Постанова

Іменем України

27 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 759/11460/20

провадження № 61-6784св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Карпенко С. О., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Каченюк Олег Ігорович, на постанову Київського апеляційного суду від 10 квітня 2023 року у складі колегії суддів Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф., Нежури В. А.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про визнання заповіту недійсним,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати заповіт від 18 вересня 2019 року, посвідчений приватним нотаріусом Киїського міського нотаріального округу Неліним С. О., недійсним.

Позовну заяву мотивував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько - ОСОБА_4, після смерті якого залишилось спадкове майно, а саме, квартира АДРЕСА_1 . Позивач є спадкоємцем першої черги за законом. Після звернення до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, йому стало відомо про існування заповіту від 18 вересня 2019 року, складеного у спірній квартирі, відповідно до умов якого ОСОБА_4 заповів спадкове майно ОСОБА_2 .

Позивач вважав, що вказаний заповіт складено в момент, коли батько не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, волевиявлення спадкодавця щодо майна не було вільним та не відповідало його волі, порушено вимоги щодо форми та порядку посвідчення заповіту. Упродовж останніх 11 місяців життя батька, догляд за ним здійснювала тітка ОСОБА_2, яка періодично відвідувала його, приносила їжу, так як позивач перебував за кордоном. Під час спілкування позивача з батьком в останній день його життя він повідомив, що з вересня 2019 року у нього погіршився стан здоров`я та самопочуття, виникли різні болі в животі, нудота, блювання, слабкість, мав тривожний та безпорадний стан, який пояснював неякісною їжею, яку приносила ОСОБА_2 . При цьому відповідач за медичною допомогою для покращення стану спадкодавця не зверталась. Перед смертю батько повідомляв, що квартира належатиме позивачу, жодні заповіти на спадкове майно він не підписував та не оформляв. Крім того, на момент смерті спадкодавцю не належала повністю спірна квартира. Майно на праві власності належало трьом особам, які померли раніше і право власності на спадкове майно після їх смерті не було оформлено відповідно до вимог закону.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Святошинський районний суд м. Києва рішенням від 27 квітня 2021 року у задоволенні позову відмовив.

Рішення суду мотивоване тим, що суду не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт того, що на момент складання заповіту від 18 вересня 2019 року спадкодавець ОСОБА_4 перебував у стані, коли він не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Відповідної експертизи стороною позивача надано не було, також клопотання про її призначення позивачем та його представником не заявлялось. Окрім того, судом не встановлено, що при складанні заповіту були порушені вимоги діючого законодавства, а також здійснення відповідачем неналежного догляду за спадкодавцем.

Київський апеляційний суд постановою від 10 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, подану представником - ОСОБА_5, задовольнив.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 27 квітня 2021 року скасував та ухвалив нове, яким позов задовольнив.

Визнав недійсним заповіт спадкодавця ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, посвідчений 18 вересня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Неліним С. О. на ім`я ОСОБА_2 (спадкова справа № 39/2019 (№ 65298836)).

Апеляційний суд виходив з того, що матеріали справи містять належні та допустимі докази порушення вимог чинного законодавства при посвідченні заповіту та враховуючи висновок судово-психіатричного експерта від 06 лютого 2023 року № 99, позивачем доведено, що ОСОБА_4 не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на момент підписання заповіту.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2023 року ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Каченюк О. І., подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 10 квітня 2023 року, в якій просить оскаржене судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

Заявник вказує, що апеляційний суд не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 17 травня 2022 року у справі № 208/9102/15-ц, від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц, Верховного Суду України від 28 вересня 2016 року у справі № 6-1531цс16, від 17 вересня 2014 року у справі № 6-131цс14, від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12. Крім того, суд необґрунтовано відхилив клопотання заявника про призначення повторної посмертної судово-психіатричної експертизи, виклик експертів, витребування медичної документації.

Крім того, касаційна скарга обґрунтована тим, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що ОСОБА_4 перебував на обліку в психоневрологічному диспансері чи на обліку у лікаря психіатра, в тому числі знаходження його на стаціонарному лікуванні у психіатричний лікарні з приводу поведінкових розладів внаслідок вживання алкоголю. Отже, жодним чином не підтверджено те, що ОСОБА_4 на момент посвідчення заповіту перебував у такому стані, коли не міг усвідомлювати значення своїх дій. Факт абсолютної неспроможності ОСОБА_4 не доведено.

Також, висновок судово-психіатричного експерта у цій справі є необґрунтованим та таким, що суперечить іншим матеріалам справи. Висновок експерта ґрунтується на припущеннях, без аналізу медичної документації. Експерти зробили свій висновок на підставі думки та слів не експертів. При цьому, у висновку експерта не зазначено з якого часу у ОСОБА_4 виникло захворювання.

Відзив на касаційну скаргу

У червні 2023 року ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Горбовий В. А., подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Вказує, що зазначена відповідачем у касаційній скарзі судова практика була сформована за інших обставин та підстав, не в подібних правовідносинах, а тому касаційне провадження підлягає закриттю відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України.

Разом з тим, апеляційний суд під час перегляду справи оцінив належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 18 травня 2023 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Святошинського районного суду м. Києва.

Справа № 759/11460/20 надійшла до Верховного Суду 12 червня 2023 року.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 31 серпня 2023 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4, батько позивача.

Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання від 24 грудня 2019 року, ОСОБА_4 був зареєстрованим за адресою: кв. АДРЕСА_1 .

24 грудня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Неліним С. О. здійснено реєстрацію спадкової справи, спадкодавцем за яким є ОСОБА_4, номер у спадковому реєстрі 65298836.

З матеріалів спадкової справи № 39/2019 після померлого вбачається, що із заявою про прийняття спадщини звернулись: ОСОБА_2 (заява від 24 грудня 2019 року), ОСОБА_1 (заява від 26 грудня 2019 року) (т. 1 а. с. 114-155).

За життя ОСОБА_4 склав заповіт від 18 вересня 2019 року, яким заповів все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що буде належати на день смерті і на що матиме право, ОСОБА_2 . Заповіт посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Неліним С. О., зареєстрований в реєстрі за № 1448 (т. 1 а. с. 133).

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 1994 року, інформаційної довідки від 24 червня 2020 року, квартира АДРЕСА_1 на праві власності належить в рівних долях ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_7 (т. 1 а. с. 30, 144).

Крім того, в ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції, встановлено, що ухвалою Київського апеляційного суду від 04 жовтня 2021 року клопотання ОСОБА_1 про призначення посмертної комісійної судової психолого-психіатричної експертизи задоволено частково. Призначено по справі посмертну судову психіатричну експертизу, на вирішення якої поставлено питання: Чи міг ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, повною мірою вільно та усвідомлено приймати рішення та реалізовувати їх своїми діями, розуміти значення своїх дій та керувати ними на момент підписання (посвідчення) заповіту від 18 вересня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Неліним С. О. на ім`я ОСОБА_2 .? Проведення експертизи доручено експертам Державної установи "Науково-дослідний інститут психіатрії Міністерства охорони здоров`я України". Провадження в справі зупинено на час проведення експертизи.

Зі змісту висновку судово-психіатричного експерта від 06 лютого 2023 року № 99 вбачається, що "З аналізу показів свідків експерти прийшли до висновку, що ОСОБА_4 виявляв ознаки психічної та фізичної залежності від алкоголю, в нього спостерігалася морально-етична деградація особистості у зв`язку з вживанням алкоголю, розлади пам`яті, періодично - агресивна поведінка. Таким чином, співвставляючи покази свідків з клініко-експертним уявленням про перебіг синдрому залежності від алкоголю, експерти прийшли до висновку, що на період складення заповіту 18 вересня 2019 року ОСОБА_4 виявляв ознаки стійкого хронічного психічного розладу: Психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання алкоголю, синдром залежності зі змінами особистості (МКХ-10: F 10.24., 10.71), який істотно впливав на його здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на момент підписання заповіту, обмежуючи цю здатність. Згідно почеркознавчим експертизам від 20 липня 2021 року та від 01 вересня 2021 року ТОВ "Центр судових експертиз "Норма", ОСОБА_4 на період підписання заповіту знаходився під впливом збиваючих факторів (хворобливий стан, стан алкогольного сп`яніння, тощо). Таким чином, не можна виключити, що на період підписання вищенаведеного заповіту ОСОБА_4 знаходився в стані простого алкогольного сп`яніння. З вищенаведеного випливають наступні висновки. ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, на момент підписання заповіту від 18 вересня 2019 року на користь ОСОБА_2 не міг повною мірою вільно та усвідомлено приймати рішення та реалізовувати їх своїми діями, розуміти значення своїх дій та керувати ними. ОСОБА_4 на період підписання заповіту 18 вересня 2019 року страждав стійким хронічним психічним розладом: Психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання алкоголю, синдром залежності із змінами особистості (МКХ-10: F 10.24., 10.71), який істотно впливав на здатність підекспертного усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на момент підписання заповіту, обмежуючи цю здатність" (т. 3 а. с.127-130).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За частиною першою статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

У статті 1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Як вказано у частинах першій та другій статті 1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Згідно частин першої та другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У частині другій статті 1257 ЦК України вказано, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

За статтею 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

У контексті викладеного слід розуміти, що підставою для визнання правочину недійсним відповідно до частини першої статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

У пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06 листопада 2009 року № 9 (v0009700-09) роз`яснено, що правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї із сторін. Справи про визнання правочину недійсним із тих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити перш за все на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Підставою для визнання правочину недійсним за статтею 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Такий правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року в справі № 6-9цс12, від 28 вересня 2016 року в справі № 6-1531цс16, який був підтриманий у постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року в справі № 359/3849/14-ц, від 16 травня 2022 року в справі № 127/8183/19, від 27 травня 2022 року в справі № 752/5238/16-ц, від 22 вересня 2022 року в справі № 757/28174/18-ц.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц вказано, що […правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).Тобто, для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до пункту 2 частини першої статті 145 ЦПК України 2004 року (пункт 2 частини першої статті 105 ЦПК України) зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК України 2004 року (стаття 89 ЦПК України). Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК України 2004 року, частина шоста статті 81 ЦПК України). Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень дійшли помилкового висновку про застосування до спірних правовідносин положень статті 225 ЦК України, яка передбачає можливість визнати недійсним правочин, вчинений дієздатною фізичною особою в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, взявши за основу висновки комплексних судових психолого-психіатричних експертиз, згідно з якими на час укладення оспорюваних договорів дарування позивач за своїм психічним станом не в повній мірі міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Доказів того, що ОСОБА_1 на час укладення оспорюваних договорів дарування мав абсолютну неспроможність розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, позивач суду не надав, що є його процесуальним обов`язком згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України (статтями 10, 60 ЦПК України 2004 року). Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, наведеного не врахував, не звернув уваги на те, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 на час укладення оспорюваних договорів дарування мав абсолютну неспроможність розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Апеляційний суд на зазначене уваги також не звернув. Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову].

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

За частиною першою статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (допустимість доказів).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (частина перша статті 79 ЦПК України).

Згідно із статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Зазначеними процесуальними нормами передбачено, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Відповідно до частини першої статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

У частині першій статті 105 ЦПК України зазначено, що призначення експертизи судом є обов`язковим у разі заявлення клопотання про призначення експертизи обома сторонами. Призначення експертизи судом є обов`язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити, у тому числі, психічний стан особи.

Відповідно до статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Згідно з висновком судово-психіатричного експерта від 06 лютого 2023 року № 99 ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, на момент підписання заповіту від 18 вересня 2019 року на користь ОСОБА_2 не міг повною мірою вільно та усвідомлено приймати рішення та реалізовувати їх своїми діями, розуміти значення своїх дій та керувати ними. ОСОБА_4 на період підписання заповіту 18 вересня 2019 року страждав стійким хронічним психічним розладом: Психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання алкоголю, синдром залежності із змінами особистості (МКХ-10: F 10.24., 10.71), який істотно впливав на здатність підекспертного усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на момент підписання заповіту, обмежуючи цю здатність (т. 3 а. с.127-130).

Оцінивши висновок судово-психіатричної експертизи у сукупності з іншими доказами у справі, суд апеляційної інстанції, дійшов помилкового висновку про задоволення позову, оскільки зазначений висновок лише вказує на те, що ОСОБА_4 не міг повною мірою вільно та усвідомлено приймати рішення та реалізовувати їх своїми діями, розуміти значення своїх дій та керувати ними, проте даним висновком не підтверджується абсолютна неспроможність ОСОБА_4 в момент підписання заповіту від 18 вересня 2019 року розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Крім того, тлумачення статті 225 ЦК України свідчить, що правила цієї статті поширюються на випадки, коли фізична особа, хоча і є дієздатною, однак у момент вчинення правочину вона перебувала в такому стані, коли не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.

Враховуючи відсутність належних та допустимих доказів того, що під час складання заповіту ОСОБА_4 не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, а також ураховуючи те, що проведеною у справі експертизою не було встановлено абсолютної неспроможності ОСОБА_4 в момент складання ним заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними, слід дійти висновку, що заповіт відповідає волевиявленню спадкодавця, а тому відсутні правові підстави для визнання оспорюваного заповіту недійсним та застосування до спірних правовідносин положень статті 225 ЦК України.

Отже, доводи касаційної скарги про те, що матеріалами справи не підтверджено те, що ОСОБА_4 на момент посвідчення заповіту перебував у такому стані, коли не міг усвідомлювати значення своїх дій та факт абсолютної неспроможності ОСОБА_4 не доведено, знайшли своє підтвердження у цій справі.

Разом з тим, заявник просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову.

Проте, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що суду не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт того, що на момент складання заповіту від 18 вересня 2019 року спадкодавець ОСОБА_4 перебував у стані, коли він не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Відповідної експертизи стороною позивача надано не було, також клопотання про її призначення позивачем та його представником не заявлялось.

Для визначення наявності того, що особа не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо) на момент укладення правочину суд зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї із сторін.

При розгляді справи в апеляційному суді, позивачем заявлено відповідне клопотання та проведено зазначену судово-психіатричну експертизу.

Оскільки абсолютна неспроможність особи під час вчинення правочину може підтверджуватись тільки певними засобами доказування, а саме висновком судово-психіатричної експертизи, проте така експертиза проведена під час судового розгляду в апеляційному суді, а на момент розгляду справи в суді першої інстанції її не існувало, рішення суду першої інстанції не можна залишити в силі.

Таким чином, із урахуванням висновків, викладених Верховним Судом та встановлених у цій справі обставин, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню.

Щодо клопотання ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Горбовий В. А., про закриття касаційного провадження

У відзиві на касаційну скаргу, ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Горбовий В. А., зазначив, що вказана відповідачем у касаційній скарзі судова практика була сформована за інших обставин та підстав, не в подібних правовідносинах, а тому касаційне провадження підлягає закриттю відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Враховуючи те, що висновки, викладені у постанові апеляційного суду щодо застосування норми статті 225 ЦК України у цих правовідносинах не узгоджуються з висновками, викладеними у зазначених постановах Верховного Суду на які посилався заявник у касаційній скарзі, підстав для закриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України Верховний Суд не вбачає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 412 ЦПК Українипідставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

ОСОБА_2 сплачено судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 1 681,60 грн.

Таким чином, враховуючи, що касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, судові рішення скасуванню та у задоволенні позову слід відмовити, понесені відповідачем судові витрати у вигляді судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 1 681,60 грн необхідно стягнути з позивача.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Каченюк Олег Ігорович, задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 27 квітня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 квітня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про визнання заповіту недійсним, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені ОСОБА_2 судові витрати у вигляді судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 1 681 (одна тисяча шістсот вісімдесят одна) гривня 60 копійок.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийА. І. Грушицький Судді:С. О. Карпенко І. В. Литвиненко Є. В. Петров В. В. Пророк