розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 10 квітня 2023 року в складі судді Притуляка С. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 червня 2023 року в складі колегії суддів: Мірути О. А., Тимченко О. О., Хейло Я. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Добропільської міської ради Донецької області про визнання права власності на земельну ділянку,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовної заяви

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Добропільської міської ради про визнання права власності на земельну ділянку.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що він є лікарем ветеринарної медицини і з 1996 року користується земельною ділянкою на АДРЕСА_1 на підставі договору оренди напівзруйнованої будівлі насосної станції Добропільського заводу ЗБНТ з послідуючою реконструкцією під ветеринарну установу, де і побудував ветеринарний аптечно-консультаційний пункт.

Рішенням Добропільської міської ради від 21 квітня 1999 року № 158/1 йому була надана земельна ділянка 0,2199 га в тимчасове користування на 5 років (індекс цільового призначення - "п. 1.11.6 Інша комерційна діяльність", категорія земель - "Землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення). 21 травня 1999 року позивач зареєстрував за собою інше речове право. Вказана земельна ділянка надавалася позивачу для розміщення ветеринарного аптечно-консультаційного пункту, з оплатою земельного податку. Після переходу із загальної системи на єдиний податок (як підприємець) позивач був звільнений від його сплати, однак продовжував його сплачувати та не має заборгованості.

25 січня 2000 року державна технічна комісія актом ввела в експлуатацію першу чергу будівництва, а саме ветеринарний аптечно-консультаційний пункт, вбиральню, сарай, приміщення сторожа. Право власності на будівлі належить позивачу на підставі свідоцтва про право власності від 30 квітня 2003 року.

Оформивши право власності на ветеринарний аптечно-консультаційний пункт, позивач 21 листопада 2021 року звернувся до відповідача із заявою про надання йому у власність земельної ділянки, однак відповідач не розглянув вказану заяву та рішення стосовно неї не приймав.

З відповіді начальника відділу у Добропільському районі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 25 травня 2021 року № 330/103-21 позивачу стало відомо, що до його даних як ветеринарного лікаря та його ветеринарної установи в офіційних документах внесені помилкові відомості, а саме: відповідач перевів позивача ветеринарного лікаря з Міністерства сільського господарства до Міністерства охорони здоров`я, за наявності самої ліцензії на ветеринарну практику, отриманої в Міністерстві сільського господарства на підставі Закону України "Про ветеринарну медицину".

Посилаючись на принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на спірній земельній ділянці з такою ділянкою та положення статей 15, 16, 344, 377, 392 Цивільного кодексу України та статті 120 Земельного кодексу України, позивач просив суд:

- визнати за ним право власності на земельну ділянку на АДРЕСА_1, орієнтовною площею 0,2199 га для експлуатації та обслуговування будівель та споруд ветеринарного аптечно-консультаційного пункту;

- визнати факт, що спірна земельна ділянка надана позивачу рішенням Добропільської міської ради від 21 квітня 1999 року № 158/1 з цільовим призначенням - 1.11.6 для Інша комерційна діяльність, категорія земель - "Землі промисловості, транспорту, зв`язку енергетики, оборони та іншого призначення", після прийняття рішення Добропільської міської ради від 24 березня 1999 року № 123/5-42 про повернення зазначеної земельної ділянки Добропільським заводом ЖБК до фонду земель міста;

- визнати факт, що відомості про спірну земельну ділянку автоматично не було перенесено до Державного земельного кадастру та в публічній карті відсутні;

- визнати право позивача змінити самостійно цільове використання землі без зміни виду діяльності на підставі абзацу 4 частини другої статті 20 Земельного кодексу України.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Добропільський міськрайонний суд ухвалою від 10 квітня 2023 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Добропільської міської ради про визнання права власності на земельну ділянку закрив. Роз`яснив позивачу його право звернутися до суду з цим позовом у порядку господарського судочинства.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що спір у цій справі про визнання за позивачем права власності на земельну ділянку для експлуатації та обслуговування будівель та споруд ветеринарного аптечно-консультаційного пункту є спором, пов`язаним із здійсненням господарської діяльності, а тому має розглядатися в порядку господарського судочинства.

Дніпровський апеляційний суд постановою від 14 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а ухвалу Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 10 квітня 2023 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про закриття провадження у справі, а також зазначив, що спір у цій справі має розглядатися за правилами господарського судочинства, оскільки спірна земельна ділянка була надана відповідачем в оренду ОСОБА_1 для зайняття господарською діяльністю і, підписуючи договір оренди земельної ділянки, позивач мав статус фізичної особи-підприємця, припинення якого не припиняє зобов`язань за укладеним договором.

Короткий зміст вимог та доводів, наведених у касаційній скарзі

У червні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу через систему "Електронний Суд" на ухвалу Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 10 квітня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 червня 2023 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу для продовження розгляду.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права (абзац 6 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкового висновку про те, що позивач є фізичною особою - підприємцем, оскільки позивач як ФОП не веде господарську діяльність з 01 січня 2019 року і звернувся з позовом щодо захисту свого права на земельну ділянку, на якій розташовані будівлі, які належать йому як фізичній особі на підставі свідоцтва про право власності від 30 квітня 2003 року.При проведенні державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомості суб`єктом права власності визнається саме фізична особа, яка може бути власником будь-якого майна, при цьому правовий статус фізичної особи - підприємця не впливає на правовий режим майна, що перебуває у його власності.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали справи із Добропільського міськрайонного суду Донецької області.

Справа надійшла до Верховного Суду в липні 2023 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що рішенням Виконавчого комітету Добропільської міської ради від 21 квітня 1999 року № 158/1 ОСОБА_1 надано у тимчасове користування терміном на 5 років земельну ділянку площею 0,2199 га на АДРЕСА_1 для розміщення ветеринарного аптечно-консультаційного пункту. Згідно з українським класифікатором використання землі індекс цільового призначення - п. 1.11.6 Інша комерційна діяльність (а. с. 14).

21 травня 1999 року на підставі рішення Виконавчого комітету Добропільської міської ради від 21 квітня 1999 року № 158/1 між Добропільською міською радою та ОСОБА_1 укладено договір тимчасового користування спірною земельною ділянкою (а. с. 11, 12).

Актом державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об`єкта в експлуатацію від 25 січня 2000 року введено в експлуатацію ветеринарний аптечно-консультаційний пункт на АДРЕСА_1 .

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 02 лютого 2000 року ОСОБА_1 на праві власності належить ветеринарний аптечно-консультаційний пункт на АДРЕСА_1 (а. с. 17).

Згідно з листом Головного управління Державної податкової служби у Донецькій області від 15 грудня 2021 року № 33653/6/05-99-24-12-20 ОСОБА_1 перебуває на податковому обліку як фізична особа -підприємець у Добропільській ДПІ (Добропільський район) Головного управління Державної податкової служби у Донецькій області з 17 квітня 1995 року (а. с. 6).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України (254к/96-ВР) принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Відповідно до частини другої статті 2 Земельного кодексу України (далі - ЗК України (2768-14) ) суб`єктами земельних відносин є: громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування й органи державної влади.

Згідно з пунктом "в" статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземним громадянам і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам (частини перша, друга статті 93 ЗК України).

Відповідно до частини першої статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, 21 травня 1999 року на підставі рішення Виконавчого комітету Добропільської міської ради від 21 квітня 1999 року № 158/1 між Добропільською міською радою та ОСОБА_1 укладено договір тимчасового користування спірною земельною ділянкою. Спірна земельна ділянка надавалася позивачу для розміщення ветеринарного аптечно-консультаційного пункту.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про ветеринарну медицину" ліцензований лікар ветеринарної медицини - лікар ветеринарної медицини, який постійно працює в закладі ветеринарної медицини чи ветеринарній аптеці, або фізична особа - підприємець, яка має кваліфікацію лікаря ветеринарної медицини та отримала ліцензію на здійснення певних видів діяльності в галузі ветеринарної медицини.

Частиною першою статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Відповідно до частини першої статті 24 ЦК України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою. У статтях 25, 26 цього ж Кодексу передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України (254к/96-ВР) , цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

Згідно з частиною другою статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) юридичні особи та ФОП, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.

Критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб`єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України (435-15) , Господарським кодексом України (436-15) (далі - ГК України (436-15) ), іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус ФОП сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.

Відповідно до частини другої статті 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб`єкта господарювання. Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.

Вказані правові висновки сформовані Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18 (провадження № 12-37гс19).

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 686/19389/17 (провадження № 14-42цс19) та від 09 жовтня 2019 року у справі № 209/1721/14-ц (провадження № 14-418цс19) зазначено, що для встановлення факту користування відповідачем земельною ділянкою з метою здійснення господарської, зокрема підприємницької, діяльності потрібно встановити факт ведення діяльності нею як ФОП на цій земельній ділянці, спрямованої на виготовлення та реалізацію, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру.

Матеріалами цієї справи підтверджується, що за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, а також відповідно до листа ГУ ДПС у Донецькій області від 15 грудня 2021 року № 33653/6/05-99-24-12-20 ОСОБА_1 зареєстрований як ФОП. Крім того, ОСОБА_1 у позовній заяві, зокрема, зазначав, що він орендував спірну земельну ділянку зі сплатою земельного податку, а після переходу із загальної системи на єдиний податок (як підприємець) був звільнений від його сплати. У заяві до відповідача позивач також посилався на здійснення ветеринарної практики у побудованій на спірній земельній ділянці приватній установі. Договір оренди щодо спірної земельної ділянки також свідчить про те, що її було надано у користування позивачеві саме для розміщення ветеринарного аптечно-консультаційного пункту.

Відомості про припинення позивачем підприємницької діяльності відсутні.

Згідно із рішенням виконавчого комітету Добропільської міської ради від 21 квітня 1999 року № 158/1 код класифікації видів цільового призначення земель - п. 1.11.6 Інша комерційна діяльність.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З урахуванням встановлених обставин Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що правовідносини, які виникли між сторонами в цій справі, є господарсько-правовими, оскільки між Добропільською міською радою та ОСОБА_1 як суб`єктом господарювання з іншої сторони існує спір, пов`язаний із здійсненням позивачем підприємницької діяльності на спірній земельній ділянці, у зв`язку з чим справа не підсудна суду загальної юрисдикції, а спір між сторонами повинен розглядатися за правилами господарського судочинства.

Доводи, наведені на обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що відповідно до статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.