розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку "Укргазбанк" на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 14 лютого 2023 року у складі судді Лісовської О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 07 червня 2023 року у складі колегії суддів: Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.,

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У липні 2022 року Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк "Укргазбанк" (далі - ПАТ АБ "Укргазбанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1

та ОСОБА_2, в інтересах якої діє ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, Деснянська районна в м. Києві державна адміністрація, про виселення без надання іншого жилого приміщення.

Позов обґрунтовано тим, що 12 липня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством Акціонерним банком "Укргазбанк" (далі - ВАТ АБ "Укргазбанк"), правонаступником якого є ПАТ АБ "Укргазбанк", та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 204-ф/07, належне виконання якого забезпечено договором іпотеки від 12 липня 2007 року, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .

У зв`язку із неналежним виконанням зобов`язань за кредитним договором виникла заборгованість у розмірі 128 479,46 доларів США та 47 069,05 грн, яка рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2009 року у справі

№ 2-3206/2009 стягнена й звернено стягнення на предмет іпотеки.

Під час виконавчого провадження та відповідно до інформації з витягу із Реєстру територіальних громад м. Києва встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1, зареєстровано: 18 лютого 2003 року - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 ; 17 червня 2008 року - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 ; 24 квітня 2016 року - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3 ; 08 травня 2019 року - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 26 березня 2014 року у справі

№ 754/11803/13 виселено ОСОБА_4 із неповнолітньою дочкою ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_7 із квартири

За умовами договору іпотеки право іпотекодавця на реєстрацію у предметі іпотеки інших осіб можливе лише при отриманні від іпотекодержателя письмової згоди

на це (пункт 3.4.3 договору іпотеки).

Посилаючись на те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були зареєстровані

у житловому приміщенні, що є предметом іпотеки, з порушенням норм законодавства, банк вважав, що вони не мають права на користування цією квартирою.

Із урахуванням цих обставин, банк просив виселити ОСОБА_1 та малолітню ОСОБА_2 із квартири

АДРЕСА_1, та зняти з реєстрації за адресою іпотечної квартири.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 14 лютого 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 07 червня

2023 року, відмовлено у задоволенні позову.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовано недоведеністю позивачем порушення його прав внаслідок реєстрації відповідачів, членів сім`ї іпотекодавця,

у спірній квартирі. Сама по собі відсутність отримання від іпотекодержателя письмової згоди на реєстрацію осіб у предметі іпотеки не є підставою для виселення осіб, зокрема неповнолітньої дитини, із житлового приміщення.

Водночас, оскільки спірна квартира набута ОСОБА_8 у власність не за рахунок кредитних коштів, відповідачі зареєстровані та проживають у спірній квартирі, іншого житла не мають, а банк, звернувшись з позовом про виселення відповідачів зі спірної квартири, не вказав у позовній заяві іншого постійного житлового приміщення, яке відповідно до вимог частини другої статті 109 ЖК УРСР має бути надане особам одночасно з їх виселення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вважав, що підстави для задоволення позову відсутні.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У липні 2023 року ПАТ АБ "Укргазбанк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 14 лютого

2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 червня 2023 року,

в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

У касаційній скарзі заявник зазначає, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі

№ 570/3689/16-ц та постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 березня

2023 року у справі № 361/4481/19.

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Встановлені судами обставини

12 липня 2007 року між ВАТ АБ "Укргазбанк" та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 204-ф/07, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_4 кредит у розмірі 120 000,00 доларів США строком до

11 липня 2019 року, зі сплатою процентів за користування кредитом, виходячи із 12,5 % річних.

Пунктом 2.1 кредитного договору передбачено, що на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором передається трикімнатна квартира

12 липня 2007 року між ВАТ АБ "Укргазбанк" та ОСОБА_4

з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, укладено договір іпотеки без оформлення заставної, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І. О., реєстровий № 1579.

Згідно з пунктом 2.1 договору іпотеки, предметом іпотеки є нерухоме майно - квартира АДРЕСА_1, що складається з трьох житлових кімнат, жилою площею 44,00 кв. м, загальною - 78,00 кв. м. Вказана квартира належала на праві власності позичальниці ще до укладання нею кредитного договору.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2009 року

у справі № 2-3206/2009 стягнуто з ОСОБА_4 на користь

ПАТ АБ "Укргазбанк" загальну суму заборгованості за кредитним договором

у розмірі 128 479,46 доларів США та 47 069,05 грн. Звернено стягнення на предмет іпотеки - трикімнатну квартиру

АДРЕСА_1, яка належить на праві власності

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 20 січня 2014 року у справі № 754/11803/13 відмовлено у задоволенні позову ПАТ АБ "Укргазбанк" до

ОСОБА_8, яка діє у своїх інтересах та інтересах неповнолітньої

ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_7, треті особи: Служба у справах дітей Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації, Відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Деснянського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ в м. Києві, Відділ державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції

у м. Києві, про виселення мешканців зі зняттям їх з реєстраційного обліку.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 26 березня 2014 року у справі

№ 754/11803/13 апеляційну скаргу ПАТ АБ "Укргазбанк" задоволено частково. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 20 січня 2014 року скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про виселення та ухвалено в цій частині нове рішення, яким виселено ОСОБА_8 разом із неповнолітньої дочкою ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_7 із квартири АДРЕСА_1 .

12 жовтня 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Телявським А. М. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження

№ 6328481 з примусового виконання виконавчого листа № 2-3206/09, виданого

30 листопада 2009 року Деснянським районним судом міста Києва, про стягнення

з ОСОБА_8 на користь ПАТ АБ "Укргазбанк" загальної суми боргу в розмірі 128 479,46 доларів США та 47 069,05 грн і звернення стягнення на предмет іпотеки: трикімнатну квартиру

АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_4 .

Станом на 22 жовтня 2020 року в квартирі АДРЕСА_1, зареєстровані: з 18 лютого 2003 року - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 ; з 17 червня 2008 року - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 (яка виселена рішенням у справі № 754/11803/13); з 24 квітня 2016 року - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3 ; з 08 травня 2019 року - малолітня ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Згідно із висновком Служби у справах дітей та сім`ї Деснянської районної

в м. Києві державної адміністрації щодо розв`язання спору про виселення без надання іншого жилого приміщення від 05 грудня 2022 року, батьками малолітньої ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, є ОСОБА_9 та

ОСОБА_3, які перебувають у шлюбі між собою.

Відповідно до інформації з витягу із Реєстру територіальної громади міста Києва від 08 листопада 2022 у квартирі

АДРЕСА_1, зареєстровані ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Власником вказаної квартири є ОСОБА_4, що підтверджується договором купівлі-продажу.

За вказаною адресою спеціалістом Служби у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації проведено обстеження житлово-побутових умов проживання та з`ясовано, що фактично у квартирі АДРЕСА_1, проживають ОСОБА_3 (мати малолітньої ОСОБА_2 ), ОСОБА_9 (батько малолітньої), ОСОБА_2 (дитина), ОСОБА_4 (баба малолітньої) та ОСОБА_1 (чоловік баби малолітньої). Для малолітньої

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, створені всі належні умови для виховання, зростання та розвитку, у дитини наявна окрема кімната, спальне ліжко, іграшки та одяг відповідно до віку дитини.

Деснянська районна в м. Києві державна адміністрація, на яку покладені повноваження органу опіки та піклування, на підставі матеріалів справи та рішення комісії з питань захисту прав дитини (протокол від 17 листопада 2022 року № 20), діючи виключно в найкращих інтересах дитини, вважає, що задоволення позовних вимог ПАТ АБ "Укргазбанк" про виселення ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, законним представником якої є її мати ОСОБА_3, з квартири

АДРЕСА_1, без надання іншого жилого приміщення, є порушенням житлових прав малолітньої дитини.

25 березня 2021 року ПАТ АБ "Укргазбанк" на адресу ОСОБА_4 направляло вимогу про добровільне виселення та зняття з реєстраційного обліку, а саме: з квартири

АДРЕСА_1, зареєстрованих осіб протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги.

Станом на час звернення банку до суду першої інстанції з цим позовом зазначену вимогу не виконали відповідачі.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивачем недоведено порушення його прав внаслідок реєстрації відповідачів, членів сім`ї іпотекодавця, у спірній квартирі. Сама по собі відсутність отримання від іпотекодержателя письмової згоди на реєстрацію осіб у предметі іпотеки не є підставою для виселення осіб, зокрема неповнолітньої дитини, із житлового приміщення. Також зазначив, що спірна квартира набута ОСОБА_8 у власність не за рахунок кредитних коштів, відповідачі зареєстровані та проживають у спірній квартирі, іншого житла не мають, а банк, звернувшись з позовом про виселення відповідачів зі спірної квартири, не вказав у позовній заяві іншого постійного житлового приміщення, яке відповідно до вимог частини другої статті 109 ЖК УРСР має бути надане особам одночасно з їх виселення.

Верховний Суд не погоджується з такими висновками з огляду на таке.

Правове обґрунтування

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

На думку Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинне бути доступним

і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (пункт 39 рішення у справі "C. Г. та інші проти Болгарії" (C. G. and Others v. Bulgaria), заява № 1365/07; пункт 170 рішення у справі "Олександр Волков проти України", заява № 21722/11).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" (далі - Закон № 898-IV (898-15) ) (тут

і далі - у редакції, що діяла станом на час виникнення спірних правовідносин) іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Частиною першою статті 3 Закону № 898-IV визначено, що іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Згідно із частиною першою статті 12 Закону № 898-IV у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону № 898-IV у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Згідно із частиною першою статті 35 Закону № 898-IV у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 зазначеного Закону).

У частині третій статті 33 Закону № 898-IV визначено, що існують такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки:

- судовий (на підставі рішення суду);

- позасудовий (на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).

Сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно

з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 36 Закону № 898-IV).

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону № 898-IV).

Згідно із частиною третьою статті 36 Закону № 898-IV договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати:

- передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону;

- право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки (частина перша статті 37 Закону № 898-IV).

Звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом (частина перша статті 40 Закону № 898-IV).

Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення

у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду (частина друга статті 40 Закону № 898-IV).

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого житла,

а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ у справі "Маккенн проти Сполученого Королівства" від 13 травня 2008 року, "Кривіцька та Кривіцький проти України" від 02 грудня 2010 року).

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється "згідно із законом" та не може розглядатись як "необхідне в демократичному суспільстві".

Згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися "згідно із законом", воно повинне мати "легітимну мету" та бути "необхідним у демократичному суспільстві". Якраз "необхідність у демократичному суспільстві" і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути "відповідними і достатніми"; для такого втручання має бути "нагальна суспільна потреба", а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності - дотримання "справедливого балансу" між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Поняття "майно" в першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

У рішенні від 07 липня 2011 року у справі "Сєрков проти України" (заява

№ 39766/05), яке набуло статусу остаточного 07 жовтня 2011 року, ЄСПЛ зазначив, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом уведення в дію "законів".

Таким законом є стаття 109 ЖК УРСР, яка закріплює правило про неможливість виселення громадян без надання іншого житлового приміщення. Відповідно до частини першої зазначеної статті виселення із займаного житлового приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Аналізуючи статтю 109 ЖК УРСР, можна зробити висновок, що частина третя цієї статті деталізує порядок виселення осіб, які проживають у переданому в іпотеку житловому приміщенні після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на житло шляхом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін (у договірному порядку) без звернення до суду. У такому випадку після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передане

в іпотеку житло всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя добровільно звільнити приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк.

Якщо громадяни не звільняють житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

У цьому випадку частина третя статті 109 ЖК УРСР відсилає до частини другої цієї статті, у якій зазначається про необхідність надання громадянам, яких виселяють із житлових приміщень, іншого постійного житлового приміщення (за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на житлові приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку), із зазначенням такого постійного житлового приміщення в рішенні суду.

Тобто порядок звернення стягнення на предмет іпотеки (шляхом позасудового врегулювання чи в судовому порядку) не впливає на встановлені законом гарантії надання іншого житлового приміщення при вирішенні судом спору про виселення

з іпотечного майна, передбачені частиною другою статті 109 ЖК УРСР. Визначальним у цьому випадку є встановлення, за які кошти придбано іпотечне майно - за рахунок чи не за рахунок кредитних коштів.

Загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення, передбачене частиною другою статті 109

ЖК УРСР, стосується не тільки випадків виселення мешканців при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку, а й у разі виселення мешканців при зверненні стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, коли мешканці відмовляються добровільно звільняти житлове приміщення, тобто не досягнуто згоди щодо виселення між новим власником і попереднім власником чи наймачами житлового приміщення.

Згідно з вимогами частини третьої статті 9 Закону № 898-IV іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя, зокрема, відчужувати предмет іпотеки; передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.

Тобто вселення у житлове приміщення повинно відбуватися відповідно до вимог договору іпотеки та Закону № 898-IV (898-15) . Реєстрація місця проживання з порушеннями вимог закону та договору іпотеки у житлове приміщення, яке є предметом іпотеки, не може використовуватися учасниками цивільного обороту з метою уникнення звернення стягнення на предмет іпотеки та подальшого його продажу для погашення боргу.

Такі висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові

від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19 (провадження № 14-109цс22).

Верховний Суд підкреслює, що гарантії, передбачені частиною другою статті 109 ЖК України, у якій зазначається про необхідність надання громадянам, яких виселяють із житлових приміщень, іншого постійного житлового приміщення, поширюються на осіб, які правомірно вселились у спірне житло після укладення договору іпотеки, тобто зі згоди іпотекодержателя.

На осіб, які неправомірно вселились у житлове приміщення, яке є предметом іпотеки, та неправомірно зареєстрували своє місце проживання у такому житлі без згоди іпотекодержателя, не поширюються гарантії передбачені частиною другою статті 109 ЖК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суди, вирішуючи спір, виходили із того, що позивачем недоведено порушення його прав внаслідок реєстрації відповідачів, членів сім`ї іпотекодавця, у спірній квартирі, оскільки сама по собі відсутність отримання від іпотекодержателя письмової згоди на реєстрацію осіб у предметі іпотеки не є підставою для виселення осіб, зокрема неповнолітньої дитини, із житлового приміщення. Також зазначив, що спірна квартира набута ОСОБА_8 у власність не за рахунок кредитних коштів, відповідачі зареєстровані та проживають у спірній квартирі, іншого житла не мають, а банк, звернувшись з позовом про виселення відповідачів зі спірної квартири, не вказав у позовній заяві іншого постійного житлового приміщення, яке відповідно до вимог частини другої статті 109 ЖК УРСР має бути надане особам одночасно з їх виселення.

Водночас суди не врахували те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вселилася до квартири, яка є предметом іпотеки, після укладення договору іпотеки без згоди іпотекодержателя, тобто вселення зазначених осіб у спірну квартиру відбулося всупереч вимогам договору іпотеки та прямій забороні, що міститься у Законі № 898-IV (898-15) .

Реєстрація місця проживання чоловіка іпотекодавця - ОСОБА_1 та її онуки ОСОБА_2 у квартирі, яка є предметом іпотеки, проведена з порушеннями вимог закону та договору іпотеки і не може використовуватися учасниками цивільного обороту з метою уникнення звернення стягнення на предмет іпотеки та подальшого його продажу для погашення боргу.

З урахуванням викладеного наявні обґрунтовані підстави для задоволення позову та виселення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 із квартири

АДРЕСА_1, та скасування реєстрації їх місця проживання за цією адресою, оскільки це створює перешкоди для іпотекодержателя для задоволення його вимог за рахунок предмета іпотеки.

Оскільки ОСОБА_2 та ОСОБА_1 вселились у спірне житлове приміщення без згоди іпотекодавця, тому у суду відсутні підстави для оцінки на предмет співмірності втручання у їх права, які набуті внаслідок протиправних дій.

Враховуючи, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору по суті, оскаржувані судові рішення не відповідають правовим висновкам, викладеним

у постановіВеликої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню

з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України (2755-17) та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" доповнено розділ VI "Прикінцеві положення" Закону № 898-IV (898-15) пунктом 5-2, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування щодо нерухомого майна (нерухомості), що належить фізичним особам та перебуває

в іпотеці за споживчими кредитами, зупиняється дія статті 37 (у частині реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки), статті 38 (у частині реалізації права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки),

статті 40 (у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об`єкти), статей 41, 47 (у частині реалізації предмета іпотеки на електронних торгах) цього Закону.

Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" затверджено відповідний Указ Президента України від 24 лютого 2022 року

№ 64/2022, яким у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому законами України строк дії воєнного стану

в Україні продовжувався, він діє і дотепер.

Оскільки на сьогодні в Україні триває воєнний стан, тому виконання цієї постанови в частині виселення відповідачів підлягає зупиненню на період дії в Україні воєнного стану та на тридцятиденний строк після його припинення або скасування.

За змістом частин першої та третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення

у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Розподіл судових витрат

Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частинами першою та другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційна скарга ПАТ АБ "Укргазбанк" підлягає задоволенню,то

з ОСОБА_1 та ОСОБА_3, яка діє в інтересах ОСОБА_2, підлягає стягненню судовий збір, сплачений банком за подання позову у розмірі -

4 962,00 грн, за подання апеляційної скарги - 7 443,00 грн, за перегляд справи

у касаційному порядку - 9 924,00 грн, а всього - 22 329,00 грн.

Керуючись статтями 141, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку "Укргазбанк" задовольнити.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 14 лютого 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 червня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку "Укргазбанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, в інтересах якої діє ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, Деснянська районна в м. Києві державна адміністрація, про виселення без надання іншого житлового приміщення задовольнити.

Виселити ОСОБА_1, ОСОБА_2, в інтересах якої діє ОСОБА_3, із квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення та скасувати реєстрацію їх місця проживання.

Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_3, яка діє

в інтересах ОСОБА_2, на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку "Укргазбанк" (місцезнаходження: вулиця Єреванська, 1, місто Київ, 03087, ЄДРПОУ: 23697280) 11 164,50 грн з кожного на відшкодування судових витрат.