Позов мотивувала тим, що 14 травня 2008 року уклала з Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк", правонаступником якого є АТ "Альфа-Банк", договір кредиту № 31, за умовами якого отримала на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності 15 000 дол. США зі сплатою 13,50 % річних. На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 15 травня 2008 року сторони уклали іпотечний договір №31, за умовами якого позивачка передала в іпотеку банку житловий будинок (літ. А) з належними до нього надвірними будівлями та господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_1, заставною вартістю 17 900 дол. США. Зобов`язання позичальника за кредитним договором забезпечені також порукою.

Вказувала, що рішенням Третейського суду при Асоціації українських банків від 03 вересня 2010 року задоволено позов банку до неї та до її чоловіка та стягнуто з них солідарно на користь АКБ "Укрсоцбанк" заборгованість за кредитним договором в розмірі 15 268,12 дол. США, що за курсом НБУ станом на 08 грудня 2009 року (день подачі позову) складає 121 900,67 грн. 14 жовтня 2010 року Дніпровський районний суд видав виконавчий лист на виконання вказаного судового рішення, який перебуває на виконанні у приватного виконавця Кондрюка К. О.

У подальшому позивачка дізналася, що 22 квітня 2021 року приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Козлова Н. В. прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з відкриттям розділу (індексний номер: 57808502) про державну реєстрацію за АТ "Альфа-Банк" права власності на предмет іпотеки, а саме належний їй на праві власності житловий будинок по АДРЕСА_1 .

Вважає, що внаслідок незаконних дій відповідача її було протиправно позбавлено права власності на належне їй нерухоме майно. Незаконність дій відповідача та приватного нотаріуса на переконання позивачки полягає в тому, що банк не надсилав, а вона не отримувала письмову вимогу іпотекодержателя про усунення порушення основного зобов`язання із зазначенням, зокрема, суми боргу. Зазначала, що за змістом частини п`ятої статті 37 Закону України "Про іпотеку" при передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку необхідним є встановлення вартості предмета іпотеки на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. Проте, їй не відомо, чи проводилася така оцінка. Вказувала також, що на спірні правовідносини поширюються вимоги Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , оскільки житловий будинок (предмет іпотеки) є її єдиним житлом.

ОСОБА_1 просила суд ухвалити рішення, яким:

скасувати рішення приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Козлової Н. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 57808502) від 22 квітня 2021 року;

скасувати запис № 41647688 від 22 квітня 2021 року про право власності АТ "Альфа-Банк" на житловий будинок АДРЕСА_1 ;

поновити запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності позивачки на вказаний житловий будинок.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 22 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 15 лютого 2022 року, позов задоволено частково:

скасовано рішення приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Козлової Н. В. про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень, номер запису про право власності: 41647688, від 22 квітня 2021 року про реєстрацію права власності на житловий будинок АДРЕСА_2 за АТ "Альфа-Банк";

у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що під час ініціювання процедури звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання АТ "Альфа-Банк" не дотримало вимог статей 35- 37 Закону України "Про іпотеку", а державний реєстратор прийняла оспорюване рішення за відсутності документів, передбачених пунктом 61 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, зокрема, передбаченої в статті 35 Закону України "Про іпотеку" письмової вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору та доказів її отримання ОСОБА_1, а також передбаченої статтею 37 Закону України "Про іпотеку" оцінки іпотечного майна, здійсненої суб`єктом оціночної діяльності станом на момент переходу права власності до банку та погодженої банком з ОСОБА_1 ціни набуття права власності на предмет іпотеки з урахуванням того, що реєстрація здійснена під час дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) .

Суд зазначив, що рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень №1400045044582 (надіслане 04 вересня 2019 року) та №1400045560848 (надіслане 05 вересня 2019 року) за адресою ОСОБА_1 є недопустимими та неналежними доказами отримання позивачкою вимоги банку, оскільки на них відсутні відмітки про їх вручення особисто ОСОБА_1 .

Вказав також, що копія висновку про вартість майна, складеного оцінювачем ОСОБА_2 та затвердженого директором ТОВ "Незалежна експертна компанія" Пронько О. С. 20.04.2021 року, не підтверджує вартість предмета іпотеки на момент звернення стягнення на нього в позасудовому порядку, оскільки оцінка предмету іпотеки проводилася без його огляду та ознайомлення з ним, тобто без виїзду на місце, що суперечить вимогам пунктів 50 та 51 Національного стандарту №1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав".

У задоволенні позовних вимог про скасування та поновлення записів про державну реєстрацію права власності місцевий суд відмовив у зв`язку з обранням позивачкою неефективних способів захисту в цій частині.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про недотримання іпотекодержателем вимог статей 35, 37 Закону України "Про іпотеку", проте констатував, що місцевий суд безпідставно застосував положення Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , який на момент прийняття оспорюваного рішення державного реєстратора втратив чинність. Проте, оскільки застосування судом першої інстанції вказаного закону не вплинуло на правильність вирішення спору по суті, апеляційний суд уважав за можливе рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Аргументи учасників справи

У квітні 2022 року АТ "Альфа-Банк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення та просило їх скасувати в частині задоволення позовних вимог як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права й порушенням норм процесуального права, та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційну скаргу мотивувало тим, що:

суди безпідставно не взяли до уваги наявну в матеріалах справи копію висновку про вартість предмета іпотеки, який був чинним на момент прийняття оспорюваного рішення та позивачкою не оскаржувався;

суди не врахували, що банк дотримав положення статті 35 Закону України "Про іпотеку" та направив іпотекодавцеві вимогу про усунення порушень, яку вона отримала. Наявність на рекомендованому повідомленні підпису працівника служби поштового зв`язку замість підпису позивачки не свідчить про невручення їй вимоги, адже згідно Правил надання послуг поштового зв`язку одержувач поштового відправлення особисто розписується на повідомленні про вручення лише в тих випадках, коли на ньому є відмітка "вручити особисто" або "судова повістка". В інших випадках одержувач ставить свій підпис не на повідомленні про вручення, а в окремій книзі встановленого зразка. Крім того, зазначає, що позивачка не довела, що наявний на повідомленні про вручення поштового відправлення підпис належить працівникові служби поштового зв`язку, а не їй, у зв`язку з чим висновки судів у цій частині побудовані на припущеннях;

позивачка обрала неефективний спосіб захисту порушеного права, оскільки разом із пред`явленням вимоги про скасування рішення державного реєстратора мала просити суд про припинення права власності банку на спірний житловий будинок.

У серпні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Відзив мотивувала тим, що проведена відповідачем оцінка предмету іпотеки здійснена з порушенням вимог закону без отримання достовірних даних щодо його вартості шляхом безпосереднього огляду об`єкта нерухомого майна. Наполягає на тому, що вимогу про усунення порушень основного зобов`язання не отримувала, в зворотньому повідомленні про вручення поштового відправлення, як і в будь-якій книзі встановленого зразка свій підпис не ставила. Вказує також, що нею обрано ефективний спосіб захисту порушеного права.

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

При перегляді в касаційному порядку судових рішень суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 16 травня 2022 року касаційну скаргу залишено без руху для зазначення інших підстав поважності причин пропуску строку, оскільки відповідно до інформації з офіційного сайту АТ "Укрпошта" поштове відправлення зі штрих-кодом "5800215523084" вручено 25 лютого 2022 року, а не 09 березня 2022 року, як зазначав банк.

На виконання вимог указаної ухвали АТ "Альфа-Банк" подало заяву з обґрунтуванням причин пропуску строку на касаційне оскарження та відповідними доказами.

Ухвалою Верховного Суду від 14 липня 2022 року поновлено АТ "Альфа-Банк" строк на касаційне оскарження рішення Вижницького районного суду Чернігівської області від 22 листопада 2021 року та постанови Чернівецького апеляційного суду від 15 лютого 2022 року; відкрито касаційне провадження в справі та витребувано матеріали цивільної справи з суду першої інстанції.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі від 14 липня 2022 року Верховний Суд указав, що: "АТ "Альфа-Банк" посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права та просить скасувати оскаржені судові рішення, оскільки суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 11 квітня 2017 року в справі № 21-1458а16, постановах Верховного Суду від 13 травня 2021 року в справі № 715/2669/19, від 22 лютого 2021 року в справі № 344/16105/19, від 10 листопада 2021 року в справі № 715/2670/19, від 08 вересня 2021 року в справі № 725/2195/20, від 20 травня 2020 року в справі № 653/4813/17, від 29 вересня 2020 року в справі № 757/13243/17, від 20 жовтня 2021 року в справі № 911/3001/20, від 01 грудня 2021 року в справі № 501/1346/18, від 29 вересня 2020 року в справі № 378/596/16-ц, від 26 січня 2021 року в справі № 522/1528/15-ц".

У серпні 2022 року матеріали цивільної справи № 713/1365/21 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2022 року зупинено касаційне провадження у справі № 713/1365/21 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 759/5454/19 (провадження № 14-81цс22).

Ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2023 року касаційне провадження поновлено, а справу призначено до судового розгляду.

Аналіз змісту та вимог касаційної скарги дає підстави для висновку, що судові рішення оскаржуються в касаційному порядку в частині задоволення позовної вимоги про скасування рішення державного реєстратора. В частині відмови в задоволенні інших позовних вимог судові рішення в касаційному порядку не оскаржуються, тому Верховним Судом не переглядаються.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належав житловий будинок з належними до нього надвірними будівлями та господарськими спорудами, розташований по АДРЕСА_1 .

14 травня 2008 року АКБСР "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 уклали кредитний договір №31, за умовами якого банк надав позивачці кредит у розмірі 15 000 дол. США зі сплатою 13,50 % річних (з 23 жовтня 2008 року - 16% річних) на споживчі потреби з кінцевим терміном повернення заборгованості до 11 травня 2018 року включно.

15 травня 2008 року сторони уклали іпотечний договір №31, за умовами якого позивачка передала в іпотеку банку житловий будинок (із зазначенням матеріалів та складових), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, вартість якого за згодою сторін становила 20 000 дол. США, що складало 101 000 грн в еквіваленті за курсом НБУ.

В пукнті 4.9 іпотечного договору сторони обумовили, що у випадку невиконання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушених зобов`язань за цим та/або договором кредиту у встановлений іпотекодержателем строк вимоги іпотекодержателя задовольняються за рахунок предмета іпотеки. Це застереження згідно Закону України "Про іпотеку" (898-15) вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя, який є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі цього іпотечного договору, який в цьому випадку є правовстановлюючим документом.

Крім того, виконання зобов`язань ОСОБА_1 за договором кредиту №31 було забезпечено договором поруки №31, укладеним банком з чоловіком позивачки ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 16 квітня 2010 року в справі №64/10 задоволено позов АКБСР "Укрсоцбанк" та стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором у сумі 121 900 грн.

14 жовтня 2010 року Дніпровський районний суд м. Києва на підставі вказаного рішення видав виконавчий лист №6-1441/2010, на підставі якого приватним виконавцем виконавчого округу Чернівецької області Кондрюком К. О. 19 листопада 2019 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1.

Позивачка вказане рішення суду не виконала.

Згідно з повідомленням про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням від 23 серпня 2019 року АТ "Укрсоцбанк" вимагало від ОСОБА_1 та ОСОБА_3 сплатити борг, який утворився станом на 20 серпня 2019 року, в розмірі 33 731,18 дол. США та повідомило про намір звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку статті 37 Закону України "Про іпотеку".

Згідно з копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення 1400045044582 воно направлене ОСОБА_1 на адресу: " АДРЕСА_1" та містить відмітку про вручення "09/09".

22 квітня 2021 року приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Козлова Н. В. провела державну реєстрацію права приватної власності АТ "Альфа-Банк" на предмет іпотеки.

Відповідно до висновку про вартість майна вартість спірного житлового будинку на момент прийняття оспорюваного рішення складала 645 300 грн. Використаний методичний підхід - порівняльний.

Позиція Верховного Суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

Відповідно до частин першої, третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку" (тут і далі - в редакції станом на час прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення) у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору (частина перша статті 35 Закону України "Про іпотеку").

Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді (частини перша, четверта статті 37 Закону України "Про іпотеку").

Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя (частина третя статті 37 Закону України "Про іпотеку" в редакції станом на час прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення).

Згідно з пунктом 1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) протягом дії цього Закону: не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 м? для квартири та 250 м? метрів для житлового будинку.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного від 13 травня 2021 року в справі № 715/2669/19 (провадження № 61-17819св20), на яку є посилання в касаційній скарзі, вказано, що:

"суди встановили, що згідно зі звітом про незалежну оцінку та висновком про вартість майна складеним 29 березня 2019 року, вартість предмета іпотеки на 18 березня 2019 року складала 609 353,00 грн, тобто зазначений висновок складений менше ніж за місяць до переходу права власності на спірну квартиру, і в ньому не зазначено про його термін (строк) дії.

Наведений підхід щодо застосування норм права у спірних правовідносинах не суперечить висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 20 квітня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц, згідно з яким ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною і повинна погоджуватися з власником майна та має бути проведена на момент такого набуття, оскільки у вказаній справі Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що оцінка майна предмету іпотеки на момент переходу права власності взагалі не проводилась. Водночас, у цій справі така оцінка була проведена, що підтверджується звітом про оцінку та висновком про вартість майна, і, як зазначено вище, була чинною на момент переходу права власності".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17(провадження № 14-711цс19), на яку є посилання в касаційній скарзі, зазначено, що "умови договору іпотеки та вимоги частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" пов`язують можливість задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки з дотриманням іпотекодержателем процедури належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання. Належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв`язку чи кур`єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270 (270-2009-п) . Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також слід вважати також таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання. Направлення такої вимоги іпотекодавцю про усунення порушень основного зобов`язання обґрунтовується саме тим, що іпотекодавець має право замість боржника усунути порушення основного зобов`язання і тим самим убезпечити себе від звернення стягнення на належний йому предмет іпотеки. В разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку. За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Таким чином, недотримання вимог частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя. При цьому метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання".

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року в справі № 718/1816/21 (провадження № 61-3528сво22) зроблено висновок, що: "системний аналіз положень частини першої статті 58 Конституції України, частин першої та третьої статті 5 ЦК України дає підстави для висновку, що іпотекодержатель, звертаючись до державного реєстратора з метою позасудового врегулювання спору, повинен був керуватися тією правовою нормою, сформульованою в законі, яка була чинною на момент вчинення реєстратором відповідної дії, зокрема й звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом реєстрації щодо нього права власності за іпотекодержателем. За умови дотримання вимог позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки, чинних на момент вчинення такої дії, рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем є правомірним та не підлягає скасуванню судом. Враховуючи, що протягом 21 та 22 квітня 2021 року Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) не діяв, за обставин прийняття 13 квітня 2021 року Верховного Радою України законів № 1381-IX (1381-20) та № 1382-IX (1382-20) , які опубліковані 22 квітня 2021 року та набрали чинності 23 квітня 2021 року, іпотекодержатель мав право на звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку без згоди іпотекодавця, адже Закон № 1381-IX (1381-20) не містить застереження про те, що його положення застосовуються до правовідносин не раніше дня його офіційного опублікування, а тому підстав для застосування норм Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) станом на 22 квітня 2021 року не було".

У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (частина перша статті 264 ЦПК України).

У справі, яка переглядається:

при зверненні до суду з позовом ОСОБА_1 просила скасувати рішення державного реєстратора про реєстрацію за іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки та посилалася на 1) ненаправлення банком вимоги про усунення порушень у порядку статті 35 Закону України "Про іпотеку"; 2) непроведення іпотекодержателем оцінки предмета іпотеки в порушення вимог статті 37 Закону України "Про іпотеку"; 3) поширення на спірні правовідносини положень Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) ;

суди встановили, що в серпні 2019 року банк надіслав ОСОБА_1 та ОСОБА_3 повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, в якому вимагало від ОСОБА_1 та ОСОБА_3 сплатити борг за кредитним договором, який утворився станом на 20 серпня 2019 року, в розмірі 33 731,18 дол. США та в порядку статті 35 Закону України "Про іпотеку" попередило, що в разі невиконання цієї вимоги протягом тридцятиденного строку банк має намір звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом оформлення права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем (стаття 37 Закону України "Про іпотеку");

суди не звернули увагу, що в частині першій статті 35 Закону України "Про іпотеку"зазначено, що письмова вимога про усунення порушень має містити стислий зміст порушених зобов`язань, вимогу про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Інших вимог для такого документа законом не встановлено;

пославшись на відсутність доказів вручення вказаної вимоги ОСОБА_1 з огляду на відсутність особистого підпису позивачки в зворотньому повідомленні про вручення поштового відправлення, суди не врахували, що за змістом пункту 105 Правил надання послуг поштового зв`язку в разі отримання рекомендованого поштового відправлення одержувач власноруч зазначає прізвище та ставить свій підпис в книзі (на окремому аркуші) встановленого зразка, а не в зворотньому повідомленні про вручення поштового відправлення. Тому висновки судів про порушення іпотекодержателем вимог статті 35 Закону України "Про іпотеку" зроблені на припущеннях, що є порушенням статті 81 ЦПК України;

суди встановили, що іпотекодержатель надав державному реєстратору висновок про вартість спірного житлового будинку, складений 20 квітня 2021 року суб`єктом оціночної діяльності та виконаний із застосуванням порівняльного методичного підходу. Суди не звернули увагу, що вказаний висновок був чинним на момент прийняття оспорюваного рішення, а про його оскарження в установленому законом порядку позивачка не заявляла. Оскільки стаття 37 Закону України "Про іпотеку" не встановлює обмежень щодо застосування методичних підходів оцінки та не вимагає проведення оцінки нерухомого майна виключно шляхом безпосереднього огляду приміщення, суди помилково вважали, що іпотекодержатель допустив порушення вимог статті 37 Закону України "Про іпотеку" та не надав державному реєстратору повний пакет документів, необхідних для вчинення реєстраційної дії;

станом на день прийняття оспорюваного рішення державного реєстратора (22 квітня 2021 року) Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) не діяв;

тому суди зробили помилковий висновок про наявність підстав для задоволення позову та скасування рішення приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Козлової Н. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 57808502) від 22 квітня 2021 року.

Аргументи касаційної скарги про обрання позивачкою неефективного способу захисту порушеного права колегія суддів не аналізує, оскільки в цій справі позивачка не довела наявність порушеного права, яке підлягає захисту судом.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги з урахуванням меж касаційного оскарження, а також у зв`язку з необхідністю врахування висновку, викладеного в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року в справі № 718/1816/21 (провадження № 61-3528сво22), дають підстави для висновку, що судові рішення в оскарженій частині прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та без урахування висновків щодо їх застосування, в зв`язку з чим касаційна скарга підлягає задоволенню, а судові рішення в оскарженій частині - скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову.