розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Черкаського апеляційного суду від 22 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Новікова О. М., Вініченка Б. Б., Нерушак Л. В.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Катеринопільської селищної ради Звенигородського району Черкаської області, третя особа - відділ 2 Управління у Звенигородському районі Головного управління Держгеокадастру в Черкаській області, про визнання права на земельну частку (пай) та виділення з земель запасу (резерву), що перебувають у комунальній власності Катеринопільської селищної ради.

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Катеринопільської селищної ради Звенигородського району Черкаської області (далі - Катеринопільська селищна рада), третя особа - відділ 2 Управління у Звенигородському районі Головного управління Держгеокадастру в Черкаській області (далі - відділ 2 Управління у Звенигородському районі ГУ Держгеокадастру), про визнання права на земельну частку (пай) та виділення з земель запасу (резерву), що перебувають у комунальній власності Катеринопільської селищної ради.

Позов обґрунтовано тим, що з листопада 1993 року по червень 1996 року та з липня 1997 року по лютий 2000 року ОСОБА_1 був членом колективного сільськогосподарського підприємства ім. Леніна (далі - КСП ім. Леніна) смт Катеринопіль. Відповідно до рішення Катеринопільської селищної ради Катеринопільського району Черкаської області від 26 вересня 1995 року № 5-69 КСП ім. Леніна виданий державний акт на право колективної власності на землю серія ЧР 8-19. У доповненні до додатку № 1 державного акту (список громадян-членів КСП ім. Леніна) позивача було віднесено до осіб, які вибули до моменту паювання (№ 511 списку). Середній розмір земельної частки (паю) по КСП ім. Леніна смт Катеринопіль згідно із сертифікатом становить 1,81 умовних кадастрових гектарів.

Позивач був членом КСП ім. Леніна до, під час і після розпаювання і відповідно до Указу Президента України від 08 серпня 1995 року "Про невідкладні заходи щодо розпаювання земель, переданих у колективну власність" мав право на земельну частку (пай) при розпаюванні земель колективної власності вказаного КСП ім. Леніна. Той факт, що ОСОБА_1 працював у КСП ім. Леніна підтверджується архівними довідками № 212/10 та № 1737/02-48, а також записом у трудовій книжці. Крім того, права позивача як члена КСП ім. Леніна ніколи не оспорювалися, зокрема ОСОБА_1 було видано свідоцтво про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) серії ЧЕ-VIII № 126799 від 02 квітня 2002 року.

Посилався на порушення відповідачем його прав на отримання у власність земельної ділянки за рахунок земель КСП ім. Леніна.

У зв`язку з тим, що ОСОБА_1 помилково (безпідставно) було виключено зі списку-членів КСП ім. Леніна Катеринопільської селищної ради Катеринопільського району Черкаської області, він звернувся до суду з цим позовом.

Позивач просив суд визнати за ним право на земельну частку (пай) у розмірі земельної частки (паю) 1,81 в умовних кадастрових гектарах за рахунок земель колишнього КСП ім. Леніна, розташованої на території (в адмінмежах) смт Катеринопіль Звенигородського району Черкаської області, виділивши ОСОБА_1 з земель запасу (резерву), що перебувають у комунальній власності Катеринопільської селищної ради Катеринопільського району Черкаської області.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Катеринопільського районного суду Черкаської області від 15 червня 2022 року у складі судді Лазаренка В. В. позов задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП ім. Леніна, розміром 1,81 умовних кадастрових гектари без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості).

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивовано доведеністю позовних вимог щодо наявності правових підстав для захисту порушеного права позивача на отримання у власність земельної ділянки (паю).

При цьому, суд виходив з того, що позивач підтвердив документально своє право на земельну частку (пай), оскільки його прізвище внесено у список громадян членів колективного сільськогосподарського підприємства, який додається до державного акта серії серія ЧР 8-19 на право колективної власності на землю КСП ім. Леніна, виданого 26 вересня 1995 року. Тому суд дійшов висновку про наявність у позивача права на земельну частку (пай), набутого згідно із Указом Президента від 08 серпня 1995 № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" (720/95) .

Разом з тим, суд відмовив у задоволенні вимоги про виділення йому землі за рахунок земель колишнього КСП ім. Леніна, з земель запасу (резерву), що перебувають у комунальній власності Катеринопільської селищної ради Катеринопільського району Черкаської області, виходячи з того, що земельна частка (пай) надається членам КСП саме із земель, які перебувають у колективній власності цього КСП і лише у разі неможливості такого надання, земельна ділянка може бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність.

Позивач, заявивши свою вимогу лише до Катеринопільської селищної ради, не обґрунтував і не надав відповідних доказів на підтвердження того, що надання йому земельної ділянки із земель, які передані у колективну власність КСП є неможливим.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що право позивача на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у нього титулу власника, тому до позовних вимог ОСОБА_1 позовна давність не застосовується.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 22 вересня 2022 року апеляційну скаргу Катеринопільської селищної ради Звенигородського району задоволено.

Рішення Катеринопільського районного суду Черкаської області від 15 червня 2022 року скасовано та ухвалено нове рішення.

У задоволенні позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Катеринопільської селищної ради Звенигородського району Черкаської області судовий збір в розмірі 1 362,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність у позивача порушеного права на отримання земельної ділянки при паюванні КСП на момент розпаювання якого він був його членом.

Разом з тим, позивач пропустив строк позовної давності у даних правовідносинах.

Колегія суддів апеляційного суду не погодилася з висновком суду першої інстанції про те, що до позовних вимог ОСОБА_1 позовна давність не застосовується, оскільки право позивача на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у нього титулу власника.

ОСОБА_1 не набував титулу власника земельної ділянки, а мав лише, як член КСП, право на виділення йому у власність земельної ділянки за рахунок земель комунальної власності. Також станом на момент виникнення спірних правовідносин діяли норми ЦК Української РСР (1540-06) , в якому відсутні положення про те, що право власності особи підлягає захисту протягом усього часу наявності у такої особи титулу власника.

А тому, підстави, за яких суд визнав непропущеним строк позовної давності, є необґрунтованими.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2022 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її із Катеринопільського районного суду Черкаської області.

25 січня 2023 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 181/257/19.

У касаційній скарзі зазначається, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що ОСОБА_1 є таким, що має право на земельну частку (пай), це право є непорушним, строк на його реалізацію законодавством не встановлено, а тому воно підлягає захисту без обмеження строком позовної давності.

Доводи інших учасників справи

У листопаді 2022 року Катеринопільська селищна рада Звенигородського району Черкаської області надіслала відзив на касаційну скаргу у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що 26 вересня 1995 року КСП ім. Леніна отримало державний акт на право колективної власності на землю серія ЧР 8-19, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за № 12 (а. с. 12, 13).

Із вказаного акта вбачається, що КСП ім. Леніна передано у колективну власність 1 089,6 га землі в межах згідно із планом для ведення сільськогосподарського виробництва відповідно до рішення Катеринопільської районної Ради народних депутатів від 26 вересня 1995 року за № 5-69. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю № 12.

За № 511 ОСОБА_1 включений до списку осіб, долучених до державного акта на право колективної власності на землю, а відповідно до доповнення до додатку № 1 серед списку осіб, які вибули до моменту паювання, під № 511 значиться ОСОБА_1 (а. с. 14).

У архівній довідці Катеринопільської селищної ради від 08 листопада 2021 року № 1737/02-48 зазначено, що ОСОБА_1 був членом КСП ім. Леніна. Датою вступу в КСП ім. Леніна є листопад 1993 року, за наявними документами працював у КСП ім. Леніна з листопада 1993 року по червень 1996 року та з липня 1997 року по лютий 2000 року, а також зазначено відомості про кількість вироблених ним трудоднів (а. с. 9).

Крім того, 09 вересня 2021 року архівним відділом Катеринопільського сектору Звенигородської РДА Черкаської області видано архівну довідку за № 212/10, відповідно до якої в протоколі від 08 лютого 1994 року № 1 зборів уповноважених членів КСП ім. Леніна смт Катеринопіль вирішено прийняти в члени підприємства згідно поданих заяв ОСОБА_1 (а. с. 8).

Згідно із трудовою книжкою ОСОБА_1 він був прийнятий у члени КСП ім. Леніна та перебував у трудових відносинах з КСП ім. Леніна у період з 01 листопада 1993 року по 14 червня 1996 року та у період з 01 липня 1997 року по 15 лютого 2000 року (а. с. 7).

ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на майновий пай члена КСП (майновий сертифікат) серії ЧЕ-VIII № 126799 від 02 квітня 2002 року (а. с. 10).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною другою статті 14 Конституції України визначено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до пункту 1 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" (720/95) (далі - Указ Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 (720/95) ) паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі, створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.

Право на земельну частку (пай) згідно із пунктом 2 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 (720/95) мають члени сільськогосподарського підприємства, кооперативу, акціонерного товариства, у тому числі, пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акту на право колективної власності на землю.

Згідно із частиною дев`ятою статті 5 ЗК України 1990 року (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 22 ЗК України 1990 року (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) право власності на землю виникає після одержання документа, що посвідчує це право.

У частині другій статті 23 ЗК України 1990 року (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) зазначено, що державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян.

Отже, право особи на земельну частку (пай) виникає за наявності трьох умов: одержання КСП державного акта на право колективної власності на землю, перебування такої особи в членах КСП на час передачі державного акта та включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю.

Отже, громадянин, якого помилково (безпідставно) не внесено до списку - додатка до державного акта на право колективної власності на землю чи виключено з нього, має до проведення розпаювання і видачі сертифікатів звернутися до загальних зборів членів КСП з питанням щодо внесення його до списку. Якщо землі вже розпайовані, то за згодою всіх власників сертифікатів має бути проведено перепаювання; у разі ж недосягнення згоди спір розглядається в судовому порядку.

У такому разі особа має звернутися до суду із позовом про визнання її права на земельну частку (пай) в КСП.

З матеріалів справи відомо, що державний акт на право колективної власності на землю було видано КСП ім. Леніна Катеринопільської селищної Ради народних депутатів 26 вересня 1995 року (а. с. 12).

Також встановленим є той факт, що ОСОБА_1 з 1993 року по 1996 рік був членом цього КСП ім. Леніна. Вказане підтверджується записами у його трудовій книжці, архівною довідкою виконавчого комітету Катеринопільської селищної ради від 08 листопада 2021 року (а. с. 7, 9).

З огляду на викладене суди попередніх інстанцій обґрунтовано дійшли до висновку про наявність у позивача права на отримання земельної ділянки при паюванні КСП, на момент розпаювання якого він був його членом.

Водночас апеляційний суд дійшов висновку, що порушене право позивача не підлягає судовому захисту через пропуск ним позовної давності.

Відповідно до пункту 6 "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України (435-15) 2003 року правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред`явлення яких установлений законодавством, що діяло раніше, не закінчився до набрання чинності зазначеним Кодексом.

Згідно із статтею 71 ЦК Української РСР, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Відповідно до статті 75 ЦК Української РСР позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін.

Згідно зі статтею 76 ЦК Української РСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові (стаття 80 ЦК Української РСР).

Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу.

Механізм застосування позовної давності повинен корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися" дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 зазначено, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює у неї цю можливість знати про посягання на права.

Встановлено, що право на отримання у власність земельної частки (паю) виникло у позивача в 1995 році - в момент видачі КСП ім. Леніна державного акту на право колективної власності на землю.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про те, що право на позов у ОСОБА_1 виникло ще у 1995 році, а тому трирічний строк позовної давності, встановлений статтею 71 ЦК Української РСР, минув до набрання чинності ЦК України (435-15) 2003 року, що є підставою для відмови у задоволенні позову. Суд був зобов`язаний застосувати наслідки спливу позовної давності без подання відповідної заяви іншими сторонами спору.

Таким чином, апеляційний суд, об`єктивно оцінивши доводи позивача та надані докази, правильно застосував положення статей 71, 75, 80 ЦК Української РСР, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

Судова практика у спірних правовідносинах є сталою, Верховний Суд неодноразово висловлював подібну правову позицію, зокрема у постановах від 12 червня 2019 року справі № 702/962/17, від 17 червня 2020 року у справі № 600/528/16, від 03 листопада 2020 року у справі № 530/1367/18, від 29 вересня 2021 року у справі № 686/14921/19, від 22 грудня 2021 року у справі № 662/1660/18, від 08 листопада 2021 року у справі № 615/870/20, від 10 лютого 2022 року у справі № 132/1038/21, від 30 червня 2022 року у справі № 143/849/20 та від 06 червня 2023 року у справі № 371/153/22.

Посилання в касаційній скарзі на те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 181/257/19 є безпідставними, оскільки у справі № 181/257/19 спір стосувався встановлення факту належності запису у списку-додатку громадян - членів колективного сільськогосподарського підприємства до державного акту на право колективної власності на землю, а позивач не міг реалізувати своє право на земельну частку (пай) через допущену помилку в написанні його по батькові.

Висновки у цій справі і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції, підстав вийти за межі доводів касаційної скарги судом касаційної інстанції не встановлено.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Верховний Суд встановив, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.