У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно центру надання адміністративних послуг апарату виконавчого комітету Дунаєвецької міської ради, державний реєстратор Дзюба Т. А., про визнання незаконною та скасування державної реєстрації земельної ділянки, права власності на земельну ділянку та визнання незаконним рішення про державну реєстрацію.

Позовна заява мотивована тим, що вона більше 60 років проживає у будинку АДРЕСА_1 і користується земельною ділянкою для обслуговування житлового будинку площею 0,25 га та для ведення особистого селянського господарства площею 0,26 га.

Від будинку до земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства існував прохід землями загального користування, що відображено у державному акті на право власності на земельну ділянку.

Влітку 2018 року батько власника суміжної земельної ділянки по АДРЕСА_2 ОСОБА_2 почав забороняти їй користуватися проходом.

В ході суперечки відповідач повідомив, що на його замовлення виготовлена технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі, за якою відсутній прохід (землі загального користування).

На підставі цієї документації у Державний земельний кадастр внесені зміни щодо розміру та меж земельної ділянки, належної ОСОБА_2 . Відсутність проходу між земельними ділянками позбавляє її права використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням.

Враховуючи наведене просила суд: визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію у Державному земельному кадастрі земельної ділянки, кадастровий номер 6821885600:01:005:0007, площею 0,2500 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 ; визнати незаконним рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 6821885600:01:005:0007 та скасувати державну реєстрацію зазначеного права власності.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дунаєвського районного суду Хмельницької області від 08 листопада 2022 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 22 лютого 2023 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовано тим, що позивачем не надано доказів порушення її прав відповідачем. Також позивач не довела, що земельна ділянка, якою вона користується для проходу до належної їй земельної ділянки, правового статусу земель загального користування.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У квітні 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 .

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 29 травня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та увалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 07 липня 2022 року у справі № 910/886/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, підставою касаційного оскарження заявник зазначає порушення норм процесуального права, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази, необґрунтовано відхилили клопотання про призначення експертизи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не враховано, що у її власності перебувають дві земельні ділянки. Від однієї до іншої існує прохід (проїзд) між ділянками сусідів, який має приблизно 2,5 метри завширшки та більше 70 метрів завдовжки.

З матеріалів технічної документації із землеустрою, що була свого часу розроблена із виходом на місце при виготовленні державних актів на землю на її ім`я та її сусідки зліва ОСОБА_3 (ділянки, якою зараз володіє відповідач), а також сусідки справа ОСОБА_4 вбачається, що вказаний прохід (проїзд) був землею загального користування.

Вказує, що при розробленні технічної документації із землеустрою, її замовнику ОСОБА_2, було допущено помилки, що потягнуло за собою порушення її прав як землекористувача.

Посилається на те, що під час виготовлення технічної документації на її земельну ділянку було погоджено і встановлено зовнішні межі її земельної ділянки. З документів вбачається, що на півдні її земельної ділянки сільськогосподарського призначення починається прохід (від "Е" до "А") у напрямку ділянки для обслуговування її будинку.

Наведене також підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 10 листопада 2005 року, виданого на ім`я попередньої її сусідки - ОСОБА_3, якою зараз володіє відповідач.

Також вказує, що судами обох інстанцій їй було відмовлено у задоволенні клопотання про призначення комплексної з питань землеустрою та земельно-технічної експертизи.

Відзиву на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з державним актом на право приватної власності на землю серії ІІ-ХМ № 007755 від 09 жовтня 2002 року ОСОБА_1 є власницею земельної ділянки, розташованої на території с. Мала Побіянка Дунаєвецького району, площею 0,51 га, а саме для обслуговування житлового будинку 0,25 га та для особистого селянського господарства 0,26 га.

Як вбачається з плану зовнішніх меж земельної ділянки, вказаних в акті, фактично наявні три земельні ділянки, зокрема, розмірами 0,13 га,0,185 га та 0,20 га. За описом меж ділянки № НОМЕР_1 у точках від "А" до "Б" знаходяться землі загального користування, від "Б" до "В" землі ОСОБА_5, від "В" до "А" землі ОСОБА_6, за описом меж ділянки № НОМЕР_2 у точках від "А" до "Б" знаходяться землі ОСОБА_5, від "Б" до "В" землі сільської ради, від "В" до "Г" землі ОСОБА_7, від "Г" до "Д" землі сільської ради, від "Д" до "Е" землі ОСОБА_8, від "Е" до "А" землі загального користування(т. 1, а. с. 25).

Відомості про вказані ділянки не внесено до Державного земельного кадастру.

ОСОБА_2 є власником спірної земельної ділянки з кадастровим №6821885600:01:005:0007, площею 0,25 га, з цільовим призначенням земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), яку придбав у ОСОБА_3 згідно договору купівлі-продажу від 06 грудня 2005 року (т. 1, а. с. 33).

Також відповідач є власником земельної ділянки з кадастровим №6821885600:01:005:0008 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, яка не є предметом спору.

Земельна ділянка з кадастровим номером 6821885600:01:005:0007 належала ОСОБА_3 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 965913 від 10 листопада 2005 року, де згідно плану меж земельної ділянки у точках від "А" до "Б" та від "В" до "Г" знаходились землі ОСОБА_1, від "Б" до "В" та від "Г" до "Д" землі загального користування (т. 1, а. с. 26).

Спірна ділянка зареєстрована у Державному земельному кадастрі 19 травня 2016 року, що підтверджується витягом з ДЗК від 17 грудня 2019 року № НВ-6810432002019, тобто з вказаної дати відкрито і поземельну книгу (т. 1, а. с. 15).

Так, за відомостями, які містяться Поземельній книзі земельної ділянки, з кадастровим номером 6821885600:01:005:0007, при її відкритті 19 травня 2016 року опис меж кадастрового плану земельної ділянки мав наступні умовні позначення (запис № 002): "від А" до "Б" землі ОСОБА_1, від "Б" до "В" землі загального користування, від "В" до "Г" землі ОСОБА_1, від "Г" до "Д" землі загального користування, від "Д" до "А" землі ОСОБА_3 . Площа земельної ділянки становить 0,25 га. (т. 2, а. с. 45-46).

02 лютого 2018 року на підставі заяви ОСОБА_2 в Поземельну книгу було внесено запис (№ 004) щодо виправлення відомостей про координати поворотних точок меж земельної ділянки з відповідними змінами кадастрового плану, та експлікацією земельних угідь (запис № 005), згідно якого опис меж наступний : від "А" до "Б" землі загального користування, від "Б" до "В" землі ОСОБА_2, від "В" до "Г" землі " ОСОБА_1, від "Г" до "Д" ОСОБА_4, від "Д" до "А" землі ОСОБА_1 . Площа земельної ділянки становить 0,25 га, тобто залишилась незмінною, при цьому змінилась конфігурація ділянки та змістилось її розташування по координатам поворотних точок (т. 2, а. с. 51-52).

Отже, за відомостями з Поземельної книги на земельну ділянку кадастровий номер 6821885600:01:005:0007 позивачка ОСОБА_1 є суміжною землевласницею ОСОБА_2 .

Підставою для внесення виправлень у ДЗК щодо земельної ділянки номер 6821885600:01:005:0007 стала технічна документація із землеустрою дії від 22 листопада 2017 року, яка виготовлена на замовлення ОСОБА_2 у зв`язку із виявленими невідповідностями меж земельної ділянки за даними ДЗК її дійсним межам (т. 2, а. с. 2-14).

Вказана технічна документація містить акт приймання-передачі межових знаків на зберіганні від 26 грудня 2017 року, який складено в присутності ОСОБА_2 та суміжних землекористувачів, серед яких і ОСОБА_1, в пункті 4 акту зазначено, що власниками/землекористувачами суміжних земельних ділянок претензій щодо меж не заявлено, за наявності помилок, вказаних в пункті 2, що відображається у "Плані внесення змін" надрукованому на звороті, їх виправлення погоджуємо та підтверджуємо ці виправлення власними підписами. Акт приймання-передачі підписано суміжними землекористувачами, серед яких позивачка.

Крім того, позивачка разом з суміжними землекористувачами ОСОБА_9 та ОСОБА_10 підписала акт погодження меж земельної від 22 листопада 2017 року, з якого вбачається, що користувачами суміжних земельних ділянок претензій до існуючих меж не заявлено.

05 лютого 2018 року відомості про державну реєстрацію речового права на земельну ділянку ОСОБА_2, з кадастровим номером 6821885600:01:005:0007 було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, за рішенням державного реєстратора Дзюби Т. А. від 08 лютого 2018 року, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16 грудня 2019 року (т. 1, а. с. 20-21).

В позасудовому порядку 01 серпня 2018 року позивачка звернулась до Дунаєвецької міської ради із заявою про вирішення спору щодо дотримання гр. ОСОБА_11 правил добросусідства, посилаючи на незаконне приєднання останнім земель загального користування орієнованою площею 100 кв. м (т. 1, а. с. 22).

Згідно акта від 08 серпня 2018 року комісія з питань розгляду звернень громадян на території Дунаєвецької міської ради встановила, що до земельної ділянки (городу) ОСОБА_1, яка межує із земельною ділянкою ОСОБА_2, відсутній проїзд із земель загального користування. Заявниця від власної присадибної ділянки проходить через ділянку ОСОБА_2, про що свідчить витоптана в цьому напрямку стежка в траві між плодовими деревами, будь-який інший під`їзд до городу із земель загального користування відсутній. За результатами звернення рекомендовано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 для проходу (проїзду) укласти договір сервітуту.(т. 1, а. с. 23).

Таким чином, комісія з питань розгляду звернень громадян на території Дунаєвецької міської ради не виявила з боку відповідача порушень земельного законодавства у вигляді незаконного приєднання земель загального користування та порушення прав ОСОБА_1 .

Висновком судової земельно-технічної експертизи від 24 листопада 2021 року (т. 2, а. с. 135) підтверджується, що станом на 09 червня 2021 року площа, межі та конфігурації спірної земельної ділянки з кадастровим №№6821885600:01:005:0007 з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд відповідає зазначеній у технічний документації 817/2017 фактичній межі, площі і конфігурації земельної ділянки на місцевості.

В описовій частині висновку вказано, що межі земельних ділянок з кадастровими номерами 6821885600:01:005:0007 та 6821885600:01:005:0008 станом на 19 травня 2016 року, тобто при первісній реєстрації в ДЗК, не відповідали фактичному користуванню, накладались на землі загального користування та на землі приватної власності.

Як слідує з матеріалів справи, вказані невідповідності стали підставою для виготовлення відповідачем у 2017 році технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та в подальшому виправлення таких помилок у ДЗК.

З фото таблиць (фото світлини точок 8, 9, 10, 11, 12), що є невід`ємною частиною висновку судової земельно-технічної експертизи вбачається, що між деревами існує витоптана у траві стежка, яка проходить попри земельну ділянку відповідача в напрямку земельної ділянки позивача, яка не є шляхом або проїздом (т. 1, а. с. 138-144).

Вказана стежка існує в незмінному вигляді на час розгляду справи, перешкод у користуванні нею відповідач для позивачки в ході судового розгляду не здійснював, що не заперечувалось учасниками справи.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 79 ЗК України визначено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно зі статтею 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування.

У разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв`язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру.

Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України "Про Державний земельний кадастр" ведення Державного земельного кадастру здійснюється шляхом: створення відповідної державної геодезичної та картографічної основи, яка визначається та надається відповідно до цього Закону; внесення відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру; внесення змін до відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру; оброблення та систематизації відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру.

Частиною першою статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" визначено, що державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку.

Згідно з пунктом 4 розділу VІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про державний земельний кадастр" (3613-17) у разі, якщо після перенесення інформації про земельні ділянки з Державного реєстру земель до Державного земельного кадастру виявлені помилки у визначенні площ та/або меж земельних ділянок (розташування в межах земельної ділянки частини іншої земельної ділянки; невідповідність меж земельної ділянки, вказаних у Державному реєстрі земель, її дійсним межам; невідповідність площі земельної ділянки, вказаної у Державному реєстрі земель, її дійсній площі у зв`язку із зміною методів підрахунку (округлення); присвоєння декільком земельним ділянкам однакових кадастрових номерів), такі помилки за згодою власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності можуть бути виправлені на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) або за матеріалами інвентаризації земель.

Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051, в розділі "Виправлення помилок, допущених під час ведення Державного земельного кадастру" передбачені види помилок та шляхи їх виправлення. Помилками, допущеними під час ведення Державного земельного кадастру є: 1) технічна помилка (описка, друкарська, граматична, арифметична чи інша помилка), допущена органом, що здійснює ведення Державного земельного кадастру; 2) технічна помилка (описка, друкарська, граматична, арифметична чи інша помилка), допущена не з вини органу, що здійснює ведення Державного земельного кадастру (в тому числі технічна помилка у документах, на підставі яких внесені відомості до Державного земельного кадастру); 3) помилка, допущена у відомостях Державного земельного кадастру внаслідок помилки у документації із землеустрою та оцінки земель щодо визначення характеристик об`єктів Державного земельного кадастру в натурі (на місцевості) із порушенням (зміною) їх значень внутрішніх кутів та мір ліній між поворотними точками меж земельних ділянок та/або площі (в тому числі виявлена під час або після перенесення інформації про земельні ділянки з державного реєстру земель та відомостей про земельні ділянки та інші об`єкти Державного земельного кадастру, що містяться в документації із землеустрою та оцінки земель, затвердженій та переданій до 01 січня 2013 року до Державного фонду документації із землеустрою); 4) помилка, допущена у відомостях Державного земельного кадастру, внесених до нього з інших кадастрів та інформаційних систем у порядку інформаційної взаємодії; 5) технічна помилка, допущена у відомостях Державного земельного кадастру внаслідок перенесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельну ділянку, яка не була зареєстрована в державному реєстрі земель; 6) помилка, допущена у відомостях Державного земельного кадастру під час державної реєстрації земельної ділянки; 7) помилка у застосуванні систем координат земельних ділянок (в тому числі помилка, що виникає під час перерахунку із однієї системи координат в іншу), які були сформовані до 01 січня 2013 та відомості про які були перенесені до Державного земельного кадастру, та помилка у відомостях щодо місця розташування земельних ділянок (зміщення, розворот, віддзеркалювання) з урахуванням суміжних землеволодінь та землекористувань.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 не вказувала про те, що ОСОБА_2 чинить їй перешкоди у користуванні стежкою, а вказувала лише про конфлікт з батьком відповідача і не надавала доказів на підтвердження цього. Стежка існує в незмінному вигляді на час розгляду справи і позивачка нею користується, що не зеперечувалось сторонами.

Відповідно до частини тринадцятої статті 79-1 ЗК України та частини десятої статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації.

Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Частиною третьою статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Таким чином, враховуючи те, що ОСОБА_1 не надано суду належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що її право порушено, та відповідачем чиняться перешкоди у користуванні проходом (стежкою), колегія суддів погоджується зі висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

При цьому колегією суддів також враховано, що позивачем не доведено під час розгляду справи, що дії відповідача щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) були здійснені з порушенням вимог законодавства, а отже у реєстратора були відсутні підстави для внесення відповідних змін.

Крім того, з описової частини висновку судової земельно-технічної експертизи від 24 листопада 2021 року вбачається, що межі земельних ділянок з кадастровими номерами6821885600:01:005:0007 та 6821885600:01:005:0008 станом на 19 травня 2016 року, тобто при первісній реєстрації в ДЗК, не відповідали фактичному користуванню, накладались на землі загального користування та на землі приватної власності.

При цьому встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

У касаційній скарзі заявник посилається на те, що судами обох інстанцій їй було відмовлено у задоволенні клопотання про призначення комплексної з питань землеустрою та земельно-технічної експертизи.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 16 вересня 2020 року представником ОСОБА_1 подано до суду клопотання про призначення земельно-технічної експертизи (т. 1, а. с. 192-196).

Ухвалою Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 16 вересня 2020 року клопотання представника позивача задоволено, призначено по справі земельну-технічну експертизу.

Ухвалою місцевого суду від 10 грудня 2020 року клопотання судового експерта про погодження термінів виконання експертизи на надання додаткових матеріалів, необхідних для проведення судової земельно-технічної експертизи, задоволено.

У грудні 2021 року висновок експерта від 24 листопада 2021 року надійшов до місцевого суду.

У вересні 2022 року представник позивача звернувся до суду із клопотанням про призначення комплексної з питань землеустрою та земельно-технічну експертизу.

Ухвалою Дунаєвського районного суду від 09 вересня 2022 року у задоволенні клопотання представника позивача відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні клопотання місцевий суд виходив із того, що із поданого представником позивача клопотання вбачається, що останній не погоджується із висновком попередньої експертизи, тобто фактично просить призначити повторну або додаткову експертизу, що регулюється положеннями статті 113 ЦПК України.

Разом із тим, у клопотання представник позивача не ставив питання про призначення повторної чи додаткової судової земельно-технічної експертизи, а звертається в порядку статті 103 ЦПК України, тобто як первинного експертного дослідження.

Крім того, судом зазначено, що представник позивача не навів аргументів, якими він обґрунтовував неможливість подання вказаного клопотання під час підготовчого засідання.

Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 22 лютого 2023 року відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про призначення судової комплексної з питань землеустрою та земельно-технічної експертизи.

Відмовляючи у задоволенні клопотання, суд апеляційної інстанції, серед іншого послався на положення статті 367 ЦПК України, та вказав, що у місцевому суді клопотання вирішено відповідно до вимог ЦПК України (1618-15) .

З урахуванням викладеного, колегія суддів відхиляє вказані доводи касаційної скарги, оскільки під час вирішення питання щодо заявлених клопотань суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення у відповідності до вимог ЦПК України (1618-15) , доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).