розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, від імені якої діє адвокат Тивоненко Данило Русланович, на постанову Запорізького апеляційного суду у складі колегії суддів: Крилової О. В., Маловічко С. В., Полякова О. З. від 21 лютого 2023 року.

Зміст заявлених позовних вимог

1. У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Масловець Л. С., про визнання договору дарування недійсним, встановлення факту спільного проживання однією сім`єю, визнання квартири спільною сумісною власністю та визнання права власності на 1/2 частину квартири.

2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що у період з 1994 року до травня 2018 року вона проживала з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

3. У 2000 році вони переїхали до квартири батьків ОСОБА_2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

4. У період їх спільного проживання ОСОБА_2 набув зазначену квартиру у власність шляхом її приватизації.

5. У 2007 році ОСОБА_2 взяв кредит під заставу зазначеної квартири, який вони сплатили за спільні кошти.

6. У 2013-2014 роках після сплати кредиту вони почали робити ремонт у спільній квартирі, який триває до теперішнього часу.

7. З травня 2018 року стосунки між ними погіршились, ОСОБА_2 перестав з`являтись у квартирі, останні роки не бере участі в утриманні спірної квартири, не виділяє кошти на ремонт та сплату комунальних послуг.

8. 23 травня 2019 року їй стало відомо, що 15 травня 2018 року між

ОСОБА_2 та ОСОБА_3, яка є його дочкою від першого шлюбу, укладений договір дарування спірної квартири.

9. Зазначала, що ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1, ніколи не проживала, у тому числі у період з 18 травня 2018 року до 23 травня 2019 року. Саме вона продовжувала мешкати у спірній квартирі, робити ремонт та сплачувати комунальні послуги.

10. Посилалася на те, що ОСОБА_2 не мав права одноосібно розпоряджатись спірним майном, оскільки житло набуте останнім за час спільного проживання однією сім`єю з нею, збільшення його вартості відбулося за рахунок її витрат, а тому воно є їхньою спільною сумісною власністю.

11. Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд: визнати недійсним договір дарування від 15 травня 2018 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Масловець Л. С., реєстровий номер 873, щодо квартири АДРЕСА_2 ; встановити факт її спільного проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю у період з 1994 року до травня 2018 року (включно); визнати квартиру АДРЕСА_2, об`єктом права спільної сумісної власності, набутого нею та ОСОБА_2 за час проживання однією сім`єю без перебування у шлюбі; у порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю, набутого ними за час проживання однією сім`єю без перебування в шлюбі, визнати за нею право спільної сумісної власності на 1/2 частини вказаної квартири.

12. У липні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про виділення 1/2 частки з майна шляхом стягнення грошової компенсації та припинення права власності на майно.

13. На обґрунтування зустрічного позову ОСОБА_2 посилався на те, що під час спільного проживання з ОСОБА_1 для бізнесу у сфері торгівлі, а також для потреб сім`ї вони придбали транспортний засіб "Ford Transit", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, який зареєстрували на ім`я ОСОБА_1 .

14. Після припинення шлюбних та сімейних відносин документи на зазначений автомобіль, який є спільною сумісною власністю сторін, перебувають у володінні та користуванні ОСОБА_1 . Вартість автомобіля становить близько 400 000,00 грн. Вважає, що автомобіль є неподільною річчю і спільне користування ним неможливе.

15. Ураховуючи наведене, ОСОБА_2 просив суд: виділити належну йому 1/2 частину транспортного засобу "Ford Transit", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, шляхом стягнення з ОСОБА_1 на його користь грошової компенсації вартості 1/2 частини вказаного автомобіля у розмірі 200 000,00 грн; припинити його право власності на спірний автомобіль після отримання ним грошової компенсації у розмірі 200 000,00 грн.

16. Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 12 серпня

2019 року прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

17. Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19 квітня

2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

18. Встановлено факт спільного проживання ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 однією сім`єю у період з 01 січня 2004 року до травня 2018 року.

19. Визнано квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 75,5 кв. м, житловою площею 36,5 кв. м, об`єктом права спільної сумісної власності, набутим ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

20. У порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю, набутого ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнано за ОСОБА_1 право власності на

1/2 частину квартири за адресою: квартира АДРЕСА_1, загальною площею 75,5 кв. м, житловою площею 36,5 кв. м.

21. Визнано недійсним договір дарування від 15 травня 2018 року нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Масловець Л. С., зареєстрований в реєстрі за № 873. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

22. У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

23. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу підтверджений належними та допустимим доказами, наявними у матеріалах справи, а також визнається сторонами. Судом враховано, що факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу набув юридичного значення після набрання чинності Сімейним кодексом України (2947-14) та Цивільним кодексом України (435-15) , а тому підлягає встановленню лише з 01 січня 2004 року.

24. Судом встановлено, що право власності на спірну квартиру відповідач набув у період фактичних шлюбних відносин з ОСОБА_1, а тому відповідно до положень статті 74 СК України таке майно належить сторонам на праві спільної сумісної власності, частки у якому є рівними.

25. З урахуванням належності спірної квартири на праві спільної сумісної власності сторонам у справі, суд першої інстанції вважав укладений ОСОБА_2 договір дарування квартири своїй доньці, за відсутності нотаріально посвідченої згоди іншого співвласника цього майна, таким, що не відповідає вимогам статті 369 ЦК України, статті 65 СК України, а тому визнав його недійсним.

26. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив із того, що станом на час розгляду справи спірний автомобіль вже не зареєстрований за ОСОБА_1, належить іншій особі, яка не є стороною у цій справі, а тому відсутні підстави для задоволення зустрічного позову.

27. Постановою Запорізького апеляційного суду від 29 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19 квітня 2021 року залишено без змін.

28. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та відсутності правових підстав для задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 . Відхиляючи доводи апеляційної скарги щодо виходу судом першої інстанції за межі позовних вимог в частині поділу належної відповідачу квартири, вартість якої збільшилась під час спільного проживання, суд апеляційної інстанції вважав, що вирішення спору щодо квартири залежало від вирішення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю, який фактично не заперечувався сторонами.

29. Постановою Верховного Суду від 16 листопада 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Постанову Запорізького апеляційного суду від 29 вересня 2021 року в частині вирішення первісного позову про визнання недійсним договору дарування, визнання квартири спільною сумісною власністю, визнання права власності на 1/2 частини квартири та в частині вирішення зустрічного позову скасовано, справу у цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

30. Направляючи справу на новий апеляційний розгляд, суд касаційної інстанції виходив із того, що суди не врахували, що лише у період з

08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду визнавалось спільною сумісною власністю подружжя. Водночас, суди залишили поза увагою підстави поданого позову, зокрема визначені статтею 62 СК України, та не досліджували надані позивачкою докази на підтвердження її доводів про те, що вартість спірної квартири істотно збільшилась за рахунок її особистих коштів та праці, а відповідно не робили висновків, чи саме з цих підстав вона має право на визнання спірного майна спільною сумісною власністю сторін та виділення їй частки у цьому майні.

31. При вирішенні вимог зустрічного позову суди попередніх інстанцій не урахували, що у випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. Водночас судами не надано належної оцінки поданим доказам на підтвердження вартості спірного автомобіля.

32. Постановою Запорізького апеляційного суду від 21 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

33. Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19 квітня 2021 року скасовано в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання договору дарування недійсним, визнання квартири спільною сумісною власністю та визнання права власності на 1/2 частину квартири і участині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації за автомобіль. Ухвалено в цій частині позовних вимог нове судове рішення.

34. Позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання договору дарування недійсним, визнання квартири спільною сумісною власністю та визнання права власності на 1/2 частину квартири залишено без задоволення.

35. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за припинення права власності на автомобіль Ford Transit, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, у розмірі 200 000,00 грн.

36. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована помилковістю висновку суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для визнання спірної квартири спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Вимоги позивачки про наявність у неї права на виділ частки у спільному майні з урахуванням факту поліпшення житла суд вважав необґрунтованими. З урахуванням наведеного, положень статей 3, 6, 626 ЦК України, а також презумпції правомірності правочину, суд також не вбачав жодних підстав для визнання недійсним договору дарування.

37. Крім того, не погодився суд апеляційної інстанції також з висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні зустрічного позову, з огляду на придбання спірного транспортного засобу у період перебування сторін у фактичних шлюбних відносинах та одноособового відчуження його позивачкою. Визначаючи вартість спірного майна, яка враховується при його поділі, суд апеляційної інстанції виходив із доказів, наданих ОСОБА_2, урахувавши їх неспростування позивачкою.

38. Додатковою постановою Запорізького апеляційного суду від 24 травня 2023 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Тивоненка Д. Р. про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат залишено без задоволення.

39. Додатковою постановою Запорізького апеляційного суду від 21 червня 2023 року заяву ОСОБА_4 про ухвалення додаткового рішення задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 витрати, пов`язані зі сплатою судового збору в розмірі 9 000,00 грн. Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19 квітня 2021 року в частині стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 1 397,79 грн судового збору та

4 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу скасовано.

Узагальнені доводи касаційної скарги

40. 12 квітня 2023 року ОСОБА_1, від імені якої діє адвокат

Тивоненко Д. Р., через систему "Електронний суд" звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Запорізького апеляційного суду від 21 лютого 2023 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

41. Підставами касаційного оскарження вказаної постанови апеляційного суду ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, обґрунтовуючи необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України). Крім того указує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України),а також, що апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки, залишивши поза увагою клопотання про витребування доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

42. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суд апеляційної інстанції не мав правових підстав для ухвалення судового рішення про стягнення з неї компенсації вартості 1/2 частини спірного автомобіля, з огляду на відсутність належних доказів його оцінки на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції. Суд першої інстанції необґрунтовано відмовив ОСОБА_2 у задоволенні його клопотання про витребування з сервісного центру доказів, що підтверджують факт та ціну продажу спірного автомобіля, а суд апеляційної інстанції проігнорував усне клопотання її представника про необхідність відкладення розгляду справи та витребування таких доказів з метою встановлення дійсної вартості автомобіля.

43. Зазначає також про те, що суд апеляційної інстанції не врахував факт отримання відповідачем ОСОБА_2 у 2007 році кредиту під заставу спірної квартири, який погашався спільними зусиллями сторін, а також поліпшення спірної квартири після її приватизації (здійснення утеплення фасаду, зміна підлоги, приведення у нормальний вигляд стін, стелі, заміна вікон, сантехніки, встановлення газового котла для опалення), істотне підвищення ринкової вартості квартири.

44. У касаційній скарзі заявлено клопотання про здійснення розгляду справи із повідомленням (викликом) учасників справи.

45. Водночас відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Отже заявлене клопотання до задоволення не підлягає.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

46. Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2023 року касаційну скаргу залишено без руху для усунення недоліків.

47. Ухвалою Верховного Суду від 01 травня 2023 року поновлено

ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Запорізького апеляційного суду від 21 лютого 2023 року, відкрито касаційне провадження у справі № 333/3529/19, витребувано матеріали цивільної справи з суду першої інстанції.

48. Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2023 року відмовлено

ОСОБА_1, від імені якої діє адвокат Тивоненко Д. Р., у задоволенні заяви про зупинення виконання або зупинення дії постанови Запорізького апеляційного суду від 21 лютого 2023 року до закінчення касаційного провадження.

49. 06 липня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

50. 18 вересня 2023 року ОСОБА_1, від імені якої діє адвокат Тивоненко Д. Р., через підсистему "Електронний суд" повторно подала заяву про зупинення виконання постанови Запорізького апеляційного суду

від 21 лютого 2023 року, посилаючись на відкриття виконавчого провадження № 72677041 з примусового виконання оскарженої постанови суду апеляційної інстанції та арешту її коштів під час здійснення виконавчих дій, що порушує її права.

51. Згідно з частиною першою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

52. Клопотання про зупинення виконання (дії) судового рішення має бути мотивованим, містити достатні та обґрунтовані підстави для зупинення виконання судового рішення, підтверджені певними доказами.

53. Вирішуючи питання про зупинення виконання (дії) судового рішення, суд касаційної інстанції враховує необхідність у цьому, зокрема ймовірність утруднення повторного виконання судового рішення внаслідок можливого його скасування, забезпечення збалансованості інтересів сторін, запобігання порушенню прав осіб, які брали участь у справі, та осіб, які не брали участі у справі, але рішенням суду вирішено питання про їх права, свободи чи обов`язки.

54. Оскарження судових рішень у касаційному порядку не є безумовною підставою для зупинення їх виконання (дії) судом касаційної інстанції.

55. Перспектива виконання рішення суду, яке набрало законної сили, не є безумовною підставою для його зупинення, враховуючи передбачену статтею 444 ЦПК України можливість повороту виконання судового рішення.

56. ОСОБА_1, від імені якої діє адвокат Тивоненко Д. Р., не наведено доводів, які б свідчили про ймовірність утруднення повороту виконання оскарженого судового рішення. Вчинення виконавцем дій щодо примусового виконання судового рішення у справі, розгляд якої триває з

2019 року, не є достатньою підставою для зупинення виконання судового рішення. Подана заява є необґрунтованою і до задоволення не підлягає.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

57. 13 травня 2023 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому посилаючись на необґрунтованість доводів скарги, просить суд відмовити у її задоволенні.

58. Відзив обґрунтований посиланням на те, що суд апеляційної інстанції переглянув справу в апеляційному порядку з урахуванням наявних у матеріалах доказів, зосереджує увагу на тому, що позивачка продала автомобіль своєму сину перед поданням позову у цій справі, однак копію договору купівлі-продажу, який містить інформацію про ціну продажу, не надала.

59. Зазначає про відсутність належних доказів збільшення вартості належної йому квартири за час їхнього спільного проживання, а також здійснення ремонту за належні позивачці кошти. Стверджує, шо отримані у 2007 році у кредит кошти були витрачені на потреби сім`ї та сімейний бізнес, пов`язаний з купівлею-продажем товарів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

60. На підставі долучених до матеріалів справи фотокарток, квитанцій акціонерного товариства "ОТП Банк" від 16 липня 2010 року № 5 про сплату ОСОБА_1 коштів на поповнення поточного рахунку ОСОБА_2 для погашення кредиту, довіреністю від 21 вересня 2009 року, виданою ОСОБА_2 на розпорядження його поточним рахунком ОСОБА_1, показань допитаних в судовому засіданні свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, а також ураховуючи визнання сторонами обставин справи, встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, взаємні права та обов`язки, притаманні подружжю, у період з 01 січня 2004 року по травень 2018 року.

61. Згідно з актом прийомки індивідуального будинку, затвердженого розпорядженням голови Комунарської районної адміністрації "Про оформлення права власності на житлову прибудову та сіні, що знаходиться в

АДРЕСА_3" від 29 грудня 2005 року № 2778р, прийнято в експлуатацію житлову прибудову літ. "А1", житловою площею

12,2 кв. м, по АДРЕСА_3, та визначено оформити право власності місцевій раді на житлову прибудову літ. "А1", житловою площею 12,2 кв. м, сіни літ. "А3" площею в цілому 1,9 кв. м та сіни літ. "А2" площею в цілому 10,2 кв. м, що знаходяться у АДРЕСА_3 .

62. Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 08 лютого

2006 року № НОМЕР_2, квартира загальною площею 75,5 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, приватизована згідно із Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) та належить на праві приватної власності ОСОБА_2 .

63. 15 травня 2018 року між ОСОБА_2 (дарувальник) та ОСОБА_3 (обдаровувана) укладений договір дарування, за умовами якого дарувальник передав безоплатно у власність обдаровуваної, а обдаровувана прийняла у власність, як подарунок від дарувальника, квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 75,5 кв. м, житловою площею 36,5 кв. м. Договір дарування посвідчений приватним нотаріусом Масловець Л. С. та зареєстрований у реєстрі за № 873.

64. Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29 травня 2019 року № 168435021, станом на час формування довідки, право приватної власності на квартиру

АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 15 травня 2018 року № 873.

65. Відповідно до листа регіонального сервісного центру Міністерства внутрішніх справи України в Запорізькій області від 30 жовтня 2019 року

№ 31/8-5241, 16 січня 2015 року на підставі довідки-рахунку ТОВ "Автохауз-2011" серії ВІА № 898889 від 16 січня 2015 року за ОСОБА_1 зареєстрований автомобіль "Ford Transit", державний реєстраційний номер

НОМЕР_1, та видано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії

НОМЕР_3 від 16 січня 2015 року.

66. 29 травня 2019 року зазначений транспортний засіб перереєстрований на іншу особу на підставі договору купівлі-продажу транспортного засобу

від 29 травня 2019 року № 2341/2019/1489259, укладеного в ТСЦ МВС № 2341.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

67. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.

68. Згідно з положеннями пунктів 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

69. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

70. Частинами першою та другою статті 21 СК України передбачено, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

71. Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

72. Положеннями статті 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

73. Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

74. Положеннями статті 74 СК України встановлено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

75. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

76. З огляду на зазначені положення законодавства, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом) підставою для виникнення у них певних прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

77. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 01 січня 2004 року по травень 2018 року. Зазначене визнавалось сторонами та не оспорювалось ні в апеляційному, ні в касаційному порядку.

78. Звертаючись до суду з позовом у цій справі, ОСОБА_1 зазначала, що під час проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 було набуто у власність в порядку приватизації державного житлового фонду квартиру АДРЕСА_1 . Враховуючи здійснені за її та спільні кошти поліпшення такого майна (ремонт, облаштування, придбання речей для комфортного проживання, сплата комунальних послуг), а також трудові затрати, вважала, що наявні підстави для визнання такої квартири спільною сумісною власністю подружжя на підставі статті 62 СК України.

79. Урахувавши час набуття права власності ОСОБА_2 на спірну квартиру, а також чинні на час її набуття положення сімейного законодавства щодо віднесення до особистої приватної власності майна, набутого внаслідок приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) , суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання спірного майна таким, що набуте у спільну сумісну власність сторін.

80. Водночас судом апеляційної інстанції правильно враховано судову практику Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права (статей 57, 61 СК України у відповідній редакції) в частині визначення правового режиму майна, набутого одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду.

81. В контексті оцінки доводів ОСОБА_1 щодо наявності правових підстав для визнання спірної квартири об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, передбачених частиною першою статті 62 СК України, колегія суддів зауважує наступне.

82. Відповідно до частини першої статті 62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

83. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 вересня 2020 року у справі №214/6174/15-ц зауважувала, що істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.

84. Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

85. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

86. Суд апеляційної інстанції надав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, наданим на підтвердження здійснення відповідачкою поліпшень спірної квартири та з огляду на те, що зазначені позивачкою дії (заміна вікон, сантехніки, проведення ремонту, купівлі побутової техніки та речей домашнього вжитку) не вплинули на істотне збільшення квартири у своїй вартості, дійшов загалом обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання такого майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя на підставі положень статті 62 СК України.

87. Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

88. Посилання касаційної скарги на обставини отримання у 2007 році

ОСОБА_2 споживчого кредиту та передання в заставу належної йому на праві власності нерухомості є безпідставним та не спростовують правильних та обґрунтованих висновків суду апеляційної інстанції щодо відсутності правових підстав для визнання належної ОСОБА_2 квартири, набутої в порядку приватизації державного житлового фонду у 2006 році, спільною сумісною власністю осіб, які проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

89. За відсутності підстав для визнання спірної квартири спільною сумісною власністю сторін, колегія суддів вважає законним та обґрунтованим правовий висновок суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для визнання недійним договору її дарування.

90. В частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав для їх задоволення.

91. На підставі наявних у матеріалах справи письмових доказів судом правильно встановлено, що в період проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 набула у приватну власність автомобіль Ford Transit, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, який за відсутності доказів його придбання за особисті кошти позивачки, в силу положень статей 60, 70, 74 СК України є таким, що набутий у спільну сумісну власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2, з рівними частками кожного у ній.

92. Відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

93. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року в справі № 127/7029/15-ц зауважено, що вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

94. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно.

95. Встановивши, що спірний автомобіль був відчужений позивачкою без згоди іншого співвласника, суд апеляційної інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення на користь ОСОБА_2 грошової компенсації 1/2 частини його вартості.

96. Визначаючи вартість відчуженого позивачкою автомобіля, суд апеляційної інстанції взяв до уваги загальнодоступні відомості щодо ринкової вартості подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна, що з урахуванням наведених вище положень, а також поведінки сторони позивача, яка протягом усього розгляду справи в суді (3,5 років), заперечуючи проти задоволення зустрічних позовних вимог, не надала жодної інформації щодо ціни продажу спірного автомобіля чи його ринкової вартості, а в суді апеляційної інстанції зазначила, що не має договору купівлі-продажу, відповідає вимогам законності та справедливості.

97. Посилання касаційної скарги, як на підставу для скасування оскарженого судового рішення в частині задоволення зустрічних позовних вимог

ОСОБА_2, на необґрунтоване відхилення клопотання ОСОБА_2 про витребування доказів є безпідставним.

98. Колегія суддів зауважує, що одними із основних засад (принципів) цивільного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність, неприпустимість зловживання процесуальними правами (пункти 4, 5, 22 частини третьої статті 2 ЦПК України).

99. Учасники судового процесу та їхні представники, як зазначено у частині першій статті 44 ЦПК України, повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

100. На учасників судового процесу та їх представників покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборону зловживати наданими правами.

101. З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції виконав вказівки суду касаційної інстанції, правильно визначився із характером спірних правовідносин, їх правовою кваліфікацією та з урахуванням встановлених фактичних обставин та оцінки поданих сторонами доказів у їх сукупності дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання квартири спільною сумісною власністю, визнання права власності на 1/2 частину квартири, визнання договору дарування недійсним, а також про задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення на його користь грошової компенсації за проданий автомобіль.

102. Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують. Підстав для відступу від висновків Верховного Суду, викладених у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц, не встановлено.

103. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

104. Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскарженого судового рішення суду апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

105. З огляду на відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та скасування чи зміни оскарженого судового рішення суду апеляційної інстанції, відсутні правові підстави для вирішення судом касаційної інстанції питання про розподіл судових витрат, понесених ОСОБА_1 в судах апеляційної та касаційної інстанцій.