розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівського національного університету імені Івана Франка про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи та зобов`язання нарахування і виплати заробітної плати

за касаційною скаргою Львівського національного університету імені Івана Франка на рішення Галицького районного суду м. Львова від 01 квітня 2022 року у складі судді Фролової Л. Д. та постанову Львівського апеляційного суду від 11 травня 2023 року у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому, з урахуванням змінених позовних вимог, просила визнати незаконним та скасувати наказ Львівського національного університету імені Івана Франка (далі - Університет) від 08 листопада 2021 року № 4575 про відсторонення ОСОБА_1 від роботи; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час незаконного відсторонення від роботи.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що вона працювала у відповідача на посаді старшого лаборанта кафедри ім. професора Я. Дашкевича філологічного факультету. наказом Університету її було відсторонено від роботи без збереження заробітної плати, через відсутність щеплення проти COVID-19. Таке відсторонення позивач уважає незаконним, оскільки щеплення не віднесено до переліку обов`язкових згідно із Законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб" (1645-14) . Крім того, відповідач не створив належних та чітко регламентованих законодавством умов для проведення позивачем щеплення проти COVID-19. Усі без винятку профілактичні щеплення проводяться виключно після здійснення медичного огляду особи лікарем для встановлення наявності або відсутності медичних протипоказань до конкретного щеплення. Для забезпечення можливості проведення щеплення проти COVID-19 роботодавець мав би видати відповідний внутрішній розпорядчий документ, яким направити позивача у робочий час та зі збереженням за ним цього дня середнього заробітку до медичного закладу для проходження медичного огляду. Натомість відповідач цієї законодавчої вимоги не виконав.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Галицький районний суд м. Львова рішенням від 01 квітня 2022 року позов задовольнив частково. Визнав незаконним та скасував наказ Львівського національного університету імені Івана Франка від 08 листопада 2021 року № 4575 в частині відсторонення ОСОБА_1 від роботи. Зобов`язав Львівський національний університет імені Івана Франка нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час незаконного відсторонення від роботи за період з 08 листопада 2021 року до 13 січня 2022 року включно та з 02 лютого 2022 року до 28 лютого 2022 року включно. В решті позову відмовив. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат. Рішення в частині зобов`язання сплатити за один місяць середній заробіток за час незаконного відсторонення від роботи допустив до негайного виконання.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 відсторонили від роботи та позбавили заробітку лише тому, що вона працювала лаборантом в Університеті, усі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19. Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Львівський апеляційний суд постановою від 11 травня 2023 року апеляційну скаргу Львівського національного університету імені Івана Франка залишив без задоволення, а рішення Галицького районного суду м. Львова від 01 квітня 2022 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що застосування до позивача заходів з відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, фактів, які підтверджували б нагальність потреби у відстороненні від роботи саме позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги, її узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 20 червня 2023 року, Львівський національний університет імені Івана Франка просить скасувати рішення Галицького районного суду м. Львова від 01 квітня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 11 травня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 та постановах Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 755/6458/15, від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19, від 12 квітня 2023 року у справі № 461/9584/21.

На обґрунтування заявлених вимог Університет посилається на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Держава, встановивши працівникам закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої та іншої освіти, які не мають профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби СОVІD-19, заборону працювати, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всього колективу працівників закладу освіти, а також учнів, студентів, які в ньому навчаються, тому право позивача на працю тимчасово обмежене з огляду на суспільні інтереси, оскільки вона не вакцинувалась проти гострої респіраторної хвороби СОVІD-19, що є обов`язковим, та не надала медичної довідки належної форми про абсолютні протипоказання для вакцинації; відсторонення позивача від роботи має об`єктивне та розумне обґрунтування.

Керівник навчального закладу, на якого покладено обов`язок забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, а саме ректор, діяв у межах повноважень і відповідно до статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 (z1306-21) , статті 26 Закону України "Про освіту" та статті 46 КЗпП України, а тому, правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення позивача від роботи без збереження заробітної плати до усунення причин, що зумовили відсторонення. Усі працівники філологічного факультету були повідомлені про необхідність вакцинації та відсторонення невакцинованих працівників і працівників, які не надали інших підтверджувальні документи, визначені нормативними документами.

Медичний висновок Клінічної лікарні планового лікування, реабілітації та паліативної допомоги (№ 028-1/о "Висновок лікаря щодо наявності протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом "SARS-CoV-2") виданий 19 січня 2022 року, до цієї дати до Університету не надходило жодного підтверджувального документа, який би свідчив про наявність у позивача протипоказань проти щеплення.

Відсторонення від роботи працівників закладів освіти через їх відмову або ухилення від проходження вакцинації від СОVID-19 на термін до усунення причин такого відсторонення та ненаданням відповідних медичних довідок щодо наявності відповідних протипоказань є правомірним та відповідає вимогам чинного законодавства про працю.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

05 вересня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

20 серпня 2012 року ОСОБА_1 прийнято на посаду старшого лаборанта кафедри російської філології філологічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка.

01 червня 2017 року ОСОБА_1 переведено на посаду старшого лаборанта кафедри сходознавства ім. професора Я. Дашкевича філологічного факультету Університету.

Наказом ректора Університету від 08 листопада 2021 року № 4575, зокрема, ОСОБА_1 відсторонено від роботи без збереження заробітної плати на строк до отримання першої дози вакцини проти COVID-19 або до усунення причин, що зумовили відсторонення.

10 листопада 2021 року позивач була ознайомлена з указаним наказом.

Наказом Університету від 25 січня 2022 року № 232 ОСОБА_1 допущено до роботи на період з 14 січня до 01 лютого 2022 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга

не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).

Відповідно до частини першої статті 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно з пунктами "б", "г" статті 10 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" (далі - Закон № 2801-XII (2801-12) ) громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Частиною першою статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" (далі - Закон № 1645-ІІІ (1645-14) ) передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього переліку ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 (1096-2021-п) постанову Кабінету Міністрів України № 1236 було доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України "Про оплату праці" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу";

відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" (4004-12) (далі - Закон № 4004-XII (4004-12) ) та в Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженій наказом МОЗ України від 14 квітня 1995 року № 66 (далі - Інструкція № 66).

Положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону № 4004-XII та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом № 4004-XII (4004-12) . Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 (1096-2021-п) передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ і частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу".

Таким чином, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Норми законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими і за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22).

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що при вирішенні питання про правомірність відсторонення працівника від роботи у зв`язку з відсутністю профілактичного щеплення проти COVID-19 слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення особи від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

В кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи слід виходити не тільки з Переліку № 2153, а й з оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів.

Суд встановив, що наказом Університету від 08 листопада 2021 року № 4575, зокрема, ОСОБА_1 відсторонено від роботи без збереження заробітної плати на строк до отримання першої дози вакцини проти COVID-19 або до усунення причин, що зумовили відсторонення.

Проте, застосовуючи до позивача передбачені Переліком № 2153 та Законом № 1645-ІІІ (1645-14) заходи, відповідач не обґрунтував необхідність відсторонення позивача тим, що вона, виконуючи обов`язки за посадою, створювала загрози, які вимагали б вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, як позбавлення заробітку.

Також суд установив, що ОСОБА_1, працюючи старшим лаборантом на кафедрі, не створювала загроз, які вимагали б вжиття до неї такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавив її і так мінімальної заробітної плати.

Отже, фактично ОСОБА_1 відсторонено від роботи та позбавлено заробітку лише тому, що вона працювала в Університеті, без індивідуальної оцінки її поведінки, всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19. Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача.

Ураховуючи наведене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання незаконним та скасування наказу відповідача про відсторонення ОСОБА_1 від роботи.

З огляду на викладене Верховний Суд погоджується з такими висновками судів, адже вони врахували конкретні обставини справи та здійснили індивідуальний підхід до дій працівника і роботодавця.

У разі незаконного відсторонення працівника від роботи він має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Встановивши, що ОСОБА_1 незаконно була відсторонена від виконання посадових обов`язків без збереження заробітної плати, районний суд, я висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано зобов`язав відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час відсторонення.

Схожий за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верхового Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21.

Доводи касаційної скарги висновки судів щодо відсутності в оскаржуваному наказі обґрунтувань необхідності відсторонення позивача, пов`язаних з виконанням нею посадових обов`язків, у зв`язку з чим вона створювала загрозу поширення хвороби, не спростовують, а зводяться до незгоди з ним та необхідності переоцінки фактичних обставин справи, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).

Аргументи касаційної скарги щодо неврахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі № 461/9584/21, на увагу не заслуговують, адже у справах суди встановили різні фактичні обставини, зокрема щодо створення позивачами загрози поширення хвороби, які вимагають вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, як відсторонення.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).