розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 15 вересня 2021 року у складі судді Кухти В. О. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 22 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Шарапової О. Л., Євстафіїва О. К., Скрипки А. А.,

у справі за позовом заступника керівника Чернігівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Іванівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу, витребування земельної ділянки.

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2020 року заступник керівника Чернігівської місцевої прокуратури в інтересах Іванівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області звернувся до суду із позовом до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області), ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу, витребування земельної ділянки.

Позов обґрунтовано тим, що наказом ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області затверджено документацію із землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,00 га на території Анисівської сільської ради (на даний час - Іванівська сільська рада) Чернігівського району Чернігівської області. На підставі вказаного наказу ОСОБА_1 31 липня 2017 року зареєстрував право власності на спірну земельну ділянку.

ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області не мало повноважень видавати спірний наказ, оскільки вказана земельна ділянка знаходиться в межах с. Лукашівка, що підтверджено висновком судової земельно-технічної експертизи від 28 березня 2019 року за № 44-59/19-24, проведеної у ході досудового розслідування у кримінальному провадженні. Зазначає, що право власності на спірну земельну ділянку виникло з порушенням земельного законодавства, земельна ділянка була отримана ОСОБА_1 безоплатно від особи, яка не мала права її відчужувати, оскільки правом розпорядження спірною ділянкою була наділена Анисівська сільська рада Чернігівського району Чернігівської області, а не ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області.

Прокурор просив суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 24 липня 2017 року № 25-11346/14-17-сг, яким затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 2,00 га, кадастровий номер 7425580500:02:000:0309, для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території с. Лукашівка Чернігівського району Чернігівської області;

- витребувати у ОСОБА_1 земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 2,00 га, кадастровий номер 7425580500:02:000:0309, для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території с. Лукашівка Чернігівського району Чернігівської області на користь Іванівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області;

- стягнути судові витрати.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 15 вересня 2021 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції вважав недоведеною ту обставину, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах с. Лукашівка Чернігівського району Чернігівської області. Картографічні матеріали роздержавлення земель колективного сільськогосподарського підприємства ім. Герасименко Чернігівського району, а також дані технічної документації з нормативно-грошової оцінки с. Лукашівка не є документами, які визначають межі села, а тому відсутні правові підстави для визнання незаконним та скасування наказу та вимоги про витребування спірної земельної ділянки.

Відповідно до статей 83, 84 ЗК України (в редакції, яка діяла на час приватизації ОСОБА_1 земельної ділянки) спірна земельна ділянка перебувала у державній власності та ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області мало повноваження на передачу цієї земельної ділянки у власність громадянам.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 22 серпня 2022 року апеляційну скаргу заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури задоволено частково.

Рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 15 вересня 2021 року змінено в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права власності на ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини та вимагаючи повернути таку ділянку. А тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити, оскільки не заявлено вимог про припинення права ОСОБА_1 на земельну ділянку, а визнання недійсним наказу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області не відновить прав Іванівської сільської ради, оскільки дані про земельну ділянку, яка передана у власність ОСОБА_1, внесені до Державного земельного кадастру.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2022 року до Верховного Суду, заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Іванівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її із Чернігівського районного суду Чернігівської області.

28 вересня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

На підставі ухвали Верховного Суду від 18 вересня 2023 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 20 вересня 2023 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Петров Є. В., Пророк В. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі прокурор посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 та інших.

У касаційній скарзі зазначається, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що відсутність рішення держави в особі Іванівської сільської ради як уповноваженого органу означає, що відчуження земельної ділянки відбулось без вираження волі власника, а тому вимога про визнання незаконним та скасування наказу є правильною.

ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області повноважень на розпорядження земельною ділянкою не мало, земельна ділянка вибула з володіння її власника поза його волею, а тому є всі підстави для витребування земельної ділянки з володіння ОСОБА_1 .

Пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права, а тому висновки суду апеляційної інстанції є помилковими.

Доводи інших учасників справи

У жовтні 2022 року ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області надіслало відзив на касаційну скаргу у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Фактичні обставини справи

Суд установив, що наказом від 20 лютого 2017 року № 25-2738/14-17-сг ГУ Держеокадастру у Чернігівській області надано дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Анисівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області орієнтованим розміром земельної ділянки 2,00 га за цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства (01.03) (т. 1 а. с. 157 зворот).

Згідно із наказом від 24 липня 2017 року № 25-11346/14-17-сг ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 на території Анисівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області. Надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,00 га, кадастровий номер: 7425580500:02:000:0309, для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Анисівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області (т. 1 а. с. 123).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 235513051, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, міститься запис № 21674123, за яким ОСОБА_1 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 36420849 від 02 серпня 2017 року, належить земельна ділянка площею 2,00 га, кадастровий номер 7425580500:02:000:0309 (т. 1 а. с. 167).

Згідно із витягом з Державного земельного кадастру земельна ділянка площею 2,00 га, кадастровий номер 7425580500:02:000:0309, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташована на території Анисівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області (т. 1 а. с. 168).

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 28 березня 2019 року за № 44-59/19-24, земельна ділянка з кадастровим номером 7425580500:02:000:0309 розташована в межах с. Лукашівка Чернігівського району Чернігівської області (т. 1 а. с. 135-150).

Згідно із листом Міжрайонного управління у Ріпкинському та Чернігівському районах ГУ Держгеокадастру у Чернігівської області від 13 травня 2021 року № 697/418-21-0.212 земельна ділянка з кадастровим номером: 7425580500:02:000:0309 відповідно до картографічних матеріалів Державного земельного кадастру інвентаризації земель Анисівської сільської ради знаходиться поза межами с. Лукашівка (т. 1 а. с. 216).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частинами першою, третьою та четвертою статті 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Відповідно до частин першої, другої статті 152 ЗК України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно із частиною першою статті 155 ЗК України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 386 ЦК України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

З аналізу наведених норм щодо права власності можна дійти висновку, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

Аналогічний правовий висновок зазначено у постанові Верховного Суду від 22 серпня 2023 року у справі № 128/2735/20.

Згідно із статтею 79-1 ЗК України формування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Відповідно до статті 173 ЗК України межа району, села, селища, міста, району у місті - це умовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району у місті від інших територій. Межі району, села, селища, міста, району у місті встановлюються і змінюються за проектами землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць. Проекти землеустрою щодо зміни меж населених пунктів розробляються з урахуванням генеральних планів населених пунктів. Включення земельних ділянок у межі району, села, селища, міста, району у місті не тягне за собою припинення права власності і права користування цими ділянками, крім земельних ділянок, визначених частиною четвертою цієї статті. Землі та земельні ділянки державної власності, включені в межі населеного пункту (крім земель, які не можуть передаватися у комунальну власність), переходять у власність територіальної громади. Рішення про встановлення меж населеного пункту та витяги з Державного земельного кадастру про межу відповідної адміністративно-територіальної одиниці та про відповідні земельні ділянки, право власності на які переходить до територіальної громади, є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки

Згідно із пунктом 8 статті 21 Закону України "Про Державний земельний кадастр" відомості про межі адміністративно-територіальних одиниць вносяться до Державного земельного кадастру на підставі проектів землеустрою щодо встановлення та зміни меж адміністративно-територіальних одиниць. За вимогами пункту 8 Розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Державний земельний кадастр" (3613-17) відомості про межі адміністративно-територіальних одиниць, які були встановлені до набрання чинності Законом України "Про землеустрій" (858-15) , вносяться до Державного земельного кадастру на підставі проектів формування території і встановлення меж сільських, селищних рад.

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 28 березня 2019 року за № 44-59/19-24 (яка була проведена в межах кримінального провадження № 12018270010000647 від 07 лютого 2018 року) земельна ділянка з кадастровим номером 7425580500:02:000:0309 розташована в межах с. Лукашівка Чернігівського району Чернігівської області.

Вказаний висновок щодо розташування спірної земельної ділянки зроблено на підставі даних картографічних матеріалів роздержавлення земель колективного сільськогоподарського підприємства ім. Герасименко Чернігівського району. При цьому експерт зазначав, що слідчий повідомив його листом, що проект землеустрою щодо встановлення, відновлення (зміни) меж с. Лукашівка не розроблявся, а тому дослідження виконувалось за наявними матеріалами.

Відповідно до інформації, яка надана управлінням Держгеокадастру у Чернігівському районі Чернігівської області в 2017 році та Міжрайонним управлінням у Ріпкинському та Чернігівському районах ГУ Держгеокадастру у Чернігівської області в 2021 році (лист від 13 травня 2021 року № 697/41 8-21-0.212) земельна ділянка з кадастровим номером 7425580500:02:000:0309 відповідно до картографічних матеріалів Державного земельного кадастру інвентаризації земель Анисівської сільської ради знаходиться за межами с. Лукашівка.

Кожна сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення в справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції зробив висновок про недоведеність обставини, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах с. Лукашівка, оскільки картографічні матеріали роздержавлення земель колективного сільськогосподарського підприємства ім. Герасименко Чернігівського району, а також дані технічної документації з нормативно-грошової оцінки с. Лукашівка не є документами, які визначають межі села.

Отже, матеріали цивільної справи не спростовують інформацію про те, що спірна земельна ділянка перебувала у державній власності та ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області мало повноваження на передачу цієї земельної ділянки у власність громадянам.

Отже, належних та допустимих доказів які свідчили б про незаконність наказу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області № 25-11346/14-17-сг від 24 липня 2017 року, прокурор не надав, тому суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Висновок суду апеляційної інстанції про те, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити, оскільки не заявлено вимог про припинення права ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку, є помилковими з огляду на наступне.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року

у справі № 183/1617/16-ц, зроблено висновок, що у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник із дотриманням норм статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Подібні за змістом висновки викладені в постанові Верховного Суду від 22 березня 2023 року в справі № 201/13098/16.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Тобто правова мета віндикаційного позову як раз і полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах.

За таких обставин, доводи касаційної скарги знайшли своє часткове підтвердження під час перегляду справи в касаційному порядку.

Незаявлення прокурором вимог про припинення права ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку, саме по собі, не могло би бути підставою для відмови у витребуванні спірної земельної ділянки на користь територіальної громади за умови доведеності прокурором підстав віндикаційного позову.

Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції належним чином оцінив подані сторонами докази, правильно встановив обставини справи та застосував норми матеріального та процесуального права, а апеляційний суд помилково змінив законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

З урахуванням встановлених у справі обставин ухвалене судом апеляційної інстанції судове рішення не можна вважати законним і обґрунтованим, тому воно підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.