його права як боржника у відкритому виконавчому провадженні.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 905/361/19 (провадження № 12-28гс20) виснувала, що судове рішення є обов`язковим до виконання. У разі невиконання боржником рішення суду добровільно державним або приватним виконавцем здійснюється його примусове виконання. Під час вчинення виконавчих дій виконавець має право накладати арешт на кошти божника, що містяться на його рахунках у банківських установах. Стаття 48 Закону України "Про виконавче провадження" встановлює невичерпний перелік рахунків, на кошти на яких накладати арешт заборонено, зазначаючи, що законом можуть бути визначені й інші кошти на рахунках боржника, звернення стягнення або накладення арешту на які заборонено. Отже, виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. Саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону України "Про виконавче провадження" повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі їх знаходження на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України "Про виконавче провадження". Також виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.

За обставинами зазначеної справи суди встановили, що рахунок боржника, на кошти на якому виконавець наклав арешт, є поточним рахунком боржника, який використовується для зберігання грошей та здійснення різних розрахунково-касових операцій, у тому числі виплати заробітної плати. На цьому рахунку зараховуються та зберігаються кошти боржника, призначені не тільки для виплати заробітної плати. Зазначений рахунок не відноситься до рахунків зі спеціальним чи обмеженим режимом використання, накладення арешту на кошти на якому заборонено. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що зобов`язання з виплати заробітної плати мають пріоритет перед іншими зобов`язаннями суб`єкта господарювання, у тому числі тими, які виконуються в примусовому порядку виконання судових рішень. У разі виникнення в боржника зобов`язання з виплати заробітної плати в певному розмірі на кошти, які знаходяться на поточному рахунку боржника, у такому ж розмірі не може бути накладений арешт, а якщо він накладений, то підлягає зняттю. Таке зняття арешту здійснюється виконавцем відповідно до частини четвертої статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" на підставі поданих боржником документів, які підтверджують виникнення в боржника зобов`язання з виплати заробітної плати та його розміру. Також арешт в розмірі суми зобов`язання з виплати заробітної плати може бути знятий судом у порядку оскарження відмови виконавця зняти арешт з коштів, призначених для виплати заробітної плати.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 квітня 2022 року

у справі № 756/8815/20 (провадження № 14-218цс21) зроблено висновок, що арешт є початковою та окремою стадією провадження щодо звернення стягнення на майно боржника і є сукупністю заходів, що передбачають як наслідок обмеження в праві розпорядження майном, на яке накладається арешт. Виконавець за відсутності відомостей про майно, повідомлених кредитором, повинен самостійно здійснити заходи для виявлення такого майна, у тому числі грошових коштів, що знаходяться на банківських рахунках, і перед накладенням арешту на майно (кошти) боржника повинен отримати відомості про наявність у боржника відповідного майна та коштів. Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що державний та/або приватний виконавець перед накладанням арешту повинен з`ясувати суму та статус грошей, що знаходяться на рахунку боржника, і у постанові про накладання арешту серед інших відомостей зазначити про суму коштів, на яку накладається арешт, або зазначити, що арешт поширюється на кошти на усіх рахунках, у тому числі, що будуть відкриті після накладення арешту. Накладання арешту на суми, що перевищують суми, визначені виконавчим документом, та перевищують суми витрат виконавчого провадження, що підлягають стягненню, є незаконним. Стаття 68 Закону України "Про виконавче провадження" визначає кошти, що складають заробітну плату як особливий об`єкт, на який може бути звернуто стягнення на виконання виконавчого документа, та обмежує таке стягнення відсутністю інших коштів та/або об`єктів для стягнення, видами боргових зобов`язань (періодичні платежі) та сумою стягнення. Накладення арешту на кошти, що складають заробітну плату боржника після здійснення утримань із неї за виконавчими документами та понад встановлений законом розмір для відрахувань із заробітної плати, є надмірним тягарем для боржника та порушенням його прав на одержання винагороди за працю та достойні умови життя. Отже, не може бути накладений арешт на кошти, що складають заробітну плату боржника після фактичного здійснення утримань із неї, за виконавчими документами та на усі кошти заробітної плати боржника поза межами дозволених законом розмірів відрахувань із такої заробітної плати, а якщо такий арешт накладений, то він має бути знятий. Водночас на кошти, що знаходяться на рахунках та які не є коштами, що складають заробітну плату, таке обмеження не поширюється. Зняття арешту з коштів, що складають заробітну плату, здійснюється виконавцем на підставі поданих боржником документів, які підтверджують статус коштів, та виключно із заробітної плати, або на підставі повідомлення банку про заборону накладення арешту на такий рахунок. Отже, у випадку, коли на стадії накладення арешту на грошові кошти боржника, що знаходяться на його рахунку та є заробітною платою боржника, виконавцю не вдалося виявити правову природу (статус) цих грошових коштів як коштів, на які накладення арешту заборонено законом, то арешт на такі грошові кошти підлягає зняттю на підставі відповідного повідомлення банку або заяви боржника з наданням ним відповідних документів на підтвердження цього та/або за результатами перевірки зазначених звітів.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать загальним висновкам щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеним у наведених постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, тому доводи касаційної скарги в цій частині є безпідставними.

Інші висновки, викладені в згаданих постановах, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки суди виходили з конкретних обставин кожної із цих справ та наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Отже, фактичні обставини наведених заявником в касаційній скарзі справ та справи, що переглядається, є відмінними. Зокрема, у цій справісуди встановили, що ОСОБА_1 не надав документів, які б підтверджували наявність підстав для зняття арешту з поточного банківського рахунку, зокрема, доказів того, що цей рахунок має спеціальний режим використання та/або що на кошти, розміщені на цьому рахунку, заборонено звертати стягнення.

Підсумовуючи, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що дії державного виконавця щодо накладення арешту на кошти боржника є законними, оскільки не суперечать приписам пункту 10-2розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) в редакції, чинній на час вчинення оскаржуваних дій. Відповідно суди ухвалили законне та обґрунтоване судове рішення про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_1 .

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Підстав для розподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 лютого 2023 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 19 квітня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак