розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 31 жовтня 2022 року в складі судді Семенцової Л. М. та постанову Житомирського апеляційного суду від 13 березня 2023 року в складі колегії суддів: Коломієць О. С., Талько О. Б., Шевчук А. М.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про зміну місця проживання малолітніх дітей та припинення стягнення аліментів.

В обґрунтування позову вказав, що з квітня 2009 року до жовтня 2017 року перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2, від якого мають двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 12 жовтня 2017 року шлюб між ними був розірваний, місце проживання дітей визначено з матір`ю. Між сторонами існують напружені відносини, відповідачка перешкоджає йому в реалізації батьківських прав щодо виховання дітей. Діти проживали з відповідачкою та її співмешканцем, однак через постійні сварки в сім`ї, прискіпливе ставлення вітчима та відсутність захисту з боку матері, старша дочка ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 переїхала жити до нього, а з 01 жовтня 2021 року до нього також переїхала жити й молодша дочка ОСОБА_4 . Причиною стало те, що 18 вересня 2021 року вітчим ОСОБА_5 застосував насильство відносно ОСОБА_3, спричинивши їй тілесні ушкодження.

На даний час діти проживають разом з ним у двокімнатній квартирі за адресою: АДРЕСА_1, де створені належні умови для проживання, навчання та розвитку дітей, діти мають окремі місця для сну, занять. Він повністю опікується дітьми, бере участь у шкільному житті, несе витрати на шкільні та інші потреби, харчування, оплачує гуртки та позакласні додаткові заняття. Він добросовісно виконує батьківські обов`язки, створив спокійні та стійкі умови для проживання своїх дітей, які проживають в атмосфері любові, турботи, захисту, забезпечив усім необхідним. Він є приватним підприємцем, отримує достатній дохід для утримання дітей. Намірів перешкоджати участі матері у вихованні дітей він не має.

Водночас він сплачує аліменти на утримання неповнолітніх дітей відповідно до судового наказу Богунського районного суду м. Житомира у справі № 295/9670/20, заборгованості зі сплати аліментів немає. Не дивлячись на те, що діти проживають разом із відповідачкою, проте знаходяться на його утриманні, ОСОБА_2 отримує аліменти та використовує їх на свої потреби.

З огляду на зазначене позивач просив визначити місце проживання неповнолітніх дітей: дочки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, та дочки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, за його місцем проживання та припинити стягнення з нього аліментів на утримання дітей за судовим наказом, виданим Богунським районним судом міста Житомира 28 серпня 2020 року в справі № 295/9670/20, з 01 вересня 2021 року на ОСОБА_3 та з 01 жовтня 2021 року на ОСОБА_4 .

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 31 жовтня 2022 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 13 березня 2023 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Визначено місце проживання малолітніх дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, за місцем проживання їх батька ОСОБА_1 .

Припинено стягнення аліментів зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 за судовим наказом Богунського районного суду м. Житомира від 28 серпня 2020 року у справі № 295/9670/20, з 01 вересня 2021 року на утримання малолітньої дочки ОСОБА_3 та з 01 жовтня 2021 року на утримання малолітньої дочки ОСОБА_4 .

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, керувався тим, що на даний час проживання малолітніх дітей з батьком відповідає їх інтересам та бажанню, позитивно сприятиме їх розвитку. Урахувавши конкретні обставини спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що думка дітей щодо їх бажання проживати з батьком у контексті цієї справи є досить переконливою, незважаючи на вік дітей та з урахуванням нетривалого часу проживання з батьком і періодичного спілкування з матір`ю. Водночас суд констатував, що визначення місця проживання малолітніх дітей з батьком не позбавляє відповідачку можливості любити своїх дітей, піклуватися про них, брати участь у їх вихованні та фізичному і духовному розвитку.

Також суди дійшли висновків про обґрунтованість позовних вимог про припинення стягнення аліментів з позивача, оскільки з 01 вересня 2021 року малолітня ОСОБА_3, а з 01 жовтня 2021 року і малолітня ОСОБА_4 проживають разом з батьком, а матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували надання відповідачем матеріальної допомоги на утримання дітей.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

У квітні 2023 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просила їх скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року справа № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18), у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2019 року справа № 154/1554/17-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач погасив заборгованість зі сплати аліментів лише з метою виїзду за кордон. Старша дочка переїхала жити до батька через конфлікт із вітчимом, а молодша - у зв'язку із кращим ніж у матері матеріальним забезпеченням батька. Після того як діти почали проживати із батьком, усі кошти, які він сплачував як аліменти на утримання дітей, відповідач повертала на його ім`я поштовими переказами. Позивач вивіз дітей за кордон та надає можливість відповідачу спілкуватися з ними лише в онлайн режимі. Відповідач погодилась би із судовими рішення, якими визначено місце проживання дітей із батьком, за умови їх проживання в Україні. Своїми діями позивач фактично розлучив дітей із матір`ю, позбавивши їх права на спілкування та турботу з боку матері.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З квітня 2009 року до жовтня 2017 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 12 жовтня 2017 року в справі № 295/9911/17 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. Неповнолітніх дітей залишено на подальше проживання при матері.

Судовим наказом Богунського районного суду м. Житомира від 28 серпня 2020 року стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/3 частини усіх видів заробітку (доходу) боржника, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, починаючи з 13 серпня 2020 року та до досягнення дітьми повноліття.

06 жовтня 2021 року було відкрито кримінальне провадження № 12021065410000250 за фактом нанесення ОСОБА_5 (чоловік ОСОБА_2 ) ІНФОРМАЦІЯ_3 тілесних ушкоджень ОСОБА_3, 2009 року народження.

Із консультаційного висновку спеціаліста КНП "Житомирська обласна дитяча клінічна лікарня Житомирської обласної ради" № 7699 від 19 вересня 2021 року вбачається, що ОСОБА_3 встановлений діагноз - забій м`яких тканин в ділянці правового променево-зап`ястного суглобу.

Згідно із відповіддю ПП "Житлово-будівельна компанія №2/1" від 09 листопада 2021 року та довідок Управління ведення реєстру територіальної громади ЖМР про реєстрацію місця проживання особи від 13 серпня 2020 року, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстровані у квартирі АДРЕСА_2 .

Відповідно до акту обстеження умов проживання від 01 листопада 2021 року орендованої ОСОБА_1 квартири за адресою: АДРЕСА_3, заначено, що у квартирі створені усі належні умови для проживання, навчання та розвитку дітей.

Станом на 09 листопада 2021 року заборгованість по сплаті аліментів ОСОБА_1 на підставі судового наказу № 295/9670/20 відсутня.

У висновку виконавчого комітету Житомирської міської ради як органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4, який затверджений рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради від 21 вересня 2022 року № 766, зазначено про доцільність визначення місця проживання дітей разом із батьком ОСОБА_1 .

У квітні 2022 року ОСОБА_6 вивіз дітей до Канади, де орендував житловий будинок на період з 01 травня 2022 року до 30 квітня 2023 року. ОСОБА_4 та ОСОБА_3 відвідують школу Св. Марка у м. Саскатун, Канада.

У судовому засіданні під час апеляційного розгляду справи була заслухана думка малолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_3 щодо визначення їх місця проживання. Обидві виявили бажання продовжити проживання разом із своїм батьком ОСОБА_1 .

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України "Про охорону дитинства").

Згідно зі статтею 12 Закону України "Про охорону дитинства" на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ (789-12) (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі "М. С. проти України", заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76).

У § 54 рішення Європейського суду з прав людини "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь- кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

У справі, що переглядається, встановлено, що з жовтня 2017 року діти проживали разом зі своєю матір'ю ОСОБА_2, проте після заподіяння співмешканцем останньої тілесних ушкоджень малолітній дитині ОСОБА_3 у вересні 2021 року переїхали жити до свого батька ОСОБА_1 . У квітні 2022 року ОСОБА_1 разом із дітьми переїхали жити до Канади, де інтегрувались у соціальне життя, діти почали відвідувати школу.

Виходячи із обставин цієї справи, враховуючи, що висновком виконавчого комітету Житомирської міської ради як органу опіки та піклування зазначено про доцільність визначення місця проживання дітей разом із батьком ОСОБА_1 та враховано відсутність доказів неналежного виконання останнім батьківських обов`язків чи аморальної поведінки, які унеможливлюють виховання та утримання ним дітей, суд касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про зміну місця проживання дітей, дотримавшись норм матеріального і процесуального права.

При цьому визначення місця проживання дітей з батьком не впливатиме на їх взаємовідносини з матір`ю, оскільки визначення місця проживання дитини з одним із батьків не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов`язків.

Матір дитини, яка безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку дітей, має право та обов`язок піклуватися про здоров`я дітей, стан їх розвитку, незалежно від того, з ким діти будуть проживати.

Відомостей про те, що існували які-небуть протиріччя або складності у спілкуванні дітей з матір`ю у період їх проживання з батьком матеріали справи не містять.

Діти тривалий час проживали у тісному контакті з матір`ю та її співмешканцем ОСОБА_5, який під час спільного проживання із дітьми вчинив фізичне насильство відносно однієї з них, тому ці обставини очевидно вплинули на думку ОСОБА_3 щодо місця проживання разом із батьком, а також ОСОБА_4, у якої існує тісний психологічний зв`язок із сестрою.

З урахуванням викладеного колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги ОСОБА_2 та посилання на відповідні висновки Верховного Суду, що саме лише висловлене дитиною бажання проживати з батьком не може бути безумовною підставою для відповідного визначення місця проживання дитини, оскільки висновок про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 суди зробили на підставі оцінки зібраних у справі доказів в їх сукупності.

Судами не встановлено обставин, які б могли достовірно свідчити, що зміна місця проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 загрожує дітям психологічно або фізично чи призведе до негативних для дітей наслідків, створить для них нестерпні умови.

Колегія суддів вважає, що вказані обставини свідчать про те, що проживання дітей в сім`ї з батьком відповідає найкращим інтересам малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Крім того, колегія суддів наголошує, що дитина є суб`єктом права і незважаючи на вікову категорію, неповну цивільну дієздатність, має певний обсяг прав. Одними з основних її прав є право висловлювати свою думку та право на врахування думки щодо питань, які стосуються її життя.

Так, відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору, зокрема, щодо її місця проживання.

Таким чином, з досягненням віку десяти років у дитини з`являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у визначенні місця проживання.

Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.

Про необхідність заслуховування думки дітей, які досягли певного віку, та її врахування при вирішенні спорів про відібрання дітей зазначено, зокрема, у рішенні ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року "Савіни проти України" (заява 39948/06). У параграфі 59 цього рішення вказано, що суд також зауважує, що на жодному етапі провадження у справі судді не заслуховували дітей.

З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.

Колегія суддів враховує, що під час апеляційного розгляду справи була заслухана думка малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 щодо визначення їх місця проживання. Обидві виявили бажання продовжити проживання разом із своїм батьком ОСОБА_1 .

Разом із тим колегія суддів враховує позицію матері дітей - відповідача ОСОБА_2, висловлену нею зокрема у касаційній скарзі, про те, що вона в принципі погоджується із судовими рішеннями, якими визначено місце проживання дітей із батьком, проте вважає, що місце проживання дітей має бути саме в Україні, а не у Канаді, де на час розгляду справи проживають діти із батьком.

Колегія суддів вважає, що тимчасове проживання дітей за кордоном, з огляду на військовий стан в України, не суперечить інтересам дітей, сприятиме розширенню їхнього світогляду, добре позначиться на духовному та інтелектуальному розвитку.

Окрім того, Верховний Суд наголошує, що першочергова увага повинна приділятися не інтересам батьків, а саме інтересам дітей.

Аргументи касаційної скарги дають підстави для висновку, що матір заперечує проти тимчасового перебування дітей за кордоном, посилаючись на обмеження її прав у спілкуванні з дітьми, а не інтереси дітей.

Колегія суддів погоджується з судами попередніх інстанцій, що враховуючи вік дітей, психологічний стан та особливості фізичного розвитку, права та інтереси на гармонійний розвиток та належне виховання, а також дотримуючись балансу між інтересами дітей, правами батьків на виховання дітей і обов`язком батьків діяти в їх інтересах, найкращим інтересам буде відповідати визначення місця проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 разом із батьком ОСОБА_1 .

При цьому колегія суддів, враховуючи правову позицію Верховного Суду, сформульовану в Постанові від 23 березня 2023 року у справі № 759/4616/19-ц (провадження № 61-8244св22), вважає за необхідно зазначити, що здебільшого потреба у втручанні держави шляхом вирішення судами спорів між батьками щодо визначення місце проживання дітей або участі одного з батьків у їх вихованні зумовлена поведінкою самих батьків та їх небажанні віднайти порозуміння між собою в позасудовому порядку в найкращих інтересах дітей.

Правосуддя у справах про піклування про дитину завжди супроводжується гостроемоційними і мінливими стосунками між батьками, отже, остаточність судового рішення у цій категорії справ є завжди тимчасовою і часто нетривалою. Правосуддя не в змозі регулювати та встановлювати сталі людські стосунки.

Крім того, з урахуванням вікових змін дітей, їх розвитку та потреб кожний із батьків не позбавлений права піднімати у майбутньому питання щодо зміни місця проживання дитини з урахуванням обставин, що матимуть істотне значення.

Оцінюючи доводи ОСОБА_4 про наявність перешкод у спілкуванні із дітьми, колегія суддів зауважує, що ці аргументи можуть бути предметом оцінки суду у справі за позовом про визначення порядку спілкування із дітьми або усунення перешкод у спілкуванні з ними, тоді як предметом цієї справи є саме визначення місця проживання дітей з одним із батьків.

Питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що для дітей розлучення батьків - це завжди тяжке психологічне навантаження, пов`язане, зокрема, з кардинальними змінами в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо.

Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Однак найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти шлюб, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.

Таким чином, при вирішенні таких спорів доцільно та правильно керуватися виключно інтересами дитини, судам передусім потрібно впевнитися, що саме той з батьків, на чию користь буде прийнято рішення, створить для дитини належні умови для її морального, духовного та фізичного розвитку.

Виходячи із обставин цієї справи, враховуючи, що батьки не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дітей та забезпечити доброзичливе спілкування дітей з обома батьками, за відсутності доказів на підтвердження того, що визначене судами місце проживання з батьком поставить дітей під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди, бажання дітей проживати з батьком, суд касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли висновку про визначення місця проживання малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 із батьком, дотримавшись норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів відхиляє як безпідставні посилання відповідача на порушення судами положень Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року щодо заборони розлучення дитини з матір`ю.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) визначено, що під забороною розлучення дитини з матір`ю в контексті Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року слід розуміти не обов`язковість спільного проживання матері та дитини, а право на їх спілкування, турботу з боку матері та забезпечення з боку обох батьків, у тому числі й матері, прав та інтересів дитини, передбачених цією Декларацією та Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року.

Установивши, що з 01 вересня 2021 року малолітня ОСОБА_3, а з 01 жовтня 2021 року і малолітня ОСОБА_4 проживають разом з батьком, який продовжує сплачувати аліменти на утримання дітей відповідно до судового наказу Богунського районного суду м. Житомира у справі № 295/9670/20, суди також дійшли підставних висновків про обґрунтованість позовних вимог щодо припинення стягнення аліментів з позивача.

Таким чином, доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права щодо суті спору, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення ("Серявін та інші проти України", № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суди попередніх інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, оскаржувані судові рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.